Предмет і методологія історії економіки та економічної думки, її місце в системі економічних наук. Економічний мейнстрим

Історія економіки та економічної думки є складовою системи економічних наук, загальним науковим об’єктом дослідження яких є економіка. Поняття «економіка» (від грец. оikonomike ― мистецтво ведення домашнього господарства) використовується для визначення сфери суспільного життя, де створюються, розподіляються та споживаються життєві (матеріальні та духовні) блага з метою задоволення потреб людини та суспільства. Це сфера господарської діяльності людини, сфера господарювання.

Предметом історії економіки та економічної думки є:

· становлення, функціонування та розвиток економіки у процесі історичної еволюції на мікро-, мезо-, макро- і глобальному рівнях; конкретні форми становлення, розвитку і функціонування економічних систем у різні історичні епохи з урахуванням національних, природних, політичних, духовних та інших особливостей конкретних країн, їх угруповань, міжнародної економіки, системо утворювальні зв’язки економічних систем;

· системний погляд на історичний процес виникнення, розвитку, змагання та зміни економічної думки, закономірностей її еволюції та ролі в розвитку цивілізацій; етапні внески видатних особистостей, основних шкіл, течій та напрямів; аналіз фундаментальної бази хрестоматійних позицій економічної науки та сучасних економічних вчень; адекватність, повнота та достовірність теоретичного відображення закономірностей перебігу господарських процесів на певному етапі історичного розвитку;

· встановлення та дослідження методологічних засад історико-економічного аналізу, еволюції методів пізнання економічної дійсності.

В українській історико-економічній літературі поряд з поняттям “економічна система” використовують також поняття “господарська система”. Існує два основних підходи до ідентифікації останнього у певних критеріальних аспектах. Господарська система розглядається як ціле з такими складовими: територіальний і демографічний компонент, особливості соціально-економічних відносин, галузі матеріального виробництва, сфери фінансів, грошового обігу та кредиту, внутрішній та зовнішній ринки, підсистема державного регулювання економіки.[2] Господарська система аналізується на основі системності як цілісне утворення, визначальними характеристиками якого є рівень техніки та технології у процесі виробництва суспільних благ і функції людей; наявні у суспільстві форми власності на засоби виробництва; суспільна зрілість людей та форми їх суспільної залежності, свідома організація господарської діяльності людей, зокрема зміна ролі держави у господарській системі.[3] Спільним у дослідженні економічних систем є аналіз системоутворювальних зв’язків її складових.

У системі економічних наук та економічної освіти історія економіки та економічної думки ― самостійна фундаментальна наука та навчальна дисципліна.

Історія економіки та економічної думки логічно доповнює та поглиблює знання з політичної економії, мікро- та макроекономіки, функціональних і галузевих економічних наук, систематизує та аналізує економічні знання. У ній сконцентровано пізнавальний досвід поколінь з дослідження соціально-економічних проблем, який використовують для формування сучасної політики, теорії та практики. Історико-економічні знання у структурі кожної економічної науки постають у формі її історії, даючи змогу отримати інформацію про напрями, темпи та проблеми розвитку, методологічні аспекти дослідження. Історико-економічна наука забезпечує синтез історико-економічних і теоретичних знань сучасних економічних наук, відіграє роль пропагандиста інтеграції наукового принципу розвитку в галузевих і функціональних науках, є ініціатором постановки міждисциплінарних проблем, сприяє гуманізації наукового змісту економічних знань. Вона тісно пов’язана з історією, філософією, географією, соціологією, політологією та іншими суспільними науками.

Вивчення історії економіки та економічної думки зумовлює визначення об’єктивних закономірностей розвитку світової економіки, розкриття взаємозв’язку теорій та умов їх виникнення з потребами економічної практики. Дослідження господарського досвіду та сучасних проблем економічної теорії, проведення порівняльного історико-економічного аналізу дають змогу забезпечити єдність теорії, історії та соціально-економічної практики, ефективно використовуючи досягнення економічної науки сьогодні.

Історія економіки та економічної думки виконує такі функції:

· світоглядну ― формування наукової картини світового процесу господарської еволюції людства;

· акумулятивну (нагромадження) ― збір, вивчення та узагальнення господарського досвіду людства;

· пропедевтичну (підготовча) ― визначення змісту базових економічних термінів на основі конкретних фактів з економічної історії;

· формування реалізму економічного мислення ― вивчення й аналіз позитивних і негативних факторів, що впливають на досвід господарської діяльності людства;

· методологічну ― історична ілюстрація та критика економічних законів і теорій економічної теорії, наукове обґрунтування нових економічних теорій;

· прогнозування ― на основі використання досвіду передбачення майбутнього розвитку;

· виховну (гуманістичну) ― уміння приймати рішення, враховуючи політичні та моральні чинники.

Сучасна наука виокремлює такі науково-організаційні форми історико-економічних досліджень, як економічна думка, економічне вчення, школа, течія та напрями економічної думки, теорія, концепція, погляд, гіпотеза. Поділ на школи, течії та напрями умовний, оскільки залежить від критеріїв, проблематики і методології, на які спираються дослідники у процесі їх визначення.

Економічна думка є найзагальнішим, широким і багатоплановим поняттям, що охоплює сукупність усіх поглядів і ппереконань, які існували та існують у суспільній свідомості.

Економічне вчення ― це система упорядкованих та пов’язаних між собою поглядів і думок, в яких сконцентровано теоретико-методологічне відображення історичного процесу пізнання економічних явищ і процесів, система поглядів у певний період розвитку знань.

Школа економічної думки ― сукупність економічних учень, об’єднаних базовими ідейними принципами, спільністю та наступністю методів.

Течія економічної думки ― сукупність шкіл, які пропонують альтернативні варіанти або модифікації розвитку єдиних вихідних принципів економічних досліджень.

Напрям економічної думки ― наймасштабніше утворення в історії економічної думки, яке охоплює сукупність течій, які відстоюють базові принципові положення та еволюціонує протягом тривалого історичного періоду.

Теорія (від грец. theoria) ― це структурована (за допомогою наукових категорій, понять і законів) система достовірних теоретичних та емпіричних знань, яка дає цілісне пояснення всього різноманіття фактів і подій господарського життя певної економічної системи.

Концепція ― сукупність або система поглядів, спосіб розуміння, тлумачення певного предмета, провідний задум, що визначає стратегію дослідження.

Погляд ― це напрям думок, позиція, переконання.

Гіпотеза (від грец. hуроікезіз — основа, припущення) — припущення, міркування про закономірний (причинний) зв’язок явищ.

Методологія історії економіки та економічної думки.Прогрес наукового знання досягається як в теоретичному пізнанні, так і в методах, що використовують дослідники. Теорія та методологія утворюють внутрішню єдність. Співвідношення теоретичних і методологічних аспектів реалізується у положенні, що кожна попередня економічна теорія в міру своєї фундаментальності та наукової значущості володіє потенціалом і функцією методу для наступних теорій, що зумовлює спадкоємність економічних теорій. Якщо предмет науки розкриває, що пізнається, то метод ― як пізнається.

Науковий метод ― це шлях пізнання, сукупність взаємопов’язаних засобів і правил дослідження та здобуття знань, їх обґрунтування. Застосування окремих методів не може бути довільним, вони повинні відповідати особливостям предмета дослідження. Вивченням методів пізнання як системи займається наука методологія. Функціональна роль методу та методології полягає у побудові певного теоретичного обґрунтування, виявленні принципів і внутрішньої логіки формування системи теоретичного знання, взаємозв’язку її структури та механізму функціонування.

Методологічні засади історії економіки та економічної думки ґрунтуються на використанні загальнонаукових і спеціальних методів економічної науки. Українські дослідники вважають, щометод історико-економічного аналізу є системною конструкцією, до якої належить сукупність методів наукового пізнання.

Сучасна економічна теорія та історико-економічна наука ґрунтуються на цивілізаційно-еволюційній парадигмі.[4] Еволюційна економічна теорія розглядає економічну систему вк динаміці, зростанні, розвитку та вдосконаленні, як природно-історичний процес. Методологія еволюційної економіки спирається на діалектичну філософію та логіку, розкриття причинно-наслідкових зв’язків і залежностей у розвитку економічних систем, єдність теорії та практики, закони еволюції органічної системи. Цивілізаційна парадигма пізнання суспільних процесів використовує системно-синергетичний метод. Згідно з загальною теорію систем, розробленою в 30-х роках XX ст., по-перше, система аналізується як множинність взаємодіючих елементів, об’єднаних структурою зв’язків, що забезпечують взаємосприяння та взаємообмеженість їх властивостей і функцій; по-друге, використовуються принципи диференціації та інтеграції, коли визнається об’єктивна необхідність поділу конкретної системи на частини з подальшою інтеграцією їх у цілісність, що має нові якості; по-третє, як стимул розглядається не причина (минула подія), а результат. Основою синергетики є теорія відкритих нерівноважних і необоротних систем, створена в середині XX ст. брюссельською школою термодинаміки І. Пригожина. Остання дала назву новому науковому направленню ― синергетика. Вона поєднує структурно-функціональний аспект системного підходу з дослідженням системи в її розвитку через діалектику порядку та хаосу.

Синергетика ― це концепція самоорганізації систем, зокрема людського суспільства, яка відкидає запрограмованість розвитку початковими умовами, визнає об’єктивні причинно-наслідкові зв’язки та випадковість і спонтанність, можливість і дійсність, багатоваріантність розвитку із періодами стабільності та нестабільності в «точці біфуркації», що означає кризу системи та вузловий момент історії. Виходячи на новий рівень самоорганізації, система вибирає один з декількох варіантів руху. Відмова від єдиного критерію та визнання багатоваріантності розвитку системи є базовим принципом сучасного наукового мислення.

Системно-синергетичний метод дослідження формує нові погляди щодо фундаментальних проблем усієї науки, в тому числі історії економіки та економічної думки. Поєднання системно-синергетичного підходу з теорією цивілізаційного розвитку є сучасною концептуально-теоретичною основою праць економістів.

Метод наукової абстракції (від лат. abstraction — відірваний) дає змогу відобразити загальні та найсуттєвіші властивості економічного життя суспільства, що узагальнюються поняттям «економічні категорії».

Метод емпіричного (від грец. emperia ― досвід) дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, систематизація подій і фактів) допомагає описати, порівняти, дослідити та узагальнити реальні економічні явища, сформувати знання про економічну дійсність. Цей метод спирається на філософію позитивізму, яка критерієм істини вважає два головних принципи: верифікації (перевірка гіпотези, теорії) та фальсифікації (заперечення гіпотези, теорії). Емпіричний метод використовує економічна компаративістика, що досліджує розвиток економічних систем та його соціально-економічні наслідки в різних зіставленнях у національному, регіональному та світовому масштабах, тенденції та особливості розвитку економічних систем постсоціалістичних країн в умовах ринкових перетворень.

В оцінюванні історичних фактів і подій значну роль відіграють кліометричні дослідження, що використовують статистичні методи дослідження за допомогою ЕОМ, моделювання, аналогії й альтернативи для пояснення минулого, економічну теорію для вивчення економічної історії.

Історико-економічний аналіз ― це поглиблене дослідження системності, рівня інтегрованості та причинно-наслідкового механізму процесу економічного розвитку, відмова від догматичного розуміння історії розвитку економіки та визнання плюралізму форм теоретичного відображення економічної дійсності.

Вирішальне значення у методологічному арсеналі має системно-структурний (системно-функціональний) метод, згідно з яким економіка вивчається як система з широкими функціональними зв’язками, коли ціле та його частини взаємопов’язані різноманітністю внутрішніх і зовнішніх зв’язків, структурних елементів та рівнів.

Історико-генетичний метод дає змогу з’ясувати послідовний аналіз фактів і процесів генезису та еволюції об’єктів дослідження, розкриття причинно-наслідкового механізму розвитку економіки, визначити місце і роль теорії у сукупному системному знанні певної історичної доби, розкрити зв’язок між теоріями минулого та сучасного, взаємозв’язок ідей з політикою та практикою.

Історико-порівняльний метод порівнює об’єкти історико-економічного дослідження у часі та просторі, виявляє взаємодію загального, особливого та одиничного в економічному розвитку.

Історико-типологічний метод виявляє однотипні властивості та ознаки у різних явищах і подіях економічного життя. Порівняльно-статистичний ― отримання, обробка, збирання і відбір, класифікація і аналіз історико-статистичної інформації. Монографічно-дедуктивний метод встановлює загальні закономірності через вивчення окремих економічних структур.

Проблемно-логічний метод дослідження розкриває глибинні сутнісні характеристики на основі виявлення внутрішньої логіки, дає змогу представити розвиток економіки та економічної науки як об’єктивно-зумовлену історію.

Історико-економічна наука використовує також метод економічного моделювання, що здійснює пошук найбільш ефективних, оптимальних схем організації економічних систем, є формалізованим описом і кількісним виразом економічних процесів і явищ. Метод ідеальних типів є теоретичною моделлю, що найповніше відображає певний стан господарської системи, її ідеальний тип, використовується для розкриття особливостей господарської сфери конкретного суспільства на відповідному етапі його історичного розвитку. Метод контрфактних моделей визначає можливості альтернативних шляхів розвитку, висвітлення невикористаних можливостей, позитивних і негативних сторін реального процесу. Абсолютистський (від лат. absolutes — необмежений, довершений) підхід полягає у розгляді теорії як безперервного прогресу від помилкових тверджень до істини, яка зводиться в «абсолют». Цей підхід виключає можливість існування інших методологічних підходів. Кумулятивний підхід (від лат. сumulatio — збільшення, накопичення) припускає, що нові за часом теорії є безперечно краще «старих», а отже, вивчати останні необов’язково. Релятивістський підхід (від лат. relaivus — відносний) відкидає можливості пізнання об’єктивної істини взагалі на підставі повної відносності усіх людських знань. Використовують також метод соціологічних дослідів і соціальної психології.

Серед методів історико-економічної науки особливе значення мають організаційний підхід та процесний аналіз господарської системи. Організаційний підхід передбачає встановлення цілісних (емерджентних) характеристик господарської системи, її цілей, господарських форм, мотивів діяльності та характеру взаємодії між ними. Процесний аналіз передбачає вивчення необхідних суспільних умов (економічних інститутів) та перебігу процесів господарської взаємодії.

В історико-економічній літературі застосовують спеціальні історичні методи дослідження: хронологічний, синхронний, діахронний (метод періодизації), історичне моделювання.

Науковці, досліджуючи процес еволюції історико-економічної науки, використовують різні моделі її розвитку.[5]

Кумулятивна модель французького вченого П. Дюгема розглядає розвиток науки як еволюційний поступально-неперервний спадкоємний накопичувальний процес, наукове знання як сукупність фактів, теорій та методів, які поглиблюють, розширюють і доповнюють ідеї нагромаджені людством.

Фальсифікаційна модельрозвитку науки англійського дослідника Карла Поппера стверджує, що розвиток науки є циклічним процесом висування гіпотез, їх фальсифікації (спростування) у процесі емпіричних перевірок (через експеримент і спостереження). Наукові знання формуються шляхом припущення та спростування, усунення виявлених наукових помилок і висування нових наукових гіпотез (механізм спроб і помилок).

Згідно з моделлю «наукових революцій» американського вченого Томаса Куна базовим структуроутворювальним елементом науки є парадигма, яку він трактував, по-перше, як сукупність переконань, цінностей, технічних засобів та ін., що характерно для науковців певної групи, по-друге, як загальновизнані модель, приклад, зразок. Наука в процесі розвитку проходить три періоди: допарадигмальний, парадигмальний і постпарадигмальний. Наукове знання в кожний історичний період визначає конкретна парадигма. Розвиток науки відбувається як в нормальні періоди накопичення знань (розвиток не виходить за межі прийнятої парадигми), так і під час зміни «періодів нормальної науки» науковими революціями шляхом зміни однієї парадигми іншою.

Модель конкуруючих парадигм американського вченого Імре Лакатоша ґрунтується на твердженні, що наука у кожний період розвивається через співіснування конкуруючих парадигм на основі плюралізму й альтернативності. Наукове знання є сукупністю конкуруючих парадигм (науково-дослідних програм), кожна з яких охоплює «жорстке ядро» і «захисний пояс», небажані (негативна евристика[6]) та рекомендовані (позитивна евристика) методи дослідження. “Жорстке ядро” теорії розглядають як концептуально визначені теоретичні основи та методологічні принципи, які вважають незаперечними в межах науково-дослідної програми. “Захисний пояс” теорії ― це теоретичні положення, які постійно розвиваються, змінюються та оновлюються під впливом наукової критики.

Модель циклічного розвитку французьких вчених Ш. Жіда і Ш. Ріста доводить циклічний характер еволюції економічної думки. В конкретно-історичних умовах панує певна теорія, яка відступає під натиском інших ідей, потім повертається в новій формі на новому етапі розвитку.

Еволюційна економічна теорія Й.А. Шумпетера розглядає розвиток економічної науки як об’єктивно зумовлені етапи: внутрішні ендогенні зміни; нововведення, що долають супротив, порушуючи безперервність, і через «творче руйнування» виходять на новий ступінь розвитку. Й.А. Шумпетер вважав, що наука стала галуззю народного господарства із продуктом, який нічим не відрізняється від виробничого продукту.

Аналізуючи моделі розвитку науки, австрійський вчений Е. Езер стверджував, що історичними фазами розвитку науки є перехід від теоретичного стану до первинної теорії, від теорії до її альтернативи, від паралельних теорій до універсальної теорії, від теорії, заснованої на чуттєвому досвіді, до абстрактної теорії зі зміною всіх понять.