Аналітичні статті дебіторської заборгованості
| Показники | За відповідний період попереднього року | Звітний період | Зміни |
| Оборотність дебіторської заборгованості, разів | |||
| Період погашення дебіторської заборгованості, днів | |||
| Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів, % | |||
| Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виторгу від реалізації, % | |||
| Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі дебіторської заборгованості, % |
Методика аналізу кредиторської заборгованості аналогічна вищенаведеній. Аналіз проводиться на підставі даних ф. №5, а також даних аналітичного обліку розрахунків із постачальниками, з іншими кредиторами.
Для поліпшення стану дебіторської і кредиторської заборгованості необхідно:
· систематично стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості (значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансової стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування);
· за можливістю орієнтуватися на збільшення кількості замовників із метою зменшення ризику несплати монопольного замовника;
· контролювати стан розрахунків за простроченими заборгованостями (при інфляції відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально одержує лише частину вартості виконаних робіт, тому бажано розширити систему авансових платежів);
· своєчасно виявляти неприпустимі види дебіторської і кредиторської заборгованості, до яких належать прострочена заборгованість постачальникам, у бюджет та інші; кредиторської заборгованості за претензіями; наднормативна заборгованість за стійкими пасивами; товарами відвантаженими, але не оплаченими в строк; постачальниками і покупцями за претензіями; заборгованість за розрахунками відшкодування матеріального збитку; заборгованість за статтею «Інші дебітори».
Підвищення оборотності капіталу сприяє:
· економії цього капіталу (скороченню потреби в оборотному капіталі);
· приросту обсягів виробництва і, насамкінець, збільшенню одержуваного прибутку.
Методику трендового і факторного аналізу використовують для визначення розміру відносної економії (перевитрати) обігових коштів (∆Е). Відомі два підходи. При першому – розрахунок проводиться за формулою
 , | (6.21) |
де Е1 – розмір обігових коштів підприємства на кінець звітного року роботи, грн;
Е0 – розмір обігових коштів підприємства на кінець базового року роботи, грн;
– коефіцієнт росту продукції.
У формулі Е0 розраховується за допомогою – коефіцієнта росту продукції, що дає змогу одержати значення розміру обігових коштів, необхідних підприємству при залишенні незмінними обсягів виробництва. Отримане значення зіставляється з фактичним значенням цього показника в звітному періоді.
При другому підході розрахунку розміру відносної економії обігових коштів порівнюють оборотність обігових коштів у різноманітні звітні періоди, показник визначається за формулою
 , | (6.22) |
де 
– одноденна реалізація, грн;
– оборотність оборотного капіталу в другому звітному періоді;
– оборотність оборотного капіталу в першому звітному періоді.
Розмір приросту обсягу продукції за рахунок збільшення оборотності обігових коштів (за інших рівних умов) визначається за формулами:
 ;  , | (6.23) (6.24) |
де 
- кількість оборотів обігових коштів.
У ринковій економіці основним обмежувачем є фінанси. Якщо є фінансові ресурси, то інші ресурси, необхідні для збільшення росту обсягів реалізації продукції можуть бути придбані.
Для визначення розміру приросту продукції за рахунок прискорення оборотності обігових коштів можна скористатися методами ланцюгових підстановок
 та інтегральним  , | (6.25) (6.26) |
де 
– приріст обсягів реалізації продукції за рахунок підвищення оборотності обігових коштів, грн;
– збільшення за звітний період числа оборотів обігових коштів;
– зміна обсягу обігових коштів за звітний період, грн.
Оцінити вплив оборотності обігового капіталу на збільшення прибутку можна за формулою
 , | (6.27) |
де 
– коефіцієнт відносного числа оборотів обігових коштів;
– прибуток за базовий період, грн.
Результати аналізу за обіговими коштами мають бути узгоджені з загальною оцінкою фінансового стану підприємства, яка більшою мірою залежить не від розмірів прибутку, а від спроможності підприємства своєчасно погашати свої борги, тобто від ліквідності активів, а вона залежить від реального грошового обігу підприємства. Бажана ефективність господарювання, стійкий фінансовий стан будуть досягнуті за наявності достатнього й узгодженого контролю руху прибутку, оборотного капіталу, коштів. Основним джерелом інформації для проведення аналізу взаємозв’язку вищевказаних «компонентів» є ф. №1, 2, 3, 5. Особливістю формування інформації в цих звітах є метод нарахувань, а не касовий. Це означає, що понесені витрати можуть не відповідати реальному «притоку» або «відтоку» грошових коштів на підприємстві. Тому в даний час у деяких країнах віддається перевага звіту про рух грошових коштів як інструмент аналізу фінансового стану.
Звіт про рух грошових коштів – документ фінансової звітності, в якому відображається надходження, витрати і нетто-зміни грошових коштів у ході поточної господарської діяльності, а також інвестиційної і фінансової за визначений період. Крім того, це звіт про зміни фінансового стану, складений на основі методу потоку грошових коштів. Він дає можливість оцінити майбутні надходження грошових коштів, проаналізувати спроможність погасити свою короткострокову заборгованість і виплатити дивіденди, оцінити необхідність залучення додаткових фінансових ресурсів. У ф. № 3 рух грошових коштів згрупований за трьома видами діяльності: 1) господарський (операційний), інвестиційний і фінансовий.
Для розрахунку приросту або зменшення грошових коштів у результаті виробничо-господарської діяльності необхідно:
· розрахувати оборотні активи і короткострокові зобов’язання, виходячи з методу грошових потоків(розрахунки потоку коштів) (він здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» і відображається у ф. № 3);· виконати коригування чистого прибутку згідно з витратами, що не потребують виплати грошових коштів (для цього відповідні витрати необхідно додати до суми чистого прибутку, приклад таких витрат – амортизація матеріальних позаобігових активів);
· не допускати впливу прибутків і збитків, отриманих від неординарної діяльності і від реалізації позаобігових активів і цінних паперів інших емітентів (збитки від цих операцій додаються до чистого прибутку, а прибуток – віднімається).
Спрощена форма представлення звіту про рух грошових коштів наведена в табл. 6.6.
Наприкінці аналізу проводять розрахунок грошових коштів на початок і кінець року, що дає змогу говорити про зміни у фінансовому стані. Чинниками зміни прибутку є витрати, що входять у собівартість, зміна обсягу продажу в кредит, нарахування податків і дивідендів.
Таблиця 6.5
Форма звіту про рух грошових коштів
(за напрямками та видами діяльності)
| Стаття | За звітний період | За попередній період | ||
| Надходже-ння | Вида-ток | Надходже-ння | Вида-ток | |
| I. Рух коштів у результаті операційної діяльності | ||||
| … | ||||
| Чистий рух коштів до надзвичайних подій | ||||
| Рух коштів від надзвичайних подій | ||||
| Чистий рух коштів від операційної діяльності | ||||
| II. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності | ||||
| … | ||||
| Чистий рух коштів до надзвичайних подій | ||||
| Рух коштів від надзвичайних подій | ||||
| Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності | ||||
| III. Рух коштів у результаті фінансової діяльності | ||||
| … | ||||
| Чистий рух коштів до надзвичайних подій | ||||
| Рух коштів від надзвичайних подій | ||||
| Чистий рух коштів від фінансової діяльності | ||||
| Чистий рух коштів за звітний період | ||||
| Залишок коштів на початок року | X | X | ||
| Вплив зміни валютних курсів на залишок коштів | ||||
| Залишок коштів на кінець року | X | X |
Звітний прибуток коригується також на розмір поправок, що не відбивають рух грошових коштів:
· амортизація основних засобів (а);
· збиток від реалізації основних засобів і нематеріальних активів (б);
· прибуток від реалізації основних засобів (в);
· витрати на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи (г).
Сума коригування звітного прибутку:
 . | (6.28) |
Реальний потік готівки:
 , | (6.29) |
де D – зміна грошових коштів за балансом, грн;
Р – прибуток звітний за ф. № 2, грн;
∆Р – сума коригування, грн.
Узгодження змін прибутку, оборотного капіталу і грошових коштів здійснюють за допомогою розрахунку показників за наступними трьома формулами:
1) обсяг закупівель за звітний період
 , | (6.30) |
де М - обсяг закупівель матеріалів за звітний період, грн;
- розрахунки з постачальниками (погашена в звітному періоді кредиторська заборгованість), грн;
- зміна залишків кредиторської заборгованості, грн;
2) сума матеріальних витрат, що включені у собівартість продукції
 , | (6.31) |
де MZ – матеріальні витрати, що враховані в собівартості продукції, грн;
– зміна залишків виробничих запасів, грн;
3) сума грошових надходжень від дебіторів
 , | (6.32) |
де DZ – грошові надходження від дебіторів, грн;
N – виторг від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизу і спеціального податку, грн;
– зміна залишків дебіторської заборгованості.
Планування потреби в обігових активах підприємства
Ефективність діяльності підприємства багато в чому залежить від правильного визначення потреби в обігових коштах. Оптимальна забезпеченість обіговими коштами веде до мінімізації витрат, поліпшення фінансових результатів, до ритмічності й злагодженості роботи підприємства. Завищення обігових коштів веде до зайвого їхнього вилучення в запаси, до заморожування й «омертвіння» ресурсів, і як наслідок, до додаткових витрат на зберігання й складування, на сплату податку на майно. Заниження обігових коштів може привести до збоїв у виробництві й реалізації продукції, до несвоєчасного виконання підприємством своїх зобов’язань. І в тому й в іншому випадку наслідком є нестійкий фінансовий стан, нераціональне використання ресурсів, що призводить до втрати вигоди.
Відповідно, кожне підприємство має виробити свій універсальний механізм планування потреби у обігових активах. Механізм планування варто розглядати не тільки як сукупність структурних елементів, що дають змогу на практиці розробляти й реалізовувати ефективні планові рішення відповідно до поставленої мети, але і як безперервний процес удосконалення процедури планування з урахуванням змін умов функціонування суб’єкта господарювання.
Ефективність механізму планування обігових активів у сучасних умовах визначається відповідно до таких умов:
· нагромадження власного капіталу;
· стимулювання зниження рівня обігових коштів, виведених з господарського обороту й авансованих на формування економічно недоцільних запасів готової продукції, простроченої дебіторської заборгованості;
· оптимальний розподіл обігових коштів за стадіями обігу згідно з принципом мінімізації сукупних витрат підприємства.
Організаційна складова механізму спрямована на досягнення оперативних й тактичних цілей планування – обґрунтування потреби в обігових коштах і структури джерел їх фінансування. Вона заснована на вимогах об’єктивних економічних законів і має елементи, виконання яких обов’язкове при організації планування обігових коштів на підприємстві – принципи, методи та методика. Наявність даної складової припускає створення необхідних умов для здійснення процесу планування й контролю досягнення поставлених цілей. При цьому роль нормативного методу планування в умовах розвитку ринкових відносин не слабшає. Однак у практиці планування необхідно змістити акцент із нормування як процедури закріплення власних обігових коштів за підприємствами, на нормування як інструмент оптимального розподілу обігових коштів за стадіями обігу, обґрунтування загальної їхньої потреби й раціональної структури джерел фінансування.
Організаційну складову механізму доповнює й економічна, спрямована на досягнення стратегічних цілей планування - створення сприятливих економічних умов для ефективного використання обігових коштів за допомогою узгодження інтересів сторін: трудового колективу і власника майна. Вона має систему показників матеріального заохочення й процедуру розподілу прибутку.
Вивчення взаємозв’язку показників матеріального заохочення та ефективності використання обігових коштів показало, що у вітчизняній економіці не почали працювати механізми забезпечення зацікавленості в зниженні витрат і підвищення ефективності використання обігових коштів. Причини негативних явищ в індивідуальному обороті обігових і збільшенням частки позикових коштів у джерелах їх фінансування необхідно узгоджувати із суб’єктивним фактором – розрізненістю інтересів учасників процесу відтворення на підприємстві й критеріями ефективності управління обіговими коштами.
За планування потреби в обігових активах використовують відповідні методи планування: аналітичний, коефіцієнтний і метод прямого рахунку. Підприємство може застосувати кожний з них, орієнтуючись на свій досвід роботи й розміри, обсяг виробничої програми, характер господарських зв’язків, ведення обліку й підвищення кваліфікації економістів.
Аналітичний і коефіцієнтний методизастосовні на підприємствах, які функціонують понад рік і сформували виробничу програму, організували виробничий процес, мають статистичні дані за минулі періоди про зміну величини планованої частини обігових коштів і не залучають у достатній кількості кваліфікованих економістів для ґрунтовнішої роботи в області планування обігових коштів.
Аналітичний метод передбачає визначення потреби в обігових коштах у розмірі їх середньофактичних залишків з урахуванням збільшення обсягу виробництва. Щоб не припуститися недоліків минулих періодів в організації руху обігових коштів, потрібно проаналізувати фактичні залишки виробничих запасів з метою виявлення непотрібних, зайвих, неліквідних і всі стадії незавершеного виробництва для виявлення резервів скорочення тривалості виробничого циклу, вивчити причини нагромадження готової продукції на складі й визначити дійсну потребу в обігових коштах; необхідно врахувати конкретні умови роботи підприємства в майбутньому році. Даний метод застосовується на підприємствах, де кошти, вкладені в матеріальні цінності й витрати, мають велику питому вагу в загальній сумі обігових коштів.
Закоефіцієнтного методу запаси й витрати поділяються на залежні від зміни обсягів виробництва (сировина, матеріали, витрати на незавершене виробництво, готова продукція на складі) і залежні (запчастини, малоцінні й швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів). У першому випадку потреба в обігових коштах визначається, виходячи з їхнього розміру в базисному році й темпів зростання виробництва продукції в майбутньому році. Якщо на підприємстві аналізується оборотність обігових коштів і здійснюється пошук можливості її прискорення, реальне прискорення оборотності в планованому році необхідно врахувати при визначенні потреби в обігових коштах. За другою групою обігових коштів, яка не має пропорційної залежності від збільшення обсягу виробництва, потреба планується на рівні їх середньофактичних залишків за декілька років.
У разі необхідності можна сполучати використання аналітичного і коефіцієнтного методів. Спочатку аналітичним методом визначається потреба в обігових коштах, що залежать від обсягу виробництва; потім за допомогою коефіцієнтного методу враховуються зміни обсягу виробництва.
Метод прямого рахунку передбачає обґрунтований розрахунок запасів за кожним елементом обігових коштів з урахуванням усіх змін на рівні організаційно-технічного розвитку підприємства, транспортування товарно-матеріальних цінностей, практики розрахунків між підприємствами. Це дуже трудомісткий метод і потребує високої кваліфікації економістів, залучення до нормування працівників багатьох служб підприємства, але дає змогу точно розрахувати потреби підприємства в обігових коштах. Метод прямого рахунку використовується при організації роботи новоствореного підприємства й періодичного уточнення потреби в обігових коштах функціонуючих підприємств. Головна умова його використання – ретельне розроблення питань постачання й виробничого плану підприємства, стабільність господарських зв’язків, бо періодичність і гарантованість постачання лежать в основі розрахунків норм запасу. Метод прямого рахунку припускає нормування обігових коштів, вкладених у запаси й витрати, готову продукцію на складі. У загальному виді його сутність полягає:
· в розробці норм запасу за окремими найважливішими видами товарно-матеріальних цінностей усіх елементів нормованих обігових коштів;
· визначенні нормативів у грошовому виразі для кожного елементу обігових коштів і сукупної потреби підприємства в обігових коштах.