Рабовласницьких держав Стародавнього Сходу. 2 страница

Найбільш привілейованими, що стосується штрафу, членами суспільства були представники королівської військової знаті і служителі християнської церкви (600 солідів).

У період формування франкської держави (V–VI ст.) особливо гостро постало питання про створення військового і поліцейського апарату, за службу в якому королівська династія розплачувалася землею, що спочатку передавалася військовим з правом успадковування; ця форма земельного володіння називалася алод (al – повний, od – володіння). Через кілька поколінь така політика призвела до вичерпання королівського земельного фонду, однак вона не змогла забезпечити формування сильного державного і військового апарату, оскільки люди, що одержали від короля землю, особливо їхні нащадки, прагнули уникнути служби в королівській армії.

У зв'язку з загрозою арабського нашестя на початку VIII століття майордом з дому Каролінгів Карл Мартел здійснив аграрний переворот: з метою створення важкої феодальної кінноти він набирає до неї велику кількість незаможних людей і, спираючись на них, проводить репресії проти великих спадкоємних землевласників. Землю, що вивільнилася, він роздає своїм воїнам на нових умовах – у довічне користування за особисту участь у військовій організації короля без права передачі в спадщину, за винятком тих випадків, коли син померлого воїна зобов'язувався перед королем служити замість батька. Ця форма землеволодіння називалася бенефицієм (від латинських «bene» – «добре», «fecio» – «роблю»; «благодіяння»).Оскільки бенефіціарії не були упевнені в тому, що їхнє володіння землею буде тривалим, вони намагалися максимально посилити повинності селян, на що селянство відповіло масовою втечею, що не давало феодалам можливості збільшити податковий тягар. Бенефіціарії виступили перед королем з ініціативою закріпачення селян з метою позбавити їх права на пересування. Як правило, у родині кожного дружинника знаходився син, готовий нести службу при дворі, нехай навіть номінальну, з метою успадкування маєтку батька, у результаті чого за збереженими документами бенефіції передавалися від батька до сина протягом приблизно чотирьох поколінь через переукладання контракту з королем, поки в середині IX століття поміщики відкрито не надавили на більш слабких нащадків Карла Великого і не змусили їх повернути інститут успадкування землі.

Новий маєток став називатися лен або феод. З цього моменту великі землевласники стають усе більш незалежними від короля, центр політичної і військової сили переноситься у феодальний маєток, у результаті чого починається формування феодального імунітету - незалежності місцевих феодалів від центральної королівської влади («Васал мого васала – не мій васал»).Феодали привласнили собі не тільки військові, але також юридичні і податкові функції і почали самостійно дробити свої маєтки, роздаючи власні землі рядовим дружинникам - лицарям.

У 843 році король Карл Лисий видав капітулярій, за яким кожен селянин повинен був знайти собі сеньйора під страхом смерті.

4. Особливості генезису феодалізму в Англії.

Феодальні відносини в Англії до нормандських завоювань 1066 року чимось нагадували феодальні відносини у Франції, однак були менш розвинуті. Оскільки Британія знаходилася на самій окраїні Римської імперії і входила в її склад дуже нетривалий час, римські традиції рабовласництва і колонату не зруйнували англосаксонську общину тією ж мірою, що й франкську. В англосаксонській общині виділялися знатні люди – ерли, королівські дружинники – тени, більшість суспільства усе ще складали вільні селяни – керли, що мали спадкоємні ділянки землі в межах сільської общини – марки. Важливу роль у закріпаченні керлів зіграла роздача королем землі військово-службовій знаті. Землевласник (ерл, тен) одержував право на збирання податків, а також право вершити правосуддя на визначеній території і водночас отримував владу над сокменами – селянами, що проживали на цій території, які все ще залишалися особисто вільними і володіли своєю землею в межах общини. Остаточне закріпачення селян було проведено в Англії тільки після нормандських завоювань 1066 року, коли герцог Вільгельм, що став королем Англії, конфіскував у англійської знаті всі земельні володіння (залишивши землю тільки дрібним і середнім англосаксонським феодалам) і зосередив значну частину земельного фонду у своїх руках. Після цього він зробив перерозподіл землі, що знаходилась в його руках, але не передав її новим власникам у повну власність, а лише у користування за службу у короля, в зв’язку з чим в Англії склався принцип «Васал мого васала - мій васал» (тобто до видання в 1215 році королем Іоанном Безземельним «Великої хартії вольностей» було відсутнє явище феодального імунітету).

Нормандське завоювання завершило створення в Англії маєтків – манорів, що на рубежі XI–XII століть вже трималися працею залежних селян, серед яких можна виділити дві основні групи: вілани – члени сільських общин, що мають наділ землі, свій плуг, волів, частку общинних лугів і випасів; котери – залежні селяни, що мали лише крихітні городи або взагалі не мали ніякої землі.

Головна повинність цих категорій селян у XI–XII століттях – панщина 3–4 дні на тиждень, а також натуральний оброк; досить рідко – грошовий оброк. Вілани обробляли землю поміщика своїм інвентарем і худобою, у той час як котери працювали за допомогою інвентарю лордів.

На межі XI–XII століть проводяться переписи населення, що юридично фіксують залежне становище селян, яке виражається в їхньому закріпленні за окремими територіями. Однак відмінною рисою Англії було те, що в англійському селу завжди існував досить значний прошарок вільних селян, які хоча і платили оброк лордові, але мали право в будь-який час залишити манор.

У середині XII століття в Англії складається внутрішній ринок за рахунок підвищення попиту на англійську вовну в ремісничих містах. У торгівлю вовною усе ширше втягуються не тільки поміщицькі, але і селянські господарства, тому у багатьох манорах панщина і натуральні оброки усе більше заміняються грошовою рентою (комутація ренти). Комутація підсилила процес розшарування селянства, і деякі селяни одержали можливість викупу з феодальної залежності.

У середині XIV століття мала місце епідемія чуми, у результаті якої в Англії вимерло від третини до половини населення, що вкрай загострило проблему балансу робочої сили, внаслідок чого лорди почали повертати панщинні порядки, аж до закріпачення батраків. Відповіддю на це стало повстання під керівництвом Уота Тайлера 1381 року, наслідком якого стала ліквідація залишків панщинної системи. Настає повна комутація ренти, і вже на початку XV століття майже всі англійські селяни отримують волю шляхом викупу.

5. Розвиток феодалізму в Німеччині.

Причини повільної феодалізації німецького села

1. Соціально-економічна відсталість варварських племен, що не переселилися на внутрішні території Римської імперії.

2. Німеччина була вкрай різнорідна за своїм етнічним складом, включаючи німецькі, французькі, слов'янські, італійські області, що перешкоджало формуванню єдиної держави.

3. На відміну від інших країн, у Німеччині до 1866 року не була сформована єдина держава, що дуже гальмувало захоплення феодалами общинних земель, законодавче оформлення кріпосного права, розшук біглих селян і т. д.

4. Велика лісистість місцевості перешкоджала формуванню великого феодального землеволодіння, закріпаченню селян.

5. Натуральний характер господарств перешкоджав формуванню економічних зв'язків між ними.

У X столітті саксонським герцогам, що спиралися на народне ополчення, на кілька десятиліть вдалося придушити опір феодалів і встановити сильну королівську владу не тільки на значній частині німецьких земель, але й включити в знову відтворену Священну Римську імперію частину італійських областей. Але в XI столітті відбувається зіткнення імператора Генріха IV з римським папою Григорієм VII, у результаті якого централізована королівська влада різко ослабла, і у виграші залишилися великі німецькі феодали, до яких перейшла велика частина королівських земель. Після цього починається епоха розвитку феодалізму в Німеччині, і вже до XII століття остаточно формується нижій щабель феодальної ієрархії – лицарство, внаслідок чого відбувається роздрібнення великих герцогських володінь між лицарями.

У Німеччині було поширене фогство – явище, коли фогти (світські феодали) одержували певні адміністративні, судові і податкові повноваження на землях, що належали Церкві. Однак незабаром посади фогтів почали передаватися в спадщину, і до фогтів перейшла велика частина ренти.

У XII-XIII століттях феодалізм у Німеччині набуває подальшого розвитку; виділяються два типи залежних селян: особисто залежні (лейбайгене) і поземельно залежні (грундгольден).

У XIII столітті відбувається експансія німецьких феодалів на схід за Ельбу, де у західних слов'ян (чехи, поляки) і прибалтійських народів відвойовуються великі території, а населення жорстоко винищується. У зв'язку з украй напруженим балансом трудових ресурсів на захоплених у слов'ян землях німецькі феодали почали залучати селян-колоністів із внутрішніх областей Німеччини, пообіцявши їм значне зниження ренти. У результаті цього в XIII столітті зменшуються розміри ренти не тільки в східних, але й у внутрішніх областях Німеччини. Однак з розвитком товарно-грошових відносин відбувається, як правило, погіршення становища селян, причому в різних районах Німеччини по-різному:

1. В Східній Німеччині, де спочатку внаслідок колонізації рентні платежі були найбільш мізерними, а землі було вдосталь, відбувається поступовий згін селян із землі і переведення їх на панщину в зв'язку з тим, що для поміщиків відкрилися можливості оптової експортної торгівлі хлібом через балтійські порти.

2. У Південно-Західній Німеччині, де не було умов для оптової торгівлі хлібом, переважало малоземельне селянство, феодальний натиск не привів до його повного обезземелювання, а виявився лише в захопленні общинних пасовищ для розширення панського вівчарства і в збільшенні натуральних поборів з селян.

3. У Північно-Західній Німеччині, де торговельні зв'язки між містом і селом базувалися не на господарстві поміщика, а на селянському господарстві, селяни, одержавши доступ на ринок, почали акумулювати у своїх руках значні грошові суми, що спричинило перехід до грошової ренти, майнове розшарування села і в подальшому оренду найбільш заможними селянами поміщицької землі.

Однак після поразки селян у громадянській війні 1525 року по всій Німеччині встановлюється винятково жорсткий поміщицький гніт (так зване "друге видання" кріпацтва) із властивими йому найбільш архаїчними формами панщини – натуральним і грошовим оброками.

6. Соціально-економічний устрій європейського міста

за доби середньовіччя.

Причини відродження античних і виникнення

нових європейських міст у XI столітті:

1. Розвиток продуктивних сил у сільському господарстві (трипілля, залізний плуг, застосування добрив і т.п.) призвів до зростання продуктивності праці такою мірою, що з'явилася можливість вивільнити з аграрного сектору певну кількість робочої сили і зосередити її виключно на ремісничому виробництві.

2. Розвиток ремісничої техніки в цей період (плавка й обробка металів, виробництво зброї, виготовлення тканин і обробка шкіри, будівництво кам'яних будинків, тощо) потребувало найвищого професіоналізму і, отже, вузької спеціалізації на окремих видах ремесла.

3. Підвищення попиту на важке озброєння, металеве начиння, вовняні тканини, кам'яні будинки, водяні млини.

4. Протиріччя феодального маєтку, що виникають через його натуральний характер. Багатство феодала, яке мало на той час натуральний характер, могло бути спожите всередині вотчини лише в незначній кількості. Продати надлишок було нікуди, оскільки в інших господарствах також вироблялося все необхідне. Разом з тим феодалам була потрібна готівка для купівлі предметів розкоші, що з'явилися на ринках: східних пряностей і шовкових тканин, арабських скакунів, зброї, збруї і т.д. Найдоступнішим для феодалів джерелом грошей були власні ремісники (кріпаки), що на відміну від селян виробляли товарний продукт, який користується попитом на ринку. У зв'язку з цим, феодали були змушені надати цим ремісникам деяку свободу пересування, беручи з них певний грошовий оброк. Це було важливим кроком на шляху остаточного розриву ремісника з вотчиною (маєтком) і феодалом. Такий ремісник шукає місце, де існували б найкращі умови для збуту продукції, закупівлі сировини, для забезпечення безперебійної виробничої діяльності. Такими місцями могли бути укріплений центр феодального князівства, що знаходиться на перетині доріг і водних артерій, околиці великого монастиря, руїни античного міста, де періодично проводилися ярмарки. Так виникає середньовічне місто – центр ремесла і торгівлі, тому що міські ремісники, на відміну від селян, фізично не можуть існувати, не обмінюючи продукт своєї праці на продукцію сільського господарства.

Ремесло в містах організовувалося за цеховим принципом.

Цех – це територіальне об'єднання ремісників однієї спеціальності, переважно у межах одного міста, що монополізували виробництво і збут певних видів продукції на відповідній території. Цехи мали строгу ієрархічну структуру: учень (7 років підготовки), підмайстер (10–12 років), майстер, цехова старшина на чолі з старостою. Перехід на кожну нову ступінь був утруднений професійним і майновим цензом. Так підмайстер, що претендує на звання майстра (тобто на право мати власну майстерню, учнів і продавати свою продукцію на ринку), повинен був виконати із свого матеріалу екзаменаційний виріб (шедевр), після чого дати банкет членам цеху, і тільки тоді він сам ставав його повноправним членом. Крім того, існували цехи зі строго обмеженою кількістю членів, де заміщення посади майстра могло відбутися тільки після смерті попереднього майстра.

Оскільки міста знаходилися на землі, що належала феодалам, останні намагалися змусити платити їхніх мешканців якнайбільше оброків, повинностей, судових штрафів на свою користь, що не могло не викликати різкого опору з боку міст і привело врешті-решт до комунальних революцій XI-XII століть. Ці революції були повстаннями всієї маси міського населення, що мала на меті домогтися незалежності від сеньйорів, тобто одержати право на самоврядування, найчастіше по типу Магдебурзького права (повне самоврядування).

Більше всього незалежних комун було в північній Франції й Італії (найвідоміші і найбагатші – Флоренція, Венеція); на другому місці стояла Німеччина: Магдебург, Любек, Аусбург; і найменше вільних міст було в Англії, де навіть Лондон не мав статусу комуни, хоча підкорявся безпосередньо королеві.

Європейські міста вели інтенсивну світову торгівлю, що ділилася на два великих транзитних маршрути:

1. Ганзейська торгівля, яка зв'язувала більше сотні міст балтійського узбережжя (Гамбург, Амстердам, Архангельськ) договорами про скасування митних кордонів і надання пільг.

2. Левантійська торгівля, що з'єднувала всю Європу через італійські міста (Флоренція, Венеція, Генуя) і далі через Константинополь і інші міста Візантійської імперії з Азією (у т.ч. з Індією, Китаєм, Індокитаєм),Передньою і Середньою Азією. Цим шляхом у Європу доставлялися пряності, чай, предмети розкоші (перські килими, шовки, племінні породи коней і т.д.).

Контрольні запитання та завдання

1. Назвіть основні риси феодальної системи господарства.

2. Коротко охарактеризуйте основні етапи розвитку феодалізму.

3. Проаналізуйте характерні риси генезису васально-сеньйоріальних відносин в Західній Європі на прикладі Франкської держави.

4. В чому полягали особливості формування феодалізму в Візантії в порівнянні з країнами Західної Європи?

5. Прослідкуйте еволюцію рентних відносин в феодальній Англії після її завоювання норманами (1066р.).

6. В чому полягав вплив німецької колонізації схінослов’янських земель, а згодом розвитку товарно-грошових відносин, на еволюцію форм рентної експлуатації немецького селянства в XIII–XVI стст.?

7. В чому полягала роль міст і ремісничих цехів в економічному житті середньовічної Європи?

8. Назвіть основні міжнародні транзитні шляхи, що зв ’язували європейські міста між собою і з країнами Сходу за доби середньовіччя.

9. Що таке «комунальні революції» і як вони вплинули на розвиток європейських міст.

Тема 4.

Генезис капіталізму та мануфактурний

період його розвитку

(XVI–XVIII стст.)

1. Великі географічні відкриття.

2. Англія в ХVI ст. як приклад первісного нагромадження капіталу.

3. Особливості процесу первісного нагромадження капіталу в Голандії.

1. Великі географічні відкриття.

До передумов Великих географічних відкриттів відносяться:

1. Криза Левантійської торгівлі, пов'язана із падінням в 1453 році Візантійської імперії. Відтепер проїзд через територію, контрольовану турками, став вкрай небезпечним; а коли проїзд все-таки здійснювався, турки накладали на східні товари, що транспортувались із Азії в Європу венеційськими купцями, надто високі мита, які робили нерентабельними торгові операції.

2. Гостра нестача золота й срібла як головних засобів обігу в Європі. Необхідність карбування золотих і срібних монет при різкому збільшенні товарообігу спонукала європейських монархів, аристократію і мореплавців шукати шляхи в Азію, де були поклади дорогоцінних металів.

3. Масове обезземелювання дворян, викликане подрібненням помість внаслідок багатодітності дворянських родин; особливо гостро ця проблема стояла в Іспанії й Португалії.

4. Значні вдосконалення в техніці мореплавства: були винайдені дуже маневрене й рухливе судно – каравела, що прийшла на зміну низько зануреному у воду нефу; система вітрил, що дозволяла рухатися проти вітру; удосконалені компас і астролябія, уточнені географічні карти.

5. Формування абсолютистських держав в Іспанії й Португалії, де були створені потужні податкові системи, що дозволяли фінансово забезпечити досить дорогі й ризиковані для того часу експедиції Бартоломео Діаса, Колумба, Магеллана, Васко да Гама, Амеріго Веспуччі та ін.

Основні відкриття:

1. В 1492 році Христофор Колумб досяг берегів Південної Америки.

2. В 1519 році Васко да Гама обігнув північне узбережжя Африки й знайшов шлях в Індію.

3. В 20-х роках XVI століття Фернандо Магеллан з'єднав траєкторію подорожі Колумба й Васко да Гами в ході одного трирічного плавання й здійснив, таким чином, першу кругосвітню подорож, чим довів кулястість землі.

Наслідки Великих географічних відкриттів:

1. Перенесення «центра тяжіння» світової торгівлі із Середземного й Чорного морів на океани: Атлантичний і Індійський. У зв'язку з переміщенням торгівельних шляхів Італія втрачає значення транзитної території, і середньовічні центри світової торгівлі – Флоренція, Венеція й Генуя, втрачають своє економічне значення. Їхні функції поступово переходять до Іспанії, а потім, після загибелі Непереможної Армади (коли в 1588 р. англійці потопили іспанський флот), до Голландії й Англії.

2. «Революція цін» у Європі, що відбулася у зв'язку із величезним припливом золота з колоній. Обсяг карбування монет різко зріс, у зв'язку із чим ціни на основні продукти харчування виросли в середньому по Європі в 2–3 рази, в Англії – в 4 рази, а в Іспанії і Португалії – в 5 разів. Від цього виграли селяни, які працюючи на поміщицькій землі платили номінально фіксовані оброки, що різко знецінились. В Англії це підштовхнуло ленд-лордів стати на шлях «зачищення» манорів від селянських наділів. Відбулося також падіння реальної заробітної плати найманих робітників

3. Створення перших колоніальних імперій – Іспанської і Португальської, а згодом – Голандської, Англійської і Французької.

4. Створення монопольних торгівельних об’єднань, найвідомішими з яких стали голандська і англійська Ост-індські компанії, перших товарних бірж і т.п.

5. Формування світового розподілу праці і світового ринку, залучення до європейського ринку нових товарів – тютюну, какао, кави, чаю та ін.

2. Англія ХVI ст. як приклад первісного нагромадження капіталу.

Сутність процесу первісного нагромадження капіталу полягає у відділенні безпосереднього виробника (у більшості випадків селянина) від засобів виробництва (землі), які зосереджуються в руках небагатьох членів суспільства й перетворюються на капітал, в той час як решта позбавлених засобів виробництва, але юридично вільних людей змушені продавати свою робочу силу й перетворюються на пролетарів. Головне зрушення в соціально-економічних відносинах, що поступово відбувається в цей період, полягає в тому, що працівник уперше в історії одержує право приватної власності на свою робочу силу, яку він відтепер продає (або не продає) на власний розсуд, і це стає економічним підґрунтям вільного розпорядження людини власним життям.

Джерела вільної робочої сили в Англії

1. Збільшення попиту на вовну з боку виробників сукна в самій Англії, а також у Фландрії і Брабанті призвело до трикратного (на протязі 16 ст.) підвищення цін на неї, що на фоні знецінення грошових оброків підштовхнуло англійських ленд-лордів до масового згону з землі вільних селян-орендарів, відомого в історичній літературі як «огородження». У результаті цього багато мільйонів особисто вільних, але позбавлених землі англійських селян втратили в такий спосіб ще й засоби до існування. Королівська династія Тюдорів (1485-1603 рр.), що побоювались соціальних заворушень, намагалась обмежити згін селян із землі низкою законів (1489, 1516, 1534, 1597 рр.), але фактично уряд не контролював їхнє виконання і обезземелення селян продовжувалось.

2. Реформація Церкви в Англії. Король Генріх VIII (1509-1548), котрий формально проголосив себе предстоятелем Англіканської церкви, закрив 3000 католицьких монастирів, у результаті чого населення монастирів (монахи разом із каліками й жебраками), що годувалися з монастирських угідь, також поповнили ряди бездомних, вигнанців, змушених шукати застосування своєї робочої сили на мануфактурах Англії. Король став власником монастирських земель (25% всієї орної землі в Англії), які згодом були роздані ним наближеним особам і перепродані земельним спекулянтам і представникам буржуазії за 1,5 млн. фунтів стерлінгів. Нові власники різко збільшували орендні платежі, що сприяло подальшому витісненню з цих земель дрібних орендарів і передачу їх в оренду багатим фермерам.

3. Зміцнення централізованої королівської влади було пов'язане з указом про розпуск приватних феодальних дружин, у результаті чого тисячі лицарів, втративши засоби існування, також поповнили ряди безробітних. Королівський уряд направив бездомну робочу силу (що була соціально «вибухонебезпечною») в суконну промисловість за допомогою так званого «кривавого законодавства». Закон, прийнятий у 1536 р. при Генріху VІІІ вимагав смертної кари для жебраків, тричі пійманих поліцією, за винятком старих і непрацездатних. Єлазавета І замінила смертну кару тривалими строками ув’язнення, передбачивши законом 1576 р. утримання жебраків на каторжному режимі в «роботних будинках», котрі вимагала створити в кожному графстві.

Джерела великих капіталів в Англії

1. Участь Англії в експлуатації колоній за допомогою нееквівалентної торгівлі з тубільцями, работоргівлі й піратства. Оскільки після відкриттів Колумба з Південної Америки в Іспанію регулярно курсували іспанські кораблі із золотом, піратство (у якому брали участь англійські військові і торговельні кораблі) було дуже вигідним і фактично заохочувалось англійською короною в умовах жорсткого військово-політичного протистояння між Англією і Іспанською імперією.

2. Система державних боргів: лихварі одноразово надавали державі великі суми грошей під дуже високі відсотки.

3. Система протекціонізму, яка ґрунтувалась на великому миті на імпортовані товари, що підтримувало високі ціни на мануфактурні вироби Англії і дозволяло власникам мануфактур направляти додаткові суми на розвиток виробництва, а також на забороні на вивіз сировини й продовольства з Англії, що сприяло зниженню собівартості промислових виробів і підвищенню інвестиційного потенціалу.

3. Особливості процесу первісного нагромадження капіталу в Голандії.

На відміну від англійських розсіяних сільських мануфактур, у Голандії переважали міські централізовані мануфактури, однак мануфактурна промисловість була розвинена в основному на півдні Нідерландів, де вироблялися сукно, полотно, мережива й інші вироби легкої промисловості, які реалізовувались на потужних ринках Іспанської імперії (до початку XVII століття Голандія було колонією Іспанії).

В 1566 р. 12 із 17 нідерландських провінцій повстали проти іспанської інквізиції, на що іспанський король відреагував організацією військової експедиції на чолі з герцогом Альбою, котра встановила репресивний режим на територіях охоплених повстанням. В 1571 р. іспанський король Філіп II увів у Нідерландах податкову систему іспанського зразка, що передбачала, зокрема, сплату алькабали – 10% податку з кожної торговельно-посередницької угоди. В результаті північні провінції перебували на межі знищення, оскільки торгівля була їхнім основним заняттям. У квітні 1572 р. розпочалось загальне повстання північних провінцій проти іспанської монархії, що переросло в 30-літню національно-визвольну війну. В 1579 р. сім північних і центральних провінцій Нідерландів підписали Утрехтську унію – угоду про об’єднання зусиль в боротьбі проти Іспанії, що поклала початок формуванню нової буржуазної держави – Об’єднаних провінцій Нідерландів, яка отримала назву Голандії – найпотужнішої з них. Самостійність об’єднаних провінцій була визнана Іспанією в 1609 р. Південні провінції (Фландрія, Брабант) залишилися в складі Іспанії, оскільки їхня буржуазія була налаштована на компроміс з Іспанською імперією, де вона мала ринки збуту для суконних мануфактур і джерела дешевої сировини. Однак в 1576 р. іспанці розгромили Антверпен – торгову столицю південних провінцій, а згодом при підписанні перемир’я з іспанцями, купецька олігархія північних Нідерландів добилася проголошення гирла річки Шельда, яка з’єднувала Антверпен із світовим океаном, зоною, закритою для торгівлі, що сприяло піднесенню столиці Голандії – Амстердаму. Амстердам поступово перетворювався у світовий центр торгівлі й кредиту, розвитку якого сприяли низькі відсотки на позичковий капітал, уперше застосовані в практиці голландськими банкірами, що стало можливим завдяки високому рівню розвитку торгівлі й високій швидкості обігу позикових засобів при кредитуванні торговельних угод. Проте Голандія в XVII столітті мала найбільший державний борг, високі прямі й непрямі податки та дуже високі ціни на предмети першої необхідності.

Голандія грала провідну роль в міжнародній торгівлі, маючи два порти світового значення. Амстердам, що знаходився на півночі, мав свій потужний торговий флот, в той час, як південний порт, Антверпен, не мав власного флоту, і його купці забезпечували подальшу реалізацію товарів, що привозились іноземними купцями.

Провідну роль в міжнародній торгівлі і експлуатації колоній грала Ост-індська компанія, якій було надане монопольне право торгівлі з країнами узбережжя Індійського і Тихого океанів. Це об’єднання мало всі права суверенної держави – власні збройні сили і флот, призначало губернаторів в колоніях і управителів в торгових факторіях. Основними товарами були прянощі – перець, кориця, мускатний горіх і т.д. (норма прибутку – 700-1000 %), а також опіум (норма прибутку – 1200 %). В 1621 р. була створена Вест-індська компанія, чия експансія була направлена на південноамериканський континент і значною мірою зводилась до грабунку іспанських каравел.

Незважаючи на важливість колоніальної торгівлі, її вага в першій половині ХVІІ ст. не перевищувала 25 % в загальному обсязі зовнішньої торгівлі Голандії. Переважала посередницька торгівля між Північчю та Сходом Європи, тобто балтійський напрям, де Голандія стала спадкоємицею північнонімецької Ганзи. Голандські купці вивозили із Скандінавії ліс, хутро, залізо, рибу; з Німеччини, Польщі, Литви – ліс, хліб, худобу, льон, віск; з Росії – льон, шкіру, сало, віск, хутро.

В середині ХVІІ ст. голандський торговий флот налічував 22 тис. торгових суден, що становило близько 70 % торгового флоту Європи.

Розвиток мануфактурного капіталізму

Основною галуззю промисловості Голандії було суднобудівництво, що спиралось на використання дешевого корабельного лісу з Німеччини і Скандинавії. Інші галузі промисловості розвивалися більш повільно. Найбільшого розвитку досягла суконна промисловість, пов’язана з давніми традиціями фландрського сукновиробництва. ЇЇ центром був Лейден, який притягував в першій половині ХVІІ ст. велику кількість кваліфікованих робітників із Фландрії і Франції. В суконному виробництві переважали змішані мануфактури, характерні також для льоноткацтва і виробництва шовку. Однак створювались і централізовані мануфактури, які переважали в нових галузях, наприклад, в цукровій промисловості, де функціонувало 50 цукрорафінадних заводів. І хоча Нідерланди були батьківщиною мануфактурного капіталізму, вже в другій половині ХVІІ ст. голандська мануфактурна промисловість починає помітно відставати від англійської.

Наши рекомендации