Тема 2 Макроекономічні параметри

1. Загальна характеристика макроекономічних параметрів.
2. Система національних рахунків.
3. Показники обсягу національного виробництва.
3.1. Валовий внутрішній продукт (ВВП);
3.2. Методологія обчислення ВВП;
3.3. Інші показники обсягу національного виробництва: ВНП, ЧВП, НД.
4. Показники рівня зайнятості.
5. Показники рівня цін.
6. Інфлювання та дефлювання ВВП.

´ 1.
Будувати теорії за відсутності
даних –велика помилка.
Шерлок Холмс
Макроекономічні параметри – це узагальнюючі показники, що відображають складні та взаємопов’язані процеси, які відбуваються в економіці, вивчають динаміку економічного зростання.
Макроекономічні параметри використовують при вирішенні наступних проблем:
1. Управління національною економікою (планування, попередній аналіз фактичного стану, визначення бажаного стану і вияв шляхів переходу від першого до другого, контроль).
2. Отримання інформації про стан національної економіки (при вирішенні питань інвестування в країну).
3. Оцінка економічного потенціалу країни (чи може та чи інша країна серйозно вплинути на розвиток світового ринку?).
4. Міжнародні співставленні (для визначення місця країни в табелі рангів).
´ 2. Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного і взаємопов’язаного опису найважливіших процесів в економіці. В Україні застосовується з 1994 року, рекомендована СНР відповідно до стандартів ООН 1993 року.
Мета СНР – дати наочне цифрове відображення стану національної економіки в цілому за певний період. Ця система пов’язує воєдино найважливіші макроекономічні параметри. Вона дає можливість подати ВВП на всіх стадіях його руху – виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве споживання. Показники СНР відбивають структуру ринкової економіки, інституції і механізми її функціонування.
Складається СНР з двох рівнів:
І. Зведені рахунки – характеризують рух ВВП, національного доходу, фінансування капіталовкладень, операції з іншими країнами.
ІІ. Конкретизовані показують міжгалузеві зв’язки, рух доходів, розподіл і кінцеве споживання.
Для вивчення ролі СНР як нормативної бази макроекономічного регулювання, слід зрозуміти ті методологічні принципи, на які вона спирається.
1. Продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід Ії суб’єктам.
2. Видатки на виробництво національного продукту (ВВП) дорівнюють доходу, одержаному від його реалізації, або:

3. Економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік перетворень видатків у доходи, а доходів у видатки.
видатки доходи
Цей принцип лежить в основі економічної динаміки і свідчить про те, що доходи є функцією видатків.
Згідно з СНР, всі суб’єкти національної економіки ділять на п’ять секторів:
1. Нефінансові корпорації (підприємства з метою отримання прибутку);
2. Фінансові корпорації (фінансово-посередницька діяльність, банки, інвестиційні фонди, страхові компанії);
3. Сектор загального державного управління (центральні і місцеві органи управління, некомерційні бюджетні органи).
4. Сектор домогосподарств (фізичні особи як споживачі);
5. Сектор некомерційних організацій (обслуговує домогосподарства: політичні, релігійні організації, які не мають за мету отримання прибутку).

´ 3.1. Валовий внутрішній продукт (ВВП) – вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду, як правило, року.
Номінальний ВВП – це такий, який обчислений у ринкових цінах поточного року (нинішнього).
Реальний ВВП - це такий, який обчислений у постійних цінах (без впливу інфляції).
Природній ВВП – це такий, що відповідає виробництву при існуванні природної норми безробіття.
Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з періодами скорочення. Короткострокові коливання обсягу виробництва економісти називають діловим циклом. Упродовж цілого циклу фактичний ВВП відхиляється від природного.
У роки спаду: ВВПфакт< ВВПприр.
У роки піднесення ВВПфакт> ВВПприр.

ВВПприр - ВВПфакт = ВВП-розрив

В Україні природна норма безробіття поки що не склалася, тому обчислити ВВП – розрив є неможливим. У США природна норма безробіття складає 5 – 5,5%.

6.2. Методологія обчислення ВВП базується на наступних передумовах:
1) при обчисленні ВВП не враховують продаж уживаних речей;
2) у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції: державне соціальне страхування, допомога по безробіттю, пенсії, приватні трансфертні платежі. Суть невиробничої операції: немає внеску до поточного виробництва.
3) усі продукти і послуги, вироблені протягом року необхідно враховувати лише один раз. Щоб уникнути подвійного рахунку, що завищує обсяг ВВП при його обчислення, враховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують проміжні.
Кінцеві товари купують для споживання, а не для перепродажу, чи подальшої обробки.
Проміжні товари використовують для виробництва інших товарів, чи перепродажу.
Щоб уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП, необхідно враховувати в ньому тільки додану вартість, створену кожною фірмою.
Додана вартість – це різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала в постачальників.
4) важливе значення при обчисленні ВВП мають наступні поняття.
“Резиденти” – усі фізичні особи, хто проживає на території країни незалежно від громадянства не менше одного року. Дипломати, туристи, сезонні робітники не належать до резидентів. Юридичні особи – всі підприємства, що створені відповідно до законодавства країни на її території – резиденти. Отже, зарубіжні філіали транснаціональних корпорацій є резидентами країни перебування.
“Економічна територія” – де поширюються повноваження уряду, навіть за межами географічної території.
ВВП обчислюють за трьома методами, які дають однаковий результат.
І. За видатками (метод кінцевого використання)

ВВПвид = Сп + І + G + ЧЕ, – основна тотожність національних рахунків

де Сп – споживчі видатки – видатки домашніх господарств на:
• товари тривалого користування;
• предмети поточного вжитку;
• послуги;
І – інвестиційні видатки ділових підприємств на:
• усе будівництво;
• закупівлю машин, устаткування;
• зміни в запасах;
Запаси – це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари.
Валові інвестиції (ВІ) – всі вироблені інвестиційні блага.
Чисті інвестиції (ЧІ) – це додаткові інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу (А –зношення капіталу, амортизація):
ВІ – ЧІ = А;
G – державні закупівлі – всі державні видатки на кінцеві продукти підприємств і на заробітну плату державних службовців за мінусом державних трансфертних платежів (субсидій).
ЧЕ – чистий експорт – різниця між експортом (Е) та імпортом (І):
ЧЕ = Е – І.

ІІ. За доходами (розподільчий метод)

ВВПдох = Зпл + Р + В + П + (Нпод + А),

де Зпл – заробітна плата найманих працівників, премії;
Р – рента – доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна;
В – відсоток – це виплата грошового доходу домогосподарствам за вклади у банках, облігації підприємств.
П – прибуток підприємств;
Нпод – непрямі податки на бізнес (ПДВ, акциз, мито);
А – амортизаційні відрахування
Непрямі податки та амортизація не є доходами, отриманими від виробництва продукції, а включаються у ціну товарів і послуг, і таким чином, опосередковано входять до складу доходів.
ІІІ. Метод доданої вартості (виробничий)

Додана вартість – це те, що підприємство виплачує у вигляді відшкодування тим, хто працює на підприємстві, тим, хто володіє підприємством, і тим, хто вкладає свій капітал у підприємство.
Обчислюється як сума доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг.

ВВПвир = валовий - матеріальні + продуктові - субсидії
випуск витрати податки

Недоліки при обчисленні ВВП:
1. Не враховує результатів економічної діяльності в тіньовому або підпільному секторі національної економіки;
2. Не всі виготовлені в країні продукти проходять стадію купівлі-продажу (натуральне господарство).

3.3. Валовий національний продукт (ВНП) – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу (рік) за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни. Відмінність між ВВП і ВНП полягає у іноземних факторних доходах.

надходження платежі
ВНП = ВВП + за фактори - за фактори
з-за кордону решті світу

Якщо надходження в країну більші за платежі решті світу, то ВНП >ВВП.
Для більшості країн різниця ця є незначною. Проте, у Швейцарії ВНП > ВВП на 5% за рахунок філіалів за кордоном. У Пакистані ВНП > ВВП, бо велика частина пакистанців працює за кордоном. У Кувейті ВНП > ВВП на третину. Навпаки, в Ірландії, Данії ВНП < ВВП.
Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань:
ЧВП = ВВП – А.
Національний дохід (НД) - це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються.
НД = ВНП – А – Нпод.

´ 4. Найчастіше рівень зайнятості в національній економіці характеризують за допомогою показника рівня безробіття. Для цього все населення у віці від 16 років поділяють на:
а) зайняті (З) – це люди, які працюють і ті, що мають робочі місця, але тимчасово не працюють;
б) безробітні (Б) –це люди, які не мають роботи, проте активно її шукають;
З + Б = РС (робоча сила)
в) ті, що не належать до робочої сили – це частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, на пенсії, не працює внаслідок інвалідності, через навчання, або не хочуть працювати.
Рівень безробіття (Б’) – це відношення чисельності безробітних до чисельності робочої сили:

Б’ = (Б / З + Б) • 100 %.
В Україні офіційний рівень безробіття не перевищував 12%. На Тернопільщині – 17%.
Рівень зайнятості (РЗ) – це відношення кількості зайнятих до дорослого населення країни;
РЗ = (З / а + б + в) • 100 %.
Фрикційне безробіття – це постійний рух населення між регіонами і видами праці, а також пов’язане із стадіями життя населення.
Структурне безробіття - виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються.
Відмінність: у фрикційних безробітних є навички, які можна продати, а структурні безробітні не можуть отримати роботу без перепідготовки.
Циклічне безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу. У фазі піднесення воно дорівнює нулю.
Повна зайнятість має місце тоді, коли циклічне безробіття рівне нулю, а рівень безробіття рівний природному, тобто має місце структурне і фрикційне безробіття.

´ 5. Зростання загального рівня цін означає наявність у країні інфляції. Нині жодна країна не може уникнути зростання цін. Динаміку всіх цін визначають за допомогою індексів Леспейреса, Пааше та Фішера.
Індекс цін Леспейреса показує, як змінився рівень цін упродовж певного періоду часу, якщо структура виробництва і споживання не змінилася:

Індекс цін Леспейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг називають індексом споживчих цін –ІСЦ

Ринковий кошик у багатьох країнах охоплює 300 найменувань, в Україні –60.
Індекс Пааше розраховується для виявлення динаміки загального рівня цін:

Індекс Фішера – це середнє геометричне значення індексів Леспейреса і Пааше, він згладжує неточності в оцінці зростання загального рівня цін:

´ 6. Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входить до ВВП країни, називають дефлятором ВВП (Д).
Відмінності між ІСЦ та дефлятором ВВП:
- ІСЦ не враховує змін у структурі споживання товарів і послуг, і таким чином дещо завищує темп зростання цін;
- дефлятор ВВП дещо недооцінює зростання загального рівня цін;
- набір товарів для обчислення ВВП – дефлятора містить, як споживчі, так і капітальні блага, які купують ділові підприємства. При обчисленні ІСЦ враховують лише ціни товарів і послуг, які купують споживачі (Сп – споживчі товари з основної макроекономічної тотожності ВВП);
- при обчисленні ВВП – дефлятора беруть лише вітчизняні товари;
- ІСЦ обчислюють на підставі незмінних товарів і послуг, тоді як ВВП – дефлятор враховує зміну набору товарів.
Індекси цін використовують для зведення багатьох номінальних змінних до реальних.
ВВПреал = ВВПномін / Д;
Д = ВВПномін / ВВПреал.

Темп зростання ВВПреал = темп зростання ВВПномін – дефлятор ВВП.

У базовому році ВВПномін = ВВПреал.
Динаміка ІСЦ та дефлятора ВВП є основними показниками сфери цін.

Тема 3 Сукупний попит і сукупна пропозиція як парамтри народного господарства країни

1. Поняття, крива та чинники сукупного попиту.
2. Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції та її переміщення.
3. Загальна модель макроекономічної рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

´ 1. Сукупний попит AD (aggregate demand) – це різноманітні обсяги товарів і послуг, які домогосподарства, підприємства і держава готові купити при будь-якій ціні.
→ споживчі витрати домогосподарств
Сукупний попит → інвестиційні витрати підприємств
(бажання покупців) → державні витрати
→ чистий експорт

Між сукупним попитом AD і ціною існує обернена залежність, тому крива в моделі набирає похилого вигляду

Від’ємний нахил кривої сукупного попиту пояснюється впливом цінових чинників.
По-перше, тут має місце ефект відсоткової ставки (Кейнса) – якщо збільшується загальний рівень цін у країні, то за умови незмінного обсягу грошової маси, зростає ставка відсотка.
Наслідки:
- зниження інвестиційного попиту;
- зниження споживчого попиту, як наслідок некредитоспроможності;
- скорочення витрат на предмети споживання;
- підвищення загального рівня цін веде до зменшення обсягу ВВП.

По-друге, ефект імпортних закупок (Мандела-Флемінга): при збільшенні загального рівня цін в країні, товари і послуги іноземного виробництва стають дешевшими. Домогосподарства купуватимуть більше імпортних товарів і менше вітчизняних. Іноземці скоротять через подорожчання свій попит на товари цієї країни.
Наслідки:
- зменшення обсягів експорту;
- збільшення обсягів імпорту;
- зменшення чистого експорту;
- зменшення обсягів сукупного попиту.

По-третє, – якщо змінюється рівень цін у країні, змінюється величина ефект багатства (Пігу) реального багатства (грошових запасів) населення. Зменшення багатства веде до зменшення сукупного попиту при умові зростання загального рівня цін. Збільшення багатства стимулює сукупний попит на товари споживання.
Наслідки:
- купівельна спроможність майна зменшується;
- покупці стають біднішими і скорочують свої видатки, коли рівень цін збільшується.
Зсув кривої AD вправо, чи вліво відбувається від впливом нецінових факторів.
1. Споживчі витрати – їх збільшення веде до зміщення кривої вправо, а зменшення, відповідно, вліво.
2. Інвестиційні витрати - зменшення рівня доходності веде до зменшення сукупного попиту на інвестиційні товари, при збільшенні відсоткової ставки по кредитах зменшується попит і крива переміщується вліво.
3. Державні витрати –збільшення доходів державного бюджету (податків) веде до зменшення споживчих витрат і інвестицій, а відповідно, і переміщення кривої вліво.
4. Витрати на чистий експорт – зниження валютного курсу спричиняє зсув кривої вправо.
´ 2. Сукупна пропозиція (aggregate supply) – це рівень реального обсягу національного виробництва товарів і послуг за певного рівня цін
Економісти вважають, що у короткостроковому періоді крива сукупної пропозиції має три відрізки: кейнсіанський, проміжний та класичний.
Кейнсіанський відрізок, або горизонтальний відбиває ситуацію, коли економіка перебуває у стані спаду, а частина виробничих потужностей та робочої сили не використовується. Фактичний обсяг виробництва на цьому відрізку менший за природній. Збільшення обсягу виробництва на цьому відрізку не веде до зростання цін, так як люди, котрі тривалий час були безробітними не вимагають збільшення зарплати, а нарощення обсягів виробництва не приводить до суттєвого збільшення витрат на одиницю продукції.
Проміжний відрізок - характеризується тим, що подальше нарощення обсягів виробництва вже супроводжується збільшенням витрат на одиницю продукції, а відтак і зростанням загального рівня цін. Щоб виробництво залишалося прибутковим, деякі підприємства змушені піднімати ціни на свою продукцію.
Класичний, або вертикальний відрізок - тут економіка досягає своєї максимальної потужності, за якої є неможливим подальше зростання виробництва. Все це спричиняє зростання цін на дефіцитні ресурси, а, відповідно і ріст цін, за умов, що реальний обсяг виробництва практично не змінюється. Короткострокова крива AS стає все більше крутішою.

´3. Економічна рівновага – це такий стан економіки, за якого вироблений продукт реалізований, а попит задоволений.

На цьому відрізку, якщо відтворити у моделі реальну економіку, можна спостерігати велику свободу вибору покупців. Якщо збільшиться обсяг виробництва до Q2, тоді важко реалізувати продукції, що призведе до збільшення запасів і зменшення виробництва, допоки його обсяги не сягнуть точки Q1, тобто не відновиться рівновага. Перевиробництво не спричинить зменшення рівня цін, що не зупинити діяльність підприємств.

ІІ. Проміжний відрізок

На проміжному відрізку рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією досягається за допомогою традиційного механізму у точці прересікання Q1-P1. При збільшенні цін вище рівноважної ціни P1, обсяг виробництва зменшується, а відповідно, і знижується попит. Рівновага відновлюється тоді, коли зростання конкуренції призводить до зниження загального рівня цін.
ІІІ. Вертикальний відрізок

Рівновага на вертикальному відрізку відновлюється внаслідок конкуренції покупців, спричиненої надлишковим попитом. Якщо рівень цін збільшиться, то зменшиться сукупний попит при незмінній пропозиції. Конкуренція між продавцями через надлишок пропозиції приведе до зменшення цін і відновить рівновагу.
Висновок:
• на горизонтальному відрізку рівновага досягається за рахунок зміни обсягів виробництва при незмінній ціні;
• на вертикальному відрізку рівновага досягається за рахунок зміни цін при незмінних обсягах виробництва;
• на проміжному відрізку одночасно змінюється і обсяг виробництва і рівень цін для досягнення рівноваги в економіці.