Етапи життєвого циклу організації
| Етапи життєвого циклу організації | Особливості діяльності організації |
| 1.«Народження» | Проникнення на ринок; забезпечення виживання за збиткової діяльності; забезпечення у достатніх обсягах капітальних вкладень для започаткування діяльності організації |
| 2. «Дитинство» | Закріплення на ринку, його окремих сегментах; забезпечення беззбиткової діяльності |
| 3. «Юність» | Суттєве розширення цільових сегментів ринку; забезпечення високих темпів зростання прибутку; інвестування розвитку на засадах самофінансування |
| 4. «Рання зрілість» | Подальше розширення сегментів ринку; орієнтація на регіональну диверсифікацію; забезпечення стабільного росту прибутків на оптимальному рівні |
| 5. «Завершальна зрілість» | Формування іміджу підприємства; збалансоване зростання; орієнтація на галузеву диверсифікацію діяльності з метою підтримання рівня конкурентоспроможності; забезпечення підтримання рівня прибутковості на оптимальному рівні |
| 6. «Старіння» | Збереження позицій або часткове зменшення обсягів виробництва; згортання діяльності; зниження прибутковості, фінансової стійкості |
| 7. «Відродження» | Суттєве оновлення форм, видів та напрямів діяльності; забезпечення умов для зростання прибутковості; залучення значних обсягів інвестицій |
Організаційну культуру формують об'єктивні та суб'єктивні елементи. До суб'єктивних елементів культури організації належать організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла тощо. Об'єктивні елементи: місцерозташування організації, дизайн і обладнання робочих місць, престиж та імідж організації тощо.
Колективи (групи) працівників в організації
Кожна організація складається з формальних і неформальних груп (колективів), які внаслідок дії різноманітних чинників взаємодіють у різних конфігураціях, що впливає на загальну якість і ефективність діяльності.
38 Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту
Колектив (група) — дві й більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб.
Формальні групи працівників. Група і колектив є ідентичними за своєю суттю термінами (перший поширені-ший на Заході, другий — у пострадянських країнах). Групи, які створені волею керівників організації, називають формальними. Здебільшого вони виникають при поділі праці:
— горизонтальному (формування підрозділів);
— вертикальному (виникнення рівнів управління). Первинною функцією формальних груп є виконання
певних завдань і досягнення конкретних цілей.
У кожній організації існує три типи формальних груп:
— групи керівників (командні групи);
— цільові виробничі (господарські) групи;
— комітети.
До груп керівників можуть належати: президент компанії та віце-президенти; директор магазину і завідувачі відділами; командир авіалайнера, другий пілот і борт-інженер; директор заводу та його заступники; начальник цеху та його заступники.
Цільові виробничі (господарські) групи формують особи, які виконують одне завдання. Вони мають певну самостійність, самі планують свою роботу, є вузькоспеціа-лізованими, щодо них застосовують окремі елементи цільового стимулювання тощо. Так, групу технологів і конструкторів, створену для проектування нової моделі автобуса, можна додатково стимулювати нарахуванням премії в розмірі до 50% посадових окладів. В організації можуть існувати групи конструкторів, технологів, фінансистів, постачальників, рекламознавців, економістів, маркетологів, дизайнерів та ін.
Комітет — це група, якій організація делегує повноваження для виконання конкретного завдання. До комітетів належать ради, комісії, збори, команди, товариства тощо. За функціональним призначенням виділяють два основні типи комітетів:
— спеціальний (тимчасовий) — створюється для виявлення проблем, розв'язання локальних, глобальних чи делікатних питань, вироблення альтернативних рішень тощо;
— постійний — діє перманентно і має конкретну, найчастіше довготривалу мету (рада директорів, науково-технічна рада організації, ревізійна комісія, товариство
Організації як об'єкти управління
покупців у процесі приватизації, група планування, комісія з розгляду скарг працівників, комісія з перегляду заробітної плати та ін.).
На нижчих рівнях управління комітети можуть створюватися з метою сприяння підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, удосконаленню технології, розв'язанню соціальних проблем, погашенню конфліктів у колективі працівників тощо. Так, в компанії «ІВМ» важливу стратегічну та оперативну роль в управлінні відіграє рада директорів, до якої входить 16 осіб. Очолюють її голова і президент, два члени (колишні її голови), а всі інші — представники від корпорацій. Голова ради директорів, президент компанії, два старших віце-президенти утворюють комітет з менеджменту, який формує політику компанії.
Створювати комітети доцільно:
— під час розв'язання проблеми в новій галузі знань, новій сфері діяльності;
— за необхідності прийняття непопулярних рішень (скорочення чисельності працівників, зменшення заробітної плати, ліквідація підрозділів, зниження на посаді тощо);
— з метою координації діяльності підрозділів, служб, окремих працівників і колективів;
— для підняття морального духу працівників організації, стимулювання «бійцівських» якостей окремих посадових осіб;
— з метою децентралізації управління, делегування певних повноважень «вниз», поділу сфер впливу між рівнями управління;
— для ефективнішої реалізації загальних функцій менеджменту;
— при виборі та коригуванні менеджером конкретного стилю керівництва.
Можливе виникнення і неформальних комітетів (наприклад, страйкового комітету). Тоді менеджер повинен застосовувати «правила гри», характерні для неформальних груп. Ефективною альтернативою може бути формалізація таких комітетів.
Формальні групи повинні працювати як єдиний налагоджений колектив. Чим краще керівник володіє механізмами управління групами і факторами впливу на них, тим сильніше він впливатиме і на окремих осіб (працівників), і на результати діяльності організації. Лі Якокка, видатний практик-менеджер у книзі «Кар'єра менеджера» зазначав, що головну увагу менеджер пови-
Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту
Організації як об'єкти управління
нен звертати на створення згуртованого, цілісного та цілеспрямованого колективу. За його словами, у бізнесі колективи працівників слід формувати як спортивні команди, починаючи з найелементарніших речей. Гравці (члени колективу) повинні знати основні правила та прийоми гри і вміти правильно обирати свої позиції. Далі потрібно встановити дисципліну та навчити її дотримуватися, запровадивши певні стимули та санкції. Команда повинна бути дружною та націленою на досягнення певної глобальної мети, відчувати свою безпосередню причетність до бізнесових результатів.
Неформальні групи працівників. Менеджер повинен звертати на них особливу увагу, оскільки вони можуть стати домінуючими в організації, проникати в інші неформальні й формальні групи і відчутно впливати на управління. Не завжди пересічний працівник чи навіть керівник усвідомлює те, що він уже опинився в складі неформальної групи.
Для виявлення природи неформальних організацій американські дослідники, до яких з часом приєднався Елтон Мейо (1880—1949), провели кілька експериментів на заводі Хоторна (компанія «Вестерн Електрик», м. Чикаго).
На першому етапі (без участі Е. Мейо) дослідники зосередилися на з'ясуванні впливу інтенсивності освітлення на продуктивність праці. Робітників було поділено на контрольну і експериментальну групи. При збільшенні, а потім зменшенні освітлення продуктивність праці обох груп зросла. Так було виявлено, що в колективі діють чинники, які характеризуються не лише фізичними параметрами, особливостями технології, обладнання, організації виробництва.
На другому етапі (з участю Е. Мейо) було проведено лабораторний експеримент зі складальницями реле (шість працівниць). їм надали велику свободу спілкування, практикували додаткові перерви, скорочення робочого дня, тижня тощо. При цьому продуктивність праці зростала. Характерним виявилось і те, що продуктивність не знизилася і після повернення до попередніх умов роботи.
На третьому етапі внаслідок багатьох бесід, опитувань, у яких узяло участь понад 20 тис. працівників, було виявлено, що продуктивність праці залежить як від самого працівника, так і від трудового колективу.
На четвертому етапі на дільниці з виготовлення банківської сигналізації було запроваджено колективне матеріальне стимулювання продуктивності праці. Очіку-
валося, що кращі робітники будуть заохочувати працювати продуктивніше менш дисциплінованих і вправних. Але виявилось, що кваліфікованіші робітники уповільнювали темп роботи через небажання долати норми, встановлені групою. А робітники, які раніше відставали, старалися працювати краще. Тобто сформувався певний усереднений стереотип ставлення до праці. Хоторнський експеримент навів на такі висновки:
— важливими у менеджменті є чинники поведінки;
— значний вплив на результати діяльності організації мають стосунки підлеглих з керівниками;
— учасники експерименту працюють старанніше від усвідомлення особистої причетності до експерименту (так званий Хоторнський ефект);
— важливу роль у менеджменті відіграє форма контролю;
— соціальні та психологічні чинники мають сильніший вплив на продуктивність праці за належно організованої роботи, ніж фізичні (відкриття Е. Мейо дає змогу з'ясувати види соціальної взаємодії);
— кожна організація є також і соціальною системою. Результати Хоторнського експерименту активізували процес вивчення неформальних груп.
Неформальні та формальні групи мають певні спільні характеристики:
— ними управляють лідери з метою розв'язання певних завдань на основі конкретної ієрархії;
— мають певну структуру управління і взаємодії;
— використовують у своїй діяльності неписані правила (норми);
— застосовують певну систему винагород, заохочень і санкцій.
Не менш суттєвими є і відмінності між ними:
— формальні групи створюються продумано, за планом, а неформальні спонтанно;
— структура формальних груп формується свідомо, неформальних — унаслідок соціальної взаємодії;
— до формальної групи вступають з метою реалізації її цілей, отримання доходу, досягнення престижу тощо, до неформальної — для задоволення потреб у причетності, взаємодопомозі, взаємозахисті, тісному спілкуванні;
— формальна група створюється, як правило, за рішенням керівників, неформальна — внаслідок зацікавленості, симпатії тощо.
Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту
Основні особливості неформальних груп:
— застосування соціального контролю, який здійснюється через встановлення і закріплення групових еталонів допустимої поведінки, жорстких санкцій, відчуження тощо;
— опір змінам, який виникає у зв'язку із загрозою існуванню неформальної групи;
— наявність неформальних лідерів, які посідають таке ж становище, .що й лідери формальних груп. Відмінність між ними лише в тому, що лідер формальної групи отримує свої повноваження офіційно (в конкретній сфері), а лідер неформальної — через визнання його групою. Тому сфера впливу неформального лідера може виходити за адміністративні межі формальної організації, але все-таки його основні функції стосуються допомоги групі в досягненні цілей та закріпленні її існування.
До характеристик, які виділяють лідера неформальної групи, належать: вік, освіта, посада, професійна компетентність, досвід, знання, інтелект, стать, характер, розміщення робочого місця, свобода пересування. Інколи у групі можуть існувати два лідери: один — для досягнення цілей групи, другий — для соціальної взаємодії.
Американський дослідник груп Дж. Хоманс виявив, що в процесі виконання завдань люди вступають у взаємодію, внаслідок чого виникають позитивні та негативні емоції в колективі, а також щодо керівників. Емоції можуть спричиняти зниження ефективності діяльності організації, прогули, плинність кадрів, появу скарг. Модель Хоманса показано на рис. 1.7.
| ,------------------» | ЕМОЦІЇ | «----------------1 | ||||
| ВЗАЄ | МОДІЯ | ДІЯЛЬНІСТЬ | ||||
Рис. 1 7. Графічне зображення моделі Дж, Хоманса
Неформальні групи та організації можуть перешкоджати досягненню формальних цілей, негативно впливати на дисципліну праці, поширювати неправдиві чутки, сприяти висуненню некомпетентних керівників, стримувати модернізацію виробничо-господарської діяльності.
Організації як об'єкти управління
Оскільки неформальні групи (організації) є явищем об'єктивним, то менеджер повинен навчитись ефективно управляти ними. Для цього доцільно:
— визнати існування неформальної групи, а також те, що її ліквідація може спричинити розпад формальної організації;
— вміти вислуховувати думки, міркування та пропозиції членів і лідерів неформальної групи;
— впливати на діяльність неформальних груп шляхом застосування загальних методів менеджменту;
— оцінювати кожне рішення з позиції забезпечення якісної взаємодії управлінців з неформальною групою;
— залучати лідерів і членів неформальних груп до участі у виробленні управлінських рішень;
— здійснювати оперативне забезпечення працівників точною інформацією з метою запобігання неправдивим чуткам, які може поширювати неформальна група (організація).
Умови ефективної діяльності груп працівників.Управління групами слід здійснювати на засадах застосування загальних функцій менеджменту: планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання. Обов'язковим елементом функціонування всіх груп є збори, на яких вирішують проблеми, виробляють і ухвалюють рішення. Важливо чітко встановити періодичність їх проведення; зміст проблем, які виноситимуться на їх розгляд; перелік учасників; технічні засоби, які необхідно буде застосувати тощо.
Дбаючи про забезпечення ефективності проведення зборів, корисно скористатися рекомендаціями американського спеціаліста Бредфорда, які зводяться до таких
положень:
— складати конкретний порядок проведення зборів;
— забезпечувати вільний обмін інформацією між членами групи;
— повністю використовувати здібності її членів (компетентність, досвід, знання, підприємливість, талант, ідеї тощо);
— створювати атмосферу довіри, самовираження;
— розглядати конфлікт як позитивний чинник і управляти ним;
— за результатами зборів підводити підсумки та окреслювати майбутні заходи;
— забезпечувати вільне передавання інформації з метою уникнення однодумства;
Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту
Організації як об'єкти управління
— призначати «опонента» для висунення альтернативних ідей та «адвоката» для захисту навіть неправомірних позицій;
— забезпечувати вислуховування різних точок зору, а також їх критику тощо.
Менеджер повинен усвідомлювати, що група зможе реалізувати свої ідеї та забезпечити ефективну діяльність за позитивного впливу різних чинників.
• Чисельність групи. На думку різних фахівців групи можуть складатися з 3—9, 4—5, 5—8, 5—11 осіб. Відомо, що найефективніше працюють бригади робітників чисельністю від 5 до 25 осіб.
• Склад групи. Досвід свідчить, що група повинна охоплювати людей, які дотримуються різних позицій, сповідують різні ідеї, наділені неоднаковими способами мислення, поглядами на життя тощо.
• Групові норми. До них належать гордість за свою роботу, бажання досягнути мети і забезпечити прибутковість, принципи колективної праці, професійна підготовка, позитивне ставлення до нововведень, способи захисту чесності, стосунки між членами колективу, методи розподілу заробітків тощо.
• Згуртованість членів групи.
• Групова однодумність. Постає як механізм пригнічення окремої особистості з метою збереження гармонії групи.
• Конфліктність усередині групи. її можуть зумовити відмінності в цінностях, поглядах, оцінках.
• Статус членів групи. Визначається старшинством у посадовій ієрархії, посадою, розташуванням кабінету, освітою, рівнем заробітної плати (доходів), соціальними талантами, досвідом, інформованістю людей тощо.
• Ролі членів групи. Йдеться про їх участь у розв'язанні групових завдань, висуненні альтернативних рішень, підготовці інформації, налагодженні комунікацій тощо.
• Забезпеченість групи інформацією.
• Взаємини групи з керівниками організації, її підрозділами, службами, посадовими особами, а також з іншими групами.
• Наявність встановлених прав та обов'язків у членів групи.
• Швидкість прийняття та виконання рішень.
• Механізм прийняття компромісних рішень.
• Формування витрат (матеріальних, трудових, фінансових), пов'язаних із функціонуванням груп.
• Використання функцій і методів менеджменту в процесі управління групою.
• Формування, підбір (поява) лідерів групи.
• Застосування стилів керівництва при управлінні групою.
Формування груп в організації з урахуванням наведених чинників та управління ними через застосування функцій, методів менеджменту і управлінських рішень дає змогу знівелювати негативні наслідки внутрішньогру-пової і міжгрупової взаємодій та підвищити ефективність функціонування кожної групи зокрема та організації загалом.
Фактори впливу на організацію
Діяльність організації залежить від різноманітних факторів.
Фактори впливу на організацію — рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів.
Фактори визначають протікання всіх організаційних процесів (постачання, виробництва, збуту, науково-технічного розвитку тощо). їх класифікують за 2 ознаками:
— рівень впливу (мікрорівень, макрорівень);
— середовище впливу (внутрішнє, зовнішнє). За рівнем впливу виділяють:
— мікроекономічні фактори (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси, партії, постачальники, споживачі, конкуренти тощо), які діють на рівні підприємств;
— макроекономічні фактори (законодавчі акти, укази, постанови органів державної влади, система економічних відносин у державі, стан економіки, міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні, соціально-культурні обставини, особливості міжнародних економічних відносин), вплив яких виявляється на рівні галузей та держав.
За середовищем впливу виокремлюють:
— фактори внутрішнього середовища організації (формують організацію із середини);
— фактори зовнішнього середовища організації (пов'язані з розглядом організації як відкритої системи).
Залежно від особливостей та стану виробничо-господарської діяльності на підприємстві, фактори внутріш-
Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту
Організації як об'єкти управління
нього та зовнішнього середовища можуть виявляти як позитивний, так і негативний вплив.
Фактори внутрішнього середовища організації.Внутрішнє середовище організації визначають внутрішні фактори — ситуаційні рушійні сили всередині організації. Основними факторами в будь-якій організації є цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси (табл. 1.4).
Таблиця 1.4
Характеристика факторів внутрішнього середовища організації
| Фактори внутрішнього середовища організації | Зміст внутрішнього середовища організації |
| Цілі | Конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи). Відрізняються за тривалістю та змістом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організації |
| Структура | Взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних сфер), які виконують служби або підрозділи. Поєднує горизонтальний і вертикальний поділи праці в організації. Виділяють високу і плоску структури управління організацій |
| Завдання | Види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін, задіюючи предмети, знаряддя праці, інформацію, людей тощо |
| Технологія | Засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини тощо) на вихідні (продукт, виріб). Історично технологія формувалась у процесі трьох переворотів: промислової революції, стандартизації, механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем. За ознакою рівня організації виробництва технології поділяють на групи: — технології дрібносерійного та індивідуального (одиничного) виробництва; —■ технології масового або великосерійного виробництва; — технології безперервного виробництва. 3 огляду на особливості їх внутрішньої організації та застосування на виробництві виділяють: — багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля); |
Продовження таблиці 1.4
| — посередницькі технології (банківська справа); —інтенсивні технології (монтаж кінофільму). В Україні найчастіше технології класифікують на індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масово-потокові | |
| Працівники | Найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації. їх ролі визначаються здібностями, кваліфікацією, обдарованістю, освітою, потребами, сприйняттям корпоративного духу, знаннями (фаховістю), поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням (склад групи, до якої входять), наявністю якостей лідера тощо |
| Ресурси | Це природні, сировинні, матеріальні, фінансові та інші цінності, які можуть бути використані для створення товарів, надання послуг, одержання певних результатів. Йдеться про ресурси, які організація має у власності, але ще не використовує у своїй діяльності. Основними ресурсами для забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства є: — трудові (робоча сила); — матеріальні (сировина, матеріали, комплектування тощо); — фінансові (власні кошти, кредити, інвестиції та ін.); — інформаційні (результати маркетингових досліджень, замовлення, запити, оферти (пропозиції щодо укладання угод), повідомлення тощо); — технологічні (техніка, технологія тощо); — енергетичні (паливо, мастила та ін.) |
Фактори зовнішнього середовища організації.Ситуаційний підхід потребує врахування не лише факторів внутрішнього, а й зовнішнього середовища — чинників, які впливають на діяльність підприємства ззовні. їх поділяють на фактори прямої (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності) і непрямої (впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини) дїі. Фактори непрямої дії мають властивість впливати через фактори прямої дії. Фактори зовнішнього середовища прямої та непрямої дії наведені на рис. 1.8.
При оцінці факторів зовнішнього середовища слід враховувати такі характеристики:
— взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може спричинити зміну інших);
Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту
ФАКТОРИ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
| 1ПРЯМОЇ ДІЇ | |||
| Споживачі | |||
| Постачальники | |||
| Конкуренти | |||
| Державні органи влади | |||
| Інфраструктура | |||
| Законодавчі акти | |||
| Профспілки, партії, громадські організації | |||
| Система економічних відносин у державі | |||
| Організації-сусіди | |||
| І | |||
| НЕПРЯМОЇ ДІЇ | |||
| Міжнародні події | |||
| Міжнародне оточення | |||
| Науково-технічний прогрес | |||
| Політичні обставини | |||
| Соціально-культурні обставини | |||
| Рівень техніки та технології | |||
| Особливості міжнародних економічних відносин | |||
| Стан економіки | |||
Рис. 1.8. Фактори зовнішнього середовища організації
— складність зовнішнього середовища (значна кількість факторів, великий спектр способів впливу);
— рухомість зовнішнього середовища (швидкість зміни оточення організації);
— динамічність зовнішнього середовища (змінність оточення організації);
— невизначеність зовнішнього середовища (обмеженість інформації);
— взаємозалежність факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ;
— багатогранність зовнішнього середовища. Характеристику факторів зовнішнього середовища
прямої дії наведено в табл. 1.5, а факторів зовнішнього середовища непрямої дії в табл. 1.6.
Організації як об'єкти управління
Таблиця 1.5 фактори зовнішнього середовища організації прямоїдії
| фактори зовнішнього середовища прямої дії | Характеристика факторів | |
| Вплив факторів на організацію | Вплив організації на фактори | |
| Споживачі | Будь-яка організація у ринкових умовах орієнтується у своїй діяльності на забезпечення потреб споживачів, виробляючи такі товари та послуги, на які існує незабезпечений попит з їхнього боку | Організація може впливати на формування попиту та смаків споживачів завдяки рекламній кампанії, надання додаткових послуг, привабливіших пропозицій тощо |
| Постачальники | Постачальники забезпечують організацію необхідними вхідними елементами (ресурсами). При цьому несвоєчасні поставки, підвищення, цін на ресурси, недотримання вимог постачальниками знижує ефективність діяльності організації | Організація може застосовувати диверсифікований підхід до постачальників і таким чином захистити себе від певних ризиків та висувати свої вимоги до них |
| Конкуренти | Конкуренція заохочує організацію постійно вдосконалювати свою виробничо-реалізаційну діяльність з метою досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності | Поліпшення економічних, технологічних, естетичних та інших характеристик продукції суттєво впливає на ринкові позиції конкурентів |
| Органи державної влади -------•--------- | До них належать органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. В Україні — це Верховна Рада України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація України, регіональні органи управління тощо. Вони розробляють, формулюють та затверджують засади функціонування організацій у державі, контролюють виконання та дотримання законодавства, інших вимог | Організації можуть вносити певні пропозиції стосовно діяльності державних органів влади, оскаржувати окремі інструкції органів державної влади, вимагаючи здійснення відповідних дій тощо |
Сутність, значення та особливостьрозвитку менеджменту
Продовження таблиці 1.5
| Інфраструктура | )хоплює фінансові нституції, транспортні сполучення, зв'язок, консалтингові служби тощо. Впливає на швидкість та якість розрахунків, перевезення, >тримання необхідної інформації, що визначає ділові відносини організації | )рганізація може бути задіяна у розбудові нфраструктури регіону, надавати сонкретні пропозиції щодо удосконалення певних складових нфраструктури тощо |
| Законодавчі акти | 5удь-яка організація функціонує на засадах базових законодавчих актів: Закон України «Про підприємства», Закон України «Про підприємництво», Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ін. | Організації можуть пропонувати певні зміни до законодавчих актів, ініціювати прийняття конкретних законів, критикувати законодавчу базу тощо |
| Профспілки, партії, громадські організації | Профспілки на підприємствах здійснюють контроль за дотриманням трудового законодавства, дбають про поліпшення умов праці, підвищення її оплати, покращення охорони здоров'я та відпочинку, розвиток спорту, художньої самодіяльності. Вони укладають із керівництвом підприємства колективні договори, де обумовлюються всі питання, пов'язані з умовами, оплатою та організацією праці тощо. Партії беруть безпосередню участь в законотворчому процесі, результати якого теж безпосередньо впливають на організацію. Виступають також ініціаторами страйків, опозиційних дій тощо | Керівництво організації може відхиляти умови профспілок, не погоджуватися з окремими їхніми вимогами, вести переговори 3 НИМИ ТОЩО. Організації можуть лобіювати свої інтереси в законодавчих і виконавчих органах влади через представни ків партійних організацій тощо |
Організації як об'єкти управління
Закінчення таблиці 1.5
| Система економічних відносин у державі | Формує умови, правила і принципи функціонування організації. В ринкових умовах підприємство працює за законами попиту, пропозиції, конкуренції тощо | Якщо умови функціонування підприємств в окремій економічній системі стають нестерпними, то організації можуть протестувати, вимагати створення інших умов їх діяльності |
| Організації-сусіди | Впливають на організацію, працюючи з нею на одних площах, використовуючи спільні комунікації, склади, приміщення тощо | Організація може відокремити комунікації, викупити приміщення, що орендуються організаціями-сусідами, тощо |
Таблиця 1.6
Характеристика факторів зовнішнього середовища організації непрямої дії
| Фактори зовнішнього середовища організації непрямої дії | Характеристика факторів зовнішнього середовища організації непрямої дії | Приклади впливу на організацію факторів зовнішнього середовища непрямої дії |
| Міжнародні події | Будь-які політичні, економічні, соціальні, військові події, що відбуваються у світі й торкаються більше двох країн світового співтовариства | Внаслідок терактів у СІЛА були заборонені протягом певного часу всі авіарейси, що з'єднували цю країну з іншими країнами світу. Організації інших держав, які мали постачальників у СІЛА, не змогли своєчасно отримати необхідні ресурси для виробничо-господарської діяльності |
| Міжнародне оточення —■—--------------- | Характеризує економічний, політичний, соціальний стан країн, з контрагентами яких співпрацює підприємство | Якщо одна із сусідніх держав (де розміщуються контрагенти організації) застосувала економічні санкції до нашої країни, то вона у відповідь може |
Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту
Організації як об'єкти управління
Продовження таблиці 1.6
Закінчення таблиці 1.6
| також запровадити певні економічні обмеження (заборона імпорту, експорту певних видів товарів, запровадження адміністративних бар'єрів тощо). Звичайно, тоді організація ризикує втратити можливість співпрацювати з контрагентами сусідньої держави | |||||
| Науково-технічний прогрес (НТП) | Охоплює процес розвитку науки й техніки, що зумовлює глибокі перетворення в усіх верствах суспільства. Особливістю НТП є високі темпи розвитку науки, скорочення часу впровадження фундаментальних наукових винаходів, створення прогресивних технічних засобів, технологій тощо | Підприємство впроваджує нову сучасну технологічну лінію виробництва радіаторів. Це дає змогу поліпшити якість продукції та зменшити її вартість. У таких умовах продукція стає конкурентоспроможнішою. А підприємство стає серйозним конкурентом для інших організацій, що працюють на ринку систем опалення | |||
| Політичні обставини | До них належать обставини, що склались у процесі формування державного устрою, здійснення реформ, розвитку суспільства, політичної боротьби тощо | Напередодні виборів політики з метою досягнення позитивного іміджу в народі та для популяризації своєї громадянської позиції приймають сприятливі для функціонування підприємств законодавчі акти (зменшення податків, зростання пільг тощо) | |||
| Соціально-культурні обставини | Відображають загальний рівень культури в країні, стан соціального забезпечення громадян, доходи на душу населення, соціальну стабільність, розвиток мистецтв, літератури, науки тощо | Високий рівень культури і доходів населення сприяє формуванню висококваліфікованої робочої сили, що у свою чергу зумовлює виготовлення якісної конкурентоспроможної продукції | |||
| Рівень техніки та технології | Демонструє відповідність стану техніки та технології сучасним вимогам: ресурсоеко-номності, простоті в застосуванні, використанні новітніх інформаційних та комп'ютерних систем, високому рівню автоматизації, безпечності, продуктивності тощо | Якщо на підприємстві застаріле обладнання, яке є небезпечним для працівників, високотравматичним, то профспілки вимагатимуть від його керівників закупівлі сучасного устаткування для створення нешкідливих та безпечних умов праці | |||
| Особливості міжнародних економічних відносин | Включають особливості міжнародної торгівлі, міграції робочої сили, вивозу капіталу, міжнародних фінансово-кредитних і валютних відносин | Певні тарифні та нетарифні обмеження, що застосовуються іноземними країнами щодо країни базування організації, можуть зробити економічно невигідною співпрацю з контрагентами, які функціонують у них | |||
| Стан економіки | Характеризує загальний рівень розвитку економіки: високорозвинута; слаборозвинута; економіка, що розвивається; перехідна (трансформаційна) тощо | За високого рівня розвитку ринкової економіки (Японія, СІЛА), як правило, у будь-якій галузі існує сильна конкуренція, оскільки антимонопольне законодавство запобігає створенню умов для формування монополії | |||
У XX—XXI ст. простежується тенденція до нарощення динамічності факторів середовища функціонування організацій. У зв'язку з цим формуються нові вимоги щодо забезпечення гнучкості організацій на засадах застосування широкого спектра адаптаційних механізмів.
Процес менеджменту
Процес менеджменту охоплює керуючу та керовану системи організації, функції, методи менеджменту, управлінські рішення, комунікації, керівництво тощо.
54 Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту
Процес менеджменту — послідовність певних завершених етапів управлінської діяльності, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації.
Послідовно реалізований та завершений процес менеджменту утворює управлінський цикл (рис. 1.9). При цьому організацію змодельовано як відкриту систему, що має входи і виходи та складається з керуючої і керованої систем, ^кі тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов'язаними. Керуючу систему утворюють елементи, які забезпечують процес управління, керовану — елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.
Процес управління організацією охоплює кілька послідовних етапів.
Організації як об'єкти управління
ВХІД
(матеріальні, фінансові, трудові,
енергетичні, інформаційні
та інші ресурси)
ОРГАНІЗАЦІЯ
КЕРІВНИЦТВО
о « я п
КЕРУЮЧА СИСТЕМА
І ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ \
і ~
МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ
УПРАВЛІНСЬКІ РІШЕННЯ
КЕРОВАНА СИСТЕМА
ВИХІД
(продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність та ін.)
Рис. 1.9. Графічна модель процесу менеджменту
/. Реалізація функцій менеджменту, до яких нале-ясать усі види управлінської діяльності (планування виробництва і реалізації продукції, управління розробкою технологій, конструюванням виробів, обліком, підрозділами організації тощо). Йдеться про управлінську діяльність на всіх рівнях керуючої системи організації: керівників організацій та їх заступників, начальників цехів, відділів, управлінь, груп, дільниць, фахівців усіх напрямів (економістів, технологів, конструкторів, енергетиків та ін.). Це означає, що зосереджений у керуючій системі апарат управління в процесі управлінської діяльності має виконати своє основне завдання: створити систему методів менеджменту — сукупність способів впливу керуючої системи на керовану з метою забезпечення виробничо-господарської діяльності організації та отримання конкретних результатів (виготовлення продукції, надання послуг, забезпечення прибутковості, рентабельності, необхідного рівня заробітної плати, певного рівня витрат тощо).
2. Формування методів менеджменту як результатів реалізації функцій менеджменту. До них належать план виробництва, план прискорення науково-технічного розвитку, матеріальні стимули до праці, технологічна документація на виготовлення виробу тощо. Однак отримані методи менеджменту, як правило, не можуть здійснювати управлінський вплив, оскільки вони здебільшого не набувають форми адміністративних важелів. Для того щоб надати методам менеджменту дієвого управлінського впливу, необхідно їх формалізувати, тобто перетворити на управлінські рішення.
3. Формалізація методів менеджменту в управлінські рішення. Особливість цього етапу полягає у створенні механізмів трансформації методів менеджменту в накази, розпорядження, вказівки тощо. Після цього управлінські рішення (формалізовані методи менеджменту) каналами прямого зв'язку надходять із керуючої системи в керовану (рис. 1.9), здійснюючи необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, виготовлення виробів, надання послуг, досягнення виробничих, фінансових, економічних та інших результатів.
Якщо управлінські рішення в керованій системі спрацьовують недостатньо (не виконуються, виконуються частково, виконуються з відхиленнями тощо), то інформація про всі неточності, недоліки, відхилення каналами
Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту
Організації як об'єкти управління
зворотного зв'язку надходить у керуючу систему (відбувається процедура регулювання), в якій апарат управління розробляє необхідні заходи. Відповідно, нові управлінські рішення, що спрямовані на усунення недоліків, відхилень тощо, надходять каналами прямого зв'язку в керовану систему. В такий спосіб формується циклічний механізм, внаслідок роботи якого (за необхідну кількість циклів) усуваються всі недоліки, тобто під впливом керуючої системи відбувається ліквідація проблем у керованій системі. Якщо керуюча система працює недостатньо професійно, не кваліфіковано, не ефективно чи є надто пасивною існує великий ризик того, що керована система не забезпечить виконання поставлених завдань та досягнення встановлених цілей. Отже, рівень виконання керованою системою поставлених завдань і досягнення цілей перебуває в прямій залежності від діяльності керуючої системи (апарату управління).
4. Забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва. Керівництво організацією (рис. 1.9) — вид управлінської діяльності, який об'єднує трудові процеси всіх працівників, забезпечує реалізацію функцій і формування методів менеджменту, розроблення і прийняття управлінських рішень, а також формалізує вплив керуючої системи на керовану. Воно є об'єднувальним чинником у структурі категорій менеджменту, оскільки визначає напрями діяльності апарату управління, ефективність управлінських рішень, ступінь досягнення цілей організації.
Реалізація етапів менеджменту супроводжується комунікаціями (рис. 1.9), тобто процесами обміну інформацією між працівниками, підрозділами, іншими організаціями.
Запитання. Завдання
1. Надайте всебічну характеристику організаціям та наведіть їх класифікацію за різними ознаками.
2. Охарактеризуйте формальні групи, поясніть яким чином вони утворюються та наведіть приклади.
3. Які спільні та відмінні риси між формальними та неформальними групами?
4. Охарактеризуйте організацію як систему.
5. У чому сутність ефекту синергії в процесі функціонування організації?
6. Дайте характеристику концепціям життєвого циклу організації.
7. Розкрийте сутність і роль організаційної культури.
8. Змоделюйте конкретні ситуації, за яких в організаціях виникає необхідність у створенні комітетів.
9. Дайте рекомендації щодо підвищення ефективності управління неформальними групами з метою зменшення їх негативного впливу на діяльність організації.
10. Охарактеризуйте фактори внутрішнього середовища організації та розкрийте взаємозв'язки між ними.
11. Розкрийте особливості впливу факторів зовнішнього середовища на організацію.
12. Охарактеризуйте на конкретних прикладах вплив факторів зовнішнього середовища непрямої дії на організацію.
13. Розкрийте взаємозв'язки між основними категоріями менеджменту в контексті здійснення процесу менеджменту.
14. Охарактеризуйте на конкретних прикладах сутність управлінського циклу організації.
15. Обгрунтуйте за допомогою прикладів логічність, послідовність і завершеність етапів процесу менеджменту.