Суть та принципи функціонування кредиту

Ступінь зрілості ринкових економічних систем часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, зав­дяки яким вирішується ціла низка як суто економічних, так і соціальних проблем.

Термін "кредит" походить від латинського слова сredituт, що означає "позика" (від слова сredо - "вірю, довіряю"). У сучасних умовах кредит у найзагальнішому сенсі визначають як надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверненням позички та спла­тою певного відсотка за користування нею.

Існування кредиту пов'язане з позичковим капіталом.

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який нада­ється його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка (процента).

Рух позичкового капіталу називають кредитом.

Кредит - це система відносин з приводу акуму­ляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Звідки ж беруться тимчасово вільні грошові засоби, що створюють матеріальну основу кредитних відносин?

1. Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталу. Таке вивільнення зумовлене:

§ характером обороту основного капіталу, який пе­реносить свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а використовується за цільовим призначенням (на оновлення основного капіта­лу) тільки після закінчення амортизаційного періоду;

§ характером оборотну оборотного капіталу. Так, заробітна плата видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партією реалізованого товару (послуги). Крім того, між реалізацією товарів і закупівлею нових матеріалів, сировини тощо теж проходить певний проміжок часу, в який відбувається на­громадження тимчасово вільних грошових засобів;

§ акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію виробництва, вирішення певних соціаль­них завдань. Протягом певного періоду часу ця частина прибутку має цільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.

2. Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бю­джетних засобів, цільових фондів та резервів.

3. Третім джерелом тимчасово вільних грошових за­собів є грошові доходи і заощадження приватних осіб.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не пере­ставали виконувати функцію капіталу, вони повинні руха­тись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тим­часово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту.

Принципи функціонування кредиту

Обов'язковість повернення кредиту. Тимчасове ви­вільнення грошових засобів робить можливим тільки тим­часове кредитування їх і передбачає обов'язкове повернен­ня кредитних ресурсів.

Платність. Якби кредитор не мав прибутку від того, що він надає в тимчасове використання свої вільні грошові засоби, він би не ризикував ними і не позичав би їх. Пла­тою позичальника за право тимчасового використання не свого (позиченого) капіталу є позичковий процент, який є для нього витратою. Для кредитора ж процент за кредит є платою за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику.

Строковість. Позика має бути повернена позичальни­ком кредиторові у строк, визначений кредитною угодою.

Питання п’яте.

Кредитна система.

Кредитна система - це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування (функціональна структу­ра) та сукупність кредитно-фінансових установ, які ство­рюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура).

У загальному вигляді інституціональну структуру можна представити таким чином:

- центральний банк;

- комерційні банки;

- спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовніш­ньоторговельні, ощадні банки тощо);

- небанківські фінансово-кредитні установи (стра­хові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

- Центральний банк - це державна установа, яка є го­ловною ланкою кредитної системи. Його ще називають бан­ком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Функції центрального банку:

- розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

- емісія готівкових грошей - - монопольне право цент­рального банку;

- емісія безготівкових грошей;

- зберігання золотовалютних резервів країни;

- акумуляція та зберігання касових резервів комер­ційних банків. Зміст цієї функції полягає в тому, що кож­ний комерційний банк як член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати певний відсоток від суми вкладів на резервних рахунках центрального банку. Нор­ма резервування зростає, якщо виникає потреба скорочення пропозиції грошей, і зменшується, коли необхідно збільшувати пропозицію грошей. Таким чином, резервування є важ­ливим засобом грошово-кредитної політики, за допомогою якого здійснюється регулювання кількості грошей в обігу.

Крім того, резервування є і певним засобом забезпечен­ня мінімальної ліквідності комерційних банків, своєрідною формою збереження депозитів:

§ кредитування комерційних банків у період економіч­них труднощів;

§ виконання кредитних та розрахункових операцій на потребу уряду. Зміст цієї функції полягає в тому, що над­ходження до державного бюджету акумулюються на ра­хунках центрального банку, тому саме він здійснює операції щодо акумуляції грошових засобів та витрат їх урядовими організаціями. Він також здійснює за розпорядженням уряду операції з іноземною валютою та золотом, із держав­ними цінними паперами, виконує взаємне зарахування бор­гових зобов'язань тощо.

Головне завдання центрального банку - - управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.

За допомогою норми резервування (r), норми відсотко­вої ставки на позички (і) та операцій на ринку цінних па­перів (завдяки продажу центральним банком державних цінних паперів комерційним банкам зменшується кількість грошової маси, і, навпаки, з викупом їх у комерційних банків збільшується обсяг грошової маси) держава через централь­ний банк проводить грошово-кредитну політику.

Наши рекомендации