Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань

Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Стаття 1. Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 4. Пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня. Сума зменшення розміру пені відноситься на результати фінансово-господарської діяльності одержувача грошових коштів, а щодо державних установ та організацій, що фінансуються за рахунок бюджету, - на зменшення їх фінансування.

Стаття 5. Визнати такою, що втратила чинність, Постанову Верховної Ради України від 24 грудня 1993 року "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"

Стаття 6. Кабінету Міністрів України та Національному банку України привести свої рішення у відповідність із цим Законом.

м. Київ, 22 листопада 1996 року

50. Грошова система України та її елементи.

Під грошовою системою держави необхідно розуміти врегульовану нормами права і взяту у своєму взаємозв'язку сукупність форм та методів планомірної організації грошового обігу на її території. Тобто грошова система, будучи державно-правовою формою організації грошового обігу, припускає адекватне законодавче регулювання.

Грошова система як складне соціальне явище складається з низки взаємопов'язаних елементів (ланок), які історично змінюються. Такими елементами (ланками) є: грошова одиниця, види грошових знаків, що наділені державою платіжною силою, порядок емісії грошей та ії забезпечення, правовий режим валютних цінностей, статус національної та іноземних валют, форми і режими готівкового та безготівкового грошового обігу, масштаб цін, державні органи, які регулюють і контролюють грошовий обіг (особливості організації регулювання грошового обігу).

Законодавчими актами регулюються ці основні ланки грошової системи, а також структура та повноваження державних інститутів, що беруть участь в організації грошового обігу, умови їх взаємодії.

Зміст грошової системи необхідно розглядати як внутрішню організаційно-правову форму грошового обігу. При цьому грошова система нараховує два блоки елементів:

1. Функціональні елементи грошової системи:

а) грошова одиниця України (національна валюта);

б) масштаб цін;

в) види державних грошових знаків, що мають статус єдиного законного платіжного засобу на території України.

2. Організаційні елементи грошової системи: а) організація готівкового обігу;

б) організація безготівкового обігу;

в) сукупність державних органів, що здійснюють управління грошовим обігом України.

Якщо перший блок елементів виражає зміст грошової системи, то елементи другого блоку - організацію, динаміку грошової системи.

Грошова одиниця - це встановлений законодавством номінал грошового знака, який служить для порівняння цін усіх товарів у даній країні. Найменування грошової одиниці - карбованець, долар, марка і т. д. - складалося, як правило, історично. Наприклад, слово "рубель" походить від дієслова ""рубати", оскільки означало відрубаний від срібного злитка шматок певної ваги; долар - спотворена назва німецької монети "талер" та ін.

Грошова одиниця має внутрішню будову, тобто ділиться на дрібніші пропорційні частини. В більшості країн існує десяткова система ділення. Наприклад, 1 гривня рівна 100 копійкам.

В Україні відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею є гривня. Введення гривні як національної валюти України було здійснено в ході проведення грошової реформи у вересні 1996 року. Здійснення грошової реформи базувалося на положенні розділу VI Декларації про державний суверенітет України, яким було закріплено право Української PCP самостійно формувати банківську, цінову, фінансову, митну, податкову систему, формувати Державний бюджет, а при необхідності вводити свою грошову одиницю. Аналогічним чином законодавством закріплялося право республіки на самостійну організацію грошового обігу на її території.

Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" Національний банк України з 2 вересня 1996 року випустив в обіг банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень і розмінну монету номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Відповідно до цього ж Указу Національний банк припинив емісію українських карбованців, а безготівкові розрахунки (включаючи переведення) здійснювалися тільки в гривнях. Таким чином, з 2 по 16 вересня 1996 року в готівковому обігу були наявні і гривня, і український карбованець; і лише з 24 годин 16 вересня 1996 року єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня, що привело до припинення функціонування українського карбованця в готівковому обігу. А ще пізніше були випущені в обіг банкноти номіналом 200 гривень, а потім 500.

Наступним елементом грошової системи є масштаб цін. Фактично в даній ситуації йдеться про закріплення змісту різних форм, кількості дорогоцінних металів у національній грошовій одиниці. Примітивні грошові системи змінилися формою організації грошового обігу, в умовах якої золото, срібло стали виконувати грошові функції, сформувався ваговий масштаб цін, оскільки в обігу використовувалися дорогоцінні метали у формі злитків різної ваги. Саме в цих умовах формується зміст, закріплення природи масштабу цін, що має яскраво виражене державно-правове значення. Відбувалося це шляхом нормативного закріплення зв'язку між грошима в обігу і дорогоцінним металом, який вони представляли, виражалося у формуванні державою правового механізму забезпечення кредитних грошей.

Масштаб цін як елемент грошової системи трансформувався під впливом об'єктивних передумов:

1) установлений державою і нормативно закріплений ваговий вміст дорогоцінного металу в грошовій одиниці;

2) організаційно-правові основи ціноутворення;

3) інфляція;

4) проведення грошових реформ.

В Україні масштаб цін як фіксований вміст дорогоцінного металу в національній грошовій одиниці не використовується. Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" офіційне співвідношення між гривнею і золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Третім елементом грошової системи є види державних грошових знаків. Види грошових знаків є позначенням грошей, що мають законну платіжну силу та їх номінали.

Особливістю регулювання цього елемента грошової системи в Україні є подвійне законодавче його закріплення. По-перше, ч. 2 ст. 34 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) та монет (металевих). По-друге, відповідно до п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи і переказ коштів в Україні" передбачено, що грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, які мають визначену на них номінальну вартість. Таким чином, законодавчо встановлюється закритий, вичерпний перелік державних грошових знаків, які можуть знаходитися в обігу на території України. Паралельно з ними відповідно до ст. 1 Закону України "Про Національний банк України" в обігу можуть знаходитися грошові сурогати - документи у вигляді грошових знаків, відмінні від грошової одиниці України, випущені не Національним банком України та виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обігу.

Щодо українських монет необхідно відзначити, що за час існування суверенної України НБУ було випущено велику кількість ювілейних і пам'ятних монет різного номіналу. Всі випущені монети є дійсними платіжними засобами України та обов'язкові до прийому без яких-небудь обмежень за їх номінальною вартістю для всіх видів платежів, а також для зарахування на розрахункові рахунки, внески, акредитиви і для переведень.

Банкноти й монети, що використовуються як національна валюта, мають однакову правову природу, оскільки є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймаються всіма фізичними та юридичними особами без яких-небудь обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, внески, акредитиви, для переведень. Це положення деталізує характеристика готівки в Україні з урахуванням ч. 3 ст. 34 Закону України "Про Національний банк України", відповідно до якої банкноти і монети визначаються як безумовні зобов'язання Національного банку та забезпечуються всіма його активами. Таким чином, можна виділити публічно-правові характеристики державних грошових знаків:

1) виражаються в грошовій одиниці України (національній валюті);

2) банкноти і монети мають статус єдиного законного платіжного засобу на території України;

3) виняткове право їх емісії належить єдиному державному емісійному центру - Національному банку України;

4) вони є безумовними зобов'язаннями Національного банку України та забезпечуються всіма його активами.

Відповідно до п. 3 ст. 33 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України в цілях забезпечення організації готівкового грошового обігу встановлює номінал, системи захисту, платіжні ознаки і дизайн грошових знаків. Банкноти та монети, що знаходяться в обігу й виготовлені за замовленням Національного банку України, залежно від зовнішнього вигляду унаслідок зносу, можуть бути платіжними (придатними і непридатними для обігу) та неплатіжними.

Платіжними є банкноти і монети, введені в обіг як законний засіб платежу на території України, які за ознаками платіжності повністю відповідають затвердженому зразку і за критеріями зносу, пошкодження та дефектів відповідають установленим вимогам. Залежно від зовнішнього вигляду і ступеня зносу платіжні банкноти (монети) можуть виступати як придатними (банкноти й монети, які за ознаками платіжності та дизайну повністю відповідають визначеним Національним банком України зразкам, не мають пошкоджень, забруднень і зберегли естетичний зовнішній вигляд), так і непридатними (банкноти й монети, які в процесі використання набули вищезгаданих ознак зносу і пошкоджень, а також з дефектами виробника). Установам банків забороняється видавати клієнтам (юридичним та фізичним особам) непридатні до обігу банкноти і монети. Вони зобов'язані обмінювати їх на придатні до обігу банкноти й монети при умові, якщо не викликає сумніви їх автентичність та номінал або якщо відсутня частина банкноти не може бути прийнята до обміну.

Неплатіжними є банкноти й монети, вилучені Національним банком України з обігу, і ті, які не підпадають під визначення платіжних, включаючи банкноти, від яких залишилося менше 55 % початкової площі, фальшиві та перероблені. Неплатіжні банкноти і монети не приймаються до сплати жодним підприємством, установою та організацією, а установами банків і до інших операцій з готівкою та обміну на придатні до обігу банкноти й монети.

Порядок емісії грошей є нормативно закріпленими правилами випуску в обіг грошових знаків як в готівковій, так і в безготівковій формі. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк є емісійним центром України, проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці щодо валют інших країн. НБУ належить монопольне право на випуск грошей в оборот, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України.

Враховуючи особливу значущість грошової системи для економічного і соціального життя суспільства пунктом 1 частини 2 статті 92 Конституції України було закріплено, що виключно законами України встановлюються основи формування та функціонування фінансового, грошового, кредитного й інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України.

Статус національної або іноземних валют необхідно розглядати як їх правове положення. Частіше в спеціальній літературі можна зустріти термін "режим валюти", який характеризується встановленими державою обмеженнями як відносно своєї національної валюти, так і, головним чином, іноземних валют. Залежно від режиму валюти підрозділяються на:

1) повністю обігові (вільноконвертовані);

2) частково обігові (частковоконвертовані);

3) необігові (неконвертовані, замкнуті).

Питання статусу національної та іноземних валют на території країни має найтісніший зв'язок не тільки з режимом валюти, але і з ширшим поняттям "правового режиму валютних відносин", який необхідно розуміти як закріплений правовими нормами і забезпечений сукупністю юридичних засобів відносно стійкий взаємозв'язок валютних відносин з іншими соціальними об'єктами (цивільними, адміністративними, кримінальними й іншими суспільними відносинами).

Види та особливості функціонування різних правових режимів валютних відносин детально будуть розглянуті в наступній темі.

Елементами грошової системи є також установлюваний державою порядок грошового обігу і його форми. При цьому під грошовим обігом необхідно розуміти врегульований нормами права рух грошей у готівковій та безготівковій формах, що обслуговує кругообіг товарів, а також нетоварні платежі.

Готівкові грошові кошти і кошти на рахунках та у внесках (безготівкові грошові кошти) є формами існування грошей. У даний час національні готівкові кошти існують в Україні, як уже зазначалося вище, у вигляді банкнотів, різних монет НБУ і ювілейних та пам'ятних монет. Існує можливість випуску й інвестиційних монет.

Для порівняння наведемо деякі історичні факти. В роки революції та громадянської війни (1917-1920 рр.) на території України в обігу одночасно знаходилися кредитні квитки царського зразка, "думські гроші" і "керенки" Тимчасового уряду, облігації анульованих позик, грошові знаки прихильників "білого руху", а також незліченна кількість сурогатів грошей: бони, чеки, тимчасові зобов'язання та ін. Одне з центральних місць займали грошові знаки, випущені по черзі українськими урядами - Центральною Радою, гетьманом П. Скоропадським, Директорією. А всього ж за цей час на території колишньої Російської імперії, за підрахунками В. П. Танкопія, оберталося близько 200 видів грошових знаків.

Безготівковим грошовим обігом є частина грошового обігу, у якій рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум за рахунками в банках або зарахуванням зустрічних взаємних вимог, тобто без застосування готівкових грошових знаків. Переважаюча частина загального грошового обігу здійснюється саме в безготівковій формі. Це пояснюється тим, що: 1) значно скорочуються суспільні витрати обігу; 2) скорочуються терміни обігу грошових коштів; 3) створюються сприятливі умови для державного контролю й регулювання грошового обігу.

51. Клірингова система розрахунків.

3 метою полегшення управління міжбанківськими розрахунками, зниження їхнього ризику та зменшення потреби тримати великі резерви в центральному банку вдаються до клірингу, тобто заліку взаємних вимог.

Кліринг - процедура періодичного взаємозаліку за зобов'язаннями учасників розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного розрахункового сальдо.

Розрахунки за результатами клірингу в певній платіжній системі здійснюються розрахунковим банком, що обслуговує цю систему, згідно з правилами платіжної системи і взаємними угодами між її учасниками.

Платіжна система - система, що забезпечує переказування грошових коштів (платежів) між банківськими установами (зокрема за кліринговою схемою). Може бути самостійною юридичною особою або об'єднанням на договірних умовах кількох юридичних осіб, якими визначаються правила, порядок роботи цієї системи та порядок розрахунків.

Порядок виконання розрахунків за результатами клірингу регламентується відповідними документами розрахункового банку, узгодженими з правилами платіжної системи щодо виконання клірингових та розрахункових операцій, і має відповідати вимогам чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

Правила платіжної системи та умови договорів, що регулюють відносини сторін при здійсненні розрахунків з метою мінімізації ризику в системі, повинні визначати порядок врегулювання випадків неможливості виконання банками-учасниками розрахунків своїх зобов'язань.

Засоби зв'язку для передавання розрахункових документів та інших повідомлень про розрахунки за результатами клірингу визначаються правилами платіжної системи та взаємними угодами учасників при умові збереження цілісності й конфіденційності інформації. У випадку виконання функцій розрахункового банку комерційним банком розрахунки за результатами клірингу здійснюються за рахунками банків-учасників розрахунків, що відкриті в розрахунковому банку.

Взаємовідносини розрахункового банку з банками-учасниками розрахунків, права й обов'язки сторін визначаються установчими документами розрахункового банку та укладеними договорами.

У разі виконання функцій розрахункового банку НБУ розрахунки за результатами клірингу здійснюються відповідно до бухгалтерської моделі роботи розрахункового банку, визначеної нормативно-правовими актами НБУ, з відображенням остаточних розрахункових сальдо за кореспондентськими рахунками банків-учасників розрахунків, відкритими в територіальних управліннях НБУ.

Розрахунковий банк згідно із взаємними угодами несе відповідальність перед банками-учасниками розрахунків за своєчасність проведення розрахунків за результатами клірингу.

52. Поняття, призначення і види кредиту.

Кредит посідає важливе місце у фінансовій системі України. Кредит - це важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за їхнім правильним використанням. Кредит сприяє підвищенню ефективності економіки, забезпечує перелив капіталу, стимулює грошовий обіг та є важливим інструментом державного регулювання економікою.

Установлений законодавством обов'язковий порядок зберігання всіма підприємствами, організаціями та установами своїх коштів на рахунках у банках дає можливість використовувати такі вільні кошти у кредитуванні. У процесі кредитування виникають відносини, пов'язані з мобілізацією тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, бюджету та населення. Використання цих коштів відбувається на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб держави.

Кредит як інститут фінансової системи держави виконує емісійну, розподільчу і контрольну функції. Ці функції взаємозалежні і мають у кредитуванні специфічні особливості. Емісійна функція здійснюється шляхом випуску і розміщення цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредитування і взаємодіє з нею. Нестача платіжних засобів в економіці також може покриватись за рахунок розширення комерційного кредиту.

Розподільча функція проявляється в процесі мобілізації та витрачанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та перерозподілі національного доходу між суб'єктами господарської діяльності. Отже, в умовах ринкової економіки зазначена функція сприяє вдосконаленню кредитної політики з метою регулювання грошового обігу і здійснення ефективного впливу на економічні процеси в державі.

Контрольна функція забезпечує нагляд за правильним і ефективним використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та - за їх поверненням у певні строки.

У банківській практиці існує різна класифікація кредитів, багатогранність їх критеріїв (ст. 347 ГК України). Так, кредит розподіляється на фінансовий, товарний та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно із законодавством, у позику юридичній чи фізичній особі на певний строк, для цільового використання та під відсоток. Правила надання фінансових кредитів встановлюються НБУ (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) згідно із законодавством.

Товарний кредит - це товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочку кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики - це кошти, що залучаються юридичною особою - боржником (дебітором) від інших юридичних чи фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів.