Необхідність і методи антимонопольного регулювання

1.Негативні результати монополізації

2.Держава як організатор конкурентних відносин

3.Антимонопльне законодавство в Україні

Наслідки монополізації економіки. Такі наслідки є пози­тивними і негативними. Позитивним є те, що у гігантських під­приємств та їхніх об'єднань більше можливостей розвивати су­часне виробництво, фінансувати великі науково-дослідні лабора­торії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новіт­ню техніку і технологію, а отже, пристосовуватися до рівня роз­витку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Негативною рисою монополізації економіки є, передусім, практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки великі компанії виробляють переважну масу продукції. За підрахунками американських економістів, населення США щороку переплачує майже 70 млрд дол. через завищені групови­ми монополіями ціни.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбуваєть­ся тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу великим компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впро­ваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес Монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу

Недосконала конкуренція — конкуренція між великими компаніями (всередині монополізованого сектору, між членами гру-пових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отри-яання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелекту­альною власністю (патентами, ліцензіями тощо), її найважливіші ряси — встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків

Щоб послабити нега­тивні наслідки монополізації економіки, зокрема практики мо­нополістичного ціноутворення, у розвинених країнах світу ухва­люють антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями тощо.

Антимонопольна діяльність — комплекс заходів, розроб­лених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідно­го законодавства. Уперше такі закони були ухвалені наприкінці XIX — на початку XX ст. у СІЛА, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше

Початок антимонопольному законодавству було покладено у CUT A в Ї880 р. І з цього часу воно постійно вдосконалювалося. В Європі перші антимонопольні законодавчі акти були прийняті в 30-ті роки XX ст. Сучасне антимонопольне законодавство спрямоване на те, щоб запобігти створенню монополій, використанню монопольної влади. Кожна країна розробляє свої засоби антимонопольної полі­тики залежно від особливостей економічного становища. В Україні, в період переходу від адміністративно-командної до ринкової еконо­міки, антимонопольна політика складається з таких напрямів: роз­державлення економіки, приватизація державних підприємств, фор­мування умов для розвитку малого та середнього бізнесу. Названі заходи здійснювалися відповідно до Закону України "Про обмежен­ня монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у під­приємницькій діяльності" (Ї992), в який протягом 90-х років XX ст. вносилися зміни та доповнення, а в 200 ї р. він втратив чинність, що визначено новим, досконалішим, складеним з урахуванням світово­го досвіду та змін, що відбулися за минулий період, Законом Украї­ни "Про захист економічної конкуренції". В ст. Ї2 другого розділу ґрунтовно визначається монопольне (домінуюче) становище суб'єк­та господарювання

Існують американська та європейська системи антимонополь-ного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 років є єдиним антитрестівським законом Америки. Цей закон забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Але верховний суд СІЛА виробив доктрину, згідно з якою панівне становище корпорації у виробництві та її великий розмір не можуть самі по собі розглядатись як монополізація.

Тим самим законом заборонялися трести і картелі (пули). Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійсню­вали повне злиття корпорацій, за якого ліквідувалися виробни­ча і правова самостійність компаній, що поглиналися, а картельні угоди замінювалися таємними джентльменськими угодами або так званим лідерством у цінах. Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно істотно послаблювало конкуренцію або призводило до утворення монополій. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об'єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі. Мето­дами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми (у СІЛА це трапляється, коли монополізовано понад 60 % будь-яко товару чи послуги), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення моно­полій та ін.

Європейська та японська системи антимонопольного права (забороняють не саму монополію, а лише її зловживання вла­дою. Так, картелі вважаються корисними для розвитку економі­ки, тому основною формою державного контролю є система реє­страції картельних угод у спеціальних органах (у Німеччині — федеральне управління картелів, у Японії — Комісія зі спра­ведливих операцій). Більшість антимонопольних законів у євро­пейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угодипро поділ ринків, фіксовані ціни тощо. Крім того, законо­давство багатьох розвинених країн світу передбачає реєстрацію «товарнихзнаків і товарних марок з метою посилення конку­ренції за вдосконалення якості продукції; регулюються загальні умови укладання угод з метою недопущення прямого диктату надспоживачем тощо.

На початку 1998 р. в Україні ухвалено Закон "Про обмежен­ня монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Згідно з цим законом монополь­ним вважається становище, коли частка підприємця перевищує 35 %. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм для запобігання виникненню мо­нопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а та-кож відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монополь--'• нимстановищем та недобросовісною конкуренцією. Антимоно-і польний комітет України та його територіальні управління мають право ухвалювати рішення про примусовий поділ монопольних ' утворень, а для створення нових великих економічних об'єднань необхідно отримати дозвіл цього комітету. Проте реалізація цього закону здійснена лише частково.

Захист конкуренції здійснює держава. У ст. 42 Конституції Ук­раїни записано: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприєм­ницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним

становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом».

Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодав­ство і створено Антимонопольний комітет України.

Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію еконо­міки і створення конкурентного середовища.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товар­ного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробницт­во і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та техно­логії, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх

Питання для контролю:

1. Сформулюйте закон попиту та представте його графічну ілюстра­цію.

2. Під впливом яких факторів змінюється попит? Дайте графічну ілюстрацію таких змін.

3. У чому, на ваш погляд, полягають "парадокси" закону попиту?

Наши рекомендации