Структура, завдання та функції органів державного нагляду за страховою діяльністю
Законом України «Про страхування» було визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд: Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю — Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року. Укрстрахнагляд був центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковувався Кабінетові Міністрів України. За своїм статусом Комітет мав ранг Державного комітету України.
У процесі адміністративної реформи Указом Президента України «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року за № 1573/99 функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України.
Законом України «Про страхування» визначені такіосновні функції органу нагляду :
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;
2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов’язань перед страхувальниками;
4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;
5) проведення перевірок страховиків та страхових посередників щодо дотримання ними законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності.
6) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції органу нагляду за страховою діяльністю;
7) узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;
8) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;
9) участь у міжнародному співробітництві і сфері страхування та перестрахування.
У рамках цих основних функцій орган нагляду за страховою діяльністю має такі конкретні завдання:
· видача ліцензій страховикам на право здійснювати страхову діяльність та перевірка щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;
· планові, тематичні та комплексні перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;
· методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;
· розробка проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;
· прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;
· аналіз додержання об’єднаннями страховиків чинного законодавства;
· контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов’язаннями;
· забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;
· установлення правил формування й розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;
· розробка та контроль за дотриманням єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;
· аналіз стану та тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;
· організація заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
· налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового досвіду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;
· інформаційно-роз’яснювальна робота через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;
· розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;
· управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам й організаціям, які входять до сфери його управління;
· інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.
Законом України «Про страхування» визначеноосновні права органу страхового нагляду:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання власних функцій;
2) перевіряти правильність застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; не частіш як один раз на рік призначати (з визначенням аудитора) додаткову обов’язкову аудиторську перевірку;
3) у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Дія ліцензії після її відкликання поновлюється в порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону «Про страхування»;
4) звертатися до арбітражного (нині господарського) суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України «Про підприємництво».
Крім того, орган державного нагляду має право:
· одержувати від кожного страховика встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про його фінансовий стан, а від підприємств, установ, організацій, банків і громадян — інформацію, необхідну для виконання покладених на цей орган функцій;
· створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків;
· заслуховувати на колегії доповіді керівників страховиків з питань їхньої діяльності;
· одержувати безоплатно від органів державної виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на орган нагляду завдань;
· звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.
У складі Мінфіну створено департамент фінансових установ та ринків. Останній на відміну від Укрстрахнагляду, не може самостійно подавати до Кабінету Міністрів України як суб’єкта законодавчої ініціативи проекти законодавчих актів.
Департамент забезпечує проведення Мінфіном державної політики стосовно не лише страхування, а й державних лотерей, фінансових установ і ринків.
Департамент узагальнює практику застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх на розгляд керівництва Міністерства. У межах своїх повноважень Департамент організовує виконання нормативно-правових актів і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Основні завдання Департаменту у справах нагляду за страховою діяльністю такі:
· розроблення пропозицій з основних напрямів розвитку страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні; проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;
· регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;
· проведення роботи із вдосконалення методів фінансової діяльності страховиків;
· участь за дорученням керівництва Міністерства у міжнародних заходах з питань страхування й посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.
Департамент відповідно до покладених на нього завдань:
1) забезпечує ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) і державного реєстру страхових брокерів;
2) розглядає та готує документи, що стосуються видачі ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності, і проводить перевірки її відповідності виданій ліцензії;
3) розглядає і готує документи, на підставі яких видаються свідоцтва про включення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводить перевірки стосовно додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та стосовно достовірності їх звітності;
4) проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;
5) готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції щодо видання приписів страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність або про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);
6) готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції про призначення за рахунок страховика додаткової обов’язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
7) готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції щодо видання приписів страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а в разіїх невиконання — про виключення страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;
8) у межах своєї компетенції здійснює методичне забезпечення роботи страховиків та страхових посередників;
9) розробляє рекомендації щодо захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;
10) узагальнює практику страхової та посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає на розгляд керівництва Міністерства пропозиції щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;
11) готує умежах своєї компетенції і подає на затвердження керівництву Міністерства проекти актів Міністерства з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні й перестрахуванні;
12) проводить аналіз додержання законодавства об’єднаннями страховиків і страхових посередників;
13) здійснює контроль за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страхувальниками;
14) забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні й перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;
15) розробляє та подає на затвердження керівництву Міністерства правила формування й розміщення страхових резервів, а Департаменту податкової політики і макроекономічного прогнозування — пропозиції щодо правил обліку таких резервів і показників звітності;
16) розробляє та подає до Департаменту податкової політики і макроекономічного прогнозування пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;
17) аналізує стан і тенденції розвитку страхової та посередницької діяльності у страхуванні й перестрахуванні; аналізує стан і розробляє пропозиції щодо національних систем розрахунків і платежів;
18) координує навчання, підготовку й перепідготовку кадрів та розробляє і подає на затвердження керівництву Міністерства кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюють свою діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;
19) за дорученням керівництва Міністерства бере участь у міжнародних заходах у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, а також державних лотерей; вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів України з цих питань;
20) готує роз’яснення порядку застосування законодавства про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засоби масової інформації інформаційно-роз’яснювальну роботу з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
21) здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;
22) здійснює експертизу фінансових питань приватизації;
23) розглядає звернення громадян, підприємств, установ і організацій з питань, що належать до його компетенції і не потребують вирішення керівництвом Міністерства;
24) здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.
Департамент має право:
1) одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансове становище та необхідні пояснення щодо звітних даних;
2) одержувати від страхових брокерів установлену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих даних;
3) одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладенихна нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;
4) здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається учасниками страхового ринку. Департамент у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами Міністерства, місцевими фінансовими органами (у межах, визначених відповідним положенням та іншими актами Міністерства) із центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.
Департамент очолює начальник, якого призначає на посаду та звільняє з посади міністр фінансів України в установленому законодавством порядку.
До складу Департаменту входять такі управління:
1) кредитних і небанківських фінансових установ;
2) страхової діяльності;
3) контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.
Отже, безпосередньо страховим ринком у складі Департаменту відають два управління. На одне з них покладено опрацювання методологічного та законодавчого забезпечення, а інше здійснює контроль за дотриманням страховиками законодавства України у сфері страхування.
Орган нагляду при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами держа вної виконавчої влади, а також з відповідними органами інших держав.
Орган нагляду в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання чинного законодавства накази, організує й контролює їх виконання. У разі потреби орган нагляду видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади спільні акти.
Рішення органу нагляду з питань страхової діяльності, видані в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Департамент має центральний апарат та відділи нагляду в регіонах.
Центральний апарат Департаменту має підрозділи, які забезпечують виконання основних його функцій щодо контролю за страховим ринком. Підрозділи спеціалізуються на таких напрямках:
· методологія розвитку страхового законодавства та міжнаро дні відносини;
· методологія здійснення й забезпечення нагляду у сфері страхування життя;
· ліцензування, ведення справ страховиків;
· розробка системи бухгалтерського обліку, звітності та аудиту страхових організацій;
· здійснення нагляду й перевірок роботи страхових організацій;
· аналіз річної та квартальної звітності страховиків.
Залежно від своєї спеціалізації кожний підрозділ виконує певні функції, такі як розробка проектів законодавчих актів і нормативних документів, здійснення ліцензування та ведення державного реєстру, упровадження систем обліку та звітності, аналіз поданих звітів та підготовка аналітичних записок, проведення перевірок і підготовка висновків щодо додержання законодавства за результатами перевірок.
З огляду на потребу серйозного збільшення обсягу та підвищення якості різноманітних фінансових послуг у серпні 2001 року ухвалений Верховною Радою Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яким передбачено створення Єдиного уповноваженого органу, що здійснюватиме контроль за наданням будь-яких фінансових послуг, включаючи й послуги зі страхування.
Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом.
Положення про Уповноважений орган за поданням Кабінету Міністрів України затверджується Президентом України. Уповноважений орган є юридичною особою і має відокремлене майно, що є державною власністю.
Структура центрального апарату Уповноваженого органу визначається Положенням про Уповноважений орган.
За рішенням Уповноваженого органу може створюватися Консультаційно-експертна рада — дорадчий орган, який діє на громадських засадах, беручи участь в обговоренні проектів документів, що розробляються і/або розглядаються Уповноваженим органом. Склад Консультаційно-експертної ради та положення про неї затверджує Уповноважений орган.
Основною формою роботи Уповноваженого органу є засідання, які збираються за потребою, але не рідше як один раз на місяць. Порядок прийняття Уповноваженим органом рішень визначається Положенням про Уповноважений орган.
Напрямки страхового нагляду.Перший , початковий, припадає на період подання документів на ліцензування . Документи на отримання чи переоформлення ліцензії, які надходять до органу нагляду, проходять експертизу в підрозділах, які відають питаннями страхування і в разі потреби подають свої зауваження до зазначених документів. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають помічені недоліки. Особлива увага приділяється правилам (умови страхування, страхові продукти), що їх розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію. При цьому орган нагляду зосереджує увагу на тому, чи відповідають правила вимогам закону, а також на тому, щоб окремі їх положення не призвели до можливих зловживань щодо страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуарні.
Другий напрямок — це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Орган нагляду головну увагу зосереджує на додержанні умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщенні страхових резервів на умовах, установлених цим органом.
Особливо ретельно аналізуються розмір і причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків на наступний за звітним квартал.
Аналіз звітності протягом кількох років показав, що переважна більшість порушень страховиками страхового законодавства України стосується умов укладання договорів страхування, формування страхових резервів та заповнення форм звітності.
І, нарешті, третій напрямок — проведення безпосередніх перевірок на місці. Працівники органу нагляду аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим під час ліцензування та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для вжиття санкцій до страховиків.
На місцях орган нагляду здійснює свою роботу через регіональні відділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Вони підпорядковані керівництву цього органу, хоча й співпрацюють у спільних питаннях із місцевою виконавчою владою. Конкретно їх основні функціональні обов’язки такі:
· перевірка щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність;
· аналіз додержання страховиками чинного законодавства;
· контроль за платоспроможністю страховиків згідно з прийнятими ними страховими зобов’язаннями;
· контроль за додержанням правил формування й розміщення страхових резервів;
· аналіз стану й тенденцій розвитку страхової діяльності в адміністративно-територіальній одиниці та регіоні; узагальнення практики страхової діяльності;
· проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи з питань страхової діяльності через місцеву пресу, телебачення, радіо та інші засоби масової інформації;
· розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до компетенції зазначених уповноважених;
· підготовка разом з відповідними місцевими органами влади пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства про страхування, які подаються до органу нагляду на розгляд.
Працівники в регіонах мають право:
· діставати від страховиків необхідну інформацію про їхню діяльність та фінансовий стан;
· отримувати річну звітність страховика, яку він подає до органу нагляду, а також інформацію від підприємств, установ, організацій, банків, громадян для виконання завдань, покладених на них;
· створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків;
· одержувати безоплатно від місцевих органів державної виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на них завдань;
· вносити до Уповноваженого органу нагляду пропозиції про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.
Взаємовідносини страховика і держави .Страховик не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава — за зобов’язаннями страховика. Виняток становить обов’язкове державне страхування, згідно з яким держава гарантує виконання зобов’язань перед страхувальниками в разі неплатоспроможності страховика з цього виду страхування.
Не допускається (за винятком обов’язкового страхування, а також страхування життя, майна громадян, перестраховування та діяльності страхових посередників) будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов’язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України.
Гарантії прав та законних інтересів страховиків.Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.
Втручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов’язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.
Законодавство України передбачає при потребі можливість проведення ліквідації, реорганізації та санації страховика.Орган нагляду за страховою діяльністю має право провести примусову санацію страховика в разі:
· невиконання ним зобов’язань перед страхувальниками протягом більш як трьох місяців;
· недосягнення ним визначеного законодавством України розміру статутного фонду;
· інших випадках, визначених чинним законодавством України.
Примусова санація передбачає:
· проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов’язкової аудиторської перевірки;
· установлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов’язань без дозволу органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю;
· установлення обов’язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;
· прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика. Ліквідація страховика здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Реорганізація страховика за рішенням органу нагляду за страховою діяльністю передбачає:
· реорганізацію у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників;
· об’єднання кількох страховиків із визначенням порядку передання страхових зобов’язань за умови, що на це погоджуються власники страховиків;
· залучення до кола учасників страховика іноземних страховиків за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов’язаннями та боргами страховика, термін сплати яких уже настав. У разі ліквідації страховика, коли його учасники прийняли таке рішення і він не має зобов’язань перед страхувальниками, орган нагляду за страховою діяльністю приймає рішення про виключення страховика з єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).
Місцеві органи влади виключають страховика з державного реєстру суб’єктів підприємницької діяльності через його ліквідацію або реорганізацію лише після внесення відповідних змін до єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).
Реорганізація страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) проводиться в порядку, визначеному чинним законодавством, з урахуванням особливостей із забезпечення правонаступництва щодо укладання договорів страхування, установлених органом нагляду за страховою діяльністю.
7.3. Страховий нагляд у країнах Європейського Союзу
Нагляд за страховою діяльністю здійснюється в усіх країнах з ринковою економікою. Страхуванню тут приділяється особлива увага. Держава та її громадяни надто зацікавлені в соціально орієнтованому розвитку страхової справи, який, у свою чергу, залежить від стану економіки.
Страхування є невідчутним і непомітним товаром, через що в людини непідготовленої створюються певні проблеми з його сприйняттям. Потрібно, щоб у суб’єктів народного господарства та окремих громадян формувалася довіра до страховиків (це особливо актуально для України). Банкрутство або несумлінна поведінка, про яку стало відомо громадськості одного страховика, здатні підірвати довіру до інших компаній.
І, нарешті, народногосподарське значення страхування. За обсягами капіталів страхове господарство в розвинених країнах поступається лише банківському, а інколи й випереджає його.
Беручи до уваги, що у країнах Європейського союзу (ЄС) завершується активний процес уніфікації державного регулювання страхової справи, розглянемо умови здійснення державного нагляду за страховою діяльністю на прикладі Німеччини — однієї з найпотужніших за економічним розвитком країни ЄС.
Правові основи й головна мета нагляду .У Німеччині страховий нагляд базується, передусім, на Законі про страховий нагляд (далі — ЗСН).
Згідно із ЗСН головна мета страхового нагляду — забезпечувати достатній захист інтересів застрахованих і гарантії того, що майбутні зобов’язання страхової компанії можуть бути виконані в будь-який момент.
Для забезпечення інтересів страхувальників відомство нагляду стежить:
· за тим, щоб коректно було сформульовано умови страхування, які описують самий продукт, а також права й обов’язки сторін, що домовляються. Це стосується передусім приватних клієнтів, котрі стосовно страхової компанії завжди найменш поінформовані, а тому потребують особливого захисту. Бажаними для споживача є не лише вимоги ЗСН щодо повноти та ясності опису продуктів, а й їх уніфікація, передусім у масовому страхуванні, оскільки саме це дає змогу потенційним страхувальникам скласти уявлення про пропозицію страховиків. Проте європейські законодавці побачили у превентивному контролі за умовами й тарифами занадто явне втручання у вільний розвиток страхування і заборонили країнам—членам ЄС здійснювати такий попередній контроль, тобто видавати дозволи на умови страхування або тарифи;
· щоб споживач перед укладенням договору страхування був докладно поінформований про предмет і умови страхування, а отже, і міг оцінити пропонований продукт, ЗСН змушує страхові компанії виконувати цю вимогу згідно з європейськими інструкціями зі страхування. Крім того, у рамках закону про договір страхування страхувальникові надається право розірвати договір протягом двох тижнів після укладення. Якщо страхова компанія надає клієнтові необхідну інформацію лише після укладення договору, наприклад тоді, коли висилає поліс, клієнт має можливість заперечити договір також протягом двох тижнів.
Особливо для забезпечення постійного виконання майбутніх зобов’язань страхової компанії відомство нагляду має стежити за тим, щоб компанія вела свої справи належним чином, отримувала відповідні премії за надані страхові послуги і створювала належні резерви, мала достатньо вільних коштів для покриття несподіваних збитків і мала адекватне перестрахування, належним чином звітувала про свою діяльність, тобто складала баланси та розрахунки на підставі єдиних принципів і правильно оцінювала своє фінансове становище.
Отже, в Німеччині нагляд здійснюється не лише за страховою компанією, а й (із зазначеним обмеженням) за продуктами, що їх вона пропонує.
Розмежування й розподіл функцій у сфері нагляду за страховою діяльністю.У Німеччині страховому нагляду підлягають без обмежень усі приватні і публічно-правові страхові компанії, котрі здійснюють пряме страхування в рамках чинного законодавства, з місцезнаходженням у Німеччині або державі за межами ЄС і Європейського економічного простору (ЄЕП). Лише обмеженому нагляду підлягають компанії з місцезнаходженням в іншій державі—членові ЄС або в державі—члені ЕЄП, що через філії або в рамках надання послуг ведуть діяльність у Німеччині, а також такі вітчизняні компанії, які здійснюють виключно перестрахування.
Водночас не підлягають нагляду за ЗСН установи соціального страхування, тобто офіційні лікарняні каси, офіційне пенсійне страхування або страхування на випадок безробіття. Ці установи із забезпечення соціальної безпеки працюють на цілком іншій правовій і технічній основі і контролюються іншими державними органами.
Важливе значення має також врахування федеративної структури, що в умовах України є не зовсім звичайним. Відповідно до федеративної структури Німеччини страховий нагляд розподілений між федерацією і землями. Федеральне відомство нагляду за страховою діяльністю (ФВСН) здійснює нагляд за діючими в Німеччині приватними страховими компаніями, а також публічно-правовими конкуруючими страховиками, котрі діють і за межами окремої землі.
У процесі часткової гармонізації національного законодавства з нагляду для підприємств із місцезнаходженням у країнах-членах спочатку були істотно спрощені умови створення філій, а після цього і вимоги до страхової діяльності в так званій сфері послуг. За допомогою Директиви з укладання балансу страхових компаній від 19 грудня 1991 року та Директив зі страхування від збитків і страхування життя від 1992 року була майже завершена уніфікація правової бази наглядової діяльності, і в 1994 році виник єдиний страховий ринок, що охоплює всі держави Європейського економічного простору.
Найважливішою зміною є введення принципу країни перебування. Компанія з місцезнаходженням в одній з держав—членів ЄС або державі—членові Європейського економічного простору перебуває щодо всієї її комерційної діяльності в ЄЕП в основному під наглядом вітчизняного відомства; останній видає дозвіл і здійснює поточний фінансовий нагляд під особисту відповідальність. Проте правовий нагляд за діяльністю в інших державах—членах ФВСН здійснює спільно з відомством відповідної держави.
Особливе значення для Німеччини має заперечення, що міститься в директивах на встановлення залежності використання умов страхування й тарифів від попереднього дозволу. Завдяки цьому відомство нагляду було позбавлене важливого засобу попереднього нагляду, що добре себе зарекомендував та служив захисту страхувальників. Компанії мають право пропонувати свої страхові продукти на ринку без перевірки, так, що їхні клієнти більшою мірою змушені здійснювати власний контроль на стадії до укладення договору. З огляду на різноманітність умов і тарифів, що пропонуються, споживачеві складно порівнювати продукти на підставі співвідношення ціни та споживної вартості послуги. Відомство, щоправда, залишає за собою можливість перевіряти умови й тарифи пізніше та забороняти їх подальше використання, якщо вони суперечать інтересам страхувальників.
Етапи здійснення нагляду.У сфері нагляду розрізняють два етапи: етап видачі дозволу і поточний нагляд за діяльністю страхових компаній.
Надання дозволу і його передумови. Нагляд повинен мати по змозі превентивний характер. Відомство нагляду має піклуватися про те, щоб уникнути обмеження інтересів страхувальників. Тому страхування може, за деякими винятками, здійснюватися лише тоді, коли страхова компанія має дозвіл відомства нагляду. Той, хто здійснює страхування без відповідного дозволу або укладає для такої компанії договори страхування (чи є посередником при укладенні таких договорів), підлягає покаранню.
Якщо компанія, розташована в Німеччині, має намір отримати дозвіл на здійснення страхової діяльності, вона повинна виконати такі умови:
· набрати певної правової форми (акціонерне товариство, страховий союз на основі взаємності, публічно-правова установа);
· здійснювати тільки страхування і діяльність, безпосередньо з ним зв’язану (наприклад, посередництво у галузі страхування). Діяльність, не пов’язана зі страхуванням, забороняється в принципі;
· якщо компанія має намір здійснювати страхування життя або страхування на випадок хвороби, вона не має права водночас здійснювати страхування від збитків. Вона має спеціалізуватися на страхуванні життя або страхуванні на випадок хвороби. Страхування життя й страхування на випадок хвороби являють собою частину системи соціальної безпеки;
· страхова кампанія повинна надати бізнес-план з описом ризиків, які вона має намір покривати. До бізнес-плану додаються установчі документи компанії, а також договори з іншими компаніями, що стосуються аспектів акціонерного права;
· у певних сферах особистого страхування (деякі пенсійні каси, похоронні каси) і в разі наміру здійснювати обов’язкове страхування, компанія повинна надати загальні умови страхування, а коли йдеться про страхування життя й страхування на випадок хвороби (тобто страхування, покликане замінити обов’язкове медичне страхування), також і технічні основи розрахунку премій і резервів;
· страховик повинен сформулювати основи своєї політики у сфері перестрахування;
· компанія, котра має намір здійснювати страхові операції, повинна надати докази наявності достатнього обсягу власного капіталу. Мінімальний розмір власних коштів (мінімальні гарантійні фонди) визначений нормативними документами ЄС. Він залежить від галузі страхування, в якій має намір діяти страховик. Окрім цих власних коштів, компанія повинна володіти засобами для організації своєї діяльності й створення структури збуту послуг;
· потрібні докази, що керівники компанії є надійними (придатними за особистими якостями) і володіють необхідною професійною кваліфікацією та досвідом роботи;
· страховик подає перелік фізичних або юридичних осіб, які мають значні частки (щонайменше 10 % номінального капіталу або статутного фонду). Власники значних часток мають гарантувати солідне й обачливе керівництво компанією;
· відомство нагляду повинно переконатися в тому, що за наявності зв’язків з іншими компаніями (наприклад, у рамках концерну) буде можливий ефективний нагляд за діяльністю страхової компанії.
У випадку, якщо відомство нагляду після перевірки поданих документів дійде висновку про наявність усіх законодавчих передумов, воно зобов’язане видати дозвіл. Останнє не може бути поставлене в залежність від перевірки потреб страхового ринку.
Виданий дозвіл діє на території ЕС, а також у державах ЄЕП. Якщо компанія має намір поширити свою діяльність на одну з цих держав, вимагається лише формальна заява відповідному відомству страхового нагляду.
Поточний нагляд. Після видачі компанії дозволу на заняття страховою діяльністю страхова компанія перебуває під постійним наглядом. Відомство має збирати й аналізувати інформацію, перевіряти ділові документи і спостерігати за всім комплексом страхової діяльності для вчасного викриття можливих порушень та недоліків (порушення приписів, некоректна робота зі страхувальниками і, звичайно, фінансові проблеми). Коли виникають такі явища, відомство нагляду має вжити заходів для відновлення нормальних умов.
Якими можливостями отримання інформації володіє відомство страхового нагляду?
1. Кожна зміна плану діяльності страховика може набирати чинності лише після дозволу відомства нагляду. Зміною плану страховика є, наприклад, поширення його діяльності на інші галузі страхування. Компанія повинна повідомляти про намір використати нові або змінені умови обов’язкового страхування й страхування на випадок хвороби. Щодо останнього, а також щодо страхування життя компанія має інформувати про основи, на яких розраховувалися премії і страхові резерви. В особливих обставинах страховий нагляд може також вимагати інші ділові документи, наприклад умови страхування або договори з посередниками.
2. Страхові компанії мають постійно інформувати органи страхового нагляду про розміщення вкладів. При цьому страховики повинні враховувати законодавчі вимоги, спрямовані на забезпечення рентабельності й надійності таких вкладів. За рахунок комбінації та диверсифікації вкладів страхові компанії повинні бути захищені від ризику великих втрат капіталу.
3. На підставі особливих приписів кожна страхова компанія зобов’язана звітувати й надавати інформацію, що вимагається для визначення її економічного й фінансового становища, не тільки громадськості (зовнішня звітність), але й, передусім, відомству нагляду (внутрішня звітність). Окремі, заздалегідь відомі фінансові показники, подаються ФВСН щокварталу.
4. Відомство нагляду перевіряє компанії через певні проміжки часу за місцем знаходження офісу, а в разі необхідності також у відділеннях і філіях в інших державах ЄС і ЄЕП. На вимогу перевіряючих їм повинні подаватися всі документи і видаватися будь-які довідки про діяльність компанії.
5. ФВСН розглядає щорічно багато тисяч скарг страхувальників. Часто вони дають уявлення про труднощі або порушення в страхових компаніях, у тому числі при укладенні договорів страхування.
У розпорядженні ФВСН є різноманітні засоби для вжиття заходів стосовно страхових компаній, що не дотримуються встановлених вимог. На підставі ЗСН відомство нагляду може видавати розпорядження, доцільні й необхідні для попередження або усунення порушень, що загрожують інтересам страхувальників. Можливі порушення описані в ЗСН.
Окрім цієї загальної умови закон надає відомству нагляду цілий ряд спеціальних повноважень (аж до відкликання дозволу), що мають на меті попередити типові загрозливі ситуації.
Відомство нагляду може діяти як у сфері професійних питань, так і в кадровій сфері. Наприклад, воно може призначити спеціального уповноваженого в правління, спостережну раду і, навіть у вищий орган компанії. Компанії можуть оскаржити заходи відомства нагляду через суд.
Федеральне відомство нагляду впливає на компанії не тільки за допомогою класичного інструменту адміністративних актів, а й, передусім, із допомогою пропозицій, рад, попереджень, висловлювання невдоволення і т. п. Завдяки цьому Федеральне відомство нагляду прагне брати участь у визначенні такого характеру діяльності страхового товариства, що давав би змогу взагалі уникати ситуацій, в яких потрібні формальні попередження або санкції.
Участь у справах про банкрутство. Відомство нагляду, природно, виконує особливі функції у випадках банкрутства страхових компаній. Немає потреби спинятися тут на цьому питанні, бо протягом більш ніж 60 років у Німеччині не було жодного серйозного випадку банкрутства страховиків. Цей факт доводить, що німецька система страхового нагляду добре себе зарекомендувала. Досягнуто головної мети: забезпечено можливість страхових компаній у будь-який момент виконати зобов’язання за договорами страхування.
Структура й фінансування ФВСН.Федеральне відомство страхового нагляду почало свою діяльність 1 липня 1901 року. Під назвою того часу «Імператорське відомство нагляду за приватним страхуванням». Відомство є частиною адміністративного апарату федерації, входить до сфери діяльності Міністерства фінансів і має сьогодні у своєму складі близько 350 співробітників. Очолює відомство президент, що має заступника в особі віце-президента. Відомство складається з 43 відділів, об’єднаних у 7 управлінь.
Особлива увага приділяється складу і кваліфікації співробітників (у тому числі її постійному підвищенню). Так, у вищій ланці (президент, віце-президент, начальники управлінь і відділів, референти) зайняті тільки працівники з університетською економічною, юридичною або математичною освітою.
Існує окремий план, який ухвалюється щорічно Бундестагом при затвердженні федерального бюджету. Зафіксовані в кінці бюджетного року видатки ФВСН на 90 % припадають на піднаглядні компанії.
Видатки розподіляються серед них залежно від обсягу одержуваних страхових премій. Решта 10 % покриваються з загальних податкових надходжень до бюджету.