Тема 24. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

Приступаючи до вивчення даної теми, слід насамперед уяснити, що проблема перехідності постає не перед окремими країнами – в тому чи іншому аспекті вона властива всім країнам. А тому сучасні перехідні процеси розглядаються в трьох основних аспектах:

- перехідні процеси у розвинених капіталістичних країнах;

- перехідні процеси у країнах, що розвиваються;

- перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах суспільства. спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу. Матеріальною основою перехідних станів є, насамперед, зміна домінуючого фактору виробництва, яка в свою чергу зумовлює зміну характеру відносин між людьми, насамперед, виробничих відносин.

Необхідно мати на увазі, що перехідна економіка характеризує своєрідний “проміжний” стан суспільства, а отже, перехідні економічні відносини не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони є лише засобом досягнення тієї основної мети, яка формується під впливом виробничих відносин, що зароджуються.

Багатоаспектність перехідних процесів зумовлює широке розмаїття перехідних економік, що передбачає необхідність їх типізації. Це можна здійснити на основі відповідних критеріїв. Так, на основі масштабів і характеру перехідних процесів можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів – локальний і глобальний; за характером перехідних процесів – природно-еволюційний та реформаторсько-еволюційний. Характеристика типів перехідної економіки не складає великих труднощів, а тому цей матеріал рекомендується опрацювати самостійно.

Незважаючи на існування різних типів перехідної економіки, останній притаманні певні риси, до яких слід віднести:

- особливий характер неврівноваженості перехідної економіки;

- альтернативний характер перехідної економіки;

- особливий характер суперечностей у перехідній економіці;

- наявність у перехідній економіці особливих перехідних економічних форм;

- історичність перехідної економіки.

Зазначені риси перехідної економіки вирішальним чином зумовлені її чинниками, які можуть бути представлені трьома групами: природно-кліматичними, виробничо-економічними, соціокультурними (Політична економія: Навчальний посібник / За ред. К.Т.Кривенка, с. 435-438). Вивчивши самостійно зазначені групи чинників, доцільно було б на конкретних прикладах з’ясувати механізм впливу кожного з чинників на зміст перехідної економіки.

Перехідна економіка – це історичний момент у розвитку суспільства. Оскільки будь-який розвиток здійснюється шляхом розв’язання відповідних суперечностей, перехідній економіці властиві свої суперечності. Це суперечності не тільки між старим, що відмирає, і новим, що народжується, але і суперечності всередині нового. У цьому зв’язку бажано було б з огляду на конкретну дійсність проаналізувати, яким чином складаються і розв’язуються суперечності всередині нового. Саму характеристику цих суперечностей неважко знайти у рекомендованих літературних джерелах.

Найважливішим завданням перехідної економіки є трансформація відносин власності, оскільки саме вони є основою будь-якої економічної системи. Необхідно насамперед з’ясувати, чим була зумовлена необхідність переходу від моно-власності (суспільної у формі державної) до утвердження різних форм власності. Цьому значною мірою сприятиме відтворення матеріалу, викладеного у темі “Соціалістична економічна система та її еволюція”.

Принцип плюралізму відносин власності реалізується за допомогою здійснення роздержавлення та приватизації. З”ясувавши суть цих категорій, доцільно було б окреслити межі роздержавлення та приватизації. Логічний висновок, якого повинен дійти студент, повинен провести ту думку, що повальне роздержавлення та приватизація не менш згубне, аніж повальне одержавлення. Сучасна ринкова економіка передбачає збалансоване, гармонійне поєднання приватної, колективної та державної форм власності. Важливо при цьому зазначити, що структура (співвідношення) форм власності не може бути визначена “рецептурним” методом: ця структура визначається, насамперед, особливостями історичного розвитку кожної країни, а тому не підлягає копіюванню та запозиченню.

З метою глибоко з’ясування сутності та структури різних форм власності студентам необхідно всебічно вивчити Закон України “Про власність”.

Своєрідним двигуном ринкової економіки є підприємництво. Тому проблема становлення і розвитку підприємництва є однією з центральних для перехідної економіки.

Розгляду цього питання значно сприятиме звернення до матеріалів теми “Підприємство та підприємництво”, де з’ясовується сутність підприємництва, його ознаки, функції та умови виникнення. Надалі має бути проаналізована практика становлення і розвитку підприємства у руслі реалізації відповідних законів України (насамперед, Закону України “Про підприємництво” з внесеними до нього змінами та доповненнями) та Указів Президента України.

Соціально-економічні перетворення, що здійснюються у постсоціалістичних країнах, переслідують мету формування змішаної економіки. Нагадаємо, що сутність, ознаки та механізм функціонування сучасної змішаної економіки вже розглядались у темі “Економічна система сучасного капіталізму”.

Структуру змішаної економіки неможливо визначити однозначно. Існує декілька підходів до її трактування, але жоден з них не є вичерпним. Так, найбільш поширеним підходом до визначення структури змішаної економіки є характеристика її з боку поєднання різних форм власності. Структуру змішаної економіки часто визначають шляхом оцінки поєднання ринкового і державного механізму її регулювання. Структуру змішаної економіки також розглядають крізь призму співвідношення економічних і позаекономічних основ у структурі сучасного суспільства. Існують і інші підходи.

Змішана економіка базується на ринкових відносинах. Формування останніх зумовлене багатьма чинниками, серед яких необхідно виділити насамперед приватну власність та вільне підприємництво.

Важливим завданням на шляху створення змішаної економіки є формування ринкової інфраструктури. Доцільно було б (за необхідності) звернутись до матеріалів теми “Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу” з метою поновлення знань з загальних питань ринкової інфраструктури. Щодо процесу формування ринкової інфраструктури у перехідній економіці, то він має такі особливості:

- багато з інститутів ринкової інфраструктури створюються на “порожньому місці”, Тобто вони не мали аналогів у минулому (біржі, комерційні банки тощо).

- створення цих інститутів не завжди базується на належній правовій основі, що призводить до масових зловживань (один з найяскравіших прикладів – горезвісні фінансові “піраміди”);

- новостворені інститути не завжди чітко визначають своє місце у ринковій інфраструктурі, не завжди усвідомлюють і виконують покладені на них функції;

- має місце непропорційність у виникненні та розвитку окремих елементів ринкової інфраструктури. Скажімо, бурхливий розвиток мережі комерційних банків не корелюється зі становленням пенсійних фондів;

- багато інститутів ринкової інфраструктури діють мляво, висувають як головну мету проблему виживання.

Особливості ринкової трансформації економіки України можна звести до таких моментів:

¨ вихідний стан ринкових перетворень – антипод ринку – планова економіка. Тому перехід до ринкових відносин здійснюється шляхом глибоких якісних перетворень попередніх відносин;

¨ глобальний характер трансформаційних перетворень. Зміні підлягає все: відносини власності, спосіб розподілу ресурсів, мотивація, цілі і засоби економічного розвитку, елементи надбудови;

¨ зростання ролі неекономічних факторів розвитку. Це насамперед стосується правильності вибраного курсу економічних перетворень і засобів їх здійснення;

¨ трансформаційний економічний спад, зумовлений значною мірою прорахунками у виборі курсу перетворень і засобів його реалізації;

¨ необхідність налагодження принципово інших економічних відносин із країнами колишнього СРСР;

¨ складність інтеграції України у світове господарство;

¨ затяжна тривалість трансформаційного періоду порівняно з рядом інших постсоціалістичних країн;

¨ високий рівень тіньової економіки (понад 50% ВВП) та засилля олігархічно-кланових структур.