Бюджетний дефіцит і його регулювання

Бюджетний процес передбачає збалансування (вирівнювання) державних доходів і витрат. А.Сміт підкреслював: «Єдиним хорошим бюджетом є збалансований бюджет» (1776 р). Однак на практиці майже у всіх країнах у наш час має місце значне за своїми маштабами перевищення державних витрат над доходами. Наслідком цього є швидке зростання бюджетних дефіцитів.

Причин цього явища є багато, але найважливіше значення має постійне зростання ролі держави в різних сферах життя, розширення її економічних і соціальних функцій, збільшення воєнних витрат, чисельності державного апарату. Динаміка бюджетних дефіцитів відображає також і поточні коливання господарської кон'юнктури, періодичні спади і піднесення виробництва. У періоди циклічних криз перевиробництва зменшується сума податкових надходжень у бюджет. У той же час держава вимушена збільшувати свої витрати на соціальні потреби (допомога з безробіття й інше), а також для підтримки певних секторів економіки, збереження обсягів інвестицій у галузях, які мають загальнодержавне значення.

Динаміка бюджетних дефіцитів чітко проявляється як в абсолютних розмірах, так і в їх відношенні до ВВП практично у всіх державах. Найважливішою умовою фінансування (покриття) бюджетних дефіцитів став державний кредит (держава виступає позичальником, а населення і приватний бізнес – кредиторами грошових засобів). Основна форма державного запозичення фінансових ресурсів – це випуск державних позик (облігацій). Цей процес організує і здійснює казначейство. Казначейство – державна фінансова організація, яка займається касовим виконанням бюджету. Казначейство також організує збирання податків, зборів, випускає казначейські білети.

Питання про те, за рахунок яких джерел держава мобілізує необхідні їй ресурси, має дуже важливе значення для стану грошового обігу і функціонування економіки у цілому. Якщо казначейські зобов'язання розміщуються у приватному секторі, відбувається тимчасовий перерозподіл грошових ресурсів від їх приватних володарів до держави. Для цього казначейство повинно випускати свої папери під достатньо високий відсоток, який міг би зацікавити володарів капіталу. Виплата відсотків по державному боргу є однією з головних витратних статей бюджету і у багатьох країнах має стійку тенденцію до зростання. Так, на початку 1990-х років ця стаття становила біля 170 млрд. дол. бюджету США. Витрати федерального бюджету США на початку 2000 року становили більше 200 млрд. В Україні в кінці 1990 років короткострокові державні облігації реалізовувались під 30% річних, що створювало серйозні бюджетні проблеми у наступні роки. Таким чином, розміщення державної заборгованості у приватному секторі сприяє подальшому збільшенню бюджетних витрат.

Казначейство може розмістити свої зобов'язання не тільки у приватному секторі, але і в центральному (емісійному) банку. Враховуючи казначейські зобов'язання, банк випускає в обіг додаткову масу платіжних засобів, не пов'язаних зі збільшенням товарної маси. У такому випадку фінансування державного бюджету чинить прямий інфляційний вплив на грошовий обіг. Зростання грошової маси не супроводжується при цьому збільшенням дійсного багатства суспільства. Така ситуація стає безпосередньою причиною підриву стійкості грошового обігу. І це відбувається без «запланованого друкування» нових грошей. Тим більше, що використання «друкованого верстата» для емісії грошової маси для урядів багатьох країн стає неможливим. Так, у США згідно з законом заборонено фінансувати дефіцит державного бюджету друкуванням нових банкнот, тобто використовувати так званий сеньйораж (дохід отриманий державою внаслідок її монопольного права на емісію грошей). Розглянемо цей випадок більш детально.

Отже, Міністерство фінансів бере у борг деяку суму у центрального банку, продавши йому державні цінні папери. Натомість цього центральний банк збільшує суму на поточному рахунку Міністерства фінансів. Останнє витрачає ці засоби, отож, вони надходять на рахунки комерційних банків. Таким чином, збільшуються їх резерви, і банки розширюють видачу позик. Отже, зростає грошова маса, зокрема грошовий агрегат Мı . Грошова маса збільшується за рахунок зростання чекового обігу. Фінансування дефіциту бюджету за рахунок зростання грошової маси називається ефектом монетизації. В умовах, які наближаються до повної зайнятості, це може викликати інфляційне зростання цін.

Важливо відмітити, що коли уряд виходить в якості позичальника на ринок позичкових капіталів, то це суттєво відбивається на співвідношенні попиту і пропозиції грошових ресурсів. Відбувається значне підвищення відсоткових ставок, у результаті чого погіршуються загальні умови фінансування капітальних вкладень і відбувається своєрідне «витіснення» частини інвесторів із грошового ринку. З цієї ж причини можливе і скорочення частини споживчих витрат, які фінансуються за рахунок кредиту. Такі наслідки державних позик отримали в економічній теорії назву ефекту витіснення.

Державні позики випускаються на різні строки і діляться за цією ознакою на короткострокові, середньострокові й довгострокові. Відмінності між ними досить умовні. До короткострокових позик, як правило, відносять позики до 1 року (у ряді випадків до 3 років), середньострокові– від 3 до 5 років, довгострокові– зверх 5 років.

Питання про співвідношення між різними видами заборгованості за їх строковістю має далеко не другорядне значення для управління державним боргом. В умовах швидкого інфляційного знецінення грошей інвестори не бажають вкладати свої гроші в довгострокові урядові зобов'язання. Державний борг, як й інші види заборгованості, зростає значно швидше, ніж збільшується ВВП у багатьох країнах світу. В умовах великих бюджетних дефіцитів казначейства широко використовують практику конверсії державних позик. Казначейства можуть обміняти (зі згоди інвесторів) свої короткострокові зобов'язання на середньострокові облігації. Такі заходи можуть дати короткостроковий ефект, але у кінцевому рахунку ведуть до зростання загальної суми заборгованості.

Метою державного фінансового регулювання є не тільки досягнення збалансованості бюджету. Бюджетна і кредитно-грошова політика направлені на вирішення і більш широких завдань макроекономічного регулювання. До їх числа відноситься: здійснення антициклічної політики, регулювання зайнятості, загального рівня платоспроможного попиту і ділової активності в цілому.

В умовах недостатнього попиту і пониження загального рівня економічної активності, загрози сповзання економіки до кризи здійснюються заходи зі збільшення бюджетних витрат і зниження податків. Форсування державних витрат збільшує загальний обсяг сукупного попиту, але призводить до дефіцитності державних бюджетів. Виникнення такого роду надлишків витрат над доходами отримало назву активних бюджетних дефіцитів. У той же час дефіцити, які викликані скороченням державних витрат у результаті падіння економічної активності, отримали назву пасивних дефіцитів.

Концепція дефіцитного фінансування зайняла чільне місце в теоретичних побудовах економістів неокейнсіанського напряму. Її основні положення широко використовувались при розробці західними економістами практичних рекомендацій урядовим колам, при розробці моделей державного регулювання економіки в післявоєнний період. Разом із тим практичне здійснення ідей дефіцитного фінансування виявилось не таким ефективним, як очікувалось. Реалізація концепції призвела до збільшення інфляційної нестійкості економіки, що особливо проявилось в 60-х – початку 70-х років ХХ ст. Активні бюджетні дефіцити значною мірою сприяли збільшенню боргу, фактично безконтрольному збільшенню грошової маси і знеціненню національних валют.

Складність дефляційних (антиінфляційних) заходів полягає у тому, що їх здійснення передбачає скорочення державних витрат, подорожчання кредиту, «стиснення» грошової маси. Наслідками дефляційних заходів є: стримування сукупного попиту, зменшення капіталовкладень, а значить, падіння ділової активності й збільшення безробіття.

На практиці може існувати ситуація, коли державні доходи перевищують витрати. У такому випадку економіка стикається зі станом бюджетного профіциту. Необхідно зазначити, що країни з ринковою економікою частіше всього стикаються з дефіцитом, а не профіцитом державного бюджету. Це характерно і для високорозвинутих країн, а також країн із перехідною економікою. Не випадково у всіх відомих підручниках із макроекономіки в розділах, присвячених державному бюджету, розглядаються проблеми, пов'язані саме з дефіцитом державного бюджету. В новій історії США державний бюджет зводився з профіцитом лише в 1998-2000 рр. У Росії після початку ринкових реформ бюджет зводився з дефіцитом до 2000 року. І лише з 2000 р. різниця між доходами і витратами консолідованого бюджету стала позитивною, внаслідок високих світових цін на нафту і природний газ. В Україні за 15 років її незалежності державний бюджет зводився з дефіцитом.

Графічне зображення бюджетного дефіциту і бюджетного профіциту дане на рис1.

Рис.1. Дефіцит і профіцит державного бюджету

G – державні витрати; Т – податкові надходження; Y – дохід (реальний ВВП). У точці Е спостерігається збалансований бюджет, тобто податкові надходження рівні державним витратам (Т=G). Зліва від точки Е показана ситуація бюджетного дефіциту, справа від точки Е – ситуація бюджетного профіциту.

Бюджетний дефіцит формує борг держави. Державний (урядовий) борг – це нагромаджена урядом сума запозичень для фінансування дефіцитів державних бюджетів. Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють внутрішній і зовнішній борг держави. Внутрішній борг – перед юридичними і фізичними особами власної країни. Зовнішній борг – перед іноземними країнами в особі міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних країн та іноземних приватних осіб і організацій. Залежно від структури боргових зобов'язань виділяють монетизований і немонетизований борг. Монетизований складається з боргів, опосередкованих кредитними стосунками держави з банками. Немонетизована заборгованість держави включає урядові замовлення на надання послуг, заборгованість із виплати заробітної плати бюджетному сектору економіки, соціальних трансфертів (пенсій, стипендій, допомог тощо).

Вплив державного боргу на економіку неоднозначний. У фазі зменшення виробництва державні запозичення стимулюють зростання сукупного попиту, збільшують рівень зайнятості та рівень доходів населення, стимулюють економічне зростання, отож, позитивно впливають на економіку. Але державний борг спричинює і негативні наслідки для розвитку економіки. Витіснення приватного капіталу з інвестиційного процесу обмежує економічне зростання, спричинює перерозподіл доходів на користь облігацій, зменшує обсяг споживчого попиту, збільшенням податків для обслуговування державного боргу, перекладанням відповідальності за погашення боргових зобов'язань держави на майбутні покоління. Зростання зовнішньої заборгованості створює досить серйозні міжнародні проблеми. Головною з них є зростаюча залежність як країн-кредиторів, так і дебіторів від зовнішніх факторів, які не піддаються контролю національними засобами.

Таким чином, проблема державної заборгованості безпосередньо пов'язана зі складним комплексом проблем грошового обігу, бюджетної політики, ефективністю державного впливу на економічну активність і процеси в соціальній сфері.