Система соціального захисту в умовах ринку

Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний з виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві. Питання про те, як необхідно розподіляти доход, має давню історію. Одні економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші – вважають, що прагнення до рівності в розподілі доходу не стимулює зростання виробництва та призводить до кризи економіки.
Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те, що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, а на користь нерівності доходів – збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання доходу

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.
Витрати на соціальний захист населення залежать від можливостей економіки. У країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, об'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувачі соціальних виплат.
Сучасна система соціального захисту населення у країнах з перехідною економікою включає такі основні елементи: сукупність державних соціальних гарантій, у тому числі соціальні пільги окремим категоріям населення; традиційну форму державної, соціальної допомоги та соціальне страхування.
Система соціальних гарантій передбачає надання соціально значущих благ та послуг усім громадянам без врахування їхнього трудового внеску і визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування тощо). Мінімальний рівень цих гарантій є рухомим залежно від конкретно-історичних умов, а також можливостей суспільства. Ця форма соціального захисту громадян базується на принципах загального оподаткування і бюджетного фінансування соціальних витрат. До системи соціальних гарантій входять також соціальні пільги, тобто соціальні гарантії окремим категоріям населення. Ця форма соціального захисту також характеризується універсальністю надання соціальних благ і послуг у межах визначеної соціально-демографічної групи населення (ветерани війни, інваліди та ін.) та забезпеченням за рахунок податково-бюджетної системи держави.

Під соціальною допомогою як формою соціального захисту населення розуміють надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об'єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності.

44. Сукупний попит, його складові. Крива сукупного попиту.
Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти (споживачі та уряд).
Сукупний попит (АД) можна визначити за формулою обчислення ВНП методом витрат:
ВНП = (АД) = С + І + G + Xn
де С – споживчий попит – платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари;
I – інвестиційний попит – попит підприємців на засоби виробництва;
G – попит держави на товари та послуги;
Хп – попит закордону.
При цьому, якщо на мікрорівні попит на окремі товари залежить від рівня доходу, ефекту заміщення, то на макрорівні сукупний попит змінюється під впливом інших причин. Так, у даному випадку неможливо пояснити зміни попиту ефектом заміщення тому, що ми вивчаємо сукупний попит на всі товари, коли один товар не може бути замінений іншим. Немає тут і зв'язку з доходом, оскільки збільшення цін товарів не завжди означає зменшення загального номінального доходу країни, хоча твердження, що зі збільшенням попиту ціни підвищуються, лишається вірним.

Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонне спадає

Крива сукупного попиту (АД):
Р – рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва;
Основною причиною спаду кривої АД є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “коштовними” і відповідно низькими сукупні витрати.
Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений (сукупний попит). Розглядаючи криву АД, бачимо зміни в обсязі сукупного попиту, викликаного змінами цін). Крива АД показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.
45. Наслідки інфляції та протиінфляційні заходи.

ІНФЛЯЦІЯ - процес знецінення грошей, котрий проявляється як стійке підвищення загального рівня цін в економіці у результаті переповнення каналів грошового обігу зайвою грошовою масою.

Нослідки інфляції:
Зниження життєвого рівня населення в слідуючих формах:

зниження реальної вартості падіння поточних

особистих заощаджень реальних доходів

Причому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умови індексації, оскільки:

1.Протиінфляційні компенсації відстають від темпу зростання цін(при гіперінфляції важко пердбачити рівень зростання цін) не покривають зменшення доходів населення.

2.Ефект інфляційного оподаткування.

3.Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва.

4.Некерована інфляція порушує управління економікою в цілому.

ПРОТИІНФЛЯЦІЙНІ ЗАХОДИ

ü Стабілізація інфляційних очікувань;

ü Грошові обмеження;

ü Вирішення проблем бюджетного дефіциту;

ü Реформи оподаткування;

ü Структурна перебудова і конверсія військового виробництва;

ü Регулювання валютного курсу;

ü Підвищення ступеня товарності економіки;

ü Приватизація;

ü Засоби збільшення норми заощаджень та зменшення їхньої ліквідності.

Ринок грошей.

Грошовий ринок складається з попиту на гроші та їх пропозиції. Попит на гроші та їх пропозиція визначають “ціну” грошей, що залежить від рівня процентної ставки, яка сплачується за їх використання. Можна сказати, що грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій, на якому попит на гроші та їх пропозиція виз­начають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей).
Ринок грошей утворюється в результаті взаємодії національного банку з комерційними, а також у резуль­таті взаємодії комерційних банків.
Попит на гроші пред'являють комерційні банки, підприємства, домашні господарства, держава.
Пропозицію грошей надає національний банк.
Виділяють два основних мотиви попиту на гроші: операційний та спекулятивний.
Операційний попит на гроші, основою якого є операції купівлі-продажу, залежить від інтервалу часу між момен­тами отримання і використання грошових коштів. Чим цей інтервал коротший, тим менший попит на гроші і навпаки:
М1 = t × Р × Q,
де М1 – операційний попит на гроші;
t –(запізнення) між отриманням і використанням грошових коштів;
Р – рівень цін;
Q – обсяг виробництва.
Спекулятивний попит на гроші визначається ставкою процента( і):
M2 = M2(i).
Умови загальної рівноваги на ринку грошей та цінних паперів можна записати у такому вигляді:
Мn = М1 + М2 = t Р Q + М2(і),
де Мn – пропозиція грошей;
М1 – операційний попит;
М2 – спекулятивний попит;
t – лаг між отриманням і використанням грошей;
Р – рівень цін.

47. Цикли та кризи.

Економі́чний ци́кл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

· Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курсакцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.

· Спад (рецесія) характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової і інвестиційної активності. Внаслідок цього збільшується зростання безробіття. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають падіння ділової активності, що триває понад три місяці підряд.

· Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає,відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.

· Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скороченнябезробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найяскравішою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

· Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

Зміна економічної кон'юнктури відбувається як результат порушення деяких аспектів рівноваги:

1. Не стабільна політична ситуація держави.

2. Відкриття нових корисних копалин.

3. Надходження іноземних інвестицій.

4. Високий розвиток науково-технічного прогресу.