Основні поняття інвестиційної діяльності
Основні засади та проблеми інвестування
Інвестування є складовою економічної діяльності, що визначається організацією та методами примноження капіталу. Знання і розуміння логіки і технології процесу використання капіталу з метою його нарощування дає змогу підприємствам-інвесторам ефективно вести виробничу та фінансову діяльність, раціонально використовувати матеріальні, фінансові та трудові ресурси.
Інвестування як предмет вивчення є комплексом теоретичних підходів, методичних та практичних прийомів управління капіталом з метою забезпечення його постійного зростання з урахуванням зміни зовнішніх та внутрішніх для інвестора умов.
Інвестування— форма фінансово-економічної діяльності, що має за мету нарощування, примноження капіталу; процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.
Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон'юнктури.
Стратегічною метою інвестора є примноження активів, капіталу, що досягається через реалізацію нових технологій, створення нових робочих місць, через виробництво конкурентоспроможної продукції, через розвиток підприємств тощо.
Інвестиційне середовище — сукупність об’єктів інвестування та умов для здійснення операцій, пов’язаних з їх купівлею та продажем.
Інвестиційний процес складається з послідовності дій інвестора щодо прийняття рішень стосовно операцій з об’єктами інвестування та їх реалізації: вибір об’єкта, встановлення обсягів і строків інвестування, придбання об’єкта, отримання прибутків, зростання вартості активів інвестора.
Об’єкти інвестування позначаються також терміном «інструменти інвестування». Вони можуть бути реальними (матеріальними) та фінансовими активами: нерухомість, основні фонд, товарно-матеріальні запаси, пайові та боргові цінні папери, кошти.
Інвестиційний процес з боку інвестора є послідовністю кількох типових процедур, етапів, які він здійснює для найефективнішого розміщення свого капіталу:
— формування інвестиційних намірів щодо використання капіталу або його зростання;
— аналіз можливих варіантів інвестування та вибір об’єктів для інвестування;
— формування інвестиційної програми або інвестиційного портфеля;
— управління портфелем за рахунок своєчасних змін його структури;
— моніторинг ефективності інвестиційного портфеля.
Критерієм визначення ефективності інвестування є дохідність. Кількісне визначення дохідності будується на співвідношенні активів інвестора на початок і на кінець періоду. Темп приросту активів дає рівень дохідності їх використання.
Формами коштів для інвестицій можуть бути будь-які активи, що використовуються в підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку.
Учасниками інвестиційного процесу є всі юридичні й фізичні особи, об’єднані матеріальними і фінансовими відносинами з інвестором стосовно його проекту нарощування капіталу. Ці відносини регулюються відповідними договорами. Учасники можуть бути постачальниками обладнання, сировини й матеріалів, споживачами продукції проекту, позичальниками, посередниками, консультантами, проектною організацією, експертами тощо.
Операції з об’єктами інвестування здійснюються на інвестиційному ринку, що поділяється на кілька сегментів залежно від специфіки об’єктів:
1. Ринок реальних інвестиційних об’єктів (нерухомість, обладнання,ремонтно-будівельні роботи, сировина, матеріали).
2. Фінансовий ринок (грошовий, кредитний, цінних паперів).
Основні поняття інвестиційної діяльності
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави, спрямованих на реалізацію інвестиційних програм з метою отримання доходу або прибутку. Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності в Україні, поряд із основними принципами, зафіксовані в Законі «Про інвестиційну діяльність».
1. Органи влади не мають права втручатися в інвестиційну діяльність юридичних та фізичних осіб, якщо вона не суперечить діючому законодавству.
2. Добровільний характер інвестування.
3. Економічна захищеність інвестицій з боку держави.
4. Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності.
Інвестиційна діяльність може відбуватися у формі:
– приватного інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об’єднаннями та товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
– державного інвестування, яке фінансується із державного, місцевих бюджетів і державними підприємствами;
– іноземного інвестування (позикові та кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інститутів, зарубіжних корпорацій, спільних підприємств);
– спільного інвестування коштів і цінностей громадянами та юридичними особами України та іноземних держав.
Окрема форма інвестування — інноваційна діяльність, яка передбачає проведення і впровадження науково-технічних розробок в ході реалізації інвестиційного проекту або використання в проекті досягнутих результатів наукових і проектно-конструкторських досліджень, тобто:
- наукові дослідження;
- проектно-конструкторські розробки;
- випуск принципово нових видів техніки і технології;
- випуск принципово нових видів продукції;
- використання нових технологій.
Інвестиційний ринок має свою інфраструктуру, яка забезпечує послуги учасникам ринку, продавцям і покупцям інвестиційних інструментів. Інвестиційний комплекс — сукупність підприємств, організацій, установ, які своєю діяльністю забезпечують інтереси учасників інвестиційної діяльності. До інвестиційного комплексу входять:
- регулювальні органи державного управління;
- проектні установи (інститути, дослідницькі центри, проектні, конструкторські бюро);
- банківська система;
- фінансові посередники (інвестиційні банки, компанії, фонди);
- виробничі галузі інвестиційного спрямування: будіндустрія, машинобудування;
- біржі та спеціальні торговельні системи, організації, що забезпечують інфраструктуру фондового ринку.
Періоди інвестиційної діяльності:
| Реальні інвестиції | Фінансові інвестиції |
| 1. Підготовка до інвестування (розробка стратегії, оцінка ринків, вибір проектів, проектні роботи, організація фінансування, стадії погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт). | 1. Підготовка до інвестування (розробка стратегії, аналіз фінансового ринку, вибір інструментів для фінансування). |
| 2. Реалізація інвестиційного проекту (трансформація капіталу в активи проекту, оформлення прав власності інвестора, підготовка об’єкта до експлуатації, набір і підготовка персоналу, організація управління проектом). | 2. Безпосереднє інвестування — формування інвестиційного портфеля — управління портфелем (проведення переговорів, підготовка договору на придбання цінних паперів, переоформлення прав власності на цінні папери). |
| 3. Експлуатація активів проекту, отримання поточного прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальша робота об’єкта. | 3. Отримання прибутку (отримання поточних прибутків від цінних паперів, зростання вартості портфеля, продаж цінних паперів, прийняття рішень щодо управління структурою портфеля). |
У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладання майбутнього економіки країни. Чим більші обсяги інвестицій у поточному році, тим більший може бути обсяг ВВП країни в майбутньому періоді. А макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують НБУ та органи центральної виконавчої влади (міністерство економіки, мінфін, мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, антимонопольний комітет).
Класифікація інвестицій
Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В економічній теорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу і планування інвестиції класифікують за окремими ознаками.
І. За об’єктами інвестиційної діяльності:
а) Реальні інвестиції – це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).
Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.
б) Фінансові інвестиції – вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т.д.
ІІ. За видами (способом участі в інвестиційному процесі):
а) прямі інвестиції безпосередньо в матеріальний об’єкт. Інвестор при цьому бере участь у виборі об’єкта інвестицій і вкладенні засобів (реальні, інтелектуальні інвестиції) Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії;
б) непрямі інвестиції – під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони придбавають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.
ІІІ. Залежно від форми власності інвесторів:
а) державні інвестиції – це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів;
б) приватні інвестиції – вкладення коштів громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, перш за все, колективної (акціонерні товариства і кооперативи);
в) іноземні інвестиції – вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
г) спільні інвестиції – вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.
IV. За періодом інвестування:
а) короткострокові інвестиції – це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо);
б) довгострокові інвестиції – вкладення капіталу на період більше одного року. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються наступним чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) більше 5 років.
V. За регіональною ознакою:
а) внутрішні інвестиції – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни.
б) зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані за межами даної країни. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн – акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.
Класифікація інвестицій за окремими ознаками
