Соціально-економічний зміст і форми зайнятості
Зайнятість (згідно Закону України „Про зайнятість населення”) – це діяльність громадян пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій та іншій формі.
Зайнятість (за Базилевичем В.Д.) – це явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.
Зайнятість, як економічна проблема – це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.
Типи зайнятості:
1) ефективна– це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної діяльності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці;
2) фактична– фіксує результат розподілу ресурсів праці. В умовах ринку фактична зайнятість характеризується водночас елементами ефективного і неефективного розподілу робочої сили. Недосконалість конкуренції на ринках праці та капіталу істотно обмежує не лише можливість забезпечення, а й підтримання ефективної зайнятості.
Для аналізу форм зайнятості необхідно розглянути структуру працездатного населення.
Міжнародна статистика розрізняє категорії „економічно активне населення” та „економічно неактивне населення”.
Економічно активне населення – це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг (особи найманої праці; самостійні працівники; особи, що тимчасово не працюють з об’єктивних причин; особи, що поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого часу; учні та особи, що проходять профпідготовку).
Економічно неактивне населення – включає всіх тих, хто незалежно від віку та статі не входить до вище визначеної категорії.
Населення
![]() | ![]() |
Працездатне Непрацездатне
![]() | ![]() |
Робоча сила (R) Вибувши із складу робочої сили (Н)
![]() | |||
![]() | |||
Зайняті (L) Безробітні (F)
Рис.16.1. Структура населення
Працездатне населення – це всі, хто по віку (від 16 до 55 (60) років і по стану здоров’я здатний працювати.
Непрацездатне населення – населення непрацездатного віку (діти, пенсіонери), а також інваліди і особи, що знаходяться в інституційних установах (тюрмах, колоніях, психіатричних лікарнях).
Вибувши із складу робочої сили (Н) – працездатне населення, яке не має роботи і активно її не шукає (студенти, домогосподарки).
Робоча сила (R = L + F) – це сукупність зайнятих і безробітних.
Зайняті (L) – населення, яке має роботу чи працює неповний робочий день.
Безробітні (F) – працездатне населення, яке не працює, але шукає роботу.
Виходячи з цього виділяють такі форми зайнятості (рис.16.2):
| |||||||||||||||
![]() | ![]() | ![]() | |||||||||||||
| |||||||||||||||
![]() | |||||||||||||||
![]() | |||||||||||||||
| |||||||||||||||
Рис.16.2. Форми зайнятості
Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості зайнятися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (в межах сім’ї) та колективне (із участю фірм, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Риси повної зайнятості: робота лише в одного підприємця, стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.
Тимчасова зайнятість – характеризується наявністю терміну закінчення трудового договору (контракту).
Часткова зайнятість – це регулярна зайнятість при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об’єкті.
До самозайнятих відносять підприємці; трудящі, що працюють не за наймом; члени виробничих кооперативів; неоплачувані працівники сімейних підприємств (за класифікацією МОП).
Питання друге.