Кейнсіанська теорія попиту на гроші
В своїй книзі “ Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей” Д.М.Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші. В його власній теорії головну роль грає поняття норми відсотка. Кейнс розглядав гроші як один із типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку господарські агенти бажають зберегти в формі грошей, залежить від того наскільки висока цінність властивості ліквідності. (Активи володіють ліквідністю, якщо їх можна використовувати як засіб платежу, а їх власник впевнений, що номінальна віртість таких активів не зміниться). Казати, що люди віддають перевагу відносно діквідному портфелю – те ж саме, що казати про відносно великий попит на грошй з їх сторони. Саме з цієї причии Кейнс назвав свою теорію попиту на гроші теорією переваги ліквідності.
Кейнс вважав, що три причини примушують людей зберігати принаймні частину багатства у формі ліквідних грошових активів (таких як готівка, поточні рахунки до запитання), а не менш ліквідних , але тих, що приносять доход ( як облігації):
1) транзакційий мотив – люди зберігають деяку частину своїх активів у формі грошей для використання їх як засобу платежу. Щоб вирішити, скільки грошей тримати для транзакційних операційних цілей, особа має зважити, у що обходиться тримання на руках невеликих сум грошей і скільки відсоткового доходу можна одержати, якщо покласти гроші під відсоток.
2) мотив обережності або застережний мотив – зберігання частини портфеля активів у формі грошей може зумовлюватися бажанням забезпечити в майбутньому можливість розпоряджатися певною частиною своїх ресурсів у формі готівки. Кейнс вважав, що кількість грошей, необхідних індивіду для здійснення угод купівлі – продажу і відкладена (виходячи з мотиву обережності) приблизно пропорційна його доходу. Чим більше готівки людина тримає, тим більша ймовірність втрат, спричинених неліквідністю (тобто браком грошей на певний момент). Та чим більше людина тримає на руках, тим від більшого відсоткового доходу вона відмовляється. Оптимальна величина застережних залишків грошей на руках має бути між такими малими застережними залишками готівки, що особі, майже без сумніву, доведеться відмовитися від деяких покупок, і такими великими залишками готівки на руках, що при потребі майже завжди можна буде заплатити. Оптимальна величина передбачає балансування між втратою процентного доходу і можливістю не бути заскоченим без грошей, неліквідним.
Розгляд трансакційного мотиву і мотиву обережності роблять кейнсіанську теорію переваги дуже схожою на класичну кількісну теорію. Але Кейнс вважав, що господарські агенти будуть тримати частину портфеля своїх активів у ліквідній формі, якщо вони вважають, що володіння активами в іншій формі пов”язане зі значним ризиком.
3) спекулятивний мотив – виникає від бажання уникнути втрат капіталу, що зумовлені зберіганням активів у формі облігацій (наприклад, у періоди очікуваного підвищення норм позичкового відсотка). Цей мотив формує зв”язок між величиною попиту на гроші і нормою позичкового процента.
Отже, Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. За інших рівних умов збільшення номінального доходу викликає збільшення попиту на гроші, зумовлене існуванням транзакційного мотиву і мотиву обережності. Також, знову за інших рівних умов , зниження норми позичкового відсотка збільшує попит на гроші, обумовлений існуванням спекуляційного мотиву.
Попит на реальні залишки можна відповідно записати так:
L = kY – hi, k, h > 0,
де k, h показують чутливість величини попиту на реальні залишки до зміни рівня доходу і відсоткової ставки. Функція попиту на реальні залишки : за даного рівня доходу величина попиту – це спадна функція від рівня відсоткової ставки. Таку криву попиту показано для рівня доходу Y1(мал.1):
Чим вищий рівень доходу, тим вищий попит на реальні залишки. Крива попиту L2 відповідає вищому рівню реального доходу.
Як вже зазначалося вище, інтерес для людини становить реальна величина їхніх грошових залишків. Тобто :
1) Реальний попит на гроші не змінюється зі зростанням рівня цін ( йдеться, звичайно, не про галопуючу інфляцію), і всі інші реальні змінні – відсоткова ставка, реальний дохід і реальна величина багатства – лишаються незмінними .
2) Номінальний попит на гроші зростає пропорційно підвищенню рівня цін за незмінності згаданих вище реальних величин.
40.Класична теорія попиту на гроші.
Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в XVI- XVII ст. і послужила методологічною основою всього подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями. Основні її принципи (постулати) протягом багатовікового розвитку економічної думки лише зазнавали деяких уточнень, доповнень, поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними. Вони легко проглядаються і в найскладніших сучасних монетаристських концепціях, що дає підстави стверджувати, що й сучасна Монетаристська теорія по суті своїй є кількісною.
Назву кількісної ця теорія дістала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті. Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси: зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту та ін.
Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. У цей час в Європі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, відоме в економічній історії як революція цін, унаслідок якої середній рівень цін за період 1500-1600рр. зріс приблизно в 3-5 разів. Виникла необхідність з'ясувати причини цього досить тривожного явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього континенту в XVI ст. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, а отже й товарні ціни, залежать від їх кількості в обороті. При цьому мова йшла про повноцінні гроші - золото й срібло, що відкривало шлях для перегляду широко визнаного положення про те, що гроші вступають в оборот із внутрішньою, заздалегідь сформованою вартістю.
Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький економіст Ж. Боден. У своєму трактаті "Відповідь на парадокси де Мальструа" він дійшов висновку, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота й срібла. Інші економісти XVI-XVII ст. (Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Д. Локк), розробляючи цю ідею Ж. Бодена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, що обмежувався двома їх висхідними постулатами: причиною зростання цін є зростання маси грошей в обороті, а міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей.
Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним чинником, який регулює і визначає вартість грошей (у даному разі золота й срібла), є їх кількість. Цей висновок Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли прибічникам останнього твердження, що нагромадження золота й срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство нації пов'язане не з мертвими запасами золота й срібла, а зі створенням мануфактур, використанням у них живої праці. Відтак ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню меркантилізму, металістичної концепції грошей, згідно з якою золото та срібло вже за природою своєю є грошима.
У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії найчіткіше сформулював та поглибив англійський економіст Д.Юм. У нарисі "Про гроші" (1752) він висунув і обґрунтував принцип, який у сучасній літературі називається "постулатом однорідності": подвоєння кількості грошей призво-
дить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів. Своїм "постулатом однорідності" Д. Юм дав поштовх до формування концепцій "нейтральності грошей" у ринковій економіці та екзогенного, нав'язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу, які ввійшли до арсеналу сутнісних ідей монета-ристської теорії взагалі.
Своїм дослідженням кількісної теорії Д. Юм зробив важливий внесок також у розвиток наукового уявлення про вартість грошей. Він висунув і обґрунтував ідею про представницький характер вартості грошей, згідно з якою:
* гроші вступають в обіг без власної вартості, а набувають її в обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів;
* сформована в обігу вартість грошей визначається вартістю товарів, що реалізовані, є суто умовною, а величина її залежить від кількості грошей в обігу: чим вона більша, тим менша маса товарної вартості буде припадати на одну грошову одиницю.