Емітенти цінних паперів. Інвестори, інвестиції та інвестиційна діяльність

Слово «емітент» - це титул особи, яка випускає цінні папери. Мета емісії - отримання капіталу (грошей), які потрібні емітенту для організації та розширення своєї діяльності, для інших цілей у господарській діяльності

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначає поняття «емітент» наступним чином:

«Емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов’язання щодо них перед їх власниками».

При цьому емісія – це установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів

Законодавство України чітко регламентує виконання зобов’язань емітентом, що випливають з умов випуску цінних паперів, та права емітента. Емітент випускає цінні папери від свого імені, тому він несе відповідальність за них.

Функції емітента залежать від ряду обставин. Залежно від виду цінних паперів, які випускає емітент, на нього покладаються наступні функції:

1) При випуску облігацій

- інформування про умови випуску;

- випуск облігацій;

- виконання зобов’язань, зазначених в умовах випуску.

2) При випуску акцій

- інформування про умови випуску; випуск акцій;

- випуск звітів про результати господарської діяльності, фінансове становище;

- проведення зборів акціонерів, виконання інших зобов’язань, передбачених в умовах випуску і рішеннях зборів акціонерів.

Значну роль у функціях відіграє інформування про випуск цінних паперів чи інші події:

- державна реєстрація інформації - це захист інтересів учасників та ринку цінних паперів;

- інформація лежить в основі всіх рішень, які приймають на ринку:

- достовірність, об’єктивність інформації, перевірка достовірності з боку держави та аудиторів - збереження довіри до ринку, особливо коли цінні папери випускаються для масового інвестора.

Інформація про випуск цінних паперів є офіційним повідомленням і повинна містити:

- характеристику емітента;

- опис ділової діяльності емітента;

- дані про емісії цінних паперів;

- перелік і результати попередніх емісій цінних паперів, розподіл цінних паперів за видами;

- кількість іменних цінних паперів;

- строк погашення (для облігацій);

- чинники ризику;

- аудиторський висновок;

- іншу інформацію згідно з чинним законодавством.

Важливою функцією емітента є здійснення випуску цінних паперів.

Випуск цінних паперів:

1) у широкому розумінні – це комплекс заходів, які здійснюються емітентом безпосередньо або за допомогою посередників з метою отримання необхідних коштів шляхом продажу цінних паперів

2) у вузькому розумінні – це продаж емітентом безпосередньо чи черев посередника своїх цінних паперів з метою отримання необхідних коштів

Залежно від виду емітованого цінного папера встановлюються різні права та зобов’язання для емітента:

1) якщо цінні папери - боргові зобов’язання - емітент зобов’язаний у встановлені строки повністю повернути власнику цінних паперів суму боргу та сплатити винагороду у вигляді доходу (у відсотках), має право використовувати отримані капітали для досягнення своїх цілей у строки, визначені умовами обігу облігацій.

2) якщо цінні папери - акції - діапазон взаємних прав і обов’язків значно ширший, бо власники таких цінних паперів є одночасно власниками (співзасновниками) організації-емітента, можуть брати участь в управлінні справами емітента на загальних зборах; правові норми визначають: статус загальних зборів, порядок скликання зборів, компетенцію, порядок голосування, виплати дивідендів.

Акції як інструменти власності можуть випускатися тільки акціонерними товариствами відкритого і закритого типу. Державні структури, інші господарські товариства не мають такого права.

Якщо уповноважені державні органи проводять корпоратизацію чи приватизацію державного підприємства і при цьому випускають акції, то потрібно мати на увазі, що емітентом цих акцій є і вважається тільки саме це підприємство, яке приватизується, незалежно від того, чи потраплять ці акції на ринок і хто в результаті цього буде власником цих акцій.

Держава має право здійснювати емісію облігацій, казначейських векселів як боргових зобов’язань, з їх допомогою держава (уряд) залучає на певний строк кошти, котрі направляються для важливих бюджетних витрат.

Причини випуску державою боргових цінних паперів:

- фінансування поточного бюджетного дефіциту;

- погашення раніше розміщених позик (рефінансування);

- забезпечення касового виконання державного бюджету;

- згладжування нестабільності, нерівномірності надходження податкових платежів;

- забезпечення комерційних банків ліквідними резервними активами, котрі приносять дохід;

- фінансування цільових програм;

- підтримка соціально важливих, значимих закладів і організацій.

Як зазначається в українському законодавстві, місцева влада теж має право випускати боргові цінні папери. їх світова практика називає муніципальними цінними паперами.

Причинами випуску є

1) розширення джерел доходу;

2) спрямування державних коштів на конкретні визначені програми розвитку регіону;

3) фінансування місцевих проектів: будівництво мостів, очисних споруд, систем водо-, газопостачання;

4) згідно з розділом Європейської Хартії самоврядування: місцеві органи матимуть доступ до фондового ринку, щоб залучати кошти для інвестиційних завдань.

Позики є недоцільними для фінансування поточних витрат, таке використання . дає змог у перевести вартість витрат на майбутні покоління, які не будуть ними користуватися; отримані кошти використовуються для розширення виробництва чи впровадження нових технологій.

Випуск облігацій місцевою владою дозволяє вирішувати одночасно кілька проблем:

- місцеві органи влади отримують необхідні для реалізації певного проекту кошти;

- їм немає необхідності використовувати кошти місцевого бюджету, а значить, і збільшувати місцеві податки;

- інвестори отримують у власність надійні і ліквідні цінні папери, що приносять певний дохід;

- місцеве населення отримує суспільне благо - певний об’єкт і користується його товарами, роботами, послугами.

Корпоративні облігації випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами, крім ряду структур, яким заборонено емісію облігацій (інвестиційні фонди і взаємні фонди інвестиційних компаній).

Випуск облігацій юридичними особами - більш ефективний спосіб формування додаткового капіталу, ніж за допомогою акцій, тому що проценти за облігаціями сплачуються з прибутку підприємства до виплати податків, власники облігацій не отримують права голосу, оскільки вони не співвласники підприємства, а кредитори.

Випуск облігацій емітентом - інститутом:

1) є одним із способів отримання позики грошових коштів, необхідних для господарської діяльності;

2) збільшення акціонерного капіталу шляхом обміну облігацій при погашенні на акції;

3) щоб зміцнити свої виробничі зв’язки з інститутами-партнерами (постачальниками чи споживачами);

4) іноді щоб придбати контрольний пакет акцій іншого емітента.

Слово «інвестор» походить від латинського «одягати»; а гроші, що їх вкладають (інвестують) у нову справу, - це гроші «в новому одязі».

Отже, інвестиція - це вкладання грошей у виробництво, торгівлю, іншу господарську, підприємницьку діяльність, тобто завдяки інвестиціям гроші не накопичуються у вигляді заощаджень, а «працюють» в економіці, забезпечуючи доходи.

Інвестори–

1) це фізичні та юридичні особи, які придбали цінні папери з метою одержання доходу від вкладених коштів або здобуття відповідних прав,

2) фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули прана власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства (ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок», ст. 2).

Інвестор:

1) має цілі: зберегти кошти від інфляції, знецінення, отримати дохід, мати контроль над емітентом;

2) є власником придбаних ним цінних паперів; має право господарського користування та оперативного управління цінними паперами;

3) набуває цінні папери від власного імені і за власний рахунок;

4) це будь-хто, хто має бажання купити цінні папери за певну суму грошей, не потрібна ні реєстрація інвестора, ні ліцензування.

Інвестиції:

- це довгострокові вкладення грошових коштів (капіталу) у підприємницьку, фінансову діяльність з метою одержання певного прибутку,

- це вкладення капіталу у всіх його формах з метою забезпечення його росту в поточному періоді, в майбутньому, отримання поточного доходу чи вирішення певних соціальних завдань.

Таблиця 4.2

Класифікація інвестицій

За об’єктами інвестування	реальні - вкладання капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, в приріст запасів товарно-матеріальних цінностей, в інші об’єкти, пов’язані із здійсненням операційної діяльності підприємства чи поліпшення умов праці та побуту персоналу
фінансові інвестиції - вкладання капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином, у цінні папери з метою отримання прибутку
За участю в інвестиційному процесі	прямі інвестиції - пряма участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладання капіталу
непрямі інвестиції - вкладання капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками)
За терміном вкладення	короткострокові - терміном до одного року
довгострокові - терміном більше одного року, капітальні вкладення у відтворення основних засобів
За рівнем ризику	безризикові
низькоризикові
середньоризикові
високоризикові
За формами власності інвестованого капіталу	приватні - фізичні та юридичні особи недержавної форми власності
державні - вкладання капіталу державними підприємствами, коштів державного бюджету, державних позабюджетних фондів

Інвестиційна діяльність - це процес обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладання капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу.

Інституційні інвестори :

1) це юридичні особи, для яких діяльність із залучення коштів від громадян і юридичних осіб, наступного їх інвестування в цінні папери інших емітентів і здійснення комерційних операцій з ними є основним або одним із основних джерел доходу та невід’ємною частиною їх діяльності;

2) це інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Не всі учасники фондового ринку, купуючи цінні папери, є інвесторами, наприклад: дилери (вони належать до посередників).

Суб’єкти господарської діяльності проявляють невелику активність на фондовому ринку, обмежуються випуском певного виду цінних паперів під час приватизації (зміна форми власності та залучення додаткових грошових коштів), або купуючи цінні папери, суб’єкти господарської діяльності беруть участь в управлінні діяльністю емітента.

Найбільш дієвими інституційними інвесторами є:

2) комерційні банки;

3) пенсійні фонди;

4) страхові компанії.

Працюючи на фондовому ринку, комерційні банки отримують певну перевагу:

- зберігають свої кошти;

- отримують доходи від вкладів;

- можуть надавати гарантійні та забезпечувальні послуги;

- банки будуть спроможні сплачувати відсотки на депозити за рахунок продажу частини придбаних цінних паперів.

Пенсійні фонди діють на фондовому ринку регулярно, бо для них характерна стабільність надходження, виплати, обігу грошей. Вони не ризикують на ринку, тому для них важливі не стільки прибутковість, скільки надійність і ліквідність цінних паперів. Тому значне місце у портфелі цінних паперів пенсійних фондів посідають державні облігації, облігації, випуск яких здійснюють окремі державні органи, муніципальні органи.

Правда, законодавство держав обмежує пенсійні фонди в правах на участь в обігу цінних паперів акціонерних товариств. Пенсійні фонди можуть купувати тільки ті акції, які є в офіційному котируванні на фондовій біржі. Пенсійним фондам заборонено купувати контрольні пакети акцій. Якщо пакети акцій, якими володіють пенсійні фонди, є значними, то законодавство обмежує їх права на участь в управлінні господарською і фінансовою діяльністю емітента. Головна мета пенсійних фондів - збереження вкладених грошових коштів та отримання за них доходів, які можна надати на виплату пенсій.