Структура кредитної та банківської системи
Кредитна система - це сукупність кредитних відносин, їх форм, видів, методів реалізації та кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позичкових капіталів, здійснюють акумуляцію і використання позичкового капіталу.
Завдяки цим кредитно-фінансовим інститутам у кредитній системі відбувається реалізація кредитних відносин. Необхідність кредитної системи викликана такими об'єктивними потребами:
а) організації кредитних відносин через кредитні установи, які акумулюють тимчасово вільні кошти і надають їх у позику для розвитку виробництва і розширення торгівлі;
б) управління та врівноваження відповідних грошових потоків, що створює особливу форму підприємницької діяльності;
в) технічної організації руху грошових коштів в економіці, яку здійснюють інститути кредитної системи як посередники у забезпеченні руху коштів між різними суб'єктами ринку.
Сучасна кредитна система більшості країн світу має дволанкову та трирівневу структуру, наведену на рис. 19.1
Рисунок 1.1 - Структура кредитної системи
Основними ланками кредитної системи є:
- банківська система - це сукупність взаємопов'язаних фінансово-кредитних установ (банків), які функціонують в межах єдиного фінансового механізму певної країни у визначений історичний період. Банківська система є підсистемою кредитної системи конкретної держави;
- парабанківська система - це система, елементами якої є сукупність різноманітних видів небанківських фінансово-кредитних інститутів у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний проміжок часу та функціонує в межах єдиного фінансового механізму. Функціонально парабанківська ланка кредитної системи націлена переважно на акумуляцію коштів населення з подальшою їх трансформацією в позиковий капітал. У цьому парабанки подібні до банків, однак у способах акумуляції коштів та видачі кредитів вони відрізняються від перших. Так, парабанки залучають не тільки ті кошти населення, які воно розміщує з метою отримання на них прибутку, а й кошти, призначені для страхування життя, майна (страхові компанії) або для досягнення певного пенсійного забезпечення в майбутньому (пенсійні фонди). Разом з тим окремі структурні елементи небанківських кредитних установ беруть майно, кошти або цінні папери юридичних та фізичних осіб в управління (довірче товариство). Кошти, що накопичуються небанківськими кредитними установами для цілей страхування або пенсійного забезпечення, найчастіше використовуються для купівлі цінних паперів (акцій, облігацій), які випускають господарюючі суб’єкти або держава. Окремим підрозділом парабанківської системи є поштово-ощадна система, тобто сукупність установ, які займаються мобілізацією дрібних заощаджень громадян через поштові відділення та кредитуванням на цій основі інших фінансово-кредитних установ та держави.
1.3. Типи кредитних систем
В процесі еволюції можна виділити три типи кредитних систем:
Тип 1. Однорівнева кредитна система. Така кредитна система характерна для початкових стадій розвитку кредиту, коли ще був відсутній центральний банк. Однорівнева кредитна система, вона же є і банківською, передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови кредитної системи був характерний також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління, де один державний банк виконував усі функції кредитної системи. Після краху такої системи країни, що утворилися як незалежні держави, розпочали розвиток багатоманітних кредитних відносин і системи інститутів їх функціонування на основі дворівневої кредитної системи.
Тип 2. Дворівнева кредитна система. Така організація формує вищий рівень - центральний банк, в якому зосереджуються взаємодії з комерційними банками на основі нормативно-законодавчого регулювання і нагляду, та нижчий (другий) рівень, що об'єднує інші кредитні інститути, покликані обслуговувати всі інші кредитні відносини суб'єктів ринкових відносин. Виникнення дворівневої кредитної системи історично було пов'язане зі створенням центральних банків, тобто централізацією банкнотної емісії в руках небагатьох найбільш надійних та таких, що користувалися загальною довірою комерційних банків, банкноти яких могли успішно виконувати функцію загального кредитного засобу обігу. Такі банки почали називатися емісійними. Держава, видаючи відповідні закони, активно сприяла цьому процесу, оскільки банкноти, що випускалися для видачі позик численними дрібними банками, втрачали здатність до обігу у разі банкрутства емітентів. Для регулювання банкнотної емісії держава почала піддавати її жорсткій регламентації; комерційним банкам було заборонено здійснювати емісію банкнотів. Таке право було виключно закріплене за емісійними банками. Так виникла дворівнева банківська система, що складалася з численних комерційних банків і одного центрального емісійного банку. У Англії – це Англійський банк, у Франції – Французький банк, в США - Федеральна резервна система, в Російській Федерації – Центральний Банк Росії, в Україні – Національний банк України.
Тип 3. Трирівнева кредитна система.
На сучасному етапі розвитку кредитних відносин в більшості країн світу склалися потужні трирівневі кредитні системи, які включають:
а) центральний банк;
б) мережу комерційних банків, що виконують функцію залучення грошових коштів фізичних та юридичних осіб і розміщення їх від імені банків на умовах поворотності, платності і строковості;
в) структури небанківських кредитних організацій, що виконують дозволені законодавством окремі кредитно-розрахункові операції. До розбудови такої кредитної системи приступила й Україна. Небанківські кредитні установи (їх ще називають парабанками) утворюють третю ланку кредитної системи. Система цих установ представлена інвестиційними компаніями і фондами, страховими компаніями, пенсійними фондами, довірчими товариствами, кредитними союзами і ломбардами. Окремі ланки цієї системи, наприклад, довірчі (трастові) товариства або компанії, виникли ще в період раннього середньовіччя. Поява більшості інших відноситься до початку XX ст. і пов’язана не тільки з подальшим зміцненням товарно-грошових відносин, але й з розвитком ринку цінних паперів та систем, що забезпечують соціальний захист населення.