Становлення та проблеми функціонування глобальних регулятивних інститутів
Усі основні світові регуляторні можна поділити на:
а) організації, призначені для рішення комплексних політичних, економічних, соціальних і екологічних проблем. Сюди відносять організації системи ООН, ОЕСР, Рада Європи й ін.;
б) організації, які регулюють світові фінансові ринки і міжнародні валютно-фінансові відносини (МВФ, група Світового банку та ін.);
в) організації, що регулюють товарні ринки і міжнародні торгівельні відносини (СОТ, ОПЕК та ін.);
г) регіональні міжнародні організації (НАФТА, ЄС та ін.).
Міжнародні організації системи ООН
ООН займає, безумовно, центральне місце серед міжнародних організацій. Офіційні цілі ООН: підтримка міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між країнами, здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, виконання функції центрального органу з узгодження зусиль різних країн, що направлені на досягнення цієї мети. ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонують своїм членам прийняти і реалізувати шляхом включення до законодавства чи шляхом введення до нормативних актів.
Організації системи ОЕСР та інші МО загальної компетенції
Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) заснована у 1961 р. на базі Організації європейського економічного співробітництва. Основною функцією ОЕСР є координація економічної політики країн-учасниць з метою пом'якшення протиріч, що виникають у світовій системі господарювання. Серед найбільш важливих напрямків діяльності ОЕСР – питання регулювання міжнародної торгівлі, стабілізації валютно-кредитної системи, проблеми взаємовідносин з країнами, що розвиваються. Проте рішення, прийняті з цих питань, носять рекомендаційний характер і рідко призводять до узгоджених дій.
“Велика сімка”, є організацією самих економічно потужних країн ОЕСР. Вона була заснована у 1975 р. для вирішення глобальних фінансових і валютних питань, але згодом функції групи постійно розширювались. Великобританія, Німеччина, Італія, Канада, США, Франція та Японія, що входять до групи, забезпечують зараз близько 60% світового ВВП, і цей факт пояснює і визначає великий вплив “Великої сімки” на розвиток світової економіки.
Рада Європи є міжурядовою організацією широкого профілю. Основними сферами діяльності Ради Європи є: права людини;засоби масової інформації;співробітництво в правовій області;соціальні та економічні питання;охорона здоров’я, освіта, культура, спорт і регіональне управління; зовнішнє середовище.
Співдружність націй – добровільне об'єднання 53 незалежних держав, історично пов'язаних з Великобританією (колишні колонії та домініони). Главою співдружності визнається монарх Великобританії. Співдружність сприяє соціально-економічному розвитку країн-учасниць, проводить наукові, культурні та екологічні програми.
Крім вищеназваних організацій до цієї групи належать: Ліга арабських держав, Організація Ісламська конференція, Північне співробітництво та інші.
Проблемами усіх вищезгаданих інституцій є те, що майже всі вони знаходяться під суцільним впливом найбільших суб'єктів міжнародних відносин і не в змозі ефективно регулювати відповідні процеси глобальної економічної системи та давати адекватні відповіді на виклики глобалізації.
До основних системних вад, що перешкоджають ефективній діяльності провідних глобальних організацій слід віднести такі, як: відсутність дієвих механізмів реалізації проголошених цілей та завдань світових інститутів; відсутність ефективних механізмів фінансування діяльності міжнародних інститутів; реалізація міжнародними інститутами конкурентних інтересів найбільш розвинених країн світу; управління міжнародними інститутами чиновниками з країн Півночі, що не забезпечує реалізацію соціально-економічних інтересів країн Півдня; інформаційна закритість та непрозорість процедур й процесу вироблення та прийняття рішень міжнародними організаціями; негнучкі системи кадрового забезпечення ключових міжнародних організацій; взаємне дублювання дій і збіг функціональних повноважень ряду інститутів і як наслідок – розмивання меж їхньої компетентної відповідальності; бюрократична й архаїчна структура міжнародних органів регулювання та недостатній рівень координації між їх складовими; організаційна непослідовність і суперечливість в діях міжнародних інститутів.