Визначення проектних альтернатив 2 страница
2) кодифікація робіт;
3) визначення постачальників, виконавців, тривалості та обсягів робіт, бюджету, витрат, переліку необхідного обладнання, матеріалів тощо;
4) побудова матриці відповідальності;
5) перевірка правильності декомпозиції шляхом критичного аналізу з виконавцями робіт.
Безпосередньо після побудови СРР та ССО визначають основні віхи проекту.Віха - подія або дата в ході здійснення проекту. Віха використовується для відображення стану завершення робіт. У контексті проекту менеджери використовують віхи для того, щоб позначити важливі проміжні результати, що повинні бути досягнуті в процесі реалізації проекту. Послідовність віх, визначених менеджером, часто називається план по віхах. На відміну від робіт віхи не мають визначеної тривалості, для їх оцінки використовуються тільки критерії “виконано” або “не виконано”. Дати досягнення відповідних віх утворять календарний план по віхах.
2. Планування вартості проекту
Управління вартістю проекту зосереджено в основному на вартості ресурсів, необхідних для здійснення робіт у проекті.
Планування ресурсів включає визначення того, які ресурси (персонал, обладнання, матеріали) і в якій кількості мають бути задіяні для виконання робіт проекту.
Оцінка вартості включає розробку приблизної (оцінки) вартості ресурсів, необхідних для виконання робіт проекту.
Оцінка вартості проекту включає отримання оцінки ймовірних кількісних результатів - скільки коштуватиме для організації, що виконує проект, розробка конкретного продукту чи послуги, вона є основою для розробки цінової політики організації.
Цінова політика - це комерційне рішення, скільки коштів може витратити організація, що виконує проект, на виробництво продукту чи послуги.
Оцінка вартості включає визначення і розгляд різних вартісних альтернатив.
Вхідними даними для оцінки вартості є:
1. Ієрархічна структура робіт (WВS – структура), використовується для упорядкування оцінок вартості і для забезпечення того, щоб була оцінена вся необхідна робота.
2. Вимоги до ресурсів – це описання того, які типи ресурсів і в яких кількостях необхідні по кожному елементу ієрархічної структури робіт.
3. Ресурсні норми (погодинна зарплата персоналу, вартість кубічного ярда матеріалу тощо) по кожному ресурсу, для того щоб розрахувати проектні вартості.
4. Оцінка тривалості робіт впливає на оцінки вартості в будь-якому проекті, в якому бюджет включає витрати на фінансування робіт.
5. Інформація з архіву відносно вартості ресурсів(інформація про вартість виконання попередніх проектів, комерційні бази даних з оцінками вартості, інформованість членів команди).
6. Карта обліку проекту описує кодову структуру, за якою здійснюється облік ресурсів.
Рис 4.5. Логічна схема оцінки вартості ресурсів проекту
Методи та засоби оцінки вартості:
1. Оцінка на основі аналогів або оцінка «зверху - вниз», означає використання фактичної вартості попередньої аналогічної роботи як оцінки вартості майбутньої роботи.
Оцінка на основі аналогів дешевша за інші методи. Вона найбільш надійна, коли:
а) попередні проекти схожі не тільки за формою, а й за змістом;
б) особи (група осіб), що виконують цю роботу, мають необхідний досвід.
2. Параметричне моделювання включає використання властивостей (параметрів) математичної моделі для прогнозу вартості проекту..
Як вартість, так і точність параметричних моделей варіюється у великих межах. Найбільш імовірно надійними вони будуть, коли:
а) інформація з архіву, що використовується для розробки моделі, була достатньо точною;
б) використовувані в моделі параметри є такими, що чітко вимірюються кількісно;
с) модель працює однаково добре як для дуже великого проекту, так і для дуже малого.
3. Програмні засоби. Такі програмні засоби, як програмне забезпечення з управління проектами й електронні таблиці, широко використовуються для допомоги в оцінці вартості. Вони можуть спростити використання методів, описаних вище, і в такий спосіб сприяти прискоренню розгляду вартісних альтернатив.
Результатами оцінки вартості є:
1. Кошторис – це кількісна оцінка імовірних значень вартостей ресурсів, необхідних для завершення робіт проекту. Вони можуть бути представлені сумарно або детально.
Вартості мають бути оцінені для всіх ресурсів, які використовуватимуться в проекті. Вартості включають (але не обмежуються) вартість трудових ресурсів, матеріалів, поставок і спеціальні види вартостей, такі як поправка на інфляцію чи бюджетний резерв.
Вартість загалом виражається в грошових одиницях (гривнях, доларах, франках, ієнах і т. ін.) для того, щоб спростити порівняння як всередині одного проекту, так і між різними проектами.
Інколи для оцінки можуть бути застосовані різні одиниці вимірювання – щоб вдосконалити контроль за управлінням.
Оцінка вартості може уточнюватися в ході виконання проекту, для того щоб відобразити додаткові деталі.
2. Допоміжні деталі для оцінки вартості повинні включати:
• Описання змісту роботи, що оцінюється. Це часто виконується з допомогою WВS-структури.
• Документування основ для оцінки, тобто як вона виконується.
• Документування всіх зроблених допущень.
• Зазначення діапазону можливих результатів, наприклад: $10,000 ± $1,000 для того, щоб показати, що очікувана вартість елемента перебуває у проміжку між $9,000 і $ 11,000. Величина і тип додаткової детальної інформації варіюються залежно від прикладної сфери. Збереження навіть грубих припущень може виявитися цінною інформацією для кращого розуміння того, як проводиться оцінка.
3. План управління вартістю вміщує описання, як краще управляти розбіжностями по вартості (наприклад, різні реакції на основні й на другорядні проблеми). План управління вартістю може бути формальний і неформальний, дуже детальний і широко окреслений, заснований на потребах зацікавлених осіб проекту. Він є допоміжним елементом загального плану проекту.
3. Встановлення послідовності та оцінка тривалості робіт
Час є одним з основних обмежень проекту, який суттєво впливає на його ефективність.
Встановлення послідовності робіт включає визначення і документування взаємодій між роботами. Роботи мають бути розташовані в точному порядку для полегшення пізнішого складання реального календарного плану. Задавати послідовність можна з допомогою комп'ютера (наприклад, використовуючи програмне забезпечення управління проектами) або вручну. Останній варіант є більш ефективним у невеликих проектах і на ранніх фазах великих проектів, коли деталізація ще не така значна. Ручну і комп'ютерну технології можна використовувати в поєднанні.
Завдання послідовності виконання робіт здійснюється за наступною логічною схемою.
Рис.4.6. Логічна схема задання послідовності робіт
Вхідними даними для визначення послідовності робіт в проекті є наступні дані:
1 Перелік робіт – він повинен включати всі роботи, які мають бути виконані по проекту і бути впорядкований як доповнення до WBS (структури розподілу робіт), для того щоб переконатися, що він є повним і не включає зайвих робіт (поза змістом проекту).
2. Описання продукту – це документування характеристик продукту чи послуги, яку має надати проект для того, щоб вважатися виконаним. Описання продукту документує також зв’язок між продуктом та послугою, що створюються.
3. Обов'язкова залежність –це залежність, закладена в сутності робіт, що виконуються за програмою проекту. Часто такою залежністю виступають фізичні обмеження (за будівельним проектом неможливо звести будівлю, поки не буде закладений фундамент). Обов'язкову залежність називають також жорсткою структурою.
4. Обмеження –це чинники, що обмежують варіанти добору команди менеджерів проекту.
5. Допущення –це чинники, які для цілей планування розглядаються як істинні, реальні або визначені. Допущення включають певну міру ризику і звичайно є результатом ідентифікації ризику.
Методи та засоби встановлення послідовності робіт.
1. Метод попередніх діаграм (PDM) – це метод побудови сітьових діаграм проекту з використанням вузлів із зазначенням робіт і стрілок для ілюстрації зв'язку (залежності) між ними. Цей метод також має назву «робота у вузлі (АОN)». Він використовується в більшості сучасних програмних комплексів управління проектами. Креслять діаграми PDM вручну або за допомогою комп'ютера.
Діаграма PDM включає чотири типи залежності або співвідношення передування:
• «фініш-старт» - попередня робота повинна фінішувати раніше, ніж стартуватиме наступна робота,
• «фініш-фініш» - попередня робота повинна фінішувати до того, як фІнІшуватиме наступна робота;
• «старт-старт» - попередня робота повинна стартувати перед тим, як стартуватиме наступна робота;
• «старт-фініш» - попередня робота повинна стартувати перед
тим, як фінішуватиме наступна робота.
У мережі PDM співвідношення «фініш-старт» е найчастіше використовуваним типом логічного відношення.
Рис.4.7. Сітьова логічна діаграма, побудована за методом попередніх діаграм (PDM)
2. Метод стрілочних діаграм (ADM). Це метод побудови сітьових діаграм проекту з використанням стрілок для зображення зв'язку між вузлами робіт (подіями) і залежності між останніми. У методі ADM використовують тільки залежності «фініш-старт», тому е необхідність використання фіктивних робіт для правильного визначення всіх логічних зв'язків. Креслять діаграми ADM вручну або з допомогою комп'ютера.
Рис.4.8. Сітьова діаграма логічних зв'язків, побудована за методом стрілочних діаграм (ADM)
3. Метод умовних діаграм до нього належать метод графічної оцінки й перегляду програми (PERT) і метод моделі системної динаміки, вони використовуються для робіт без будь-якої послідовності, таких як цикли (наприклад, тестування, яке повторюється кількаразово) або умовні гілки (наприклад, коригування проекту, необхідне лише тоді, коли інспекція виявила похибки).
4. Сітьові шаблони – це стандартні мережі, які можуть використовуватися для полегшення підготовки сітьових діаграм проекту. Вони можуть включати весь проект або частину його.
Результатом завдання послідовності робіт є розробка загальної сітьової діаграми проекту – схематичного зображення робіт та комплексів (вузлів) проекту і логічних залежностей між ними.
Оцінка тривалості робіт – це визначення кількості робочих періодів, яка ймовірніше за все знадобиться для завершення будь-якої певної роботи. Особа чи група осіб з команди проекту, яка найкраще обізнана з конкретною роботою, що має бути виконана, повинна дати таку оцінку або принаймні підтвердити вже існуючу.
Методи та засоби оцінки тривалості робіт
1. Висновок експерта.. Часто буває важко оцінити тривалість робіт, оскільки на них впливає велика кількість чинників (наприклад, рівень використання ресурсів, продуктивність ресурсів). Висновок експерта, що грунтується на інформації з архіву, повинен використовуватися скрізь, де є на це можливість. У противному разі оцінки набувають невизначеності й стають ризикованими.
2. Оцінка на основі аналогів або оцінка «зверху-вниз», означає використання фактичної тривалості попередньої аналогічної роботи як оцінки тривалості майбутньої роботи. Вона часто використовується для оцінки тривалості проекту, коли про нього є небагато детальної інформації (наприклад, на його ранніх фазах). Оцінка на основі аналогів є однією з форм висновку експерта.
3. Моделювання –включає розрахунок великої кількості тривалостей з певним набором допущень. Найбільш відомим є метод «Монте-Карло», в якому розподіл імовірних результатів визначається по кожній роботі і використовується для розрахунку розподілу ймовірних результатів по проекту в цілому
Результати оцінки тривалості робіт
1. Оцінки тривалості робіт – це оцінки ймовірної кількості робочих періодів, необхідних для завершення роботи. Вони завжди повинні включати вказівку на діапазон можливих результатів. Наприклад:
• 2 тижні +- 2 дні для вказівки, що робота займатиме як мінімум 8 днів, але не більш ніж 12.
• 15-відсоткова ймовірність перевищення тритижневого строку для вказівки високої імовірності - 85 відсотків - що робота займатиме 3 тижні або менше.
Одне з найважливіших понять сітьового графіка - поняття шляху.
Шлях - будь-яка послідовність робіт, у якій кінцева подія кожної роботи збігається з початковою подією наступної за нею роботи. Серед різних шляхів сітьового графіка найбільший інтерес представляє повний шлях - будь-який шлях, початок якого збігається з вихідною подією мережі, а кінець - із завершальною подією.
Максимальний повний шлях у сітьовому графіку називається критичним. Критичними називаються також роботи і події, що знаходяться на цьому шляху.
На сітьовому графіку (рис.5.4.) критичний шлях проходить через роботи (1;2), (2;5), (5;6), (6;8) і дорівнює 16. Це означає, що всі роботи будуть закінчені за 16 одиниць часу. 
Рис. 5.4. Критичний шлях
Критичний шлях має особливе значення в системі СПУ, тому що роботи цього шляху визначать загальний цикл завершення всього комплексу робіт, включених до сітьового графіка. Знаючи дату початку робіт і тривалість критичного шляху, можна установити дату закінчення всієї програми. Будь-яке збільшення тривалості робіт, що знаходяться на критичному шляху, затримає виконання програми.
На стадії управління і контролю над ходом виконання програми основна увага приділяється роботам, що знаходяться на критичному шляху, або які в силу відставання попали на критичний шлях. Для скорочення тривалості проекту необхідно в першу чергу скорочувати тривалість робіт, що знаходяться на критичному шляху.
Література:
1. Мазур И.И., Шапиро В.Д. и др. Управление проектами. – М.: Высшая школа, 2001 – 875.
2. Товб А.С., Ципес Г.Л. Управление проектами: стандарты, методы, опыт. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2003. – 240 с .
3. Клиффорд Ф.Грей, Эрик У. Ларсон Управление проектами: Практическое руководство/ Пер. с англ. – М.: Издательство «Дело и сервис», 2003. – 528 с.
Питання для перевірки засвоєння знань:
1. В чому полягає проектний принцип управління макроекономічними процесами?
2. Охарактеризуйте основні підходи до розробки державних інвестиційних програм.
3. Сутність, види та взаємозв’язки процесів управління проектами.
4. Охарактеризуйте розробку плану проекту як бізнес-процес.
5. Планування та оцінка вартості ресурсів проекту.
6. Сутність структури розподілу робіт та основні етапи її побудови.
7. Необхідність та порядок визначення послідовності робіт.
8. Охарактеризуйте основні методи визначення послідовності робіт проекту.
9. Сутність та логічна послідовність оцінки тривалості робіт.
10. Методи оцінки тривалості робіт.
Тема 5. Сітьове і календарне планування
План лекційного заняття:
1. Сутність та види календарно-сітьових планів
2. Система кодування в сітковому плануванні
3. Основні форми представлення сіткових моделей та їх оптимізація
1. Сутність та види календарно-сітьових планів
Календарно-сітьове планування проекту визначає структуру функціональних комплексів робіт, строки та особливості їх виконання.
В процесі реалізації проектів використовуються такі види календарно- сітьових планів:
- графіки Ганта;
- плани-графіки;
- сітьові графіки (метод оцінки та аналізу програми (PERT) та метод критичного шляху).
Графіки (діаграми) Ганта– це горизонтальні лінійні графіки, які достатньо наочно представляють співвідношення часу виконання окремих робіт, завантаження конкретного технологічного обладнання, але не дозволяють встановити логічні взаємозв’язки та взаємообумовленість різних видів робіт. Тому графік Ганта доцільно використовувати для якісного аналізу рівномірності завантаження виробничих площ.
Опис сітьової моделі у формі часової діаграми (або графіка Ганта), передбачає розміщення робіт в системі координат, де по осі абсцис (Х) відкладається час (t), а по осі ординат (Y) – роботи. Початком будь-якої наступної роботи є момент закінчення попередньої роботи. Якщо роботі не передує жодна інша робота, то вона розміщується на початку часової шкали. На рис.5.3 представлений графік Ганта, побудований на основі даних таблиці 5.1, з додаванням інформації про тривалість робіт
Рис. 3. Графік Ганта
Плани-графіки в перелік робіт включають рішення про результати виконання робіт та допоміжні роботи (передача інформації, контроль результатів тощо), що дозволяє побачити взаємну обумовленість робіт, які включені до плану.
Сітьові графіки - методи, основна мета яких полягає в тому, щоб максимально скоротити тривалість проекту, вони включають метод критичного шляху (МКШ або СРМ – Critical Path Method) та PERT – Program Evaluation and Review Techniqe).
Метод оцінки та аналізу програми (PERT) –це метод сітьового аналізу, що орієнтований на події і використовується для оцінки тривалості проекту при високій мірі невизначеності з оцінками тривалості окремих робіт. PERTзастосовує метод критичного шляху для зваженої оцінки середнього значення тривалості, він дозволяє приблизно оцінювати можливий час завершення робіт і рекомендується для аналізу проектів з суттєвим ризиком.
Метод критичного шляху (СРМ) (МКШ) –) метод сітьового аналізу, що використовується для прогнозу тривалості проекту за допомогою аналізу того, яка послідовність робіт має найменшу розрахункову гнучкість (величину резерву).
Критичний шлях– цесерія робіт, яка визначає найраніше завершення проекту. Цей методдозволяє встановити логічні взаємозв’язки та взаємообумовленість робіт, а також встановити час виконання відповідних робіт та плану в цілому. Важливим елементом сітьового графіку є безперервна послідовність робіт.
Календарний графік проекту відображає основні, узгоджені з замовником зобов’язання щодо змісту, термінів та основних етапів реалізації проекту. За формою – це лінійний графік, який не відображає технологічних зв’язків. За своїм змістом – це графік для планування та координації діяльності замовника та підрядника. В основі кількісних показників цього графіку є кошторис, що складений за загальними кошторисними нормами, виходячи з кошторисів об’єктів–аналогів. Обсяг робіт, інформації та показників в цьому графіку не значний.
Укрупнений календарно-сітьовий графік проекту– це сітьовий графік, який за ступенем деталізації відповідає кошторисам по кожному об’єкту проекту. Він призначений для управління проектом в цілому і саме його повинен контролювати менеджер проекту. Цей рівень графіку дозволяє порівнювати заплановані показники з фактичними та коригувати плани.
Детальні календарно-сітьові графіки проектівбезпосередньо пов’язані з локальними кошторисами. Ці графіки призначені для керівників підпроектів або відповідальних за окремі самостійні розділи або види робіт проекту (постачання матеріалів, виконання будівельних або спеціальних оздоблювальних робіт тощо). Інформація цього рівня необхідна для фінансової звітності та для цілей управління.
2. Система кодування в сітковому плануванні
Необхідним компонентом інформаційної системи управління проектами є система кодування. Вона допомагає структурувати проект, визначити елементи обліку витрат, виробничу (WBS) і організаційну (OBS) структури, і встановити їх взаємовідносини. У кодуванні використовуються багатоцифрові номери або комбінації цифр і літер, кожна з яких має свій зміст, своє значення. Кожний кодовий номер відповідає певним витратам, WBS або OBS рівню та елементу, а також вказує на взаємостосунки у структурах. Кожний рівень структури представлено частиною коду. Одна частина представляє робочу структуру, друга — організаційну. Розв’язуючи їх отримуємо витрати, притаманні цим структурам та їхнім окремим елементам.
Кодування WBS.
1. Код першого рівня. Проект кодується одно- чи двозначним числом. Тому дані, що закодовані початковою цифрою у робочій структурі належать до цього рівня. Вона представляє загальну структуру проекту;
2. Код другого рівня. Наступні одна чи дві цифри коду представляють елементи WBS другого рівня. Якщо використовується цифрова нумерація, то можна нумерувати дев'ять елементів, літерові – відповідно до літери абетки;
3. Код третього рівня. Для наступного рівня додається ще одна цифра.
Кодування OBS аналогічно WBS. Перша цифра представляє організацію в цілому, друга – відділи, третя – групи.
Коли комбінуються два коди, визначаються затрати стосовно WBS і OBS, наприклад, код 81-44, перші дві цифри визначають витрати, необхідні для здійснення роботи, яка належить до елементу 81 WBS. Код 44 OBS визначає ці витрати як роботу і відповідність елементу 44 OBS.
Зі створенням структур WBS і OBS та кодуванням потрібно створити словник, який визначав би елементи й облік витрат (табл. 5.3.).
Таблиця 5.3. СTR-словник
| Номер | Код роботи | Зміст роботи | Витрати, грн. | Тривалість, дні | Необхідні ресурси |
| 1. | 136-76 | Обмін валюти | Фахівець із валютних операцій; касир; приміщен-ня банку. |
Словник може бути розширений визначенням обсягу робіт, витрат, ресурсів та обмежень за часом. Це може бути подано у вигляді каталогу “Витрати – час – ресурси”.
Триспрямована структура проекту створюється додаванням до двоспрямованої структури третьої – структури витрат (Cost Breakdown Structure — CBS). CBS утворюється за алгоритмом, аналогічним алгоритму кодування WBS і OBS. Перший рівень – це всі витрати на проект. Другий рівень – основні елементи CBS: матеріали, вузли, комплектуючі; витрати на утримання устаткування; трудові витрати; інші витрати. Третій та четвертий рівень – подальша розбивка. Наприклад, для трудових витрат це будуть витрати на добір і навчання кадрів, четвертий рівень – це оплата праці. Ця структура дає можливість збирати інформацію про витрати, аналізувати та готувати звіти по витратах будь-якого з підрозділів або елементу робіт.
3. Основні форми представлення сіткових моделей
Найбільш поширений тип сіткового графіка робіт представляє систему кружків сполучених направленими відрізками (стрілками), де стрілки відображають самі роботи, а кружки на їх кінцях ("події") – початок або закінчення цих робіт.
Малюнок спрощено показує лише одну з можливих конфігурацій сіткового графіка, без даних, що характеризують самі плановані роботи. Фактично на сітковому графіку приводиться безліч відомостей про процеси робіт. Наприклад, над кожною стрілкою пишеться найменування роботи, а під стрілкою – тривалість, цієї роботи (зазвичай в днях).
У самих кружках (розділених на сектори) міститься інформація, про послідовність подій та інша, сенс якої буде пояснений далі. Фрагмент можливого сіткового графіка з такими даними представлений на малюнку нижче.
Рис.5.1. Основні елементи сітьової моделі
Події на сітьовому графіку (або, як ще говорять, на графі) зображуються кружками (вершинами графа), кружки можуть бути поділені на три сегменти (радіусами під кутом 120о), в середньому сегменті проставляється код роботи. Роботи позначаються стрілками (дугами, орієнтованими зліва направо):
- подія ,
- робота (процес),
- фіктивна робота - застосовується для спрощення сіткових графіків (тривалість завжди дорівнює 0).
Часто в моделях типу АоN роботи зображують у вигляді прямокутників, які можуть бути поділені на сектори, у центральному секторі записують номер (код) роботи.
Рис 2. Приклад сітьової моделі типу АоN
В моделі типу AoN крім індексу роботи проставляються наступні параметри:
· ранній час початку роботи (ESTj), який записується в лівий верхній сектор прямокутника;
· пізній час початку роботи (LSTj), який записується в правий верхній сектор прямокутника;
· тривалість виконання роботи (tj), яка записується в лівий ніжній сектор прямокутника;
· повний резерв часу виконання роботи (TFi), що записується в правий нижній сектор прямокутника.
В табличні формі сітьова модель задається множиною {A, A(IP)}, де А – множина індексів робіт, а A(IP) – множина комбінацій робіт, що передують роботі А.
Таблица 1. Таблична форма сітьової модели.
Матрична форма представлення сітьової моделі задається у вигляді співвідношення між подіями (ei, ej), яке дорівнює 1, якщо між цими подіями є робота ( раеальна або фіктивна), або 0 – якщо між ними немає робіт. Матрична форма сітьової моделі наведена у таблиці 5.2.
Таблиця 5. 2. Матрична форма представлення сітьової моделі
| Події | Роботи | ||||||
Серед подій сітьової моделі виділяють вихідні і завершальні події.
Вихідна подія не має попередніх робіт і подій, що відносяться до представленого в моделі комплексу робіт. Завершальна подія не має наступних робіт і подій.
Якщо в мережній моделі немає числових оцінок, то така мережа називається структурною. Однак на практиці найчастіше використовують мережі, у яких задані оцінки тривалості робіт, а також оцінки інших параметрів, наприклад трудомісткості, вартості і т.п.
Правила побудови сітьових графіків
При побудові сітьового графіка необхідно дотримувати наступних правил.
1. У мережній моделі не повинно бути "тупикових" подій, тобто подій, з яких не виходить жодна робота, за винятком завершальної події.
2. У сітьовому графіку не повинно бути "хвостових" подій (крім вихідної), яким не передує хоча б одна робота.
3. У мережі не повинно бути замкнутих контурів і петель, тобто шляхів, що з'єднують деякі події з ними ж самими. При виникненні необхідно повернутися до вихідних даних і шляхом перегляду складу робіт домогтися його усунення.
4. Будь-які дві події повинні бути безпосередньо зв'язані не більш ніж одною роботою-стрілкою.
5. У мережі рекомендується мати одну вихідну й одну завершальну подію. Якщо в складеній мережі це не так, то домогтися бажаного можна шляхом введення фіктивних подій і робіт.
Фіктивні роботи і події необхідно вводити також в ряді інших випадків. Один з них - відображення залежності подій, не зв'язаних з реальними роботами. Крім того, фіктивні роботи можуть вводитися для відображення реальних відстрочок і очікування. На відміну від попередніх випадків тут фіктивна робота характеризується довжиною в часі.