Тема 9. Зайнятість, безробіття, робоча сила

Питання для обговорення

1. Умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника

2. Зайнятість населення та регулювання її в сучасних умовах

3. Ринок робочої сили

4. Макроекономічна нестабільність і безробіття

5. Інфляція та зайнятість населення

Питання для самоконтролю

1.Що таке сукупний працівник та які умови його формування?

2. Визначте сутність та структуру трудового потенціалу.

3. Сутність та основні тенденції розвитку сукупного працівника.

4. Визначте поняття зайнятості, повної та раціональної зайнятості.

5. Що означає ефективність зайнятості?

6. Через які форми включення працівника в економічну систему реалізується

7. зайнятість населення?

8. Які показники характеризують регіональні особливості зайнятості?

9. Визначте сутність та охарактеризуйте принципи функціонування ринку робочої сили.

10. Визначте функції та елементи інфраструктури ринку робочої сили.

11. Визначте особливості функціонування товару робоча сила як біосоціальної сутності.

12. В чому проявляється процес регулювання та дерегулювання ринку робочої сили.

13. Сутність та джерела формування пропозиції робочої сили.

14. Що означає флексибілізація робочого часу?

15. Назвіть сучасні тенденції формування ринку робочої сили в країнах з розвинутою ринковою економікою.

16. Що означає макроекономічна нестабільність та які її прояви?

17. Сутність, причини, форми та наслідки прихованого безробіття.

18. Охарактеризуйте основні показники безробіття: рівень і тривалість.

19. Що означає природне безробіття?

20. Що означає вимушене безробіття, які форми його існують?

21. Що означає конверсійне і технологічне безробіття

22. Якими є особливості сучасного безробіття?

23. Інфляція, та її види.

24. Якими є негативні та позитивні прояви інфляції?

25. В чому проявляється взаємозв'язок інфляції і безробіття?

26. Сутність та сучасне тлумачення кривої Філіпса.

Теми рефератів

1. Сутність товару робоча сила та її вартість.

2. Трудові відносини: сутність, структура та їх характерні риси у сучасній економічній системі.

Методичні поради

Приступаючи до вивчення першого питання щодо умов формування, сутності та тенденцій розвитку сукупного працівника, зазначимо, що формування сукупного працівника є закономірністю історичного розвитку особистого фактора виробництва. В умовах натурального домашнього господарства людина виступала як одиничний робітник, що сам за допомогою примітивних засобів виробляв кінцевий продукт. Однак з розвитком продуктивних сил, появою простого й складного поділу праці виробнича діяльність людини стає часткою сукупної праці у створенні готових виробів, а сама вона перетворюється на елемент сукупного працівника.
Сукупний працівник виникає і функціонує як соціально-економічна і техніко-організаційна єдність робітників, які органічно взаємопов'язані та створюють єдиний виробничий механізм у процесі вироблення кінцевого продукту.
Умовами формування сукупного працівника є: єдина виробнича мета, що грунтується на спільних економічних інтересах і потребах; колективна праця, її суспільний поділ та необхідність обміну продуктами індивідуального виробництва.
На стадії первісної спільності людей колективний характер праці був зумовлений низьким рівнем розвитку продуктивних сил і безсиллям людини перед природою. Основою колективних дій тут виступала "природна колективність" - сім'я, плем'я.

Суспільний поділ праці створює якісно нові передумови формування і розвитку сукупного працівника. Цей тривалий процес характеризується суперечливою єдністю диференціації й інтеграції, спеціалізації й кооперації виробництва. Важливими його віхами були проста кооперація, мануфактура, фабрика. Виникнення і розвиток великого машинного виробництва технологічно зумовили необхідність планомірного зв'язку, інтеграції робочої сили і праці окремих дільниць кооперації. На зміну простому працівникові приходить розвинений індивідуум, для якого різні суспільні функції є способами життєдіяльності, що змінюють один одного.

У зв'язку із суттєвим посиленням суспільного характеру праці почалося формування сучасних параметрів сукупного працівника підприємства, галузі, регіону тощо. Однак слід зауважити, що чим ширші межі сукупного робітника, тим міцність зв'язків окремих його елементів слабкіша. Особливу роль у розвитку цього процесу відіграють науково-технічна революція, діяльність транснаціональних корпорацій, формування світового ринку. В сучасних умовах діяльність сукупного працівника поступово виходить на міждержавний рівень.
Отже, процес історичного формування і розвитку сукупного працівника невід'ємно пов'язаний із змінами у характері й рівні розвитку засобів виробництва, вдосконаленням організації праці.

За своєю суттю сукупний працівник є носієм рис тієї чи іншої форми поділу праці, характеризує стадію зрілості її кооперування. З одного боку, сукупний працівник - це результат розвитку продуктивних сил, а з другого - його соціальна природа, форма і розміри визначаються характером виробничих відносин, формою власності на засоби виробництва, межами того чи іншого господарства (общини, мануфактури, маєтку, підприємства, монополії, регіону).
Трудовий потенціал - це потенціал робочого населення. Йому властива сукупність кількісних і якісних суспільне корисних характеристик, які визначаються рівнем розвитку того чи іншого регіону, його господарськими, історичними, демографічними, етнічними особливостями. Трудовий потенціал - це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, які наближаються до цієї категорії.
Складовою частиною трудового потенціалу суспільства є населення, зайняте як у виробничій, так і у невиробничій сферах: люди працездатного віку, зайняті домашнім господарством, навчанням, військовою службою; працездатні пенсіонери.
Трудовий потенціал не слід пов'язувати лише з кількістю носіїв робочої сили. Поліпшення якісних характеристик збільшує трудовий потенціал у рамках однієї й тієї ж кількості працездатного населення. Крім того, трудовий потенціал збільшують і такі процеси, завдяки яким з'являється додатковий потенціальний робочий час, наприклад, робота за сумісництвом, наднормова праця, додаткові зміни роботи.

Трудовий потенціал населення країни як складне поєднання фізичних здібностей, знань, досвіду, духовних і моральних цінностей, культурно-національних настанов, звичаїв і традицій містить два основних компоненти:
а) професійно-кваліфікаційну підготовленість населення, що грунтується на певному загальноосвітньому рівні, включає життєвий господарський досвід, практичні навички;

б) готовність і здатність працівників до продуктивної праці, що визначається їх ціннісними орієнтаціями і трудовою мотивацією.

Отже, на відміну від трудового потенціалу до трудових ресурсів належать ті, хто не лише є носієм робочої сили, здатним працювати, а й реалізує цю здатність у суспільному виробництві згідно з чинним законодавством у певних вікових межах.

Сукупний працівник як носій сукупної робочої сили означає складну єдність працюючих, здатну функціонувати тільки як органічна цілісність, в якій окремі робітники організовані та пов'язані один з одним на основі конкретної форми власності та господарювання. Комбінована й інтегрована на різних економічних рівнях робоча сила має більші виробничі можливості, ніж сума індивідуальних працівників.
До складу сукупного працівника входять не тільки ті, які безпосередньо діють на предмет праці, а й ті, що зайняті розумовою працею, беруть участь в управлінні, плануванні й організації суспільного виробництва. Важливою складовою частиною сукупного працівника є наукові працівники. Це зумовлено перетворенням науки на безпосередньо продуктивну силу суспільства, зростанням її ролі у виробничому процесі.

Сукупний суспільний робітник - це категорія, що безперервно розвивається. Сучасний сукупний працівник характеризується різким поглибленням диференціації й одночасно інтеграції його частин:

· Проявами диференціації є поява нових галузей народного господарства, спеціальностей і сфер діяльності.

· Інтеграція означає взаємне збагачення спеціальностей, виникнення професій, що мають універсальне значення, посилення зв'язків між наукою і виробництвом. Широкий розвиток світових господарських зв'язків як наслідок відкритості ринкових економік також суттєво впливає на інтеграційні процеси в структурі сукупного працівника.

Основними тенденціями розвитку сукупного працівника є підвищення й удосконалення загальноосвітнього і загальнокультурного рівня, професійно-кваліфікаційної підготовки, підвищення продуктивності праці.
Якщо раніше домінували погляди на явище сукупного працівника за виробничо-технологічним критерієм, то тепер досліджуються сукупності працівників і за іншими критеріями6 наприклад, таке соціально-економічне явище, як середній клас, визначається не стільки сферою зайнятості, скільки рівнем отриманого сукупного доходу, рівнем споживання окремих товарних груп, домінуванням на конкретних часткових ринках.

Преходячи до другого питання щодо зайнятості населення і регулювання її в сучасних умовах, зауважимо, що умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість - діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньовиробничими відносинами.

Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.
Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат в певний час і за конкретних умов.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему, а саме:

· наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною;

· особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником;

· особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником;

· робота на орендованих засобах виробництва;

· робота в спільному підприємстві;

· надомна праця;

· громадська робота тощо.

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою таких показників:

· частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;

· регіональний рівень безробітних;

· виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

· рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;

· показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).

Конвенція Міжнародної організації праці (1988 р.) про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть політику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.
З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передба-чено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі:

· інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів;

· заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (скороченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

· забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;

· проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

· регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права працювати за кордоном;

· сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств.

Опановуючи третє питання щодо ринку робочої сили,підкреслимо, що вінвідіграє важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника та є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства.

Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі передбачають формування протягом певного відповідного часу загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, розгалуженої дійової служби зайнятості.

Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою. Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі:

· кожен індивід має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;

· роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;

· робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Сутність ринку робочої сили розкривають не тільки відносини купівлі-продажу робочої сили, а й спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення.

Елементами інфраструктури ринку є:

· сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю);

· служба зайнятості і працевлаштування;

· система профорієнтації, професійної підготовки, перенавчання трудових ресурсів;

· профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.
Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здібностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника трудового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин.

Важливими функціями ринку робочої сили є:

· забезпечення раціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів;

· узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо.
Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили підпорядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.
Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв'язок економічних, соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних, психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку робочої сили.
Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біосоціальної сутності слід виділити:

· гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і аналіз) до прродного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію;

· робоча сила - активна сила, суб'єкт і об'єкт відтворювального процесу, елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор економічних інтересів і потреб;

· здатність самореалізовуватись, самопродаватись;

· здатність створення додаткових вартостей, а не просто перенос частини своєї вартості;

· носій робочої сили є одночасно і споживачем благ;

· товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемісти-и з одного географічного пункту, регіону в інший;

· з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі відбувається нарощування його якостей;

· суспільство не може повністю контролювати процес відтворення робочої сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а також держава, колектив та інші соціуми навколишнього середовища;

· процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропозиції товару робоча сила мають суттєві відмінності;

· продаж робочої сили не можна відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон'юнктуру, бо саме це для більшості населення є єдиним джерелом забезпечення свого існування;

· такі явища, як запас, резерв, що є об'єктивно необхідними для забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили завжди означають втрати. Збережені та невикористані трудові ресурси є загубленими для суспільства, оскільки їх уже неможливо повернути у виробництво.
Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах функціонування сукупного робітника ринок робить актуальним як соціальне партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і відповідальності всіх соціальних суб'єктів - суспільства (в особі держави та її органів), виробничих колективів, особистості (в особі працівника і власника).

Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається трансформація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у відносини, що грунтуються на спільному прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.

Особливість розвитку ринку робочої сили в сучасних умоваа полягає у суперечливій взаємодії процесів його регулювання та дерегулювання. Суб'єктами регулювання є профспілки, об'єднання підприємців, держава. Ключова проблема регулювання зайнятості - досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій на випадок безробіття. Одним з елементів, що стабілізують становище найманого працівника на ринку робочої сили, є система державного пенсійного та соціального забезпечення.
Останнім часом у розвинутих країнах все активніше виявляються тенденції дерегулювання ринку робочої сили, яке відбувається через перехід від трудового законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої ко-лективної угоди до укладання угоди на підприємстві, контрактної системи; застосування неповного робочого тижня (дня) або тимчасової роботи; дроблення тарифів; скорочення загального обсягу прав працівників; перетворення колективної угоди про найм робочої сили на так звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окремим працівникам менш сприятливі умови.
Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел: соціально-демографічного (випускники різних навчальних закладів, які розпочинають трудову діяльність), соціального (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався домашнім гос-подарстом) і економічного (вивільнювані з різних галузей національної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбувається через здійснення заходів щодо приватизації господарських об'єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закриття підприємств у зв'язку з реконструкцією, розукрупненням і перепрофілюванням, розривом договірних зв'язків, нестачею валюти, сировини. Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспілок. Масштаби і склад сукупної робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюються. Розширення функцій робітників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто підвищення його гнучкості. Флексибілізація робочого часу означає ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу.

Технологічна революція зробила технічно можливим гнучке використання робочої сили у всіх ланках виробничого процесу. На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допомоги по безробіттю та інші фактори.
Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікації.

Витрати на заробітну плату найманих людей відіграють більш важливу роль порівняно з витратами на придбання устаткування. У ситуації, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.
Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма наслідками його.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються передусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх надійністю. Складаються два ринки.

Перший - ринок складної, кваліфікованої робочої сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна частка на ньому належить представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця робоча сила потребує великих капіталовкладень, характеризується функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності.

Другий ринок робочої сили представлений в основному робітниками і службовцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість.

Ринок робочої сили існує не одне століття. Суть його залишилась та сама, однак форми, інституціональні межі, механізми, за допомогою яких він функціонує, зазнали серйозних змін, зумовлених науково-технічним розвитком, новими можливостями конкретної держави, підприємців і самих трудівників.

Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з розвинутою ринковою економікою крім названих виділяють:

· посилення й ускладнення конкуренції як серед працівників (за робочі місця з високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по службі), так і серед роботодавців (за найбільш цінні кадри);

· зростаючий вплив безпосередньо на нього з боку підприємництва, малого та середнього бізнесу;

· збільшення частки (до 1 /З) висококваліфікованих кадрів у структурі тру-дових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки;

· уповільнення припливу працездатного населення, його старіння;

· ускладнення форм трудової діяльності та трудових відносин;

· формування ринків робочої сили всередині фірм, що супроводжується зменшенням дискримінації за статево-віковими або національними ознаками з одночасним посиленням диференціації, розшаруванням працюючих залежно від ролі в розвитку організації, включення у процес нововведень тощо.
Ускладнюється структура традиційного робочого класу. Сьогодні серед його елементів виділяють: некваліфікованих робітників і люмпенські прошарки; традиційний промисловий пролетаріат; робітників технологічно передових галузей матеріального виробництва і "аристократію" воєнно-промислового комплексу; робітників інформаційного сектора економіки - "нову робочу аристократію".
Розвиток сучасної технологічної революції, перетворення інформації в основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширення серед західних дослідників інформаційної теорії вартості. Головним джерелом вартості стають не психофізичні зусилля робітника, а насамперед його інтелектуальний потенціал, знання і досвід людини. Інформаційна теорія вартості відбиває глибинні процеси в структурі суспільної праці, її домінуючим типом стає озброєний інтелектуально-науковими знаннями творчий працівник.

Вивчаючи четверте питання щодо макроекономічної нестабільності та безробіття, слід звернути увагу на наступне. Втрата мобільності, динамічності та гнучкості економічної системи, нездатність своєчасно і повною мірою пристосуватись до змін внутрішніх умов її функціонування, навколишнього середовища означає макроекономічну нестабільність.
Порушення макроекономічної рівноваги, основою якої є врівноважена взаємодія сукупного попиту і сукупної пропозиції, призводить до дестабілізації економічної системи, руйнації господарських зв'язків, соціально-економічних потрясінь. Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгострішим соціальним лихом сучасної економіки є високий рівень безробіття і високі темпи інфляції. Розглянемо суть, форми, прояви, основні чинники та важелі регулювання рівнів безробіття та інфляції, а також принципи та тенденції взаємодії цих складних соціально-економічних явищ.

Особливе місце в системі функціонування сукупного працівника займає безробіття. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними ООН, близько 800 млн чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки.

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці. Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній еконо-мічній системі, та наступною економічною політикою.
Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття. Так, класичний аналіз не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги.

Кейнсіанський підхід до розуміння проблеми вбачає причини безробіття у недостатньому сукупному суспільному попиті. Держава, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.
Сутність іншого пояснення причин безробіття випливає з того, що безробіття вважають наслідком деформації та негнучкості ринку праці. В цьому випадку важливими заходами щодо подолання безробіття є створення гнучкішої структури заробітної плати, проведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка за допомогою бірж праці, перекваліфікації з'єднає безробітного з вільним робочим місцем. Ключовою проблемою регулювання зайнятості є досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій в умовах безробіття.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку (трудового доходу),зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують від-повідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу, здатні приступити до неї.
Підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він мешкає. Заробітна плата й інші умови праці повинні відповідати середньому рівню за даною професією. У разі неможливості надати таку роботу безробітному служба зайнятості може запропонувати йому пройти професійну перепідготовку або підвищити кваліфікацію з урахуванням його здібностей, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.

Безробіття характеризується двома основними показниками:
рівнем і тривалістю. Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних від кількості самостійного працездатного населення (такого, що живе переважно на доходи від своєї праці):

Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію у сфері зайнятості. Недоліками цього показника є те, що часткова зайнятість, а також не включення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, занижує офіційний рівень безробіття. Приховування інформації про зайнятість, наприклад у тіньовій економіці, завищує показник безробіття. Тому для його оцінки треба знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, а й те, протягом якого часу вони перебувають у такому стані, тобто тривалість безробіття.
Рівень безробіття прямо пропорційний рівню звільнення (показнику частки зайнятих, які щомісячно втрачають роботу) і обернено пропорційний рівню працевлаштування (показнику частки безробітних, які щомісячно знаходять роботу).
Розрізняють природне і вимушене безробіття.

· Природне безробіття є добровільним і фрикційним. Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, зі зміною професій. Для нього характер-ний стан пошуку або чекання роботи в недалекому майбутньому. Свобода вибору виду і місця діяльності є об'єктивною передумовою фрикційного безробіття. Щоб запобігти цьому, ринок робочої сили повинен своєчасно забезпечувати продаж і купівлю робочої сили. Рух кадрів - неодмінна умова сучасного виробництва. Працівники можуть на деякий час відволікатись від безпосередньої участі у виробничому процесі (пошук нового місця роботи, пов'язані з цим просторові переміщення, час на навчання і перепідготовку, народження і догляд за дитиною тощо). Така незайнятість - ціл-ком нормальне явище, що супроводжує кадрові переміщення. Важливо лише, щоб це відволікання не було надто тривалим і не охоп-лювало б одночасно великі маси людей.

· Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і різниться своєю тривалістю. Воно виникає в умовах негнучкої ціни робочої сили за наявності фіксованої заробітної плати. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги оплата праці не знижується, то виникає надлишкова пропозиція робочої сили. Тільки частина робітників отримує місце, решта стають вимушено безробітними. Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважається довгостроковим. Воно переходить у так зване застіине безробіття, наслідком якого є втрата трудових навичок, а часто й розпад соціально-психологічних основ особистості. Вимушене безробіття буває:

· Сезонне - виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм);

· технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочого місця внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва;

· конверсійне - пов'язане із скороченням галузей воєнно-промислового комплексу та перепрофілюванням.

Конверсійне і технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, яке охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях.

Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, які втратили роботу внаслідок структурних змін, не зможуть одержати її без попередньої перепідготовки, додаткового навчання, а то й зміни місця проживання. Тому структурне безробіття має більш довгочасний характер, ніж фрикційне.
Крім фрикційного та структурного безробіття розрізняють циклічне безробіття, зумовлене економічною кризою, спадом виробництва. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а рівень безробіття зростає, тобто циклічне безробіття пов'язане з дефіцитом попиту.
Безробіття пов'язане не лише з кількістю робочих місць, а й з якісними параметрами пропорції "сукупний працівник - система робочих місць". Наприклад, структурне безробіття не виключає наявності великої кількості вакансій. Так, у США навіть у найтяжчі часи на 10 млн. безробітних завжди було близько 1 млн вакансій, які через відсутність своїх претендентів намагалися заповнити іноземними робітниками і фахівцями.

Природна норма, рівень безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний швидко здійснювати міжгалузеві та міжрегіональні переміщення залежно від попиту на робочу силу і потреб виробництва.
Природна норма, безробіття відбиває економічну доцільність використання трудових ресурсів, фіксуючи раціональність навантаження виробничих потужностей. На сучасному етапі економічного розвитку цей показник має тенденцію до зростання. Однією з причин підвищення природної норми безробіття є зміни демографічного складу сукупної робочої сили. Такі інституціональні зміни (тобто зміни в законах та звичаях суспільства), як розширення програм компенсації по безробіттю, підвищення розмірів і видів допомоги, сприяють підвищенню фрикційного і загального рівня безробіття.
Особливостями сучасного безробіття є:

· зростання його масштабів;

· зрушення у соціально-професійній структурі безробітних (безробітними стають не тільки робітники, а й спеціалісти, управлінці);

· зрушення у статевовіковій структурі безробітних (серед незайнятого населення більше жінок, ніж чоловіків, більше молоді, ніж людей зрілого віку);

· підвищення частки вимушеної часткової зайнятості та добровільної незайнятості;

· збільшення тривалості безробіття.

Економічні втрати від безробіття величезні, але безробіття - більше, ніж економічне лихо. Воно завдає також великих соціально-психологічних збитків. Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчування себе зайвою для суспільства людиною. Зниження кваліфікації, втрата самоповаги, бездіяльність, почуття самотності та непотрібності призводять до занепаду моральних основ особистості, суспільства, до розпаду сім'ї, суспільно-політичних потрясінь, погіршення фізичного і психологічного стану людини. Діяльність держава здійснюється в двох основних напрямах: регулювання рівня й тривалості безробіття та соціальний захист потерпілих від безробіття.

Основними рекомендаціями, спрямованими на зниження безробіття, є:

· макроекономічна політика, спрямована на скорочення бюджетного дефіциту, стримування інфляції та підтримання попиту;

· удосконалення системи освіти і підготовки кадрів;

· ліквідація бар'єрів, що заважають створенню чи розширенню підприємств;

· удосконалення системи заходів щодо створення і розповсюдження технології;

· гнучкість в питаннях заробітної плати;

· зміни в законодавстві, які б не перешкоджали вільному найму на роботу;

· гнучкість в питаннях вільного часу;

· розробка політики, спрямованої на підвищення рівня зайнятості, а не на підтримку безробітгя;

· зміни системи соціального забезпечення в напрямі стимулювання працевлаштування.
Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:
розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення
кваліфікації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день; державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості;
стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття;
регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці; стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць; збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти; безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес.

Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці стипендії на час професійної підготовки та перепідготовки, виплати допомоги по безробіттю.
В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку - 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75% мінімальної заробітної плати.
В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства.

Завершуючи вивчення теми на пятому питанні щодо інфляції та зайнятості населення, зауважимо, що важливою складовою макроекономічної рівноваги є цінова стабільність,яка значною мірою залежить від стійкості грошової системи. Інфляція є фактором усіх зазначених процесів. Як соціально-економічне явище вона виникла ще у XVI ст., проте мала локальний, обмежений характер. Лише з розвитком ринкової економіки інфляція набуває постійного характеру.
Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію ворогом суспільства №1, найбільш суворим податком. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом.
Інфляція - це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою.
Не слід ототожнювати інфляцію з емісією грошей або із зростанням цін. Емісія - це законодавче зумовлений випуск додаткової маси грошей в обіг. Коли цей процес обслуговує об'єктивні потреби забезпечення безперервності руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних цінностей, то він не є інфляційним чинником. Емісія є джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу, появи надлишкових, а отже, знецінених грошей.
Важливим проявом інфляції є зростання цін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це складне соціально-економічне явище, породжене диспропорційністю відтворення в різних сферах ринкового господарства, наслідок дисбалансу між сукупними попитом і пропозицією.
Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни.

У свою чергу, можна навести чимало прикладів, коли зростання цін не є проявом чи причиною інфляції. Серед причин неінфляційного зростання цін - підвищення якості товарів через впровадження досягнень науково-технічного прогресу; монополізація ринку; циклічні та сезонні коливання; державне регулювання економіки; введення нових ставок чи видів податку; стихійні лиха.
Інфляційне зростання цін зумовлено надлишковою кількістю грошей в обігу.
Отже, інфляція - надзвичайно складне, багатофакторне соціально-економічне явище. Серед чинників його розвитку - внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні, монетарні та немонетарні. Багатоманіття чинників та джерел інфляційного процесу впливає на кількість різновидів цього явища. Тому важливо вірно розуміти причини й основні чинники інфляції.

Серед чисельних видів інфляції, класифікованих за різними критеріями, виділимо:
1. За темпами інфляційного процесу:

а) природна (інертна, поточна, "повзуча", позитивна), темпи зростання цін за якої становлять 5-10% за рік;

б) галопуюча (крокуюча, стрибкова) з річними темпами зростання цін в межах 20-200 %;

в) гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1-20 %.

2. Інфляція попиту (головні чинники з боку сфери обігу, покупців, споживачів) та інфляція пропозиції (домінуючі причини лежать у сфері виробництва, структурі його витрат).

3. Внутрішня і зовнішня (імпортована).

4. Збалансована і незбалансована, якщо розглядати рівновагу грошової та товарної маси.
5.Помітна і непомітна, очікувана і неочікувана, передбачувана і непередбачувана.
6. Регульована (з низькими темпами розвитку) і нерегульована, руйнівна (з високими темпами).

Крім того, можна назвати кредитну інфляцію; інфляцію, зумовлену податками; структурну інфляцію; інфляцію, викликану підвищенням заробітної плати, та інші різновиди. Отже, інфляцію не можна пов'язувати чи ототожнювати з одним фактором чи конкретною причиною, вона відбиває всі недуги економіки.

В умовах природного рівня інфляції, тобто її інерційності, керованості, контрольованості, передбачуваності, деякі економісти вказують на її позитивне значення: помірна інфляція стимулює конкуренцію, збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково-технічного переозброєння виробництва. Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції природного рівня або взагалі заперечують цей позитивний ефект внаслідок його короткочасності.
Перехід же інфляційного процесу за природні межі має руйнівні наслідки, породжує гострі соціально-економічні проблеми. Серед основних негативних проявів інфляції слід зазначити:

· переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима, що призводить до їх знецінення;

· підвищення цін на продукцію масового вжитку, що призводить до падіння купівельної спроможності національної грошової одиниці;

· загальне тривале нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення, особливо осіб з відносно фіксованими номінальними доходами;

· знецінення грошових заощаджень населення;

· диференціація населення, перерозподіл національного доходу і національного багатства за рахунок переважної кількості населення;

· диспропорційність суспільного відтворення, хаотичність виробництва, затримка реалізації товарів внаслідок скорочення платоспроможного населення;

· підрив грошової, фінансово-кредитної, податкової систем;
стимулювання спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки;

· дезорганізація господарських зв'язків, відродження натурального обміну;

· затримка інвестиційного процесу, стримування процесу нагромадження;

· неухильне підвищення курсів іноземних валют, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни;

· соціально-політичне напруження в суспільстві.
У зв'язку з цим зростає значення активної дефляційної політики.
Слід розрізняти дезінфляцію (процес зменшення темпів зростання цін) і дефляцію (зниження загального рівня цін). Різні види інфляції мають свої особливі механізми, а отже, і відповідні методи регулювання : ринкові (економічні) і неринкові (адміністративі), довго- і короткострокові.

Антиінфляційний механізм має систему таких заходів:
профілактичні шляхи щодо недопущення причин інфляції; зусилля, що вгамовують саму інфляцію; дії, спрямовані на подолання негативних різнобічних наслідків інфляції.

Серед основних важелів дефляційної політики слід виділити: збільшення оподаткування населення; замороження заробітної плати; обмежуване кредитування; збільшення центральним банком ставки позикового відсотка, норм обов'язкових резервів комерційних банків; скорочення обсягів продажу державних цінних паперів на відкритому ринку як захід, що зменшує державний борг.
Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін має назву "шокової терапії". Штучне відновлення інфляції називається рефляцією.
На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки. Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.

Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взаємозв'язок інфляції і безробіття. Вагомий внесок в теоретичне осмислення взаємодії двох найдеструктивніших факторів макроекономічної нестабільності зробив англійський економіст кейнсіанського напряму А. Філіпс. Уважно вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної плати у Великобританії за 1861-1957 рр., він виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заробітної плати і рівнем безробіття. Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією та безробіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст но-мінальної заробітної плати, і навпаки. Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантів вибору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з максимальним економічним зростанням, проте за умов швидкого підвищення цін, чи достатньо стабільні ціни, проте за умов значного безробіття.
Довгі роки крива Філіпса була основою соціально-економічного регулювання в країнах розвинутої ринкової економіки. Однак у 70-х - початку 80-х років в економіці США, виникло явище стагфляції - інфляції, що супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні, одночасним підвищенням рівня цін і рівня безробіття. Це викликало критику обгрунтованості кривої Філіпса як надійного регулятора в економіці.

Сучасна теорія інфляції грунтується на концепції природного рівня безробіття - неокласичний економічний напрям. Природний рівень безробіття - це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недовикористання ресурсів, за якого ринки праці та ринки товарів збалансовані. Однак прибічники теорії економіки пропозиції, проявом якої є гіпотеза природного рівня, також не мають єдиних поглядів на проблему взаємозалежності інфляції та безробіття. Аналіз сучасних тенденцій в економіці західних країн доводить дієвість основної залежності моделі Філіпса - послаблення інфляційного процесу супроводжується зростанням безробіття. Це свідчить про складність, багатоманітність способів реалізації та форм прояву глибинних соціально-економічних закономірностей. З багаточисельних альтернативних можливостей слід відшукати таке поєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за яким сукупний негативний ефект безробіття і інфляції був би мінімальним.