Передавальний механізм впливу грошей на реальну економіку

Передавальний механізм (його ще називають трансмісій­ним) — це процеси причинно-наслідкових зв'язків між економіч­ними змінними, які забезпечують вплив зміни пропорції грошей на ділову активність та економічну рівновагу.

Першим сформулював поняття передавального механізму Кейнс, трактуючи його як систему змінних, через яку пропозиція грошей впливає на ділову та трудову активність. І це цілком ло­гічно, оскільки він був і першим системним критиком концепції нейтральності грошей, яка взагалі виключає потребу в передава­льному механізмі.

Сформульований Кейнсом передавальний механізм був до­сить спрощеним, він включав лише один канал впливу — через процентну ставку.

Зміна М↑ → Зміна номінальної ставки,% ↓ → Зміна реальних інвестицій ↑ → Зміна реального ВВП↑

У процесі подальшого розвитку теорії грошей передавальному механізму було приділено багато уваги як кейнсіанцями, так і монетаристами.

Згідно з сучасними уявленнями, структура передавального механізму включає вісім—десять каналів, кожний з яких є своє­рідним ланцюжком економічних змінних, по якому проходять імпульси, що генеруються грошово-кредитною політикою.

Процес економічних змін, викликаних монетарним імпульсом, проходить три етапи.

На першому етапі зміна пропозиції грошей спричинює зміни процентної ставки (номінальної і реальної) та валютного курсу.

На другому етапі зміни ринкової процентної ставки зумовлюють зміни цін на фінансові активи фірм та домогосподарств (акції, облігації, депозити), які впливають на попит та витрати (інвестиційні та споживчі) останніх, що, у свою чергу, вносить нові корективи в ринкові процентні ставки.

На третьому етапі під впливом економічних змін, що відбулися на другому етапі, відбувається коригування макроекономічних змінних: тем­пів економічного зростання, рівня зайнятості, що провокує зміну цін та оплату праці, унаслідок чого встановлюється нова еконо­мічна рівновага.

Основними каналами передавального механізму, які абстрактно можуть діяти в тій чи іншій економіці, вважаються:

- канал процентної ставки;

- канал фінансових активів;

- канал кредитування;

- канал валютного курсу.

Існують і менш відомі канали, які визнаються центральними банками лише окремих країн і використовуються ними у своїй монетарній політиці.

Канал процентної ставки полягає в тому, що у разі збільшення пропозиції грошей за незмінності (жорсткості) цін відповідно знизиться рівень процентної ставки на ринку грошей (номіналь­ний і реальний). Унаслідок цього зросте попит на гроші як купівельну силу, збільшиться попит на банківські позички й активізується банківське кредитування за рахунок приросту депозитів. У фірм та домогосподарств зросте запас купівельної сили і під­вищиться платоспроможність. Це дасть їм можливість збільшувати свої споживчі та інвестиційні витрати, що стимулюватиме розвиток пропозиції на ринках споживчих, особливо довгостро­кового користування, та інвестиційних товарів.

Розглянутий напрям впливу називають ще грошовим каналом передавального механізму.

У межах каналу процентної ставки є ще один напрям впливу. Зміна процентної ставки спричиняє перерозподіл доходів між кре­диторами і позичальниками — у разі зниження її більше створено­го доходу припадає на позичальників, а при зростанні — на креди­торів. Серед кредиторів і позичальників помітне місце займають домогосподарства, причому серед кредиторів переважають особи похилого віку, а серед позичальників — молодь, а також державні структури. Оскільки особи похилого віку менше схильні, порівня­но з молоддю та державними структурами, витрачати кошти, а якщо витрачають, то переважно на споживчі потреби, то перероз­поділ доходів на їхню користь гальмує темпи зростання реального попиту і зрушує його у бік споживчих товарів за рахунок інвести­ційних. Це також може гальмувати економічне зростання. Цей на­прям впливу називають ще каналом доходу.

Канал фінансових активів пов'язує зміни пропозиції грошей зі змінами інвестицій­ного попиту і відповідних витрат безпосередньо, минаючи про­центну ставку.Цей канал має кілька напрямів реалізації:

- зміна власного капіталу економічних агентів;

- зміна коефіцієнта Тобіна;

- балансовий канал добробуту;

- канал ліквідності та ін.

Власний капітал позичальника створює певну гарантію по­вернення позичок кредиторові: у разі зростання його обсягу такі гарантії посилюються, а при зменшенні — послабляються. У першому випадку кредитори стимулюються до нарощування по­зичок і зменшення їх ціни, що сприяє підвищенню платоспромо­жності позичальників і їхніх витрат на споживання та інвестиції.

У другому ж випадку буде гальмуватися нарощування позичок, знижуватися платоспроможність позичальників та їхні витрати.

Зв'язок цих процесів з монетарними імпульсами проявляється в тому, що при зростанні пропозиції грошей ринкові процентні ставки знижуються і відповідно зростає курс цінних паперів. А оскільки в розвинутих ринкових економіках цінні папери за­ймають значне місце у власних капіталах фірм та домогосподарств, підвищення їх ціни автоматично збільшує ринкову вар­тість усього власного капіталу, а отже, підвищує кредитоспромож­ність, платоспроможність та реальний інвестиційний і споживчий попит фірм та домогосподарств. Особливо відчутним цей канал є в країнах з високорозвинутими ринками цінних паперів, до яких Україна, на жаль, не належить.

Зміна коефіцієнта g Тобіна. Коефіцієнт gвизначається як відношення ринкової вартості фірми до відновної вартості її ка­піталу.

Перша вартість означає ціну, за якою фірма, у тому ви­гляді, який вона має, може бути продана на ринку.

Відновна вартість показує, якою могла б бути вартість фірми, якби її капітал (обладнання, будівлі, комунікації тощо) був замі­нений на нові складові за нині діючими цінами.

Якщо g високе чи зростає, то це свідчить про те, що нові осно­вні засоби є відносно дешевими порівняно з капіталом фірми і вона може свої акції продавати на ринку за високими цінами та залучати в оборот додаткові кошти, за рахунок яких розширюва­ти інвестиційні витрати.

Якщо ж g низьке чи зменшується, то ці­на акцій такої фірми буде низькою, її інвестиційні можливості будуть звужуватися, а витрати на інвестиції зменшуватися.

При збільшенні пропозиції грошей зростає курс цінних паперів. А оскільки в ка­піталі фірм вони становлять значну частку, то неодмінно зростає ринкова вартість усієї фірми. За жорстких цін на товарних ринках коефіцієнт gзбільшуватиметься, що й розширить інвестиційний попит у країні.

Канал добробуту стосується лише поточного попиту домогосподарств. Його відкрив Ф. Модільяні на підставі сформульованої ним концепції споживання протягом життєвого циклу. Згідно з цією конце­пцією домогосподарства вирівнюють своє поточне споживання в часі. Для цього вони використовують фінансові активи, накопи­чення яких сьогодні дає можливість компенсувати в майбутньо­му втрати доходів від трудової діяльності і підтримувати постійно свою платоспроможність на стабільному рівні. Такий запас фінансових активів Модільяні назвав життєвим ресурсом, який забезпечує вирівнювання споживання протягом життєвого циклу.

Оскільки ринкова вартість цінних паперів зростає внаслідок збільшення пропозиції грошей, то доки ринкові ціни на товари залишаються незмінними (жорсткими), життєвий ресурс домого-сподарств збільшується, а отже, зростає і їх платоспроможний попит на товари поточного споживання, що стимулює економіч­не зростання.

Канал ліквідності впливає на тривалі споживчі витрати домогосподарств. Меха­нізм його дії зводиться до того, що рішучість економічних аген­тів купувати товари тривалого споживання залежить від їхньої оцінки ймовірності майбутніх фінансових негараздів, які спричи­няють втрату ліквідності. Щоб застрахуватись від таких негараз­дів, економічні агенти тримають частину своїх коштів у високоліквідних, але дохідних фінансових активах, які можна досить швидко продати і забезпечити свою ліквідність.

Роль монетарного імпульсу в цьому каналі полягає в тому, що збільшення пропозиції грошей підвищує ринкову вартість фінан­сових активів. Це посилює здатність економічних агентів підтри­мувати свою ліквідність у майбутньому без додаткових витрат коштів і вони збільшуватимуть купівлю товарів тривалого спо­живання.

Канал кредитування —базується на механізмі банківського кредитування і відіграє провідну роль у передавальному механіз­мі країн, де недостатньо розвинутий ринок цінних паперів, а бан­ківський кредит став основним джерелом зовнішнього фінансу­вання, як, наприклад, в Україні.

Специфіка цього каналу полягає в тому, що центральний банк змінює пропозицію грошей через банківські резерви. Якщо він зменшує обсяги вільних резервів, то комерційні банки вимушені обмежувати пропозицію позик своїм клієнтам, і останні, будучи надто залежними від банків, втрачатимуть свою платоспромож­ність та зменшуватимуть інвестиційні і споживчі витрати. При збільшенні центральним банком резервів комерційних банків процес впливу розвиватиметься у зворотному напрямі, хоч і не так активно, як у першому випадку. Адже збільшення у банків вільних резервів і пропозиції позичок клієнтам ще не значить, що останні погодяться їх одержати в повному обсязі і тому плато­спроможний попит може зростати повільніше, ніж банківські ре­зерви.

Цей канал «забезпечує» вплив монетарного імпульсу як на інвестиційний, так і на споживчий попит, тобто має широкий стимулювальний ефект, особливо в Україні.

Канал валютного курсуполягає в тому, що збільшення пропо­зиції грошей знижує рівень депозитної процентної ставки всере­дині країни. Це, у свою чергу, зменшує приплив іноземної валю­ти та пропозицію її на ринку, що веде до зниження курсу націо­нальної валюти. Аналогічно впливає на курс пряме збільшення попиту на інвалюту внаслідок зростання пропозиції національних грошей. Девальвація останніх стимулює зростання експорту і де-стимулює імпорт, що сприяє розвитку національного виробницт­ва.