Засоби виробництва, предмети праці, продуктивні сили та виробничі відносини
Засоби виробництва - сукупність засобів і предметів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ.
Засобами праці називається річ або комплекс речей, які людина приміщує поміж собою й предметом праці й які служать як провідник впливу людини на цій предмет. Засоби праці виступають як продовження його природних органів, які використовують в процесі праці. Рівень розвитку засобів праці являється показником тих відношень між людьми, при яких здійснюється виробництво.
До засобів праці відносять попереду всього знаряддя праці (різного роду механізми і машини, пристосування і інструменти, двигуни, передаточні апарати и інше).
В більш широкому розумінні до засобів праці належать усі ті речі, які, хоч безпосередньо й не входять в процес праці являються для нього цілком обов’язковими, бо без них праця не могла б здійснюватися.
Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі - це купа мертвих речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор). Лише жива праця спроможна воскресити з мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва. А це означає, що вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, навичками до праці.
Предмет праці - це то, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основу майбутнього продукту.
В переважній більшості предмети праці в сучасних умовах самі являються продуктом попередньої праці: метал на машинобудівельному заводі, цемент в будівництві, хлопок на прядильній фабриці та інше. У кінцевому рахунку усі вони черпаються з комор природи.[7, c. 5-6]
Отже, особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої взаємодії факторів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили.
Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку.
Продуктивні сили – це одне з основних понять політичної економії. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу.
Найпростіше визначення продуктивних сил — це сили, які щось продукують, тобто виробляють, створюють. Це єдність людей, що володіють виробничим досвідом, і засобів виробництва, які ці люди приводять у рух.
До складу продуктивних сил належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо. Природне середовище визначає кліматичні та ґрунтові умови господарювання, кількість населення, спадковість та ін.
Продуктивні сили - це не просто сукупність людей, що володіють певним виробничим досвідом та засобами виробництва. Вони, в першу чергу, відображають відношення суспільства до природи.
Належність людини до основної продуктивної сили зумовлена тим, що:
· по-перше, вона — творець усіх інших елементів продуктивних сил;
· по-друге, без праці людини ці елементи не перетворюються на фактори виробництва (наприклад, найновіша техніка без людини перетворюється на купу металу та електронних компонентів);
· по-третє, потреби та інтереси людини — основна рушійна сила соціально-економічного прогресу суспільства.
Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії.
[10, c. 15-16]
Людина – це біосоціальна істота. Тобто, з одного боку, вона є породженням природи й не може існувати без природного середовища, яке є для неї джерелом матеріального існування. Ще А.Сміт говорив, що праця є батьком багатства, а земля (природа) його матір'ю. А з іншого боку, людина може жити, діяти й розвиватися лише, будучи включеною в суспільний зв'язок з іншими людьми, тобто в певне суспільне середовище.
Ця двоїстість людини зумовлює той факт, що вона, з одного боку, щоб забезпечити собі матеріальне існування, вступає в певні відношення з природою, використовує природний матеріал, переробляє його й створює необхідні для життя матеріальні блага. Саме ці відносини між людиною та природою, які характеризують виробничий, технологічний зв'язок у суспільному виробництві, складають основний зміст продуктивних сил.
З іншого боку, люди ніколи не працюють відокремлено один від одного. Так чи інакше вони пов'язані в своїй виробничій діяльності. Тому створення матеріальних благ завжди є суспільним процесом. Отже, будь яке виробництво має суспільний характер. А це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, але й між собою. І ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин.
Виробничі відносини не слід розуміти лише як відносини, що виникають між людьми безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг.
Під виробництвом економісти розуміють весь процес відтворення, який включає в себе чотири ланки:
- безпосередньо виробництво як процес створення матеріальних благ;
- розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті;
- обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні конкретні засоби існування;
- споживання (тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до розпочинання нового виробничого циклу);
Єдність і взаємодія продуктивних та виробничих відносин утворюють спосіб виробництва.
Продуктивні сили та виробничі відносини знаходяться у взаємозв’язку, взаємодії й суперечливій єдності, яка, як буде показано далі, виступає внутрішнім джерелом розвитку суспільного виробництва.
Це проявляється в тому, що виробничі відносини встановлюються не по волі людей, не за їхнім бажанням. Той чи інший тип виробничих відносин - результат певного рівня розвитку і характеру продуктивних сил.
Отже, суспільне виробництво як об'єкт вивчення політекономії має дві сторони: продуктивні сили як відносини людей до природи та виробничі відносини як відносини між людьми в процесі створення ними необхідних засобів існування (матеріальних благ).
Політекономія вивчає виробничі відносини в їх єдності та взаємозв'язку з продуктивними силами й надбудовою. Вона з'ясовує закони, які лежать в основі функціонування виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ, тобто всього соціально-економічного розвитку суспільства.
Вивчаючи виробничі відносини як суспільну форму розвитку продуктивних сил, політекономія повинна до їх складу включати також ті відносини, які складаються в цих структурах тому, що вони суттєво впливають на характер функціонування й розвиток продуктивних сил суспільства.[4, c. 38]
РОЗДІЛ 2.ВИРОБНИЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА МЕЖА ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ