Аналіз і оцінка економічних показників господарської діяльності підприємства
Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежить від його платоспроможності. Враховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.
В таблиці 1.1 дослідимо структуру активів підприємства.
З даних аналітичної таблиці 1.1 можна зробити висновок, що на кінець 2011 року вартість майна в розпорядженні підприємства становила 11073 тис. грн., тобто за досліджуваний період майно підприємства збільшилось на 1836,4 тис. грн. за рахунок зміни основних і оборотних коштів.
На кінець 2011 року у загальній вартості майна, яке перебуває в розпорядженні підприємства 5781 тис. грн. чи 52,2% становлять необоротні активи, які зменшилися на кінець звітного періоду на 250 тис. грн., і в загальній вартості майна їхня питома вага зменшилась на 13,1
Таблиця 2.2
Динаміка і структура активів підприємства
| Вид активів | 2009 р. | 2010 р. | 2011 р. | 2011 р. до 2009 р. | |||||
| тис. грн. | % | тис. грн. | % | тис. грн. | % | тис. грн. | % | пунктів стр - ри | |
| І. Необоротні активи | |||||||||
| Нематеріальні активи: | |||||||||
| залишкова вартість | 1,08 | 1,01 | 0,97 | 8,0 | 108,0 | -0,11 | |||
| первісна вартість | 1,19 | 1,17 | 1,21 | 24,0 | 121,8 | 0,02 | |||
| знос | 0,11 | 0,16 | 0,24 | 16,0 | 260,0 | 0,13 | |||
| Незавершене будівництво | 66,5 | 0,72 | 109,3 | 1,05 | 2,01 | 156,5 | 335,3 | 1,29 | |
| Основні засоби: | |||||||||
| залишкова вартість | 5458,1 | 59,09 | 5268,6 | 50,57 | 46,57 | -302,1 | 94,5 | -12,52 | |
| первісна вартість | 12354,6 | 133,76 | 12696,7 | 121,86 | 117,36 | 640,4 | 105,2 | -16,40 | |
| знос | 6896,5 | 74,67 | 7428,1 | 71,29 | 70,79 | 942,5 | 113,7 | -3,88 | |
| Відстроченні податкові активи | 406,4 | 4,40 | 4,62 | 2,66 | -112,4 | 72,3 | -1,74 | ||
| Усього за розділом І | 65,29 | 5963,9 | 57,24 | 52,21 | -250 | 95,9 | -13,09 | ||
| II. Оборотні активи | |||||||||
| Виробничі запаси | 959,2 | 10,38 | 1158,2 | 11,12 | 8,33 | -37,2 | 96,1 | -2,06 | |
| Незавершене виробництво | 42,5 | 0,46 | 44,3 | 0,43 | 0,38 | -0,5 | 98,8 | -0,08 | |
| Товари | 5,03 | 1023,3 | 9,82 | 11,60 | 276,3 | 6,57 | |||
| Готова продукція | 600,9 | 6,51 | 1175,8 | 11,29 | 18,12 | 1405,1 | 333,8 | 11,61 | |
| Векселі одержані | 16,8 | 0,18 | 15,1 | 0,14 | 0,06 | -9,8 | 41,7 | -0,12 | |
| Дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги: | 867,4 | 9,39 | 758,2 | 7,28 | 7,34 | -54,4 | 93,7 | -2,05 | |
| Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом | 14,7 | 0,16 | -14,7 | - | -0,16 | ||||
| Інша поточна дебіторська заборгованість | 111,8 | 1,21 | 108,9 | 1,05 | 0,99 | -1,8 | 98,4 | -0,22 | |
| Грошові кошти | 6,2 | 0,07 | 2,5 | 0,02 | 0,06 | -1,2 | 80,6 | -0,01 | |
| Інші оборотні активи | 109,3 | 1,18 | 124,9 | 1,20 | 0,64 | -38,3 | 65,0 | -0,54 | |
| Усього за розділом II | 3193,8 | 34,58 | 4411,2 | 42,34 | 47,52 | 2068,2 | 164,8 | 12,94 | |
| IIІ. Витрати майбутніх періодів | 11,8 | 0,13 | 43,9 | 0,42 | 0,27 | 18,2 | 254,2 | 0,14 | |
| Сума активів | 9236,6 | 100,0 | 100,00 | 100,00 | 1836,4 | 119,9 | - |
Нематеріальні активи збільшилися на кінець 2011 р. в порівнянні з 2009 р. на 24 тис. грн., або на 121,8%. Структура нематеріальних активів досить незначна в структурі балансу, проте має тенденцію до збільшення. Оборотні активи збільшились на 2068,2 тис. грн., в загальній вартості майна їхня питома вага зросла на 12,94% Отже структура статей балансу демонструє тенденцію до зростання частки оборотних активів і незначного зменшення частки основних засобів; у той же час, закріпилася негативна тенденція до збільшення частки дебіторської заборгованості і зменшення грошових коштів у національній валюті.
Формування майна підприємства здійснюється за власні та позичені кошти, співвідношення яких розкриває його фінансовий стан. Аналіз джерел майна підприємства здійснюється за даними балансу. В аналітичній таблиці 1.2 наведено перелік джерел власних і позичених коштів, вкладених у майно підприємства.
Таблиця 1.2
Динаміка і структура пасиву підприємства
| Вид пасивів | 2009 р. | 2010 р. | 2011 р. | 2011 р. до 2009 р. | |||||
| тис. грн. | % | тис. грн. | % | тис. грн. | % | тис. грн. | % | пунктів стр - ри | |
| І. Власний капітал | |||||||||
| Додатковий капітал | 4789,1 | 51,85 | 4653,8 | 44,67 | 42,03 | -135,1 | 97,2 | -9,82 | |
| Інший додатковий капітал | 142,7 | 1,54 | 5,16 | 6,00 | 521,3 | 465,3 | 4,45 | ||
| Нерозподілений прибуток, (непокритий збиток) | 324,7 | 3,52 | 30,1 | 0,29 | 0,85 | -230,7 | 28,9 | -2,67 | |
| Усього за розділом І | 5256,5 | 56,91 | 5221,9 | 50,12 | 48,88 | 155,5 | 103,0 | -8,03 | |
| IV. Поточні зобов'язання | |||||||||
| Короткострокові кредити банку | 799,9 | 8,66 | 839,7 | 8,06 | 7,54 | 35,1 | 104,4 | -1,12 | |
| Кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги | 1832;3 | 19,84 | 2711,5 | 26,02 | 19,82 | 362,7 | 119,8 | -0,01 | |
| Поточні зобов'язання за розрахунками: | |||||||||
| з бюджетом | 481,5 | 5,21 | 691,3 | 6,63 | 11,50 | 791,5 | 264,4 | 6,28 |
Продовження табл. 1.2
| зі страхування | 251,6 | 2,72 | 316,4 | 3,04 | 4,51 | 247,4 | 198,3 | 1,78 | |
| з оплати праці | 588,2 | 6,37 | 604,4 | 5,80 | 6,14 | 91,8 | 115,6 | -0,23 | |
| Інші поточні зобов'язання | 26,6 | 0,29 | 33,8 | 0,32 | 0,90 | 73,4 | 375,9 | 0,62 | |
| Усього за розділом IV | 3980,1 | 43,09 | 5917,1 | 56,79 | 50,41 | 1601,9 | 140,2 | 7,32 | |
| Сума пасивів | 9236,6 | 100,00 | 100,00 | 100,00 | 1836,4 | 119,9 | 0,00 |
В 2011 році власний капітал становив 5412 тис. грн. чи 48,9% від валюти балансу, що гірше 2009 року на 155,5 тис. грн.; поточні зобов'язання становили 5582 тис. грн. чи 50,4% від валюти балансу, що більше кінця 2009 року на 1601,9 тис. грн. В структурі балансу питома вага власного капіталу зменшилася, а позикових і залучених коштів зросла на - 8,0%.
В таблиці 1.3 проведемо оцінку фінансових результатів діяльності підприємства.
Таблиця 1.3
Оцінка показників звіту про фінансові результати, тис. грн.
| Показники | 2009 р | 2010 р | 2011 р | Відхилення 2011 р до 2009 р | |
| (+,-) | в% | ||||
| Доход від реалізації продукції | 30,9 | ||||
| Податок на додану вартість | 78,8 | ||||
| Чистий доход від реалізації продукції | 26,8 | ||||
| Собівартість реалізованої продукції | 33,4 | ||||
| Валовий прибуток від реалізації продукції | 13,3 | ||||
| Інші операційні доходи | 145,8 | ||||
| Адміністративні витрати | 21,9 | ||||
| Витрати на збут | 11,4 | ||||
| Інші операційні витрати | 42,0 | ||||
| Фінансові результати від операційної діяльності - прибуток | 15,4 | ||||
| Інші доходи | -71 | -100,0 | |||
| Фінансові витрати | -39 | -22,9 | |||
| Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування - прибуток | 40,1 | ||||
| Податок на прибуток від звичайної діяльності | 21,8 | ||||
| Чистий прибуток | 212,5 |
В 2011 році порівняно 2009 роком доход (виручка) від реалізації продукції зросла на 7091 тис грн. чи на 30,9%; чистий доход від реалізації зріс на 5654 тис. грн. чи на 26,8%: прибуток від реалізації продукції зріс на 922 тис. грн. чи на 13,3%. Чистий прибуток підприємства в 2009 році становив 24 тис. грн., в 2010 році – 29 тис. грн., а в 2011 році - 75 тис. грн.
Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності ДП «Кристал» є прибуток. Чистий прибуток, який залишається після покриття матеріальних та витрат на оплату праці, оплату відсотків по кредиту банків, внеску передбачених законодавством України податків, та інших платежів до бюджету, відрахувань у галузеві інвестиційні фонди, залишається в повному його розпорядженні.
В таблиці 1.4 відобразимо оцінку ліквідності підприємства.
Таблиця 1.4
Оцінка ліквідності підприємства
| № з/п | Показники | Нормат. значення | 2009 р | 2010 р | 2011 р | 2011 р +, - до 2009 р |
| Загальний коефіцієнт покриття | >1 | 0,805 | 0,753 | 0,948 | 0,14 | |
| Коефіцієнт швидкої ліквідності | >0,5 | 0,1201 | 0,0955 | 0,0903 | -0,03 | |
| Коефіцієнт незалежної ліквідності | >0,5 | 0,157 | 0,202 | 0,362 | 0,20 | |
| Коефіцієнт абсолютної ліквідності | >0,2 | 0,0016 | 0,0004 | 0,0011 | 0,000 | |
| Частка оборотних активів в загальній сумі активів, % | за планом | 34,58 | 42,34 | 47,52 | 12,9 | |
| Частка виробничих запасів в оборотних активах, % | >50% | 45,92 | 50,46 | 42,74 | -3,2 |
Коефіцієнт покриття дає загальну оцінку платоспроможності підприємства. Він визначається співвідношенням усіх оборотних активів (розділ II і III активу балансу) та короткострокових зобов’язань (розділ IV пасиву балансу). Його економічна суть полягає в наступному: скільки гривень оборотних активів припадає на 1 гривню поточної кредиторської заборгованості. Значення коефіцієнта суттєво варіює залежно від галузі виробництва, тривалості виробничого циклу, структури запасів та ін.. На підприємстві показник покриття є нижчим від нормативного: в 2009 році він становив 80,5% від мінімальної норми, в 2010 - 75,3%, а в 2011 - в 94,8%, що нижче нормативного. За період дослідження загальний коефіцієнт покриття зріс на 0,14 чи на 17,7%. Його зростання в динаміці розглядається як позитивна характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства.
Коефіцієнт швидкої ліквідності є більш жорсткою оцінкою ліквідності підприємства. Цей коефіцієнт розраховується з використанням тільки частини поточних активів – грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості, які порівнюються з поточними зобов’язаннями. Основна концепція полягає в тому, що цей коефіцієнт допомагає оцінити, на скільки можливо буде погасити поточні зобов’язання, якщо стан підприємства стане дійсно критичним, припускаючи, що товарно-матеріальні запаси взагалі не мають ніякої ліквідної вартості. Значення коефіцієнта швидкої ліквідності значно менше нормативного і в 2011 році порівняно до 2009 року ще зменшився на 0,03 пункти.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності, який показує негайну готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість і визначається як відношення суми грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень до суми поточних зобов’язань. Рекомендована нижня межа цього показника – 0,2. Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності більше 0,2 є достатнім, щоб підприємство своєчасно розраховувалось по своїх боргах з кредиторами. В 2011 році цей показник становив 0,0011 і тенденція його зниження свідчить про зростання зобов’язань підприємства порівняно з високоліквідними активами підприємства. Отже, підприємство неплатоспроможне.
Капітал - загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формі, які авансовані у формування активів підприємства. У бухгалтерському обліку відображається у пасиві балансу. Капітал складається із власного капіталу і зобов’язань. Зобов’язання, у свою чергу, поділяються на довгострокові і короткострокові (поточні). Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.
Показники, що характеризують власний капітал покажемо в таблиці 1.5.
Таблиця 1.5
Показники наявності і ефективності використання
капіталу підприємства
| № з/п | Показники | Од. виміру | 2009 р | 2010 р | 2011 р | 2011 р до 2009 р +,- |
| Рентабельність власного капіталу | % | 0,8 | 1,0 | 2,5 | 1,7 | |
| Рентабельність виробничих витрат | % | 48,83 | 39,82 | 41,48 | -7,34 | |
| Рентабельність господарської діяльності | % | 1,19 | 0,86 | 1,30 | 0,11 | |
| Рентабельність підприємства | % | 0,11 | 0,13 | 0,28 | 0,16 | |
| Чиста рентабельність виручки від реалізації продукції | % | 0,11 | 0,13 | 0,28 | 0,17 | |
| Рентабельність активів | % | 0,25 | 0,30 | 0,70 | 0,44 | |
| Коефіцієнт окупності виробничих витрат | X | 1,488 | 1,398 | 1,415 | -0,073 | |
| Коефіцієнт окупності активів | X | 2,237 | 2,323 | 2,489 | 0,252 |
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу дозволяє визначити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками. Цей показник розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості власного капіталу і показує, скільки грошових одиниць чистого прибутку заробила кожна грошова одиниця, вкладена власниками підприємства.
Показники рентабельності, наведені в таблиці, дають підстави зробити такі висновки про ефективність фінансово-господарської діяльності досліджуваного підприємства. Рентабельність власного капіталу зросла відповідно на 1,7% внаслідок зростання прибутку підприємства.
Коефіцієнт рентабельності активів є найбільш узагальнюючим показником прибутковості підприємства. Він розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості активів підприємства і вказує, скільки грошових одиниць чистого прибутку отримало підприємство на одну грошову одиницю активів, вкладених в підприємство незалежно від джерел залучення цих активів. Цей показник є одним з найбільш важливих індикаторів конкурентоздатності підприємства. Рівень конкурентоздатності визначається шляхом порівняння рентабельності всіх активів аналізованого підприємства з середньогалузевим коефіцієнтом. Значення показника рентабельності активів збільшилося в 2011 р. у порівнянні з 2009 роком на 44%.
Сутність фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства та її значення для оцінки його фінансового стану. Фінансова стійкість - характеристика стабільності фінансового стану підприємства, яка забезпечується високою часткою власного капіталу в загальній сумі використовуваних фінансових засобів. Фінансова стійкість відбиває рівень ризику діяльності компанії і її залежності від позикового капіталу.
Розраховані показники фінансової стійкості покажемо в таблиці 1.6.
Таблиця 1.6
Оцінка фінансової стійкості підприємства
| №з/п | Показники | Нормат. значення | 2009 р | 2010 р | 2011 р | 2011 р +, -до 2009р |
| Коефіцієнт автономії (концентрації власного капіталу) | >0,5 | 0,569 | 0,501 | 0,489 | -0,08 | |
| Маневреність робочого капіталу | за планом | -2,651 | -2,269 | -13,319 | -10,67 | |
| Коефіцієнт фінансової залежності | 0,5 | 1,757 | 1,995 | 2,046 | 0,29 | |
| Коефіцієнт маневреності власного капіталу | >0,5 | -0,150 | -0,288 | -0,059 | 0,09 | |
| Коефіцієнт концентрації залученого капіталу | <0,5 | 0,431 | 0,568 | 0,504 | 0,07 | |
| Коефіцієнт поточних зобов'язань | >0,5 | 1,000 | 1,000 | 1,000 | 0,00 | |
| Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу | <о,1 | 0,757 | 1,133 | 1,031 | 0,27 | |
| Коефіцієнт забезпечення власними коштами | >0,1 | -0,243 | -0,168 | -0,070 | 0,17 | |
| Коефіцієнт фінансової стабільності | >1 | 1,321 | 0,883 | 0,970 | -0,35 |
Коефіцієнт автономії визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу. Чим більше значення коефіцієнта, тим менша залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Значення коефіцієнта автономії ДП «Кристал» менше від нормативного на кінець 2011 р.. Коефіцієнт автономії (концентрації власного капіталу) зменшився на 0,08 пунктів чи на 14,1%, підприємство має значну фінансову залежність від зовнішніх джерел фінансування.
Коефіцієнт фінансової залежності – показник обернений до коефіцієнта автономії, показує, яка сума загальної вартості майна підприємства припадає на 1 грн. власних коштів. З розрахунку ми бачимо, що коефіцієнтфінансової залежності зріс на 2,046 пункти чи на 16,4%,, підприємство фінансово залежне. Коефіцієнт фінансової стійкості визначається як відношення власного та залученого капіталу показує досить стійкий фінансовий стан підприємства, на кінець року його значення значно зменшується. Підприємство працює в основному на залучених та позичених коштах.
1.3. Система, методи, інформаційна база та структура об’єктів планування і контролю на підприємстві
Результатом планування діяльності є план, який становить складну соціально-економічну модель стану підприємства та його підрозділів у майбутньому, характеризує пропорції та темпи розвитку [4, с. 88].
Об’єктом планування є виробничо-комерційна діяльність підприємства та його підрозділів, науково-технічний розвиток, соціальна сфера, охорона довкілля.
Суб’єктами планування є підприємство, підрозділ, дільниця, потокова лінія, робоче місце.
Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб’єктів господарювання важливі переваги:
- забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;
- попереджає про можливі проблеми;
- стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;
- поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;
- збільшує можливості в забезпеченні підприємства необхідною інформацією;
- сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві;
- поліпшує контроль на підприємстві.
Процес планування включає щонайменше п’ять етапів [4, с. 89]:
1. Прогнозування. Дозволяє розробити обґрунтований підхід до всіх планів. У прогнозуванні використовують три виміри: час; направлення (тенденції); розміри.
2. Вибір варіантів розвитку. Необхідно провести якісну оцінку альтернатив, порівняти з точки зору прибутковості і з позицій необхідних ресурсів.
3. Формування цілі. Необхідно визначити чітку мету і термін її досягнення.
4. Розроблення програми дій і складання графіка робіт.
5. Формування бюджету.
Перший аспект планування стосується підприємства як юридичної особи і суб’єкта ринку, що функціонує в певному мікро- і макросередовищі. У цьому випадку підприємство розглядається як ціле, і за допомогою планування програмується його поведінка на ринку, напрямки розвитку та їх результати. Мінлива кон’юнктура ринку та ймовірний вплив інших чинників зовнішнього середовища дуже впливають на достовірність показників планів підприємства. Тому їх розроблення потребує обширної інформації, ретельного аналізу стану справ та обґрунтованих прогнозів. Ця робота може бути виконана тільки висококваліфікованими фахівцями.
Внутрішнє планування, хоча й органічно поєднане із зовнішнім, є більш вірогідним і значною мірою формалізованим, оскільки стосується роботи підрозділів, які утворюють єдину виробничу систему і мають між собою усталені технологічні зв’язки. Ця обставина дещо спрощує розроблення внутрішніх планів. Проте складна система внутрішньокоопераційних зв’язків між основними підрозділами, основними і допоміжними, вплив кон’юнктури ринку через зміну попиту на продукцію підприємства, цін на продукцію та фактори виробництва ставлять високі вимоги до організації внутрішнього планування. Воно має бути гнучким, придатним до оперативної реакції на зміни загальних планових показників та умов діяльності підприємства. При цьому такі зміни мусять бути збалансованими за всією системою взаємозв’язків. Наприклад, якщо передбачена в плані підприємства номенклатура продукції зазнає певних змін унаслідок зміни структури попиту на ринку, то це зумовить необхідність коригування виробничих програм підрозділів підприємства, зміни їх пропускної спроможності (потужності) і, можливо, режиму роботи, величини витрат у формі кошторисів і калькуляцій. Такі оперативні всебічні зміни ставлять високі вимоги до гнучкості та адаптивності виробничих систем і методів їх планування.
| Комплексний план виробничого підрозділу підприємства |
| Підрозділ внутрішньої кооперації – центри витрат | Підрозділи – суб’єкти ринку (центри прибутку) |
 План виробництва |  План маркетингу |
 План кадрів та оплати праці |  План виробництва |
 План організаційно-технічного розвитку | План кадрів та оплати праці |
| План витрат |   План організаційно-технічного розвитку |
Рис. 2.1 Приблизний склад розділів плану структурних виробничих одиниць підприємства [4, с. 91].
Методологія планування– це сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їх обґрунтування та опис відповідно до сучасних вимог ринку, які перевірені передовою практикою. Основою суспільства є матеріальне виробництво i відносини в сфері виробництва, які визначають суспільне буття людей [21, с. 8].
Усередині суспільного виробництва вирішальна роль належить його головній сфері – матеріальному виробництву, яке i є об’єктом науки планування.
Процес планування діяльності підприємства має багато складових: виробництво i реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними i фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це i є об’єктами планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле i за допомогою яких розкривається його предмет.
Таким чином, планування– це процес підготовки рішень про організацію раціональної діяльності підприємства шляхом порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів дії у передбачуваних умовах. Прийняття цих рішень
завжди пов’язано із використанням певних ресурсів підприємства, які виступають предметом плануванняна підприємстві.
Методи планування створюють систему різних засобів та прийомів вивчення i узагальнення явищ дійсності в сфері планування діяльності підприємств. Серед методів планування слід виділити такі:
1) системний, який розглядає любе явище або об’єкт як систему взаємопов’язаних складових, існуючих в рамках реалізації єдиної цілі. Цей метод передбачає, по-перше, розгляд системи планування виробництва як єдиного цілого, по-друге, - поділ системи планування на підсистеми i дослідження їх взаємодії;
2) конкретно-історичний передбачає вивчення відносин планування як процесів, що знаходяться в стадії розвитку та змінюються під впливом діючих
на них факторів (всі процеси розглядаються в тісному зв’язку з історичними обставинами, що складаються на тому чи іншому підприємстві);
3) комплексний передбачає сумісне використання методів дослідження не тільки однієї, але i багатьох наук; розгляд всієї сукупності цілей планування за
рівнями; розгляд різних проблем планування з точки зору часових інтервалів;
4) експеримент - метод пошуку або уточнення взаємозв’язку соціально-економічних явищ дослідним шляхом (необхідний для апробації запланованих
рішень);
5) моделювання, суть цього методу полягає в створенні такого аналогу (моделі) процесу, що планується, в якому відображаються найважливіші особливості й властивості та відкинуті другорядні риси;
6) методи спеціальних досліджень – дослідження соціального характеру
для визначення процесів, які не піддаються кількісній оцінці, тобто проводяться
за допомогою анкетування, інтерв’ю та інших аналогічних методів.
Планування і контроль є не тільки важливими регулюючими чинниками. Вони створюють необхідну інформаційну базу для оцінки діяльності організаційних підрозділів підприємства й окремих працівників, на якій будується механізм їх мотивації. Оцінка діяльності - логічне продовження контрольних операцій. Через таку оцінку стимулюється реакція працівників на результати своєї діяльності і можливі відхилення фактичних показників від установлених (планових, нормативних, граничних) чи бажану динаміку останніх.
Оцінка діяльності здійснюється за допомогою певної системи показників. Ці показники не можуть бути однаковими для різних підрозділів, зважаючи на специфіку їх функціонування, але є деякі загальні вимоги до змісту і формування таких показників. Коротко розглянемо ці вимоги.
Показники підрозділів мають бути узгоджені з показниками роботи підприємства, утворювати з ними єдину систему показників і водночас враховувати специфіку діяльності підрозділу. Необхідність взаємоув’язки показників по вертикалі (підприємство – цех – дільниця – бригада – робоче місце) випливає з єдності цілей діяльності підрозділів усіх рівнів — випуск продукції згідно з установленими потребами з мінімальними витратами, що на рівні підприємства забезпечує максимальний прибуток.
Змістовна ув’язка показників по вертикалі не означає прямого їх перенесення на нижчі рівні в незмінному вигляді. Такий формалізм у побудові системи планово-оцінних показників підрозділів, що іноді трапляється на практиці, не має сенсу. Якщо, наприклад, показник прибутку є визначальним на рівні підприємства, то це ще не означає, що він обов’язково має застосовуватись на рівні цеху, а тим більше дільниці. На нижчих рівнях його замінює в більшості випадків показник витрат. Продуктивність праці та інших ресурсів на рівні підприємства обчислюється на основі обсягу товарної продукції у грошовому виразі, на рівні підрозділів це може бути обсяг продукції у трансфертних цінах, нормо-годинах, натуральних вимірниках тощо. Різні модифікації може мати показник витрат. Отже, основні показники діяльності підприємства трансформуються на рівні підрозділів із урахуванням конкретних умов.
РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Планування як складова економічної науки ґрунтується передусім на загальних взаємопов’язаних методах наукових досліджень: аналізі та синтезі
дедукції та індукції. Йому властиві такі методи досліджень як системний підхід,
конкретно-історичний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання, а також методи спеціальних досліджень [21, с. 8]
Господарська діяльність- це головний вид діяльності підприємства, спрямований на одержання прибутку для задоволення соціальних і економічних
інтересів власника майна підприємства й членів трудового колективу.
Отримання прибутку можливо тільки шляхом виробництва й реалізації необхідної суспільству продукції або надання певних послуг. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством і відповідають цілям, передбаченим в уставі підприємства. Однак основним видом господарської діяльності є виробнича, у
процесі якої ресурси перетворюються на продукцію.
Господарська діяльність включає такі стадії:
1) дослідження й розробка (на цій стадії народжуються ідеї створення нових або покращення існуючих виробів і процесів);
2) виробництво, у процесі якого відбувається перетворення вихідних ресурсів і ідей у кінцеву продукцію;
3) маркетинг, що забезпечує надійний прогноз попиту й реальні замовлення на продукцію;
4) формування й використання ресурсів;
5) просування товару, переміщення продукції в місця, де її може купити споживач або звідки вона може бути йому доставлена [21, с. 10]
Щоб процес виробництва й реалізації продукції здійснювався безупинно, необхідно скоординувати всі його стадії в часі й у просторі, що може бути досягнуто тільки на основі єдиного плану. Тому планування охоплює розробку системи збалансованих показників, що характеризують взаємозв’язки процесів
виробництва й реалізації продукції на намічений період як у цілому по підприємству, так і його структурним підрозділам.
Господарська діяльність включає виробничі й управлінські процеси.
Виробничий процесявляє собою процес функціонування складної системи «людина-машина». У різних типах виробництв роль людини й машини неоднакова. В автоматизованому виробництві велика роль машини, у ручному, навпаки, зростає роль людини. Однак людина - неодмінний і безпосередній учасник будь-якого виробничого процесу. Вона безпосередньо планує, робить, будує, конструює, коректує. Навіть у повністю автоматизованому виробничому
процесі людина відіграє провідну роль, тому що нею здійснюється постановка
цілі виробництва і контроль його виконання.
У процесі виробництва виникає широкий спектр різних відносин: економічних, політичних, соціальних, організаційних, управлінських тощо. Ці
відносини ускладнюються тим, що вони виникають між учасниками виробничого процесу, що розрізняються за рівнем освіти, статтю, віком, характером, інтелектом, особистими схильностями. Таким чином, функціонування виробничого процесу поряд з матеріально-речовинним (технічним) дає ще економічний і соціально-психологічний результат. Причому, значення соціально-психологічного результату з розвитком виробництва усе більше й більше зростає.
Звідси випливає, що виробничий процес – явище дуже складне. Така складність обумовлена характером взаємин між його цілями, більшою кількістю складових елементів і розмаїттям зв’язків між ними, різноманіттям поводження, ймовірнісним характером процесів, і наявністю суперечливих сил.
Як складна система, виробничий процес складається з безлічі складових частин.
У сучасній економічній науці й практиці поки що відсутня єдина, загальноприйнята думка щодо складу цих частин, що утрудняє процеси планування. Немає навіть загальновизнаного терміна, який би служив науковим
обґрунтуванням складової частини виробничого процесу. Для позначення даного поняття використовують такі терміни, як «елемент виробничого процесу», «стадія виробництва», «виробнича фаза», «процес» тощо. Немає єдиної думки й відносно критеріїв виділення складових частин виробничого процесу, що утрудняє розробку науково обґрунтованої концепції планування [21, с. 11].
В управлінських процесахпредметом і продуктом праці є інформація: плани, звіти, нормативи, управлінські регламенти тощо. Ці процеси можна назвати інформаційними. Вони завжди завершуються інформаційним результатом.
Управлінські процеси за своїм призначенням обслуговують матеріальні (технічні) процеси шляхом створення їх інформаційних моделей, які задають параметри станів виробничого процесу і його кінцевих результатів. Можна сказати, що управлінські процеси забезпечують взаємодію технічних процесів,
причому ця взаємодія може бути технологічною і організаційною. У технології
виробництва погоджуються моделі й конструкції виробів, матеріали, режими
обробки, устаткування тощо. Організація виробництва погоджує в часі й у просторі діяльність усіх виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць,
робочих місць).
Складові частини виробничого процесу, які є об’єктом планування на підприємстві, пов’язані між собою хронологічно(результати попереднього процесу служать початком наступного) і ієрархічно(процеси вищого рівня ставлять певні обмеження процесам більш низького рівня) [21, с. 12].
Планування охоплює всі види діяльності підприємства. Форми планування й види планів залежать від конкретних об’єктів планування.
Основним завданням плану виробництва та реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства в цілому у високоякісній, конкурентоздатній продукції при найкращому використанні ресурсів з метою отримання прибутку. Для вирішення цього завдання в процесі планування необхідно дотримуватись таких вимог:
- обґрунтування обсягів виробництва замовленнями споживачів та достовірний облік попиту продукції;
- повна узгодженість натуральних і вартісних обсягів виробництва, постачання та реалізації продукції;
- забезпечення плану виробництва можливостями підприємства і, в першу чергу, його виробничою потужністю.
Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи вихідні дані:
- дані про виявлення ринку попиту;
- портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів;
- державні контракти.
Планова кількість кожного виробу розподіляється за календарними періодами (рік, кварта, місяць).
Вимоги:
1. Додержання встановлених строків поставки у відповідності до укладених договорів.
2. Рівномірне завантаження виробничих потужностей.
3. Підвищення концентрації виробництва, шляхом обмеження номенклатури виробів.
Для виміру обсягу виробництва в натуральних показниках використовують такі показники: штуки, тони, квадратні, погонні, кубічні метри. На окремих підприємствах використовуються двійні показники - виробництво тканин може плануватися в квадратних і погонних метрах. Це дає більш ширше охарактеризувати фізичний обсяг виробництва і споживчі властивості продукції.
Асортимент продукції - це розгорнутий перелік номенклатури продукції залежно від призначення, типу, артикулу, якості та інших ознак продукції (токарні верстати, столи офісні, одяг дитячий, мука 1-го ґатунку тощо).
Для узагальненої характеристики діяльності підприємства та узгодження виробничої програми з фінансовими результатами в основу планування виробничої програми покладена система показників обсягів виробництва, яка включає натуральні, вартісні і трудові показники.
Натуральні показники (номенклатура, асортимент, кількість) є основою вартісних показників і дають можливість чітко контролювати завдання планового періоду.
При широкому асортименті виробництва продукції доцільним є застосування умовно-натуральних та умовних одиниць.
При плануванні однакових з призначення видів продукції, які мають однакові властивості застосовуються умовно-натуральні одиниці: виробництво цегли в тисячах умовних одиниць.
Однаково натуральні показники не дають можливості виявити загальний обсяг виробництва, розрахувати дохід, прибуток. Це потребує планування виробничої програми в вартісному вимірі.
Основним вартісним показником є реалізація продукції. Реалізована продукція - це продукція за яку отримали кошти.
Плановий обсяг реалізованої продукції розраховується по формулі [23, с. 30]:
ОРП= ∑n ( РПоn + ЗГПі + ЗГПві), (2.1)
де ОРП- плановий обсяг реалізованої продукції,
РПоn - обсяг реалізованої продукції в оптових цінах підприємства,
ЗГПі - зміни залишків готової продукції і-го виду на складі підприємства на начало і кінець періоду,
ЗГПві - зміни залишків гоитової продукції і-го виду, відгруженої, але не проплаченої продукції на начало і кінець періоду,
n - кількість видів товарної продукції.
Реалізована продукція характеризує валовий дохід підприємства:
Дві = Ці х ОПі, (2.2)
де Дві - валовий дохід підприємства від реалізації.
Ці - ціна одиниці продукції і-го виду.
Опі - плануємий обсяг і-го виду продукції.
В плані також може передбачатися і середній дохід визначається відношенням загальної суми реалізації і-го виду на кількість проданих одиниць.
Дсі = 
(2.3)
Товарна продукція включає вартість: запланованих до випуску готових виробів, готова продукція на складі, напівфабрикати, комплектуючі, які реалізуються на сторону, капітальний ремонт, який виконаний власними силами, інструменти і пристрої для власного виробництва.
Товарна продукція виражається в оптових цінах і зіставних цінах. Перші служать для зв’язку плану виробництва з фінансовим планом. Другі - для виявлення темпів, динаміки структури виробництва.
Плановий обсяг розраховується:
ОТПn = ån (Пві x Ці) + åmОпі (2.4)
де ОТПn- плановий обсяг товарної продукції,
Пві - план випуску і-го виду продукції в натуральному виражені,
Ці - діюча оптова ціна і-го виду,
n - кількість видів товарної продукції,
Опі - обсяг послуг, робіт і-го виду виробничого характеру.
Товарна продукція характеризує обсяг виготовленої готової продукції і використовується для розрахунку витрат на виробництво, фінансових результатів, рентабельності та інших показників ефективності діяльності підприємства.
Валова продукція включає всю вартість всієї виробленої продукції, в тому числі незавершене виробництво і оцінюється в зрівняльних цінах.
ВПп = ОТП + (Нк – Нн) + (Ік – Ін) (2.5)
де Впп - обсяг валової продукції,
Нк, Нн - залишки незавершеного виробництва в вартісному виражені на начало і кінець планового періоду,
Ік, Ін - залишки інструментів і пристроїв власного виробництва на начало і кінець планового періоду.
Важливою складовою частиною формування планів виробництва є планування незавершеного виробництва.
До складу незавершеного виробництва входять матеріали, заготовки, деталі, комплекти, вузли, які знаходяться на різних етапах виробничого процесу і підлягають наступній обробці, складанню, виробничим випробуванням до наступного оформлення їх на склад готової продукції чи відвантаження.
Обсяги незавершеного виробництва суттєво впливають на ефективність роботи підприємства. З одного боку, створення запасів потребує значної частини ресурсів, а з іншої - забезпечує безперебійний хід виробничого процесу.
У планових розрахунках обсяги незавершеного виробництва визначаються по-різному. Найбільш точно - прямим розрахунком. У цьому випадку на кожній дільниці, лінії, робочому місці розраховується норма запасу деталей та вузлів, яка підсумовується і перемножується на планову собівартість. Більш простим і не менш точним є розрахунок незавершеного виробництва за формулою:
НВ = Кдн х Сі х Тці х Кнві, (2.6)
де Кдн - середньоденний випуск продукції і-го виду;
Сі - собівартість одного виробу і-го виду,грн.;
Тці - тривалість виробничого циклу виготовлення одного виробу і-го виду, робочі дні;
Кнві - коефіцієнт наростання витрат під час виготовлення виробу.
Зміни залишків незавершеного виробництва, які входять в склад валової продукції плануються зі значним збільшенням обсягу виробництва в плануємому періоді з порівнянням з звітним періодом зняття з виробництва окремих видів продукції, і при переході на нові вироби зі значним терміном виробничого циклу.
У системі управління підприємством і його підрозділами важливу роль відіграє контроль. У широкому розумінні контроль - це перевірка відповідності фактичних характеристик (процесів, діяльності, об’єктів) установленим вимогам (обмеженням). Контроль є обов’язковою функцією управління будь-якою складною системою. На підприємстві контролю підлягають усі матеріальні та грошові потоки, виробничі процеси, діяльність людей, витрати ресурсів і результати. Такий глобальний контроль дає змогу з’ясувати, наскільки діяльність підрозділів усіх ієрархічних рівнів відповідає чинному регламенту, установленим завданням і наскільки вона ефективна [4, с. 169].
Контроль здійснюється в різних формах щодо методів збору необхідної інформації та частоти контрольних операцій. Стосовно певних об’єктів і операцій контроль може здійснюватись як візуально, так і інструментально. Економічні процеси, що нас цікавлять насамперед, контролюються документально. Це стосується руху матеріальних цінностей, витрат, виготовлення продукції та ін. [4, с. 170].
РОЗДІЛ 3
ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ ДОХОДУ ОРЕНДНОГО ПІДРОЗДІЛУ ПІДПРИЄМСТВА