Основи побудови податкової системи України
Виникнення незалежних держав, зокрема й України на теренах колишнього Союзу, стало і новим етапом розвитку податкової системи, адекватної умовам переходу від тоталітарної командно-адміністративної системи до соціально орієнтованої ринкової економіки. Становлення податкової системи України ускладнювалося тим, що воно відбулося в умовах глибокої системної і економічної кризи, зруйнованої кредитно-грошової системи, політичної нестабільності. Податкове законодавство довелося розробляти практично з чистого аркуша, використовуючи при цьому набутий віками досвід країн з розвиненою ринковою економікою у формуванні своїх податкових систем, а також нормативну податкову базу колишнього СРСР.
Впливати на економічні процеси можна, визначаючи структуру податкової системи країни. Базуючись на філософській концепції що «система» – це сукупність елементів, які перебувають у відношеннях і зв’язках один з одним, що утворює цілісність і єдність і керуючись тим, що кожний компонент системи, в свою чергу, можна розглядати як окрему систему, а кожна система є одним із компонентів більш широкої системи, можна дати таке визначення поняття податкової системи. Уся сукупність податків, взаємопов’язана та класифікована на основі певних ознак, виокремлює податкову систему. Систему податків можна описати у двох аспектах : науковому та національному.
Наукова податкова система – опис (дискурс) її гіпотетичної сукупності податків у світлі певних теоретичних положень, в також класифікація усіх відомих податків, безвідносно до їхнього походження, за ознаками їх схожості (відмінності) та відповідності фінансовим потребам абстрактної держави, держави взагалі.
Національна податкова система – реальна сформована на певний момент сукупність податків і форм оподаткування конкретної держави, за допомогою яких останнє збирає необхідні для свого функціонування кошти залежно від сумарної платоспроможності платників, що перебувають під її юрисдикцією.
Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших платежів та внесків до бюджету і державно-цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і вчасністю сплати їх у встановленому законом порядку.
Призначення податкової системи, яка є відображенням і органічною складовою економічної моделі розвитку країни, полягає не лише у збиранні податків та забезпеченні доходної частини бюджету для виконання державою своїх функцій, а й у сприянні досягненню стратегічної мети розвитку національної економіки. У більшості розвинутих капіталістичних країн такою метою є нагромадження багатства і зростання добробуту всіх членів суспільства, що відповідає суті моделі народного капіталізму, яку сьогодні впроваджують або до якої прагнуть найбільш конкурентоспроможні держави світу. З огляду на це формується лібералізована податкова система, що передбачає помірний рівень податкового навантаження на працю і капітал, створення сприятливих умов для залучення в бізнес-середовище та збільшення доходів якомога більшої кількості громадян і членів їх родин.
Україна як європейська держава, що має ринкову економіку і намагається створити ефективну систему господарювання, мусить формувати в усіх ланках процесу відтворення капіталістичні відносини за принципом: чим більше у країні носіїв капіталу і багатих людей, тим потужнішими є громади міст, регіони, держава загалом. Зазначений принцип є ключовим у формуванні моделі народного капіталізму євроатлантичного зразка, що орієнтована на розвиток інституції приватної власності та потужного середнього класу, і саме її реалізації має бути підпорядковано функціонування податкової системи в нашій країні. Натомість сьогодні в Україні спостерігається інший процес: чинна податкова система, яка складається із законодавчої, інструктивно-наказової та структурно-інституціональної частин, а також практичних інструментів її функціонування, обслуговує модель державно-монополістичного капіталізму, що має кланово-олігархічний характер. Ця система підпорядкована інтересам кланових фінансово-корпоративних груп, створюючи їм умови для отримання максимального монопольного прибутку і водночас гальмуючи ринкові трансформації та пригнічуючи розвиток середнього класу як основи моделі народного капіталізму.
Сутність, структура і роль системи оподаткування визначається податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов’язки і відповідальність, які виступають невід’ємною частиною системи оподаткування, держави становить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.
Податкова система є інструментом державного регулювання економіки, що дозволяє вилучати на постійній основі певну частину приватних доходів юридичних та фізичних осіб на користь держави, перерозподіляючи таким чином створений у суспільстві продукт. За допомогою податкової системи держава може стимулювати бажані та обмежувати небажані соціально-економічні процеси і тенденції, формувати відносини між суб’єктами господарювання відповідно до цілей обраної моделі розвитку, виконувати відповідні соціальні, гуманітарні та безпекові зобов’язання і функції. Але їх фінансове забезпечення можливе лише за рахунок частини багатства, створеного членами суспільства і в них вилученого. Отже, чим більше людина вироблятиме, тим більша грошова маса доходу припадатиме на податкову ставку, яку вона має сплачувати державі. Саме податкова система є найважливішим механізмом підтримання економічного балансу між інтересами «людина – держава», а зовсім не державний чи місцевий бюджет, не межа малозабезпеченості, не мінімальна ставка заробітної плати, не соціальні виплати та субсидії.
За оцінками фахівців, системи оподаткування тим ефективніша, чим вона зручніша як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції. Податки з'явилися у глибокій давнині разом з появою владних структур. У східних слов'ян першою формою податків були добровільні підношення своїх племен і данина з чужих. З розвитком держави розвивалися і податки, адже вони є платою суспільства за виконання державою її функцій. Вже Монтеск”є, А.Сміт, Д. Рікардо розглядали податки як плату за ті вигоди, які платник податків отримує від держави, наприклад за охорону особи та майна.
У стародавніх суспільствах існували такі види податків: майновий, податок на іноземців, податок з рабів, експортні та імпортні мита, ринкові збори (Стародавня Греція); податки на продаж, купівлю, договори та комерційні угоди, на худобу, будівлі, греблі, мости, подушний податок на чоловіків, натуральний податок на землю, що належала державі (Стародавній Єгипет), тощо. В епоху меркантилізму податки починають використовуватись як засіб регулювання певних соціально-економічних процесів. Так, уряд Кольбера у Франції (XVII ст.) застосовував посилене оподаткування споживачів предметів розкоту і водночас податкові привілеї для деяких галузей промисловості. Податки використовувались і в політиці заохочення народжуваності. Так, під сплати їх звільнялися багатодітні сім'ї та особи, що брали шлюб у молодому віці.
У завершеному вигляді податки існують на досить високому рівні розвитку суспільства під виливом розвитку правових, демократичних засад державного устрою, становлення цивілізованих відносин між державою та економічними суб'єктами, що передбачають підпорядкування останніх встановленим законам та нормам громадянської поведінки, з одного боку, та відповідальність держави перед економічними суб'єктами — з іншого.
Становлення системи оподаткування неминуче пов'язане з питанням про її вдосконалення, оптимізацію. Основні принципи оптимального оподаткування розроблені ще А. Смітом в його праці «Дослідження про природу та причини багатства народів». Це питання в умовах розвиненої ринкової економіки вивчали такі відомі сучасні економісти, як Р. Мардсен, Р. Стічліц, А. Лаффер та ін. Можна сформулювати такі принципи оптимального оподаткування:
1. Оподаткування - не повинно бути надмірним. Якими б великими не були потреби у фінансових засобах, необхідних для забезпечення витрат держави, податки не повинні підривати зацікавленість платників у господарській діяльності. Надмірні податки, по-перше, зумовлюють звуження додаткової бази внаслідок зменшення обсягів виробництва і доходів, отже, призводять до зменшення надходжень до державного бюджету; по-друге, породжують такі явища, як приховування доходів від оподаткування.
2. Один доход не повинен оподатковуватися більше одного разу, тобто треба запобігати подвійному і багаторазовому оподаткуванню. Прикладами такого запобігання може бути перехід розвинених країн від податку з обороту до податку на додану вартість; впровадження диференційованого оподаткування розподіленої і нерозподіленої частин прибутку корпорацій.
3. Система і процедура сплати податків мають бути простими. Зрозумілими і зручними для платників і економічними для установ, що збирають податки. Це означає, що оподаткування повинно здійснюватись з мінімальними адміністративними витратами. Адміністративні витрати оподаткування поділяють напрямі (на утримання податкової служби; вони є тим більшими, чим більше число суб'єктів оподаткування) танепрямі (на ведення записів доходів, заповнення податкових декларацій, консультації податкових адвокатів тощо; крім кількості суб'єктів оподаткування вони залежать також від складності податкової системи та розміру податкових ставок, які заохочують до пошуку офіційних шляхів індивідуального зниження їх, що зумовлює зростання витрат, наприклад, на консультації з адвокатами).
4. Податкова система має бути гнучкою, легко адаптованою до зміни економічних і суспільно-політичних умов.
5. Податкова система повинна відповідати критерію фіскальної достатності, тобто залучати до державного бюджету доходи, достатні для задоволення розумних потреб держави.
6. Податкова система не повинна залишати сумніву у платника . щодо неминучості сплати податку. Система штрафів і санкцій, громадська думка мають бути такими, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідними, ніж своєчасне виконання обов'язків перед податковими органами.
7. Податкова система має відповідати критеріям справедливості. Однак справедливість в оподаткуванні тлумачиться по-різному. Одні вважають справедливим, коли всі платники, незалежно від рівня їхніх доходів, сплачують податки за однією ставкою (пропорційне оподаткування). Інші вбачають справедливість в тому, щоб більші податки сплачували споживачі більшої кількості безплатних або пільгових благ, створюваних за рахунок податків. Крайня точка зору щодо цього належить англійському економісту А. Селдону, який стверджує, що податки взагалі мають сплачувати ті особи, які одержують від держави суспільні товари і послуги. Трансферти населенню з державного бюджету мають бути формою повернення податків. Податки, які сплачують підприємці, призводять до зростання витрат виробництва, інфляції, зниження продуктивності праці. Тому, на думку Селдона, треба звільнити підприємців від державного податкового тягаря.
Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому є :
- порядок встановлення і введення в дію податків;
- види податків;
- права та обов’язки платників податків;
- порядок розподілу податків між бюджетними різних рівнів;
- відповідальність учасників податкових відносин.
Становлення оподаткування як цілісної системи - результат його тривалої еволюції від розрізнених, невпорядкованих форм до забезпечення їх узгодженості,сумісності, відповідності одна одній і системі в цілому.