Основні цілі державного регулювання економіки

Семінарське заняття 2

Тема: Державне регулювання як функція державного управління економікою, його сфери, принципи та цілі

1.Сутність державного регулювання економіки.

Чотири критерії створення системи державного макроекономічного регулювання.

Мета і принципи здійснення державної регуляторної політики. Специфічні принципи державного регулювання економіки України.

Основні цілі державного регулювання економіки.

1.Сутність державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки (ДРЕ)- сфера діяльності органів державної влади щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб´єктів господарювання шляхом застосування різноманітних методів і засобів. Тобто, ДРЕ можна розглядати як функцію державного управління економікою, як інструмент реалізації економічної політики.

Потреба в державному регулюванні економіки теоретично обґрунтована Дж. М. Кейнсом. Мета державного втручання полягає в забезпеченні прибутковості капіталу, запобіганні соціальному вибуху, який може статися внаслідок безробіття, падіння рівня життя, інфляції та інших явищ.

Об´єктивними причинами необхідності державного регулюванняв умовах сьогодення є:

- наявність монополізму в багатьох галузях народного господарства та відсутність досконалої конкуренції;

- недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їх виробництво неефективним;

- повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків - робочої сили, капіталів, інтелектуального продукту тощо;

- забезпечення стабільності і гармонійності суспільства;

- сприяння збереженню та відтворенню природного, культурного, національно-історичного середовища існування народів;

- розв´язання питань міжнародної політики і співпраці.

Oсновними принципамистворення системи державного регулювання економіки в нашій країні є:

- принцип розумної достатності (державі підпорядковуються тільки ті функції, які не можуть виконуватись іншими ланками господарської системи внаслідок їх обмеженої компетенції та недостатніх ресурсів);

- принцип поступовості (командно-адміністративні методи регулювання замінюються правовими та економічними в міру створення об´єктивних умов - демонополізації, приватизації, стабілізації тощо);

- принцип адекватності (система державних регуляторів економіки повинна відображати реальний стан соціально-економічного розвитку).

Cутність державного регулюваня економіки комплексно розкривають його функції:

Основними функціями державного регулювання економікиє:

- регулювання макроекономічних процесів і пропорцій;

- регулювання зовнішньоекономічних відносин;

- розроблення і регулювання науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики;

- захист внутрішнього товаровиробника і пріоритетних виробництв;

- розроблення і регулювання регіональної політики;

- соціальний захист населення;

- захист особи, інтересів товаровиробника і держави;

- утримання і забезпечення ефективної роботи органів державної влади.

У період становлення ринкових відносин до цих функцій долучаються додаткові:

- формування інститутів державного регулювання економіки; створення умов та інфраструктури існування ринку; розвиток місцевого самоуправління;

- здійснення програм роздержавлення і приватизації власності;

- підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції; здійснення цінової політики; - кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом.

Л. Дідківська виділяє такі функції ДРЕ:

1. Цільову, яка полягає у визначенні цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку економіки.

2. Стимулюючу, яка передбачає формування таких важелів і регуляторів, які здатні ефективно впливати на діяльність суб´єктів господарювання.

3. Регламентуючу, здатну з допомогою нормативно-правової бази визначити певні правила діяльності для суб´єктів господарювання, сформувати відповідний правовий простір.

4. Коригуючу, яка зводиться до внесення певних змін у хід реалізації економічної політики з метою усунення негативних екстремалій.

5. Соціальну, яка передбачає регулювання державою соціальних відносин, перерозподіл доходів, соціальний захист і соціальні гарантії.

6. Контролюючу, яка означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням нормативно-правових актів, норм і стандартів.

7. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки.

Об´єктомрегулювання є господарство країни, регіонів, областей, міст і районів, а також соціально-економічні процеси: економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність, інноваційні процеси, грошовий обіг, інфляція, ціни, платіжний баланс тощо.

Суб´єктомрегулювання є держава в особі державних органів управління (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій), яка для розв´язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування інтересів залучає наукові установи, політичні партії, громадські та релігійні організації.

Економічною основою державного регулювання є бюджетний фонд, а також майно держави (засоби виробництва, споруди, транспорт, що перебувають у власності держави)

2.Чотири критерії створення системи державного макроекономічного регулювання.

В економічній літературі визначено критерії створення системи державного макроекономічного регулювання (ДМЕР).
Згідно з першим критерієм об'єктивною основою системи ДМЕР є національна макроекономіка, об'єктивна, складна й суперечлива. Структурно вона складається з двох підсистем: змістовної та регулюючої. Остання й становить державне макроекономічне регулювання. Розглядаючи регулюючу підсистему дискретно, можна виокремити її як самостійну з огляду на складність функцій з регулювання національної економіки.
Другий критерій визначення ДМЕР як системи — його діалектика. Це передусім створення сукупності правових актів, положень і норм, що регламентують законодавче і виконавче державне макрорегулювання. Далі — еволюція його економічних форм, що свідчить про розвиток економічного змісту, посилення впливу на процес виробництва і накопичення його внутрішніх та зовнішніх суперечностей. Слід додати також орієнтацію на соціальну сферу, впливаючи на яку державне макроекономічне регулювання реалізує складну систему цілей — від екології до гуманного обслуговування кожного члена суспільства.
Третій критерій, що визначає ДМЕР як систему — його використання. Державним макроекономічним регулюванням повністю опосередковуються вертикальні зв'язки: центральний апарат — галузеве управління — регіони — підприємства.
Горизонтальні економічні зв'язки (виробництво — розподіл — обмін — споживання) значною мірою опосередковані ДМЕР. Системне використання державного регулювання пов'язує мікроекономіку (виробництво) з макро-економікою (розподіл та обмін) і являє собою єдність прямих і зворотних економічних зв'язків між мікроеко-номікою, її агрегатами і суб'єктами.
Четвертий, своєрідний критерій визначення ДМЕР як системи — посилення наукового (системного) вивчення, осмислення та прогнозування його подальшого розвитку. З одного боку, він є системним відображенням у суспільній свідомості ДМЕР як єдності права, економіки, соціальної сфери, політики, ідеології, а з іншого — активно сприяє подальшому розвитку ДМЕР як складної та динамічної системи в масштабах національного та міжнародного економічного життя.
Отже, розглянувши критерії визначення системи ДМЕР, доходимо висновку, що вона є законоправною (починається із законодавчого примусу) і макроекономічною (діє в масштабах макроекономіки).

3. Мета і принципи здійснення державної регуляторної політики. Специфічні принципи державного регулювання економіки України.

Метою державного регулювання економіки є:

1. оптимізація,

2. корекція ринкового механізму,

3. забезпечення економічної та соціальної стабільності,

4. зміцнення економічної безпеки,

5. підвищення конкурентоспроможності держави.

З ускладненням суспільних відносин, зростанням економічних і соціальних суперечностей з'явилося урядове, судове та економічне регулювання. Нині, в умовах науково-технічного прогресу, коли прискорюються темпи і ускладнюються процеси інтернаціоналізації економіки, державне регулювання доповнилося соціальним та інформаційним аспектами і набуло властивості міждержавної координації світового господарства, включаючи світовий ринок; поєднання національно-державного підходу та інтернаціонального досвіду державного регулювання в умовах реформування економіки. У світовому господарстві нагромаджено великий досвід щодо здійснення економічних реформ і державного регулювання цього процесу. Ці принципи реалізуються залежно від наукового дослідження світового досвіду державного регулювання реформ в економіці й розробки власної національної програми; правового, політичного, матеріального і особливо фінансового забезпечення ефективного державного регулювання; постійного поєднання державного регулювання економічних процесів з ринковим. Створюючи систему державного регулювання економіки в Україні, важливо так само дотримуватись певних принципів. Наведемо основні з них:

Принцип ефективності. Державне регулювання має передбачати кінцевий економічний ефект. Заходи державного регулювання мають здійснювати раціональну політику і виправляти такі негативні елементи ринку, як монополія та циклічність.

Принцип справедливості. Оскільки ринок виявляє нерівність людей, то держава за допомогою відповідних регуляторів має коригувати цю систему перерозподілом з метою встановлення певної справедливості засад. Це здійснюється через прогресивне оподаткування, запровадження політики підтримки доходів (допомога людям похилого віку, непрацездатним, багатодітним), страхування безробітних і т. ін.

Принцип стабільності. Забезпечує необхідний вплив на економіку з метою вирівнювання підйомів і нівелювання спадів ділового циклу, стримування безробіття, підтримки економічного розвитку. За допомогою заходів державної фінансової, податкової, зовнішньоекономічної та митної політики справляється вплив на рівень виробництва, зайнятість, інфляцію.

Принцип системності державного впливу. Передбачає комплексний, системний підхід до розв'язання економічних, соціальних, екологічних, зовнішньоекономічних та інших проблем.

Принцип адекватності. Потребує, щоб система державних регуляторів економіки та засоби їх застосування відображали реалії сучасного етапу соціально-економічного розвитку і політичної надбудови України як незалежної держави, а також оцінку загальної політичної та економічної ситуації. Досягнення виваженого державного втручання забезпечується тим, що державі передаються лише ті економічні функції, які не можуть ефективно виконувати самі виробники та інші суб'єкти ринкових відносин.

Принцип оптимального поєднання адміністративно-правових та економічних важелів. Адміністративні методи макроекономічного регулювання мають гарантувати формування оптимальної відтворювальної структури. Економічні важелі застосовуються з метою стимулювання ефективного використання ресурсів, виробничої та інвестиційної діяльності, розв'язання соціальних проблем. Передбачається також використання економічних механізмів і регуляторів у ході прийняття управлінських рішень.

Принцип поступовості та етапності. В умовах переходу до нової системи державного регулювання потрібно, щоб командно-адміністративні регулятори замінювались на економічні тією мірою, якою створюються об'єктивні умови — здійснюються процеси роздержавлення, приватизації чи стабілізації. Особливе значення для державного регулювання в Україні має врахування фактора часу. Доцільність і масштаби державного регулювання при розв'язанні національних, регіональних і галузевих проблем визначають необхідність урахування економії часу як умову найшвидшого розв'язання нагальних завдань. Це стосується насамперед питань розвитку паливно-енергетичного комплексу, забезпечення економіки України енергоносіями, реструктуризації металургійного комплексу.

Принцип забезпечення єдності стратегічного і поточного державного регулювання та його оперативності. Стратегічне державне регулювання має загальнодержавне значення. Мета його — зберегти економічний і соціальний стратегічні курси держави, закладені у програми реформ, а також у національні, цільові, комплексні та інші програми. З метою дотримання стратегічного курсу держава формує і контролює перелік ресурсів стратегічно важливого значення.

Поточне державне регулювання має за мету забезпечити реалізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної та політичної ситуації, що зумовлює гнучкість системи державного впливу. Оперативне поточне державне регулювання спирається на різні види економічної політики: податкову, емісійну, кредитну, бюджетну, соціальну та інші.

У межах поточного регулювання уряд України формує державний бюджет, визначає основні напрямки податкової політики, а також характер зовнішньоекономічної політики (розробляючи митні тарифи, експортні квоти і т. ін.). Ці складові державного управління економікою мають бути взаємопов'язані і здійснюватися системно, для того щоб забезпечувати комплексну реалізацію стратегічного курсу держави.

Важливим принципом державного регулювання є дотримання вимоги матеріально-фінансової збалансованості з метою забезпечення ресурсного потенціалу суспільства, регулювання фінансових потоків (гроші, зобов'язання за кредитом, акції, цінні папери тощо).

Крім загальних принципів, на яких базується система державного регулювання загалом, слід назвати й нові принципи бюджетної політики та податкового регулювання, що передбачають:

1. економічну самостійність бюджетів усіх рівнів, їх реальне формування на стабільній нормативній базі;

2. необхідність узгодження самостійних бюджетів із фінансуванням республіканського бюджету;

3. оптимальний рівень бюджетного дефіциту, гнучке збалансування між загрозою інфляції та потребою в підвищенні суспільного попиту;

4. раціональне поєднання інтересів дохідної частини бюджету і стимулювання роботи підприємців на основі виважених податкових ставок.

Важливе значення при формуванні системи заходів державного регулювання має дотримання основних принципів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема:

· суверенітет України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

· свобода зовнішньоекономічного підприємництва;

· еквівалентність обміну, неприпустимість демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів;

· захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності;

· створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності для розвитку всіх видів підприємництва і всіх напрямків використання доходів та реалізації інвестицій, що не заборонені законом.

4. Основні цілі державного регулювання економіки.

Визначення цілей є одним із конструктивних елементів системи державного регулювання поряд з принципами, сферами, об'єктами, формами і засобами впливу держави.

Цілі державного регулювання на кожному історичному етапі залежать від багатьох чинників: ступеня загального розвитку економіки; структури економіки на сучасному етапі та бажаної в майбутньому; міри участі країни в міжнародному поділі праці.

Класичний "набір" цілей державного регулювання економічно розвинених країн такий:

· економічний розвиток;

· повна зайнятість;

· економічна ефективність;

· стабільний рівень цін;

· економічна свобода;

· справедливий розподіл доходів;

· економічна забезпеченість;

· збалансованість експорту та імпорту.

Стосовно економіки України потрібно окреслити пріоритетні економічні цілі, які б відповідали новому ринковому механізму господарювання та відбивали національні інтереси. Основною метою державного регулювання економіки України має стати розвиток виробничих сил країни, який у кінцевому підсумку оцінюється через підвищення добробуту народу. Причому категорія "виробничі сили" має відбивати нову ситуацію в постіндустріальному світі.

Структуру виробничих сил формують: інтелект, інформаційна база, науково-творчий потенціал; підприємницький ресурс; праця та її мотивація; техніка і технологія (засоби праці); енергетична праця; матеріально-сировинна база; територіально-просторовий розвиток; організаційно-структурні чинники; культурне середовище.

Виробничі сили, що розглядаються в такому розширеному розрізі, становлять каркас постійного розвитку системи господарювання держави. Розвиток виробничих сил — критеріальний параметр, що поєднує цілі реформ і засоби їх реалізації. %

До цілей державного регулювання в умовах переходу України до ринкових відносин належать також конкретні цілі, що випливають з основної мети:

ü забезпечити матеріально-вартісну збалансованість розвитку й узгодженої діяльності всіх галузей і сфер економіки, спрямованої на досягнення намічених соціально-економічних цілей;

ü створити сприятливі зовнішні економічні умови для розширеного відтворення виробництва всередині країни;

ü оздоровити фінансовий стан економіки;

ü стабілізувати збільшення обсягів виробництва;

ü відновити місце України в міжнародному поділі праці;

ü забезпечити соціальний захист населення;

ü забезпечити раціональне природокористування та створити сприятливі економічні умови для життя населення.

Зазначені цілі можна деталізувати і далі. Так, з метою оздоровлення фінансового стану економіки слід застосовувати інструменти фінансово-бюджетного та грошово-кредитного регулювання, зокрема:

1. зміцнювати фінансову базу місцевих органів влади за рахунок податкових відрахувань;

2. посилювати податковий вплив на підприємства і підприємців, які зменшують обсяги виробництва важливої народногосподарської продукції;

3. запобігати багаторазовому оподаткуванню однієї й тієї самої виробничо-господарської діяльності;

4. сприяти оптимальному обмеженню суми податків, що стягуються з підприємств, без різкого зменшення дохідної частини бюджету;

5. за допомогою механізму податкової політики стимулювати матеріальну заінтересованість виробників у соціальному захисті громадян;

6. забезпечити організацію оподаткування на стабільній законодавчій основі, простоту сприйняття законодавчих актів та справедливість оподаткування;

7. активізувати виробництво товарів народного споживання за допомогою заходів податкової політики.

До цілей кредитного регулювання на шляху переходу до ринку належать такі:

ü удосконалити кредитні механізми;

ü поширити практику довгострокового кредитування;

ü посилити стимулюючу роль кредиту за рахунок диференціації відсоткових ставок;

ü підвищити оперативність кредитування.

Важливою умовою гальмування і припинення спаду виробництва є структурна переорієнтація економіки, інструментом структурних перетворень — інвестиційна політика. До першочергових цілей структурної переорієнтації належать такі:

§ стимулювати заінтересованість підприємств в інвестиційній діяльності;

§ створити передумови розвитку науково-технічного прогресу;

§ забезпечити підвищення раціонального рівня зайнятості;

§ сприяти задоволенню найважливіших потреб населення;

§ стимулювати розвиток енерго- та ресурсозберігаючих виробництв.

Важливою сферою державного регулювання є зовнішньоекономічні зв'язки. У цій сфері слід розв'язати певні завдання, що сприятимуть підвищенню рівня розвитку економіки країни:

1. оздоровити валютні відносини;

2. захищати економічні інтереси України;

3. забезпечити збалансованість економіки і рівновагу внутрішнього ринку України;

4. стимулювати прогресивні структурні зміни в економіці, зокрема зовнішньоекономічні зв'язки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

5. створити найсприятливіші умови для залучення економіки України до системи світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн;

6. заохочувати конкуренцію та ліквідацію монополізму в зовнішньоекономічній діяльності.