Новітні уявлення вітчизняних вчених про розвиток фінансової науки

До XV ст. фінансової науки як окремої галузі наукових знань не існувало, хоча окремі її аспекти розглядались філософією, зокрема представниками античної науки Аристотелем, Платоном, Ксенофонтом, Цицероном та іншими. Практичні питання фінансів за часів рабовласницького ладу вирішувалися державною елітою у контексті задоволення державних потреб. Поширеними на той час були натуральні повинності, податки і збори у грошовій формі. Ставлення до податків більшості членів суспільства було негативним, хоча у Флоренції і Венеції можна було спостерігати успішну організацію практичних фінансів.

XIV ст. пов'язане з появою великих монархій, необхідністю утримання величезних армій, розширенням сфери і функцій правлячих структур, що зумовило зростання потреби у великих обсягах коштів. Вирішення цих завдань було можливим за умови пошуку додаткових джерел доходів. Саме на цей час припадає розквіт фінансової науки, налагодження її зв'язку із фінансовою практикою.

У Росії термін "фінанси" з'явився наприкінці XVIII ст. внаслідок запозичення з французької літератури. До цього використовувався термін "казна".

Наукові і практичні фінансові проблеми розглядалися у працях І. Посошкова ("Книга о скудности и багатстве", XVIII ст.), О. Радищева ("Записки о податях", XVIII ст.), М. Тургенєва ("Досвід теорії податків, XIX ст.), І. Горлова, Д. Толстого, М. Орлова, Н. Мордвінова, І. Янджула, Л. Хомського, М. Капустіна та ін.

Значний внесок у розвиток фінансової науки, у тому числі світової, зробив російський фінансист І. Озеров, підручник "Основи фінансової науки" якого і нині є суттєвим науковим доробком із детальним висвітленням фундаментальних положень фінансової теорії і практики.

Серед видатних українських представників фінансової науки чільне місце займає І. Франко, який присвятив фінансовим проблемам більше 40 праць. Актуальність багатьох порушених І. Франком фінансових проблем не викликає сумнівів і сьогодні. Досить цікавою є його праця "Сила податкова Галичини", у якій досліджується податкова система Австро-Угорської імперії.

Вагомий внесок у розвиток фінансової науки в Україні зробив М. Туган-Ба-рановський, який виступав проти запровадження прогресивного оподаткування, досліджував фінансові можливості держави, підприємців, працівників.

Сучасна фінансова наука, маючи міцну теоретичну базу, вирішує дуже складні питання суспільного життя. Розширилась сфера досліджень, ускладнилися завдання науки.

Сучасні науковці основну увагу приділяють розв'язанню проблем, пов'язаних із пошуком додаткових джерел доходів, які можна спрямувати на подолання бідності, безробіття, зростання обсягів та якості суспільних благ.

Особливостями сучасної фінансової науки є відсутність ідеологічного тиску. Сучасні наукові дослідження базуються не на ідеологічних засадах політичних партій, а на основі глибокого аналізу теоретичних положень, статистичної інформації, практичних даних.

Посилюються морально-етичні аспекти фінансової науки, які набувають глибшого змісту. Одночасно фінансова наука стає проміжним і дуже важливим інструментом впливу на економіку і політику, на співвідношення між центром, регіонами і місцевим самоврядуванням.

Характерною рисою сучасної фінансової науки є плюралізм поглядів, дискусія, постійний прагматизм досліджень з позицій суспільних інтересів.

Досить складним і важливим завданням сучасної фінансової науки є напрацювання дефініцій і понять, які б відповідали рівню розвитку фінансів, особливостям їхнього функціонування в умовах глобалізації.

У центрі фінансової науки XXI ст. перебувають не тільки проблеми глобальні й макрорівневі, а й вивчаються фінансові проблеми, пов'язані з поведінкою окремих громадян, соціальних і політичних груп, партій при прийнятті рішень щодо параметрів державних доходів і видатків.

Сучасна парадигма фінансової науки, як зазначає В. Андрущенко, характеризується такими ознаками:

за способом дослідження — методологічним індивідуалізмом, що передбачає аналіз фінансових явищ через призму поглядів, поведінки, інтересів індивідуумів;

за розумінням природи фінансів — інтерпретацією державних фінансів як грошової субстанції, двоєдиної у своїй схожості й відмінності щодо інших грошових форм;

за соціальною спрямованістю — відмовою від старомодних уявлень про фіскальну експлуатацію народних мас державою;

за етикою наукової полеміки — визнанням суперечливості й багато-варіантності наукового пізнання дійсності, толерантним ставленням до протилежних поглядів.

На особливості сучасної фінансової науки впливають регіональні, національні та глобальні проблеми.

Найскладнішими глобальними проблемами, що потребують посилених фінансових наукових розробок, є поляризація у рівнях розвитку між багатими і бідними державами, боротьба з бідністю, стихійними лихами, старіння населення у багатих, економічно розвинутих країнах, швидкі темпи зростання населення у бідних країнах, екологічні проблеми (забруднення навколишнього природного середовища, глобальне потепління тощо), урбанізація.

Світова фінансова наука

Фінансова наука як соціальне явище сформувалося недавно. Вона виникла у середині ХV ст., коли в економіці країн Західної Європи відбулася низка серйозних змін, пов’язаних із зміною типу економічної системи. ХV-ХVІІ ст. у Західній Європі – епоха первісного нагромадження капіталу і бурхливого розвитку міжнародної торгівлі. Фінансові дослідження вчених цієї епохи мали виключно практичний характер. Учені-меркантилісти ототожнювали поняття «багатство» з грошима і головним завданням фінансової діяльності вважали залучення в країну більшої маси грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом.

У ХVІІ ст. значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т.Мен, Дж.Локк, Т.Гоббс. Набагато випередили епоху економічні ідеї шотландця Дж.Ло (1671-1729), автора книги «Гроші і торгівля з пропозицією: як забезпечити націю грошима».

У ХVІІІ ст. німецький учений І.Юсті в роботі «Система фінансового господарства» вперше системно викладає основні положення фінансової науки. Питання фінансів досліджували також вчені Л. фон Секондор, І.Зоннельфельд.

Родоначальником класичної школи політичної економії вважається В.Петті, котрий у 1662 р. оприлюднив свою головну працю «Трактат про податки і збори», в якій здійснив дослідження проблем оподаткування та фінансів.

Наприкінці ХVІІІ ст. відбувається становлення класичної школи політичної економії. Відомими її представниками були Ф.Кене, А.Р.-Ж. Тюрго, А.Сміт, Д.Рікардо, Ж.-Б. Сей, С.Мілль. Основним постулатом школи була здатність ринкової економіки до саморегулювання, а завданням держави – забезпечення економічно-сприйнятливих умов для накопичення капіталу.

Найвідоміший представник класичної школи А.Сміт (1723-1790) у фундаментальній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) узагальнив і систематизував накопичені економічні знання та здійснив теоретичне дослідження ринкової економіки. Він сформулював «чотири основних правила оподаткування»: пропорційність, визначеність, зручність, необтяжливість.

Найобдарованішим і найвідомішим учнем А.Сміта був Д.Рікардо(1772-1823), який у головній праці «Початки політичної економії і податкового обкладання» (1817) розвинув та поповнив ідеї свого вчителя. Д.Рікардо вважав, що всі податки у будь-якому разі впливають або на капітал, або на дохід. Він дійшов такого висновку: податки – це «велике зло». Зі збільшенням оподаткування або урядових витрат зменшується споживання населення, що відображається на виробництві.

Найвищого рівня розвитку світова фінансова наука досягла у XX ст. У цей час формуються фінансові наукові школи, розробляються нові теоретичні положення, доктрини, фінансова наука набуває особливого забарвлення. Її результатами керуються підприємці, вчені, державні і політичні діячі, керівники міждержавних інституцій.

Класикою нормативної теорії суспільного вибору стали праці В. Паретто, Л.Роббінса, А. Бергсона, Н. Калдора, А. Лярнера, А. Пігу, П. Самуельсона, Дж.Грааффа та ін.

В. Паретто запропонував етичний ідеал суспільного добробуту — оптимум за Паретто, згідно з яким умовою зростання суспільного добробуту є покращення добробуту одних людей без одночасного погіршення стану інших. Цей стан рівноваги увійшов у науку під назвою умови або ефективності за Паретто. Водночас В. Паретто вважається родоначальником так званої нової теорії добробуту за формулою "найвище щастя — для найбільшої кількості людей".

У цілому світова фінансова наука у XX ст. розвивалася за двома напрямами: класичним і неокласичним.

Класичний напрям (В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль) включав такі наукові школи:

камералісти;

меркантилісти;

фізіократи;

марксисти;

китайські соціалісти;

австрійська (Е. Сакс та ін.);

історична (А. Вагнер та ін.).

Неокласичний напрям (Л. Вальрас, Ф. Візер, І. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, В. Парето, п. Самуельсон, М. Фрідмен) включає такі фінансові школи та напрями:

фінансова думка країн Східної Європи і СНД (включаючи українську фінансову думку);

кейнсіанство і його епігони;

сучасні напрями фінансової думки Заходу (А. Пігу, Дж. Б’юкенен, Р.Масгрейв та ін.);

італійська школа (Е. Бароне, М. Пантелеоні та ін.);

шведська школа (К. Вексель, Е. Ліндаль, Г. Мюрдаль).

В умовах командно-адміністративної системи фінансова наука практично не розвивалася, хоча одна з найвидатніших фінансових робіт XX ст. — наукова праця А. Буковецького "Вступ до фінансової науки" (1929 р.) вважалася найкращим навчальним посібником не тільки у колишньому СРСР, але й в окремих європейських країнах. У посібнику автор аргументував зміст фінансової науки, розвинув вчення про доходи, видатки, державний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.

У 1965 р. вперше за соціалістичну добу була видана праця А. Александрова "Фінанси соціалізму", у якій з перших сторінок стверджувалося, що всі питання стосовно вчення про фінанси вже розглянуті у працях К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, матеріалах КПРС і досліджувати більше вже немає чого. Автор взяв на себе відповідальність стверджувати, що фінанси — це суспільна, а не самостійна, наука і органічна складова політичної економії.

Інші радянські вчені, зокрема Г. Точильніков, В. Дьяченко, Е. Вознесенський, А. Бірман, Б. Болдарев, П. Жовтяк, Е. Брегель, М. Азарх, Д. Аллавердян, А. Звєрєв, І. Злобін, Є. Ровінський, розглядали фінанси суто з партійних позицій, дискусія проводилась тільки стосовно функцій фінансів, що для фінансової теорії і практики суттєвого значення не мало. Фактично в умовах командно-адміністративної системи фінансової науки не існувало. Елементи цієї науки з'явилися напередодні розпаду СРСР.

Разом із цим вчені-марксисти у своїх роботах значно розширили сфери фінансових відносин, включивши до неї фінанси підприємств, кредит, страхування, резервні фонди, фінансовий контроль, що позитивно відобразилося на сучасних фінансових наукових дослідженнях.