Державне регулювання інноваційних процесів

РОЗДІЛ 5

НАУКОВО-ТЕХНІЧНА
ТА ІННОВАЦІЙНА політика

Науково-технічний прогрес та економічне зростання.

Необхідність та сутність науково-технічної політики.

Форми та методи реалізації науково-технічної політики.

Державне регулювання інноваційних процесів.

5.1. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС
ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

Вплив НТП на економічний і соціальний розвиток

Вирішальний вплив НТП на економічний і соціальний розвиток пояснюється передовсім такими обставинами:

1. Використання в промисловому виробництві нової техніки, технології та інформаційних систем, що стає провідним фактором зростання продуктивності економічних ресурсів. Оскільки нова техніка й нові технології (у тому числі інформаційні) мають ліпші показники продуктивності, потужності, швидкості, енергоємності тощо, відбувається зниження витрат економічних ресурсів у розрахунку на одиницю промислової продукції. Так, проведений у США статистичний аналіз впливу трьох головних факторів — капіталу, праці й науково-технічного прогресу — показав, що нині внесок НТП в економічне зростання США досягає 70%.

2. НТП суттєво впливає на структуру економіки. Під впливом НТП зменшується питома вага живої праці в складі витрат на виробництво з одночасним збільшенням питомої ваги зношених в процесі виробництва засобів праці та спожитих предметів праці. Усе більшого значення набуває інфраструктура: зв’язок, транспорт, шляхове господарство, інформаційні системи, енерго-, водо- та газопостачання, загальна й професійна освіта та ін. Розвиток виробничої інфраструктури (зв’язку, транспорту, інформа­ційних систем тощо) безпосередньо впливає на скорочення умовно постійних вит­рат у собівартості промислової продукції, що дає можливість здійснювати більше витрат, які визначають якісні параметри промислової продукції. Невиробнича інфраструктура, до якої належать загальна та професійна освіта й охорона здоров’я, також є чинником НТП, оскільки з одного боку, її розвиток уможливлює підготовку більш кваліфікованої робочої сили та створення інтелектуального потенціалу, а з іншого — збільшує «віддачу» робочої сили за рахунок зменшення періодів її тимчасової непрацездатності. Відтак змінюються відтворювальні пропорції в промис­ловості. НТП впливає на зміни галузевої структури промисловості. Завдяки безперервному розвитку науки і техніки з’являються нові виробництва та галузі. Досягнення у сфері створення нових матеріалів, зменшення матеріаломісткості продукції, розвиток інфраструктури виробництва помітно послаблюють вплив при­родно-географічних умов, залучаючи нові види сировини, палива та енергії, розміщуючи виробництво в нових регіонах. Науково-технічний розвиток зумовлює зміни й у соціальній структурі економіки. Зростає рівень кваліфікації, а отже, і рівень доходів найманих працівників. Під впливом цього фактора відбуваються зміни організаційно-правових форм підприємництва. У сфері науки, консультаційних послуг, конструк­торських розробок, розробок програмних продуктів ширше розвиваються такі форми підприємництва, як партнерські товариства. Завдяки поглибленню кооперації виробництва та концентрації капіталу відбуваються злиття фірм і компаній, збільшується питома вага корпорацій. Науково-технічний розвиток безпосередньо позначаєть­ся на структурі зовнішньої торгівлі. В експорті промислово розвинутих країн переважає техніка і технології, в експорті більшості країн, що розвиваються, — сировина та матеріали.

3. Застосування новітньої техніки і технології виробництва забезпечує підвищення якості промислової продукції. Сучасні комп’ютери та інформаційні технології уможливлюють автоматизацію управління технологічними процесами у виробництві, підвищення надійності й довговічності виробів. Застосування нових матеріалів та мік­роелектроніки дає змогу знизити показники матеріаломісткості та енергоємності продукції. Нові комп’ютерні технології конструювання та нові дослідницькі прилади значно скорочують час науково-технічних та конструкторських розробок, розширюють конструкторський та дизайнерський діапазони нових виробів.

Концепція науково-технічного прогресу

Провідна роль науково-технічного прогресу в економічному зростанні стала зрозумілою економічній науці тільки в другій половині ХХ століття.

Класики економічної думки, починаючи від Адама Сміта[1] і до Карла Маркса[2], вважали, що головними факторами розвитку виробництва є праця та капітал, а підвищення продуктивності праці роз-
глядали як процес заміщення фактора живої праці фактором капіталу. Тому в науково-технічному прогресі вбачали наслідок, а не причину розвитку виробництва. На зміну класичним уявленням про трудову природу вартості товарів прийшла неокласична школа з її теорією граничної корисності як чинника вартості товарів. Фундаментом цієї школи стали праці В. Джеванса, К. Мангера, А. Мар­шала[3], Л. Вальраса. І класики, і неокласики до 50-х рр. ХХ ст., визнаючи важливість науково-технічних досягнень, вбачали в них зов­нішній фактор впливу на економічну систему, а не внутрішню причину економічного зростання. Таке уявлення про роль науково-технічного прогресу в економічному зростанні отримало назву концепції екзогенного науково-технічного прогресу.

Екзогенний науково-технічний прогрес вважається зовнішньою соціально-економічною силою, що підвищує ефективність виробництва.

В економічній теорії виділяють три основні типи моделей екзогенного науково-технічного прогресу: 1) автономний чи нейтральний НТП, коли збільшення ефективності виробництва не залежить від капіталовкладень та приросту трудових ресурсів, а є наслідком дії зовнішніх факторів; 2) уречевлений НТП, за якого збільшення ефективності виробництва пояснюється запровад­женням більш досконалого обладнання та кваліфікованої робочої сили; 3) індукований НТП, який пов’язують із накопиченням капіталу: що більші капіталовкладення, то більші й темпи науково-технічного розвитку.

Екзогенна концепція науково-технічного прогресу повністю відповідала командно-адміністративній системі управління в колишньому СРСР і передбачала наявність системи централізованого планування науково-технічних робіт і їхнього впровадження у виробництво, поєднання «переваг соціалізму» з науково-тех­нічним прогресом. За таких умов досягти лідерства в окремих напрямках науки і техніки, які переважно працювали на військово-промисловий комплекс, можна було лише завдяки концентрації великої кількості ресурсів, без огляду на ефективність їх використання. Крім того, інноваційний процес у СРСР супроводжу­вався неефективним використанням нової техніки у виробництві, що спричинило перевитрати ресурсів, уповільнювало темпи науково-технічного розвитку і в кінцевому підсумку, призвело до відставання в багатьох галузях науки і техніки.

Узагальнення історичного досвіду різних країн переконливо доводить, що науково-технічний прогрес є внутрішнім чинником розвитку економіки й характеризується органічним впливом науки і техніки на розвиток виробництва. Отже, науково-технічний прогрес є ендогенним чинником економічного розвитку.

Концепція ендогенного науково-технічного прогресу набула значного поширення в останні 30—40 років. Згідно з цією концепцією науково-технічний прогрес розглядається як результат особливої сфери економічної діяльності, що виробляє нову техніку і технологію. Це дає можливість аналізувати витрати й результати, тобто оцінювати ефективність використання економічних ресурсів. Науково-технічна сфера розглядається в тісному зв’язку із соціально-економічним середовищем: діловою активністю, станом розвитку освіти, розвитком фундаментальних досліджень та прикладних розробок в окремих галузях науки і техніки. Відтак, починаючи з певного рівня розвитку науково-технічного потенціалу і передусім національного науко­во-технічного інтелекту, дальший науково-технічний розвиток можна розглядати як функцію витрат економічних ресурсів. Динаміка науково-технічного розвитку безпосередньо пов’яза­на з макроекономічним середовищем та спрямованістю державної промислової політики. Така концепція дає змогу визначати рівень науково-технічного розвитку за допомогою розкриття зв’язків усередині виробничої системи.

Внутрішні механізми впливу науково-технічних досягнень на економічний розвиток докладно описав Й. Шумпетер[4], який сформулював цілісну інноваційну теорію, яка й сьогодні є основою концепції ендогенного науково-технічного прогресу. Згідно з цією теорією науково-технічні досягнення позитивно впливають на економічний розвиток, якщо вони ведуть до створення й запровадження у виробництво нових технологій і нових товарів. Викликом неокласичній школі є парадоксальний висновок, що технологічні зміни, які, згідно з власною природою, призводять до порушення економічної рівноваги, є водночас і чинником досягнення стабільності економічної системи на більш високому рівні її розвитку. Ці ідеї «нестабільної стабільності» набагато випередили свій час не тільки в теорії економічного зростання, а й у загальній теорії розвитку систем.

Вплив науково- ехнічного прогресу на криву виробничих можливостей

Науково-технічні досягнення, що пов’язані зі створенням і впровадженням у виробництво нових технологій і товарів, зумовлюють зниження витрат економічних ресурсів у розрахунку на одиницю кінцевої продукції або на одиницю її корисного показника. Такі технологічні зміни дають можливість виготовляти більше продукції за умов обмежених ресурсів, тобто збільшують максимально можливий випуск продукції економікою. Вплив НТП на розташування кривої можливостей мож­на наочно пояснити за допомогою графіка (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Вплив науково-технічного прогресу на розташування кривої виробничих можливостей

Розглянемо графік кривої вироб­ничих можливостей економіки, яка виготовляє тільки два види продуктів (двосекторна модель). Якщо тех­нологічні зміни стосуються тільки одного виду продуктів, наприклад А, то крива виробничих можливостей зі свого первісного положення аб переміщується в положення а₁б. Якщо технологічні зміни стосуються тільки продукту Б, то крива переміщується в положення аб₁. У разі, коли змінюється технологія виготовлення обох видів продуктів, крива виробничих можливостей набуває вигляду а₁б₁. Отже, кри­ва виробничих можливостей зміщується назовні, якщо завдяки технологічним змінам наявні ресурси стають продуктивнішими.

Але в моделі кривої виробничих можливостей економічні ресурси присутні незримо. Тільки моделі виробничих функцій (рис. 5.2) містять їх кількісні обсяги та демонструють математичну залежність між цими ресурсами й обсягами виробленої продукції. Виробничу функцію можна зобразити у вигляді ізоквант у системі координат «капітал» — «робоча сила». Кожна ізокванта відповідає фіксованому обсягу виробництва за різних комбінацій витрат ресурсів капіталу та робочої сили.

Рис. 5.2. Вплив науково-технічного прогресу
на розміщення кривих виробничої функції

Рис. 5.3. Переміщення ізоквант під впливом науково-технічного прогресу

Будь-яка зміна в пропорціях витрат факторів праці (L) і капіталу (К) відповідає рухові вздовж ліній ізокванти. Припустімо, що початково продуктивності факторів праці та капіталу в економіці відповідає Y₀, причому капіталу витрачається К₂ і праці — L₀, що відповідає ізокванті І₀. Науково-технічний прогрес, що зумовлює збільшення продуктивності факторів за умов незмінного обсягу виробництва Y₀, переміщує ізокванту в положення І₁. При цьому на виготовлення обсягу продукції Y₀ потрібно витратити ресурсів К₁ і L₁ (К₁ < К₀; L₁ < L₀). Унаслідок цього поверхня вироб­ничої функції переміщується з положення А₀В₀О в положення А₁В₁О. Отже, науково-технічний прогрес дає змогу отримати таку саму кількість продукції, використавши меншу кількість ресурсів чи більшу кількість продукції, витративши таку саму кількість ресурсів.

Унаслідок конкретних виявів науково-технічного прогресу переміщення ізокванти може мати різні напрями. Це залежить від змін у пропорції факторів виробництва. Якщо науково-технічний прогрес збільшує відношення капіталу до робочої сили, то науково-технічний розвиток втілюється у працеощадному розвитку виробництва. На рис. 5.3 такий стан показано за допомогою переміщення ізокванти з положення I₀ в положення І₃. Якщо це відношення знижується, то такі технологічні зміни називаються капіталоощадними. Капіталоощадні зміни переміщують ізокванту з положення І₀ в положення І₂. Науково-технічний прогрес може бути нейтральним стосовно праці та капіталу. У цьому разі ізокванта переміщується з положення І₀ в положення І₁. Але нейтральний науково-технічний прогрес, залишаючи незмінним співвідношення праці та капіталу, може впливати на економію інших факторів виробництва — зокрема матеріальних ресурсів. Такі технологічні зміни називаються ресурсоощадними. Технологічні зміни можуть мати й соціальній ефект як у сфері виробництва, так і у сфері споживання.

Вплив науково-технічного прогресу на рівноважне економічне зростання

Рис. 5.4. Вплив науково-технічного прогресу на рівноважне економічне зростання

Розглянути вплив науково-технічного прог­ресу на економічне зростання можна за допомогою макроекономічного аналізу рівноважного стану економіки. Як відомо, графічно стан економічної рівноваги зоб­ражується за допомогою кривих сукупного попиту (СП₀) і сукупної пропозиції (СП_р), які перетинаються у точці Т. Розглянемо графік економічної рівноваги за кейнсіанською[5] теорією (рис. 5.4).

Коли економіка перебуває в стані неповного використання ресурсів (відтинок АБ кривої СП_р), технологічні зміни збіль­шують ВВП, не порушу­ючи при цьому економіч­ної рівноваги. На про-
міжному відтинку (БВ), коли починається інфляційний «перегрів» економіки, технологічні змі­ни зумовлюють як збіль­шення ВВП, так і зменшення ціни (за сталої СП₀). Це відображається на графіку переміщенням кривої сукупної пропозиції з положення СПр₁ у положення СПр₂ і відповідним переміщенням стану рівноваги з точки Т₁ в точку Т₂. При цьому ВВП збільшується (ВВП₂ > ВВП₁), а ціна зменшується (Ц₂ < Ц₁). Якщо одночасно з технологічними змінами відповідно збільшується сукупний попит, то крива СП₀ переміщується з положення СП₀₁ в положення СП₀₂. Збереження економічної рівноваги робить можливим за постійної ціни (Ц₁ = Ц₃) збільшення ВВП до рівня ВВП₃ (ВВП₃ > ВВП₂).

Отже, науково-технічний прогрес справляє позитивний вплив на рівноважне економічне зростання на будь-якому етапі розвитку. У стані рецесії економічна політика має бути спрямована на відродження завдяки технологічним змінам економічного потенціалу більш швидкими темпами. У стані інфляційного розвитку технологічні зміни особливо бажані, бо саме вони можуть збільшити реальний ВВП і в такий спосіб зменшити інфляцію. Відтак науково-технічний прогрес може стати потужним антиінфляційним засобом. Ці висновки дуже важливі для формування майбутньої економічної політики України, бо можливість виходу з кризи нашої країни ще й досі недостатньо пов’язується з обов’язко­вим запровадженням усіх досягнень науково-технічного прогресу.