Податкова служба та податкова робота.

Елементи оподаткування.

Будь-який податок може бути розкладений на складові — елементи оподаткування. Серед них виділяють: платника податку, об'єкт оподаткування, одиницю оподаткування, податкову базу, джерело сплати податку, податкову ставку та квоту.

Платником податку є фізична чи юридична особа, яка сплачує податок фінансовим органам. Об'єкт оподаткування — це дохід, майно або товар, що підлягає оподаткуванню. Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування. Податкова база — вартість об'єкта оподаткування в одиницях його вимірювання, до якої застосовуються податкові ставки. Джерело сплати податків — це дохід, з якого платник податку сплачує податок.Податкова ставка — це розмір податку на одиницю об'єкта оподаткування. Податкова квота — це частка податку в доході платника податку.

21.Класифікація податків.

Податки класифікуються за різними ознаками. Класифікація податків проводиться:  за формою оподаткування;  за економічним змістом об’єкта оподаткування;  в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;  за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);  в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;  в залежності від встановленого порядку використання;  за суб’єктом оподаткування. За формою оподаткування податки поділяються на пряміінепрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення. Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки (наприклад податок з доходів фізичних осіб, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата (податок) за землю, податок на промисел, податок на прибуток підприємств). Непряміподатки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна. До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито. За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на:  прибуткові податки;  майнові податки;  податки на споживання;  податки на різні дії. Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб. Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо. Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні. Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо. В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів визначено Законом України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (статті 14, 15) До загальнодержавних податків належать, зокрема: 1.податок на додану вартість; 2.акцизний збір; 3.податок на прибуток підприємств; 4.податок на доходи фізичних осіб; 5.мито; 6.державне мито та інші Загальнодержавні податки, збори та обов’язкові платежі встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов’язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Місцеві податки та збори налічують 14 видів платежів. Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 12— місцевих зборів. До місцевих податків і зборів належать: 1. податок з реклами; 2. комунальний податок. 3. збір за припаркування автотранспорту; 4. ринковий збір та інші Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України про місцеві податки та збори.

22.Податкові пільги.
Податкові пільги є одним з найбільш широко розповсюджених механізмів сучасного податкового регулювання. Характерними рисами податкових пільг як інструментів податкового регулювання є:

• обмежена сфера застосування. Податкова пільга — це один з елементів податку як економічної категорії. Кожна з податкових пільг жорстко "прив´язана" до відповідного податку і сфера її застосування обмежується винятково тим податком або збором, у механізм якого вона вбудована. Крім того, сфера застосування пільги обмежується спеціальними умовами, які визначають її потенційних користувачів;

• стимулююча спрямованість. На відміну від інших локальних механізмів податкового регулювання, податкові пільги спрямовані винятково на стимулювання платників шляхом зменшення їх податкових зобов´язань або створення інших, більш привілейованих порівняно з іншими платниками, умов оподаткування;

• екстериторіальність. Застосування пільг, на відміну від вільних економічних зон, не має спеціальних обмежень за територіальною ознакою. Вони використовуються на тій території, на якій справляється відповідний податок (на території всієї держави — для загальнодержавних податків і зборів або в межах адміністративно-територіальної одиниці — для місцевих податків і зборів);

• мобільність. Податкові пільги дають можливість достатньо оперативно коригувати умови оподаткування з метою забезпечення ефективної реалізації регулюючої функції податків, тобто вони можуть розглядатися як регулювальний податковий механізм тактичного характеру.

23. Податкова система України.

Податкова система – це сукупність встановлених законодавством держави податків, зборів, відрахувань й інших платежів до бюджетів і фінансових інститутів, а також вся інфраструктура, пов’язана з обрахуванням, обліком, контролем і своєчасною сплатою обов’язкових платежів».

Близький до нього, але має більш вузький смисл термін система оподаткування. У статті 2 Закону України “Про систему оподаткування” дається таке його визначення: “Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) у бюджети і державні цільові фонди, що стягуються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування”.

Податкова система містить у собі такі елементи:

систему оподаткування: система податків і зборів; механізми і способи розрахунку та сплати податків і зборів;

платники податків: юридичні особи; фізичні особи;

контролюючі органи: державна податкова служба;державна митра служба;

пенсійний фонд;

фонд соціального страхування.

Однією із важливих складових податкової системи є принципи її побудови, до яких відносять:

1) забезпечення реалізації головного напрямку державної фінансової політики;

2) стабільність нормативно–правового забезпечення;

3) економічна зацікавленість;

4) соціальна справедливість в однаковій мірі відносно юридичних та фізичних осіб;

5) рівне податкове навантаження;

6) принцип вигідності;

7) економічна ефективність;

8) гнучкість.

Наведені принципи є загальними для побудови податкової системи будь-якої держави. Але на різних етапах розвитку держави найбільшу актуальність мають різні принципи побудови податкової системи. Так, зокрема у Законі України «Про податкову систему» наведені принципи,
на базі яких побудовано податкову система України. Згідно з цим нормативно-правовим актом принципами побудови системи оподаткування є:

§ стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції; стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

§ обов'язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

§ рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юри­дичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) – на більші доходи;

§ рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

§ соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

§ стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

§ економічна обґрунтованість – встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досяг­нення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

§ рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

§ компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

§ єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

§ доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Податкову систему України встановлено Законом “Про систему оподаткування”, який було прийнято в 1991 р. У 1994 р. цей Закон отримав нову редакцію з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992 –1993 рр. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податки, так і інші обов’язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. Окремі податки регулюються також спеціальними законодавчими актами.

24.Податкова політика держави.(вопрос 23)

Податкова політика-це політика держави у сфері оподаткування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей-збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції.

Податкова служба та податкова робота.

Держа́вна податко́ва служба Украї́ни — центральний орган виконавчої влади, що очолює систему органів державної податкової служби України

[ред.]Голова

Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.

[ред.]Заступники голови

Заступники Голови Державної податкової служби України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової служби України.

[ред.]Кількість заступників

Кількість заступників Голови Державної податкової служби України визначається Кабінетом Міністрів України.

26. Економічна сутність бюджету.

Бюджет – це економічна категорія, що відображає грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і юридичними
та фізич­ними особами, з іншого, з приводу створення централізованого фонду коштів держави та його використання на розширене відтворення, задоволення суспільних потреб, виконання державою своїх функцій та завдань.

Згідно з Бюджетним кодексом, бюджет – це план формування
і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань та функ­цій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Державний бюджет України – це закон, який затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Економічне значення бюджету полягає у забезпеченні дієвого впливу на суспільне відтворення залежно від методів мобілізації фінансових ресурсів та напрямків їх використання. Тим самим бюджет впливає на темпи економічного росту, структуру та розвиток суспільного виробництва, оптимізацію вартісних пропорцій у розподілі доходів
на задоволення загальнодержавних та внутрішньогосподарчих потреб, на функціонування виробничої та невиробничої сфери, різних галузей народного господарства.

Визначення категорії „бюджет” за різними критеріями представлено на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Визначення категорії „бюджет”

Отже, як економічна категорія бюджет відображає відносини щодо формування на загальнодержавному і місцевому рівнях централі­зованих фондів, призначених для реалізації функцій і завдань держави, а також задоволення суспільних потреб.

27.Класифікація доходів бюджету.

28.Класифікація видатків бюджету.

Значні кошти з державного бюджету витрачаються на потреби освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення. На державний бюджет також покладено фінансування заходів, пов’язаних з обороною, а також видатків на створення державних матеріальних і фінансових резервів, на утримання вищих органів влади і управління тощо.З місцевих бюджетів фінансуються комунальне господарство, заходи з благоустрою міст, теплове господарство, ремонт та утримання шосейних доріг місцевого значення, соціально-культурні установи.

32. Страхування як економічна категорія.

Відповідно до Закону України «Про страхування»: страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів із розміщення коштів цих фондів.

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування – захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб’єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого – страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб’єктів господарювання ї їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Економічна природа страхування виявляється у грошовому відшкодуванні потерпілим збитків, що виникли внаслідок непередбачуваних або передбачуваних, але невідворотних згубних подій за рахунок внесків тих, хто потенційно може зазнати шкоди від цих подій і погоджується або зобов’язується законом чи договором сплачувати їх (внески) завчасно, тобто до настання самих подій.

Суб’єкт, який бере на себе зобов’язання формувати фонди страхового захисту та використовувати їх для компенсації збитків застрахованим потерпілим, називається страховиком.

Суб’єкти, що уклали угоду з страховиком про страхування свого інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії (внески) і мають право отримати відшкодування (за законом чи за угодою) при настанні страхового випадку, називаються страхувальниками.

Необхідно зазначити, що страхуванню підлягають лише ті ризики, які, по-перше, мають вірогідний, але необов’язковий характер, по-друге, втрати від реалізації яких мають вартісний (ціновий) вимір.

Економічний інтерес страхувальника полягає в тому, що він економічно зацікавлений сплачувати незначні порівняно з можливими втратами внески (премії) страховику, який при настанні страхового випадку для окремого застрахованого відшкодує тому збитки у грошовій формі у повному, хоча частіше не в повному, але завчасно визначеному договором, (чи законом) розмірі.

Економічний інтерес страховика полягає в тому, що серед взятих на страхування ризиків переважна більшість протягом короткого періоду не буде реалізована. Це дає можливість страховику використовувати сплачені страхувальником премії для своїх цілей.

Отже, інтереси страховика і страхувальника відмінні в тому, що страхувальник хотів би платити страхові премії тільки за реалізований ризик, тоді як страховик зацікавлений у тому, щоб якомога більше страхувальників обходили страхові події. Разом із тим інтереси страхувальника і страховика збігаються у тому, що для обох суб’єктів краще, щоб страхова подія не настала. Для страховика це означає зібрані премії, не відшкодовані страхувальникам, для страхувальника – безперервність економічного процесу, адже відшкодування збитків здійснюється, як правило, з часом, є неповним, має грошову форму.

33.Класифікація страхування.

Класифікація за економічними ознаками включає кілька варіантів.

Класифікація за об’єктами страхування, тобто об’єктами, на які спрямований страховий захист, покладена в основу розробки видів страхових послуг і передбачає виокремлення трьох галузей:

- особистого страхування; пов'язано з особливою сферою процесу відтворення – а саме – з відтворенням робочої сили і зумовлене ризиковим характером діяльності людей різних професій, підвищеним ступенем ризику, пов'язаним із погіршенням довкілля, зростанням питомої ваги людей похилого віку у загальній кількості населення тощо.

Згідно ст. 4 Закону України «Про страхування», особисте страхування – це страхування майнових інтересів, що не суперечать законодавству України і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи.

Головною особливістю особистого страхування є те, що об'єкти особистого страхування не мають вартісної оцінки, тому вважається, що не відбувається компенсація матеріальної шкоди, а мають місце виплати страховика на користь страхувальника або його родини, які носять характер фінансової допомоги.

- майнового страхування; майно служить обов'язковим елементом господарської діяльності юридичних осіб і життєдіяльності людей, тому забезпечення страхового захисту майна є пріоритетним в системі страхових відносин.

- страхування відповідальності. В основу страхових відносин при страхуванні відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права, які закріплені у Законах України та постановах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, розпорядженнях уряду України, міжнародних конвенціях та угодах. Цивільним кодексом України передбачена відповідальність особи, яка завдала шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи.

Законом України "Про страхування" визначено об'єкт страхування відповідальності, яким можуть бути майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Для страхування становлять інтерес такі види відповідальності.

Адміністративна – форма юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адмі­ністративного правопорушення.

Матеріальна – обов'язок працівника відшкодувати збитки, завдані ним підприємству своїми явно про­типравними діями, згідно з порядком, установленим трудовим зако­нодавством;

Цивільно-правова – один із видів юридичної відповідальності суб'єктів господарювання – це встановлені нормами цивільного і господарського права юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою передбачених

За формою проведення страхування поділяють на обов’язкове і добровільне.

34.Форми страхування: обов’язкова, добровільна.

Добровільне страхуванняпередбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

В обов’язковому страхуванні — інша справа. Тут страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи; страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України «Про страхування» форми типового договору і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, при укладанні договору обов’язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру», адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов’язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

Рис. 2.2. Класифікація страхування за формами проведення

35. Страховий ринок та страхова компанія як його базова ланка.

Страховий ринок– це особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар – страхова послуга і на якому формуються попит і пропозиція на неї.

На підставі Закону України «По фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», страхова послуга належить до категорії фінансових послуг. Перелік видів страхуван­ня, яким може скористатися страхувальник, становить асортимент послуг страхового ринку.

Страховики (страхові компанії, страхові товариства) – суб'єкти страхування (страхового ринку), котрі відповідно до отриманої ліцензії беруть на себе зобов'язання за певну плату відшкодувати стра­хувальникові або іншим учасникам страхового ринку завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, головне завдання якої в економіці ринкового типу – надання страхових послуг, що забезпечують надійний страховий захист юридичним і фізичним особам.

За належністю страховики можуть розрізнятися на приватні і державні (публічні). Публічні страховики створюються і керуються, здебільшого, від імені держави (уряду). Їх створення може відбутись шляхом засновництва з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна в державну власність. Приватними страховиками можуть бути індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять страхові компанії у формі акціонерних товариств. Страхові компанії — це фінансові посередники, які здійснюють виплати

своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у договорі

страхування (страховому полісі).

Загальну структуру страхового ринку України можна зобразити у вигляді схеми (рис. 19.1).

Рис. 19.1.Суб'єкти страхового ринку

36.Перестрахування та співстрахування.

Перестрахування — це самостійна галузь страхування, котра захищає безпосереднього страховика від можливих фінансових втрат у тому випадку, коли він був би змушений здійснювати виплати за укладеними договорами страхування, не маючи перестрахувального покриття.Передавання частини ризику від одного страховика до іншого викликано необхідністю оптимізації страхового портфеля, підвищення надійності та платоспроможності страховика при веденні страхових операцій. Перестрахування надає реальні можливості для кращого задоволення економічних інтересів кожного з учасників страхового бізнесу. Адже в процесі перестрахування може забезпечуватися не лише захист портфеля страховика від падмірних виплат за окремими (катастрофічними) страховими ризиками, а й досягатися розподілення страхових виплат серед багатьох страховиків.

Співстрахування характеризує відносини в страхуванні, коли його об'єкт може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками. За таких обставин два або більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного і того ж ризику, видаючи спільні та окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. У такому випадку страхові компанії ділять між собою в обумовлених частках і страхову премію, і відповідальність щодо відшкодування витрат від страхових подій. У договорі страхування містяться умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. При наявності відповідної угоди між співстраховиками та страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки. Співстрахування сприяє зменшенню ризику конкретного страховика, вирівнюванню страхових сум і тим самим — досягненню більшої стабільності кожного страховика (виконується умова центральної теореми теорії вірогідності).

37.Страхові посередники та об’єднання страховиків.

38. Структура фінансового ринку.(предыдущие вопросы)