Державна підтримка аграрної сфери та аграрних перетворень

1.Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України

2.Основні напрямки аграрної політики в Україні

3. Державна підтримка аграрної сфери

Важливе значення в Україні приділяється державній підтрим­ці реформування аграрного сектору. У цій важливій роботі дер­жава надає пріоритетного значення розвитку сільського госпо­дарства. Зусилля держави концентруються на відродженні села на індустріальній основі сучасного рівня, сприянні розвитку і зростанню обсягів аграрного виробництва, перетворенні АПК у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки. Це сприятиме зростанню добробуту населення. Усе це передбачає, що агропромисловий комплекс має стати одночасно й лідером економічних реформ.

У питаннях реформування АПК найгострішою є проблема прискорення земельної реформи. Основний принцип реформу­вання земельних відносин: земля повинна належати тим, хто її обробляє, мати власника і господаря.

Україна пройшла значну частину шляху до утвердження при­ватної власності на землю. Селяни стали власниками земельних паїв, однак отримані ними сертифікати не забезпечують реаліза­цію права володіння, користування та розпорядження приватною власністю на землю в повному обсязі. Основне завдання аграрної реформи — запровадження дієвого мотиваційного механізму до­корінної перебудови сільськогосподарського виробництва, під­вищення його якісних характеристик та ефективності — вияви­лося нереалізованим. А без цього марно сподіватися на залучення в АПК серйозних інвестицій на його технічне і технологічне пе­реоснащення, формування на селі реального власника, підвищен­ня добробуту та соціального захисту сільських жителів.

Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо при­скорення реформування аграрного сектора економіки» створює вагомі передумови для істотного прискорення ринкових перетво­рень на селі, завершення реформування громадського сектору сільськогосподарського виробництва на основі приватної влас­ності. Однак визначених Указом норм (за всієї їх значущості) недостатньо для відчутної зміни на селі ситуації на краще. Приватна власність і засновані на її підвалинах нові господар.

умов захисту прав власника на землю. Інструменти такого за­хисту існують у всіх країнах, де діють відповідні відносини.

Вирішення зазначеного комплексу завдань визначає зміст ре­форми аграрних відносин, яка здійснюється в Україні. Наведемо ключові напрями реформ.

1. Реальне (а не формальне) реформування колективних сіль­ ськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватної влас­ності. Держава повинна гарантувати свободу вибору організа­ційних форм приватного господарювання, що приходять на зміну КСП. Визначальними в цьому мають бути вищий рівень персоні­ фікації власності, максимальне забезпечення цілісності господар­сько-територіальних комплексів, що забезпечить ефективне ви­користання землі, майна, розвиток соціальної сфери села.

2. Перехід на земельно-орендні відносини між: власниками зем­лі (земельних паїв) та суб'єктами господарювання. У цьому про­цесі необхідно забезпечити:

• обов'язкову платність за використання землі між суб'єктами земельних відносин, що стимулюватиме закріплення на ній більш ефективного господаря, раціональніше її використання та сприя­тиме соціальному захисту (через орендну плату) селян — влас­ників землі; спрощену процедуру індивідуальної та групової передачі селянами земельних паїв і майна в оренду приватним формуванням і введення повідомно-реєстраційного порядку передачі — одержання земельних паїв у оренду.

3. Розвиток особистих підсобних господарств і перетворення найбільших з них у товарні господарства селян — міні-фемерські господарства. За роки незалежності та переходу до рин­кової системи приватний сектор забезпечив відчутне зростання обсягів виробництва. Його частка у виробництві сільськогоспо­дарської продукції збільшилась з 29,4 до 59,9 %.

Для того щоб надати більшого простору дальшому розвиткові цього сектору, потрібно забезпечити:

• безперешкодне вилучення селянами (за їх бажанням) земель­них паїв з КСП та розширення за рахунок цих паїв особистих підсобних господарств без надання їм статусу юридичної особи (фермерських господарств) і підвищення таким чином рівня то­ варності цих господарств;

• виділення селянам (на отриманий земельний пай) у натурі майна в рахунок погашення майнового паю, заборгованості із за­робітної плати, а саме: будівель і споруд, приміщень, техніки, ро­бочої продуктивної худоби, знарядь праці тощо;

• вирішення питань щодо передачі у власність і користування земельних ділянок працівникам соціальної сфери села (учителям, медпрацівникам, працівникам закладів культури та ін.) за раху­нок земель запасу і резервного фонду;

• прискорення організації сільськогосподарських сервісних кооперативів.

4. Усебічний розвиток інфраструктури ринку сільгосппродук­ції, забезпечення його прозорості, паритетності, створення рів­них умов для конкуренції всіх учасників аграрного ринку. З цією метою передбачається:

• стимулювання створення селянських (фермерських) кооперати­вів та приватних підприємств у сфері агросервісу, переробки і збуту продукції шляхом поширення на всю сферу агросервісу системи піль­гового оподаткування, яка діє для сільського господарства, тощо;

• забезпечення закупівлі для державних потреб ресурсів і продукції та продаж сільгоспвиробникам виключно через аукціо­ни й біржі незалежно від власності та розмірів підприємств;

надання державної підтримки за програмами розвитку аграр­ного сектору (племінна справа, селекція тощо) виключно на кон­курентних засадах і на зворотній основі або з пайовою участю суб'єктів господарювання; запровадження ефективних механізмів регулювання експор­тно-імпортних операцій, недопущення імпорту неякісних продук тів і продовольчих товарів, виробництво яких у необхідних обся­гах може здійснювати національний АПК.

5. Удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносинна селі, а саме:

•запровадження іпотечного кредитування під заставу землі з реально діючим механізмом її вилучення в разі неповернення кредитів;

• заснування Земельного (іпотечного) банку;

• створення механізму фінансових гарантій повернення креди­тів сільгосптоваровиробниками через спеціалізовані структури за оцінкою платоспроможності та санації підприємств;

•забезпечення адресності підтримки окремих диверсифікова-них галузей виробництва (наприклад виробництва зерна) за раху­нок цільових позичок (насіння, техніка) під конкретну продукцію;

•запровадження механізмів відповідальності власників та ке­рівників підприємств і господарств за своєчасну виплату заробіт­ної плати та дивідендів, а також за розрахунки з державою.

6. Удосконалення управління агропромисловим комплексом та регулювання економічних відносин на ринкових засадах. Із цією метою передбачається:

• розмежувати функції державного управління (форми влас­ності і господарювання, земельні, майнові та трудові відносини, структуру управління, розвиток інфраструктури аграрного секто­ру тощо) та функції господарського управління (ресурсне забез­печення, організація виробництва, збут продукції, фінансово-кре­дитне забезпечення тощо);

• здійснити на рівні центральних органів виконавчої влади дальше об'єднання функціонально споріднених інститутів, пере­вести на корпоративне утримання галузеві й господарські струк­тури управління;

• реорганізувати на місцевому рівні управління сільського госпо­дарства в підрозділи (агентства) з реформування та сприяння розвит­ку агропромислового комплексу (з покладенням на них вирішення завдань земельної реформи, розвитку агросервісної інфраструктури та інфраструктури продовольчого ринку). Предметом особливої ува­ги має стати створення сучасної ринкової системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва.

7. Суттєве вдосконалення правового забезпечення проведення аграрної реформи.

В Україні реалізуються завдання земельної реформи. Майже 6,1 млн громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить близько половини земельних угідь країни. В основному завершено