Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Європейський банк реконструкції і розвитку

В умовах подальшої інтернаціоналізації господарської діяльності у світі і тих змін, що відбуваються в усій сукупності товарно-грошових відносин, все значнішою стає роль різноманітних міжнародних валютно-кредитних установ. Ця роль виявляється у посиленні регулюючого характеру цих установ, а також у зростанні їх значення щодо вирішення проблем суспільного відтворення, які час від часу виникають у тій чи іншій країні. Усе більшу роль ці організації виконують в аналізі основних тенденцій розвитку світового господарства і в розробці на базі цього аналізу рекомендацій щодо найбільш суттєвих проблем в економічному житті світової спільноти.

Особливого значення міжнародні валютно-кредитні установи набувають для тих країн, економіка яких є перехідною. Серед цих країн, як відомо, знаходиться й Україна, яка з самого початку свого існування як незалежної держави плідно співпрацює з найбільш потужними світовими валютно-кредитними установами, серед яких: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку та ін.

Міжнародний валютний фонд створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1944 р. У створенні МВФ активну участь брав і Радянський Союз. Він повинен був мати третю за розмірами квоту в статутному фонді. Розмір останнього планувався у сумі 8,8 млрд дол. З них частка США — 2750 млн дол., Великобританії — 1300 млн дол., СРСР — 1200 млн дол., Китаю — 550 млн дол., Франції — 450 млн дол. і т. д.

Проте СРСР не підписав угоди з МВФ. Офіційно це було пов’язано з тим, що участь СРСР у цій організації і виконання низки її вимог призвело б до втручання у внутрішні справи Радянського Союзу. З позицій сьогодення така офіційна версія була не зовсім правдивою. Так, вимоги до країни-учасниці про необхідність публікації даних щодо видобутку золота, стан платіжного балансу країни та деякі інші навряд чи можна розцінювати, як втручання у внутрішні справи країни. Такі вимоги в цілому вкладаються в ту звичайну інформацію, яку надає позичальник своєму кредитору. Але разом з тим серед умов МВФ були й дійсно дискримінаційні стосовно Радянського Союзу. Так, СРСР, маючи третю після США і Великобританії квоту, на відміну від них не мав би (у разі його вступу до МВФ) права вето.

З країн так званого соціалістичного табору членом МВФ довгий час була тільки Югославія. Ситуація почала змінюватися з 1980-х років, коли до цієї організації ввійшли Румунія, Польща, Угорщина, а в 1991 р. і Радянський Союз подав заяву на вступ до МВФ, яка, однак, не була реалізована у зв’язку з розпадом СРСР. Пізніше, у 1992 p., на вступ до МВФ подають заявки і входять до цієї організації перші республіки колишнього СРСР. Серед них — Росія, Україна, Казахстан та ін.

МВФ функціонує на підставі свого статуту, який з моменту заснування переглядався тричі. Уперше в 1969 р. у зв’язку з уведенням СДР (спеціальних засобів запозичення). Вдруге у 1976 р. у зв’язку з підписанням Ямайської валютної угоди і, нарешті, остання поправка була введена в дію в 1990 p., вона передбачала припинення участі в голосуванні тих країн, які не погасили своїх боргів перед МВФ.

Відповідно до Статуту МВФ його головними завданнями є:

- сприяння розвитку міжнародної торгівлі і розвитку міжнародних валютних відносин;

- підтримка стабільного курсу валют;

- підтримка рівноваги платіжних балансів країн, які входять до МВФ;

- допомога в організації багатосторонньої системи платежів за поточними операціями;

- надання коштів для покриття дефіциту платіжного балансу країн-учасниць;

- відміна валютних обмежень.

Структура органів управління МВФ представлена Радою керівників. У цій раді кожна країна-учасник представлена керівником і його заступником, який, як і керівник, теж призначається на 5 років. Рада збирається один раз на рік і є вищим керівним органом МВФ. Більшу частину своїх повноважень рада передає Виконавчій раді, яка займається поточними справами. Сім членів Виконавчої ради призначаються країнами, що мають у МВФ найбільші квоти (США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Китай і Саудівська Аравія). Останні 17 членів цієї ради обираються керівниками від інших країн. Виконавча рада (Директорат) обирає керівника, який і організовує повсякденну діяльність МВФ. Він обирається на 5 років з правом переобрання на наступний термін.

Кожна країна-учасник МВФ робить при вступі певний внесок, який визначається у вигляді квоти (частки). Квота розраховується з урахуванням експорту й імпорту країни, її золотого запасу, національного доходу та деяких інших показників. Вона переглядалась один раз на п’ять років, а з 1973 р. — один раз на три роки. Перегляд квоти може бути здійснено і на вимогу країни—члена МВФ. Кожна країна до 1978 р. 25 % своєї квоти вносила в золоті, а останнім часом у власній валюті. Нині 25 % квоти країна вносить у СДР або в іншій валюті, яку визначає МВФ, а останню частку — у національній валюті.

Квота має важливе значення для участі у рішеннях МВФ, оскільки крім 250 »базисних» голосів, які має країна-учасниця, кожні 100 тис. квоти дають додатково 1 голос. Крім того, квота визначає й можливості країни у використанні ресурсів МВФ. Зараз найбільша частка капіталу МВФ належить США, а відтак, вони мають і більшу частку голосів (близько 20 %). На країни— члени Європейського союзу припадає біля 30 % голосів. Серед країн СНД найбільша кількість голосів у Росії (2,92 %), а кількість голосів України на другому (серед членів СНД) місці (0,73 %). Країна, яка має найменше голосів у МВФ (270), — це Мальдівська Республіка. Рішення з питань приймаються більшістю у 70 % голосів, а з найбільш важливих вимагається кваліфікована більшість — 85 %.

На початок XXI ст. до МВФ входило більше ніж 180 країн, а загальна сума квот склала близько 150 млрд СДР. Квота Росії становила 2876 млн СДР, України — 997,3 млн СДР, Казахстану — 165 млн СДР.

Країна—член МВФ має перед Фондом певні зобов’язання. Вони стосуються проведення певної валютної політики та надання інформації. Останнє проявляється в тому, що кожна країна на вимогу МВФ може надавати йому ту інформацію, яка необхідна Фонду для виконання ним своїх функцій. Найчастіше це дані, що стосуються видобутку золота, його експорту та імпорту, розмірів національного доходу, стану платіжного балансу, індексу цін і т. ін.

Кредитні операції МВФ здійснює тільки з офіційними установами країни: Казначействами, Центральними банками, або ж стабілізаційними фондами. Кредити, які країна-учасниця може отримати у МВФ, лімітуються і, як правило, оформляються згодою про резервний кредит, або угодою »стенд-бай». За цією угодою країна може отримати кредит у розмірі своєї резервної частки (25 % квоти) і понад це у розмірі 100 % квоти, у цілому — 125 % своєї квоти. Заставою виступає національна валюта, яка після погашення кредиту викупається країною-позичальницею через погашення кредиту в СДР або в конвертованій іноземній валюті. Підставою для отримання кредиту може бути порушення платіжного балансу, серйозні збої у сфері виробництва, торгівлі і т. ін.

Крім того, країна може отримати кредит зі спеціальних фондів, створення яких практикує МВФ. До їх числа можна зарахувати, наприклад, Фонд компенсаційного кредитування, призначений для кредитування країн у разі дефіциту їх платіжного балансу, викликаного різким падінням світових цін, уведенням обмежень на торгівлю і т. ін. Важливу роль відіграє Фонд підтримки структурних перетворень, що здійснює кредитування країн, економіка яких переходить на ринкові засади. Підтримуючи функціонування цих фондів і створюючи нові, МВФ сприяє подальшому розвитку міжнародних валютно-кредитних відносин.

МВФ виконує великі регулюючі функції у світовій грошовій сфері. Головним чином, це регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, що виникають між членами цієї організації у зв’язку з дефіцитом платіжного балансу тієї чи іншої країни. Основний механізм такого регулювання зводиться до надання коротко- і середньострокових кредитів.

Механізм регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин з боку МВФ включає і його дії щодо усунення валютних обмежень. Це досягається способом регулювання режиму валютних операцій і механізму їх здійснення. Валютні обмеження можуть мати місце тільки за умови дозволу МВФ і тільки на певний період, такі обмеження ще можуть бути дозволені новим членом МВФ на певний перехідний період.

Міжнародні кредитні відносини ця організація регулює і через свої дії щодо тієї чи іншої країни. Якщо МВФ співпрацює з країною і надає їй позики, то це є певним сигналом для державних і приватних кредиторів та сприяє розширенню їх кредитної діяльності. Співпраця країни з МВФ є підтвердженням платоспроможності країни.

Свої регулюючі функції МВФ здійснює на базі величезної аналітичної роботи, яка включає збір і опрацювання величезного масиву інформації всіх країн-членів цієї організації. Така інформація стосується значної кількості макроекономічних процесів, а саме: динаміка ВВП, розвиток і співвідношення експорту й імпорту, стан платіжного балансу, зміни в золотовалютних резервах та ін.

В Україні у червні 1992 р. прийнято Закон України про її вступ до МВФ, а також до Міжнародного банку реконструкції та розвитку і трьох його філій (МФК, МАР та БАГІ). У вересні того ж року Україна вступила до МВФ. Наша квота становила 997,3 млн СДР. Оскільки Україна у момент вступу до МВФ знаходилась у стані глибокої кризи і не мала змоги зразу внести ці кошти, то вона скористалася Позичковим фондом при МВФ, з коштів якого країнам, що переживають певні фінансові труднощі, видають безстроковий, безвідсотковий кредит, який поступово треба погасити.

Після вступу до МВФ наша держава розпочала активне співробітництво з цією міжнародною валютно-кредитною організацією. Це співробітництво, як показує досвід багатьох країн, може бути як позитивним, так і негативним. Безсумнівно, що співпраця з МВФ може сприяти структурній перебудові економіки, досягненню макроекономічної стабілізації й інших позитивних зрушень в економіці. Але водночас співпраця з цією організацією може призвести і до негативних наслідків. Ідеться, насамперед, про ті рекомендації, що дає МВФ і виконання яких може бути небезпечним для країни і її населення. Так, наприклад, МВФ часто наполягає на скасуванні пільг для окремих верств населення, а в умовах зубожіння основної маси громадян нашої країни це може бути дуже небезпечним. Вимоги МВФ можуть стосуватись також видатків державного бюджету, здійснення певної монетарної політики тощо.

Зі вступом у МВФ Україна взяла на себе великі зобов’язання як країна—член фонду з валютного регулювання. Ці зобов’язання полягають у тому, що наша держава не може здійснювати будь-які маніпулювання валютним курсом для забезпечення власної переваги перед іншими країнами. Сюди ж належить і зобов’язання при здійсненні валютної політики суворо дотримуватись основних положень МВФ і не допускати таких дій, які були б руйнівними для інших країн.

У цілому співпраця України з МВФ є перспективною і нині зосереджена на таких напрямах:

- надання різноманітних послуг і фінансової підтримки приватизованим підприємствам;

- підтримка фінансового сектору країни для посилення стабільності банківської системи й укріплення небанківських кредитних установ;

- розвиток сільськогосподарського виробництва і розбудова інфраструктури села.

Для реалізації цих напрямів МВФ надає нашій державі кредити. Вони використовуються для покриття дефіциту державного бюджету та інших цілей. Починаючи з кінця 1994 p., Україна отримує фінансову підтримку від МВФ при вирішенні багатьох своїх економічних проблем. Спочатку це була допомога, спрямована на подолання величезних труднощів, викликаних зростанням цін на енергоносії, які Україна імпортувала з Росії. Потім у 1995—1999 pp., коли наша держава мала дефіцит рахунка поточних операцій платіжного балансу, цей дефіцит на 66,3 % покривався за рахунок кредитів МВФ. Загальна сума такого кредитування з боку МВФ за цей період досягла 3,3 млрд дол.

У 1998 р. між Україною і МВФ підписано угоду про надання їй кредиту розширеного фінансування загальним розміром 2 млрд 266 млн дол. Цей кредит, розрахований на 10-річний термін з пільговим періодом 4,5 роки, був наданий під відносно невисокий (до 7 %) відсоток. Він надавався Україні певними траншами, хоч і не завжди обіцянки про надання нам позики дотримувались МВФ.

Оцінюючи в цілому значення кредитів МВФ як позитивне для України явище, що дозволило подолати досить суттєві труднощі на шляху становлення ринкової економіки, слід зазначити й певні негативні моменти. Серед останніх головне місце посідає суттєве зростання нашого боргу перед МВФ. Загальна заборгованість України перед МВФ досить велика і продовжує збільшуватись. Так, якщо в 1994 р. Україна заборгувала МВФ 249,3 млн СДР, то в 1998 р. — вже близько 2 млрд СДР. Це ставить питання про розробку стратегії наших відносин з цією організацією. Її сформульовано у посланні Президента України до Верховної Ради: »Концептуальні засади економічного й соціального розвитку України на 2002-2010 роки: європейський вибір». Згідно з цим документом центр ваги у співробітництві України з МВФ переміщується з площини суто кредитних стосунків у площину консультаційних. Мета здійснення останніх — поступове узгодження головних параметрів нашої макроекономічної політики з політикою провідних європейських країн.

Потужним міжнародним фінансовим центром є організація, і що неофіційно називається Світовим банком. Він об’єднує Між

народний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1946 p., і ще три фінансові установи:

- Міжнародну фінансову корпорацію — МФК; (Міжнародну асоціацію розвитку — МАР;

- Багатостороннє агентство гарантій інвестицій — БАГ1.

- Найбільш потужною ланкою тут виступає МБРР. Він об’єднує

- більше 180 країн, а його капітал складає близько 200 млрд дол.

- МБРР постійно отримує прибуток (він сягає більше 1 млрд дол. на рік), який використовується на розвиток банку. Акціонерам дивіденди не виплачуються.

За своєю організаційною структурою МБРР дуже нагадує МВФ. Його структура управління приблизно така сама, як у МВФ. Рада керівників, а це вищий орган банку, складається з міністрів фінансів або з голів центральних банків. Рада керівників щорічно разом з МВФ проводить засідання. Більшу частину повноважень ця Рада передає Раді виконавчих директорів, постійно діючому органу, що складається з 24 членів, і під керівництвом голови щотижня проводить засідання. З цих 24 членів ради виконавчих директорів 5 призначається такими країнами, як США, Великобританія, Німеччина, Франція і Японія, а останні — обираються.

Рішення у МБРР приймаються більшістю, а з найбільш важливих питань більшістю у 85 %. Кількість голосів залежить від квоти, яку має країна-член. Квота оплачується кожною країною на 20 %, при цьому 2 % у конвертованій валюті, а 18 — у національній. Решта квоти складає гарантійний фонд, що забезпечує емісію цінних паперів (облігацій), які МБРР розміщує на світових ринках. Найбільше голосів у США (17 %). Якщо порівняти з голосами інших країн, то це стільки, скільки мають у сукупності ! 140 країн, які належать до тих, що розвиваються. Штаб-квартира МБРР знаходиться у Вашингтоні.

Як спеціалізований фінансовий інститут ООН, МБРР призначений для інтеграції усіх країн-членів у систему світового господарства. Це головне завдання МБРР.

Кредити, що надає МБРР, як правило, спрямовані на розвиток різноманітних галузей і сфер суспільного виробництва (сільського господарства, транспорту, міського господарства, охорони навколишнього середовища, виробництва електроенергії, охорони здоров’я, освіти тощо). Ці кредити, як правило, довгострокові. При цьому надання позик може супроводжуватися певними вимогами до країни позичальника, що можуть стосуватися фінансової політики держави і спрямовуватися на підвищення ефективності функціонування економіки країни. Позики надаються під гарантії держави. Термін надання кредитів в основному 15—20 років під відносно невеликий (у межах 7—7,5 %) відсоток. Але відсоток змінюється залежно від ціни тих кредитних ресурсів, які МБРР залучає зі світових ринків капіталу.

У загальній спрямованості кредитної політики, яку здійснює МБРР, можна виділити два основних напрями. Перший — цільові кредити, що є довгостроковими і спрямовані на вирішення конкретних інвестиційних завдань. Це може бути будівництво шляхів, електростанцій тощо. Це комерційні кредити, але бідним країнам вони надаються на пільгових умовах (головним чином це стосується рівня позичкового відсотка). Другий — надання кредиту державі під структурні реформи. Такі кредити йдуть на підтримку державного бюджету, за умови його спрямування на таку реформу.

У цілому надання позик здійснюється на основі певних принципів, а саме:

- Кредити МБРР видає тільки під ефективні капіталовкладення.

- Рішення про надання кредиту враховує різні ризики, але головним є можливість повернення позики.

Кредит надається тільки під гарантії уряду.

Наданий кредит (у процесі його використання) не обмежується тільки межами країни-позичальника.

У перші роки свого існування, а це були роки післявоєнної розрухи, МБРР надавав позики країнам Західної Європи. Після відновлення економіки цих країн акцент у діяльності Банку було перенесено на слаборозвинені країни Азії, Африки, Латинської Америки, а згодом і на країни Східної Європи. За 50 років своєї діяльності МБРР надав кредитів на загальну суму 300 млрд дол., що в 2 рази більше від кредитів, наданих МВФ.

Міжнародна фінансова корпорація, створена у 1956 p., є складовою Світового банку і має фінансову й організаційну незалежність. Але в той же час МФК має і спільні органи зі Світовим банком. Головне призначення цієї корпорації — надання кредитів суб’єктам господарювання тих країн, що розвиваються. Середній термін дії таких кредитних угод від 3 до 7 років, але нерідко кредитування здійснюється і на термін до 15 років. Дана організація, на відміну від МБРР та МАР, не вимагає при наданні кредиту гарантій з боку уряду. Друга особливість полягає в тому, що МФК може здійснювати прямі капіталовкладення, купуючи акції та інші цінні папери акціонерних товариств. Але при цьому в подальшому передбачається продаж цих акцій приватним інвесторам. Це здійснюється для того, щоб не створювати конкуренції приватному сектору в країні, де реалізується проект.

Проте МФК має в інвестуванні й певні принципові обмеження. Ця корпорація фінансує не більше 25 % від вартості проекту і купує не більше 35 % цінних паперів того підприємства, що кредитується МФК. За період своєї діяльності МФК надано кредитів на здійснення різноманітних проектів на суму більше 20 млрд дол., а нині майже 130 країн світу використали можливості, які надає МФК.

Для допомоги найменш розвиненим країнам організовано Міжнародну асоціацію розвитку (МАР). Вона створена у 1960 р. Ця організація видає безвідсоткові кредити на 35—40 років. Пільговий термін становить 10 років. За цими кредитами країна-позичальник не платить відсотків, але мусить покривати ті накладні витрати, які пов’язані з організацією надання кредиту. Для отримання такого кредиту країна має бути членом МБРР, а оскільки бідних країн у світі багато, то МАР надає такі пільгові кредити спочатку тим країнам, у яких на душу населення припадає не більше 650 дол. ВВП на рік.

Головною метою кредитів, які надає МАР, є сприяння експорту товарів, виготовлених у розвинених країнах, у країни, які належать до найбідніших у світі. При цьому МАР координує свою діяльність з МБРР, що часто підключається до кредитування цих проектів.

Філією МБРР є Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке було створено у 1988 р. Членами цього агентства можуть бути тільки країни—члени МБРР. Призначення БАГІ полягає в тому, щоб стимулювати прямі інвестиції в економіку країн, що розвиваються. Робить це БАГІ способом страхування капіталовкладень від некомерційних ризиків. Гарантії, які надає це агентство, становить 15—20 років. При цьому гарантії покривають до 90 % від загального розміру інвестицій.

До ризиків, які страхує це агентство, належать зміни в соціально-політичних умовах у країні-позичальниці, несприятливі для кредитора рішення уряду, наприклад, відміна конвертованості національної валюти, перепони або заборони щодо вивезення отриманих інвестором прибутків за кордон і т. ін. Для запобігання втрат інвесторів від таких некомерційних ризиків БАГІ надає потенційним інвесторам різноманітну інформацію, що стосується урядових програм, політики й організації здійснення іноземних інвестицій у країні-позичальниці тощо. До функцій цієї агенції входить також проведення різноманітних зустрічей з урядовими та діловими колами різних країн, надання консультацій і здійснення низки інших заходів, які можуть сприяти зменшенню некомерційного ризику, або принаймні його прогнозуванню.

Україна активно співпрацює зі Світовим банком, який, починаючи з 1995 p., надав нашій державі кредитів на загальну суму млрд дол. (2000 p.). У подальшому це співробітництво розвивалось по-різному, але Україна продовжує співпрацювати з цим банком, бо то є визнання нашої держави (де факто) як країни з ринковою економікою.

Слід зазначити, що співпраця України з групою Світового банку не повинна зосереджуватись тільки на кредитних відносинах. Наша держава в міру підйому економіки все більше повинна використовувати консультаційні й інформаційні можливості цього банку. Ідеться про поступове реформування всієї економіки, розбудову її інфраструктури, а головне, пристосування й адаптацію всієї сукупності ринкових процесів, а відтак, і економіки в цілому до тих норм, що існують і становлять базу функціонування всієї економіки Європейського союзу.

Важливий міжнародний фінансовий центр, з яким співпрацює Україна, — це Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Цей банк засновано в 1991 р. за ініціативою тодішнього президента Франції Ф. Міттерана. До складу акціонерів увійшли всі країни—члени тодішнього Спільного ринку і Європейської асоціації вільної торгівлі. Крім цього, засновниками банку стали також СРСР, НДР, Польща, Угорщина, Чехословаччина, Румунія й інші держави. Початковий капітал банку склав 12 млрд доларів,

яких 51 відсоток належав дванадцяти країнам—членам ЄЕС та Європейському інвестиційному банку. Внесок США склав 10, а СРСР- 6 % від статутного капіталу. До речі, США й деякі інші країни заперечували проти входження в банк СРСР на тій підставі, що СРСР не хоче відмовитись від тих воєнних програм, які не влаштовували західних стратегів. Але завдяки підтримці Парижа цю перепону було подолано.

Сьогодні до ЄБРР входить 60 членів (58 країн, а також Європейський союз і Європейський інвестиційний банк). Штаб-квартира банку і сам банк розташовані в Лондоні. Усі його активи і фінансова звітність розраховуються в євро.

Європейський банк реконструкції і розвитку, на відміну від інших міжнародних валютно-кредитних установ, ставить перед тими, хто з ним співпрацює політичні умови. Вони зводяться до трьох основних моментів. Країна повинна бути прихильником багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки. Саме з урахуванням цього і для посилення ринкових засад організації суспільного виробництва ЄБРР видає кредити тільки за умови, що не менше 60 % цих коштів піде на недержавний сектор і переважно на підтримку малого й середнього бізнесу. Розміри кредитів відносно невеликі — у межах 15—150 млн дол. При цьому ЄБРР може кредитувати і проекти в державному секторі, але такі, що зорієнтовані на підтримку ініціатив приватних підприємств.

Такий підхід не є випадковим, бо цей банк створено для сприяння переходу до ринку країн Центральної та Східної Європи і країн—членів СНД та приватній підприємницькій ініціативі.

Європейський банк реконструкції і розвитку має функції:

- світової міжнародної організації, яка має право укладати міжнародні угоди;

- інвестиційного банку, який бере на себе гарантії з розміщення цінних паперів підприємств, а також виконує функцію консультанта під час розробки інвестиційних проектів;

- комерційного банку, бо має право залучати ресурси світового фінансового ринку і надавати на цій основі кредити.

Маючи значний капітал (20 млрд екю на початок 1997 p.), ЄБРР проводить активні операції у 26 країнах. У кожній з них він має своє представництво, а це робить можливим відслідковувати операції банку і знати особливості конкретного регіону.

Як комерційна установа, ЄБРР надає кредити за ринковими ставками з урахуванням ризиків. За базу, як правило, бере ставки лібор (лондонська міжбанківська ставка відсотка) з надбавкою у вигляді кредитної маржі, що відображає страхові і комерційні ризики. Кредит надається на термін 5—10 років, як правило, під заставу у вигляді активів проекту, рухомого й нерухомого майна, виручки компанії у твердій валюті і т. ін. Погашення кредитів зазвичай проводиться рівними частками кожні півроку.

Крім кредитування, ЄБРР здійснює й інвестування в акціонерні капітали. Але при цьому банк не купує контрольного пакета акцій. Важливим напрямом діяльності банку є надання гарантій, які б полегшували доступ до джерел капіталу.

При кредитуванні ЄБРР бере на себе не більше 35 % тих витрат, які здійснює компанія за конкретним проектом. Якщо ж операція

ЄБРР пов’язана з купівлею цінних паперів акціонерного товариства, то цей пакет не повинен перевищувати 35 % усього капіталу акціонерного товариства. Ці обмеження не стосуються тих учасників операції з кредитування, які залучаються ЄБРР до спільного інвестування тієї чи іншої компанії. А відтак це означає, що в останніх є можливість (на відміну від ЄБРР) отримати за певних умов контрольний пакет акцій компанії, якій надається фінансова допомога.

Досить суттєвим моментом є й те, що ЄБРР має екологічний мандат, а це означає, що банк підтримує проекти, спрямовані на охорону довкілля. Крім того, у кожному проекті, який підтримує ЄБРР, екологічній складовій, у тому числі зменшенню відходів, використанню найменш шкідливих технологій, ресурсозбереженню тощо, цей банк приділяє велику увагу.

В Україні ЄБРР здійснив ряд проектів. Серед них кредити під створення бездротового телефонного зв’язку у м. Львові та у Львівській області; кредити на модернізацію виробництва на кондитерській фабриці »Світоч» та ін.

Потужною світовою валютно-кредитною установою є також Міжнародний інвестиційний банк (МІБ). Відповідно до свого статуту він призначений для середньо- і довгострокового кредитування. Його кредити спрямовані на посилення світової економічної інтеграції. З огляду на це МІБ видає кредити під проекти, пов’язані з розвитком кооперації виробництва, з посиленням його спеціалізації, з проектами, спрямованими на розвиток сировинних та енергозабезпечувальних галузей країни.

У функціонуванні світової системи валютно-кредитних відносин значне місце відводиться діяльності з координації і регулюванню цих відносин. У здійсненні цих функцій велика роль належить таким організаціям як Паризький та Лондонський клуби країн-кредиторів. На засіданнях Паризького клубу, як правило, розглядаються питання, що стосуються державного боргу. Це можуть бути питання відстрочки, реструктуризації і взагалі всілякого регулювання такого боргу. На засіданнях Лондонського клубу вирішуються питання, пов’язані з урегулюванням заборгованості приватного сектору тієї чи іншої країни.

Крім цих, певною мірою загальносвітових валютно-кредитних установ, існують і регіональні установи такого типу. До них належать такі організації, як Азіатський банк розвитку (створено у 1968 p.), Міжамериканський банк розвитку (почав функціонувати у 1959 p.), Африканський банк розвитку (заснований у 1963 р.)

Ці установи створені за ініціативою високорозвинених країн для допомоги в розвитку країн відповідних континентів. Свою стратегію (від залучення ресурсів до надання кредитів) ці банки будують відповідно до дій МБРР, але кожен із цих банків ураховує особливості відповідного регіону і тісно співпрацює з інституціональними установами країн регіону.