Тема 6. Основні засоби підприємства 2 страница

Методи управління поділяються на:

♦ економічні;

♦ адміністративно-правові;

♦ соціально-психологічні.

Економічні методи управління

це прийоми і способи управління, які мають в своїй основі використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:

■ матеріальну відповідальність;

■ стимулювання;

■ ціноутворення;

■ податки;

■ державне регулювання.

Адміністративно-правові методи управлінняпередбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей в процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами:

* законодавчими актами;

* положеннями;

* інструкціями;

* наказами і розпорядженнями.

Адміністративно-правові методи передбачають і застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.

Соціально-психологічні методиуправлінняреалізують мотиви соціальної поведінки людини, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, середовища виробництва, громадської думки.

2.4 Структура управління

		Характер середовища.

Система управління повинна бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентоздатність функціонування фірми. Вона

повинна мати такі характеристики:

- невелике число рівнів управління;

- наявність небагаточисельних підрозділів, що мають

високо­кваліфікованих працівників:

- якість продукції і всі процедури роботи повинні бути

орієнтовані на споживача.

1.Лінійна– це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі. Викорис­товується у невеликих підприємствах з нескладною технологією виробництва. Перевагами такої структури є:

а) чіткість взаємовідносин;

б) оперативність і несуперечливість управлінських рішень;

в) надійний контроль.

Недоліком є те, що керівник повинен виконувати, крім основних координуючих функцій, цілий ряд робіт по обліку, роботі з кадрами, контролю якості тощо.

2. Лінійно-штабнаструктура передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення. При цьому штаби не дають безпосередніх розпоряджень лінійним керівникам. Головна перевага такої структури в тому, що лінійні керівники мають можливість сконцентрувати увагу на поточному лінійному керівництві, а недоліки – ріст управлінських витрат,

зниження оперативності. Така структура є ефективною в масовому виробництві з незначними технологічними змінами.

3. Функціональна структуратакож передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень. Тому кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво по кожній функції управління. В цьому її головна перевага, а недоліками є можлива суперечливість і неузгодженість рішень, зниження оперативності.

4. Дивізіональна структурауправління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов'язане із поглибленням поділу управлінської праці, тобто

вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї

структури пов'язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.

5. Матричнаструктура передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом

спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до членів групи.

6. Множиннаструктура управління використовується сучасними

компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління. Таке багатоструктурне рішення буде все більше використовуватись в майбутньому.

2.5 Основні напрями вдосконалення управління підприємствами

Економічністьапаратууправліннявизначають за формулою відповідного коефіцієнта Ксу:

Допоміжними показникамиекономічності апарату управ­ління є:

- питома вага чисельності управлінського персоналу в загальній чисельності працюючих;

- кількість робітників, що припадають на одного працівника управління;

- питома вага фонду заробітної плати управлінського персоналу в загальному фонді заробітної плати всіх працюючих.

Контрольні питання:

1. У чому полягає суть управлінської діяльності?

2. Які основні принципи управління економікою?

3. У чому суть економічних методів управління?

4. У чому суть адміністративно-правових методів управління?

5.У чому суть соціально-психологічних методів управління?

6. Які фактори впливають на вибір моделі управління?

7. Які існують типи організаційних структур управління?

8. Які основні напрями вдосконалення управління підприємствами?

9. Як визначається економічність апарату управління?

Тема 3 : Прогнозування, планування і державне регулювання діяльності підприємств

Мета лекції – ознайомитись з основними принципами та методами прогнозування і планування

Зміст:

3.1 Поняття та основні принципи прогнозування

3.2 Типи прогнозування, їх характеристика. Нормативне і пошукове прогнозування.

3.3 Методи прогнозування.

3.4 Основи планування. Принципи і методи планування

3.5 Види планів, їх структура і порядок розробки.

3.6Суть та основні етапи стратегічного планування на під­приємстві.

3.7 Різновиди стратегій

3.8 Тактичне планування. Структура тактичного плану. Система показників

3.9Оперативне планування. Системи оперативного планування

3.10Бізнес – планування: сутність, призначення, структура. 10. Методи і принципи державного регулювання.

Ключові терміни і поняття

* прогнозування * типи прогнозування * методи прогнозування * планування * методи планування * принципи планування * тактичне планування * державне регулювання

* принципи прогнозування * нормативне прогнозування * пошукове прогнозування * види планів * стратегічне планування * оперативне планування * бізнес-план

3.1 Поняття та основні принципи прогнозування

Прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з другого є його складовою частиною, оскільки використовується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища і визначення передумов для формування стратегій; на стадії реалізації планів.

3.2 Типи прогнозування їх характеристика. Нормативне і пошукове прогнозування

¡ В практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування:

¡ а) прогнозування, яке ґрунтується на творчому передбаченні майбутнього, використовуючи інтуїцію;

¡ б) пошукове прогнозування – це спосіб наукового прогнозування відданого моменту до майбутнього. Воно опирається на наявну інформацію.

¡ В свою чергу пошукове прогнозування може бути традиційним (коли прогноз є екстраполяцією минулого в майбутнє) і новаторським, альтернативним (коли існує декілька варіантів розвитку фірми з врахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовища).

¡ в) нормативне або нормативно-цільовепрогнозування полягає в тому, що спочатку визначаються загальні цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток фірми, виходячи із встановлених цілей.

3.3 Методи прогнозування

В економічному прогнозуванні використовують такі дві групи методів прогнозування:

¡ 1. Евристичні.

¡ 2. Фактографічні.

В основу евристичних методів формування прогнозів покладено використання логічних прийомів, методичних правил, підходів.

3.4 Основи планування. Принципи і методи планування

¡ Ринкова економіка вносить докорінні зміни в зміст, структуру і порядок розробки планів, а саме:

- Плани підприємств в умовах ринку носять індикативний (рекомендаційний), а не директивний характер. Вони виступають механізмом регулювання ринку, відображають зв'язок виробництва і ринку, науки і виробництва, набувають соціального спрямування.

- Плани підприємствами розробляються самостійно, використовуючи певні вихідні дані. В основі їх розробки лежить величина попиту на конкретну продукцію, яка визначається договорами на поставку продукції, що укладаються між підприємствами і державою, між окремими підприємствами.

- Основними показниками планів стають натуральні, якісні, кінцеві показники діяльності підприємств, оскільки для задоволення потреб споживачів потрібна продукція не взагалі, а конкретної номенклатури, високої якості, яка б забезпечувала її конкурентоспроможність і виживання фірми в конкурентній боротьбі.

Позитивні моменти планування:

□ дає орієнтири майбутнього стану організації;

□ сприяє вирішенню проблем, які виникають в процесі роботи;

□ стимулює організацію, координацію та мотивацію праці;

□ породжує корисну інформацію на основі сигналів зворотного зв'язку про фактичний стан керованих об'єктів;

□ вимагає підвищення кваліфікації персоналу;

□ робить необхідним контроль виконаного, облік, аналіз.

Відсутність системи планування передбачає:

- нерозуміння персоналом мети, до якої прагне організація;

- втрату орієнтації в конкурентному середовищі;

- короткостроковий характер рішень управлінського персоналу;

- помилкові рішення в тактиці – наслідок відсутності стратегії;

- інертність персоналу у пізнанні ринкового механізму та виробленні лінії поведінки на ринку;

- ведення обліку і контролю формально, без аналізу наслідків роботи.

В умовах ринкової економіки до основних принципів планування на підприємстві можна віднести такі:

¡ Принцип ефективності (оптимальності) планів – спрямовує на ефективне використання ресурсів. Характеризує те, на скільки даний план сприяє досягненню цілей підприємства, якщо враховувати витрати та інші супутні небажані наслідки, пов'язані із складанням і здійсненням цього плану.

¡ Принцип первинності планування– планування логічно передує виконанню всіх інших управлінських функцій.

¡ Принцип сприяння досягненню цілей – мета розробки планів – це сприяти реалізації основної мети функціонування підприємства.

¡ Принцип неперервності планування – реалізується з допомогою використання системи планів, далекоглядних прогнозів, довго, середньо, короткострокових перспективних планів, поточних планів і оперативно-виробничих планів.

¡ Принцип гнучкості (маневреності) планів – плани не є стандартними раз і назавжди даними, а їх можна змінювати стосовно зміні внутрішньої і зовнішньої ситуації. Чим більшої гнучкості ми можемо надати планам, тим менша ймовірність понесення збитків внаслідок виникнення непередбачених подій.

¡ Принцип реальності планів(використання достовірної інформації).

¡ Принцип комплексності (системності) – означає, що планування повинно охоплювати всі структурні підрозділи і при розробці планів повинні враховуватись в системі як зовнішні, так і внутрішні фактори, що обумовлюють зміну ситуації.

¡ Принцип науковості базуєтьсяна відображенні в планах дій об'єктивних економічних законів, на використанні знань спеціальних економічних наук.

¡ Принцип адекватностісистеми планування щодо умов діяльності підприємства.

Методи планування - це засоби, з допомогою яких можна реалізувати принципи планування

¡ Нормативний методдозволяє забезпечувати розрахунок величини показників з допомогою цілісної системи норм і нормативів (норм витрат матеріальних, паливно-енергетичних ресурсів, затрат часу, фінансових норм і нормативів). Важливою вимогою при розробці планів є застосування прогресивних норм і нормативів.

¡ Суть балансового методузводиться до використання в планових розрахунках певної системи балансів, оскільки з їх допомогою забезпечується збалансованість потреб в ресурсах і джерелах їх покриття.

¡ Економіко-математичні методивикористовуються в тих випадках, коли треба здійснити оптимізацію плану підприємства, тобто із багатьох варіантів плану вибрати найкращий з точки зору прийнятого критерію оптимізації.

¡ Суть графоаналітичних методів зводиться до використання графіків і діаграм при розрахунку певної системи показників.

3.5 Види планів, їх структура і порядок розробки

3.6 Суть та основні етапи стратегічного планування на підприємстві. Різновиди стратегій

Стратегічний план – це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрямки діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення

Основними розділами стратегічного плану є:

¡ план маркетингу;

¡ план виробництва;

¡ план кадрового забезпечення;

¡ фінансовий план і страхування ризику;

¡ імідж організації.

Стратегія – це планування всіх найважливіших дій, які треба реалізувати; це довгостроковий курс розвитку підприємства.

¡ Кожна ланка управління підприємством розробляє певну стратегію:

¡ стратегію іміджу підприємства – спостережна рада;

¡ загальні стратегії – правління підприємства;

¡ ресурсні і функціональні стратегії - функціональні підрозділи;

¡ продуктово-товарні стратегії - виробничі підрозділи.

3.7 Тактика планування структури тактичного плану. Система показників

Тактичні плани відрізняються від стратегічних метою розробки, змістом, часом, охопленням сфер впливу.

¡ Тактичні плани деталізують стратегічні, однак сфера їхньої спрямованості вужча.

¡ Тактичні плани регулюють діяльність підприємства по закупках сировини, по виробництву продукції, по збуту, по фінансових питаннях як правило на рік. Такий період часу дозволяє швидко впроваджувати досягнення НТП у виробництво, швидко бачити очікуваний результат, швидко приймати заходи по виявленню відхилень. Організаційне керівництво розробкою тактичного плану на підприємстві здійснює директор, а методичне – начальник планово-економічного відділу або головний економіст. Хоча участь у розробці такого плану приймають всі виробничі підрозділи.

Основними розділами такого плану є:

· план підвищення технічного рівня виробництва;

· план маркетингу;

· план виробництва;

· план матеріально-технічного забезпечення;

· план по праці і зарплаті;

· план по капітальному будівництву і інвестиційних ресурсах;

· план соціального розвитку колективу;

· план охорони навколишнього середовища;

· план по собівартості, прибутку, рентабельності;

· фінансовий план.

Етапи розробки тактичного плану наступні:

1) аналіз результатів підприємницької діяльності;

2) розробка заходів щодо підвищення підприємницького успіху;

3) вивчення ринку і формування портфелю замовника, укладання угод;

4) обґрунтування окремих розділів плану;

5) розгляд проекту плану радою трудового колективу;

6) доведення техніко-економічних показників до внутрішньофірмових підрозділів.

Всю систему показників планів можна класифікувати за такими взаємно-протилежними групами:

□ натуральні ↔ вартісні;

□ кількісні ↔ якісні;

□ абсолютні ↔ відносні;

□ обсягові ↔ питомі;

□ проміжні ↔ кінцеві.

3.8 Оперативне планування. Системи оперативного планування

Оперативно-виробниче планування – це здійснення розрахунків по виробництву продукції на місяць, добу, зміну; розробка графіків, доведення завдань до внутрішніх структурних підрозділів

Зміст оперативно-виробничого планування залежить від типу виробництва і проявляється через певні системи.

¡ Кожна система включає такі елементи:

- планово-облікову одиницю (деталь, партія деталей, комплект деталей, замовлення);

- календарно-планові нормативи;

- порядок встановлення завдань.

У масовому типі існують подетальні системи (планування за тактом чи ритмом випуску виробів, по стандартних строках). Основною планово-обліковою одиницею виступає де­таль. Календарно-плановими нормативами є: ритм, темп, тривалість виробничого циклу, кількість робочих місць.

У серійному виробництві використовуються комплектні системи: → планування за комплектувальними номерами, → груповими комплектами, → заділами, → серійна за виперед­женнями, → машинокомплектна, → система неперервного оперативно-виробничого планування. Планово-обліковою одиницею виступає партія деталей, комплект деталей.

В одиничному типі виробництва основним видом системи є позамовна. Планово-обліковою одиницею виступає замов­лення. В календарно-планові нормативи входять трудомісткість робіт, тривалість виробничого циклу, нормативне випередження.

Диспетчерський контроль і регулювання виробництва відбувається на основі зібраної інформації про виконання виробничих програм і завдань.

- Контроль за ходом виробництва здійснюється диспетчерами цехів заводу по таких основних напрямках:

- контроль виконання номенклатурного плану випуску виробів;

- контроль міжцехових заділів в цехах, а також міжцехових передач заготовок деталей.

3.9 Бизнес – планування, сутність, призначення, структура

Бізнес-план – це комплексний плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, на отримання прибутку.

Бізнес-план розробляється для:

¡ техніко-економічного обґрунтування створення і діяльності підприємства, оскільки дає можливість підприємцю охарактеризувати перспективи розвитку його фірми (який товар, якої якості, в якій кількості і по якій ціні продати);

¡ залучення зовнішніх інвесторів, в тому числі іноземних, оскільки дозволяє інвесторам оцінити доцільність вкладення інвестицій в дане виробництво, зацікавити їх співпрацювати з даною фірмою;

¡ приватизації підприємства з метою обґрунтування пропозицій по її доцільності.

Бізнес-план, як і стратегічний, охоплює досить тривалий період (3–5 років). Але між ними є відмінності:

1) бізнес-план включає не всі цілі фірми, а лише одну із них;

2) бізнес-план має чітко виражені часові границі.

Слід відзначити, що показники бізнес-плану, розроблено­го для зовнішніх інвесторів і внутрішньофірмового використання, для видів діяльності, будуть відрізнятися ступенем деталізації і різновидністю форм. Характерною особливістю бізнес-плану є те, що кількість форм і їх зміст не регламентується і є довільною.

Типова структура бізнес-плану

І. Резюме (зведений розділ).

II. Основна частина:

Галузь, фірма та її продукція (описання виду діяльності: вказуються форми діяльності, засновники, репутація фірми і т.д.; описання товару: назва, модель, показники якості, особливості товару, які відрізняють його від продукції конкурентів і т.д.; оцінка галузі: темпи розвитку, життєвий цикл товару, нові види продукції галузі).

¡ Дослідження ринку (оцінка ринку збуту: "ємність"ринку, "ніша" ринку, характеристика потенційних клієнтів; аналіз конкурентів: назва фірми, обсяги продажу продукції конкурентів).

¡ План маркетингу (канали збуту продукції, реклама, ціноутворення, методи стимулювання продажу продукції і т.д.).

¡ План виробництва (величина виробничих потужностей, перелік необхідного обладнання, обсяги виробництва, умови і постачальники матеріально-сировинних ресурсів, організація контролю якості, величина витрат виробництва). Організаційний план (організаційна схема управління підприємством, потреба в персоналі, система оплати праці). Оцінка ризиків (види ризиків: допустимий, критичний, катастрофічний; джерела ризиків; момент виникнення ризику; антиризикові заходи; величина можливих втрат від ризику; крива розподілу ймовірностей виникнення певного рівня втрат прибутку).

¡ Фінансовий план (баланс грошових витрат і надходжень, зведений баланс активів і пасивів, графік беззбитковості). III. Стратегія фінансування.

3.10 Методи і принципи і державного регулювання

Державне регулювання економіки ставить за мету досягнення найбільш ефективного розвитку.

¡ Розрізняють принципи і методи державного регулювання. Принципи– мінімальне пряме втручання:

¡ а) держави в економічні процеси;

¡ б) здійснення опосередкованого впливу на суб'єктів господарювання через використання ефективних важелів та нормативів.

До методів державного регулювання відносять:

• фінансово-економічні;

• адміністративні.

¡ Основними формами (засобами) державного регулювання є належна фінансова і кредитна політика (державний бюджет), національні цільові фонди, державний, банківський і комерційний кредити, відлагоджена податкова система.

Контрольні питання:

1. Що таке прогнозування і чим воно відрізняється від планування?

2. Які основні принципи прогнозування?

3. За якими ознаками здійснюється класифікація прогнозів?

4. Які методи використовуються в економічному прогнозуванні і яка їх суть?

5. Які основні принципи планування?

6. Які основні методи планування і яка їх суть?

7. Які види планів використовуються в економіці?

8. Які етапи стратегічного планування?

9. Чим відрізняються тактичні плани від стратегічних?

10. Які основні етапи розробки тактичного плану?

11. Що таке оперативно-виробниче планування?

12. Яка типова структура бізнес-плану?

Тема 4: Персонал підприємства і продуктивність праці

Мета лекції : ознайомитись з методикою розрахунку продуктивності праці та штатного складу персоналу

Зміст:

4.1. Кадри підприємство, їх склад і структура.

4.2. Класифікація персоналу підприємства.

4.3. Фактори, що впливають на зміну професійно-кваліфікаційного складу кадрів підприємства.

4.4. Сучасні системи підготовки кадрів в Україні.

4.5. Продуктивність праці, показники та методи її вимірювання.

4.6. Планування продуктивності праці.

4.7. Організація і нормування праці на підприємстві.

4.8. Розрахунок чисельності працюючих на підприємстві.

4.9. Баланс робочого часу одного середньоспискового робітника.

4.10. Показники руху робочої сили на підприємстві.

Ключові слова

* кадри підприємства * промислово-виробничий персонал * непромисловий персонал * робітник * службовець * спеціаліст * керівник * виробіток * наукова організація праці (НОП) * основні напрямки НОП * норми праці

* баланс робочого часу * основні робітники * допоміжні робітники * професія * кваліфікація * спеціальність * продуктивність праці * види продуктивності праці * трудомісткість * методи визначення виробітку * методи нормування праці * рух кадрів на підприємстві

4.1 Кадри піприємтсва, їх склад і стуктура

Кадри підприємства – це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи. Крім постійних працівників, в роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи.

До ПВП відносяться зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства, в заводських лабораторіях, дослідних устано­вах, апарат заводоуправління, працівники охорони. До НПП належать зайняті у невиробничій сфері підприємства.

4.2 Класифікаця персоналу підприємства

В залежності від виконуваних функцій весь персонал підпри­ємства поділяється на чотири категорії:

♦ робітники; ♦ службовці;

♦ спеціалісти; ♦ керівники

Робітники в залежності від відношення до процесу створення продукції поділяються на основні (які безпосередньо беруть участь в процесі виготовлення продукції) і допоміжні (які виконують функції обслуговування основного виробництва).

До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку і оформлення документації, господарське обслуговування, облік і контроль.

Спеціалістами вважаються працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами.

Керівники – це працівники, що обіймають посади керів­ників підприємства та його структурних підрозділів.

На сьогоднішній день співвідношення між категоріями персоналу на пересічному підприємстві України є приблизно таким: 18% – керівники, спеціалісти, службовці; 82% – робітники.