Перспективи підвищення глобальної конкурентоспроможності України в контексті розвитку інновацій

Перспективним напрямом державної політики в період посткризової реструктуризації і реформ є посилення конкурентоспроможності країни і підприємств з інноваційною і соціальною спрямованістю. Це вимагає активного пошуку дієвих чинників макроекономічної стабілізації, належного відновлення обсягів виробництва, забезпечення подальшого зростання національного господарства і використання можливостей міжнародної конкурентоспроможності країни.

Зважаючи на сучасні світові стандарти, які приймаються все більшою кількістю країн, глобалізація стає закономірним процесом розвитку стійких зв'язків між економіками окремих держав. Тому впровадження світової моделі економічного зростання дасть можливість підвищити міжнародну конкурентоспроможність держави в умовах глобалізації та інтеграції.

Світова модель економічного зростання базується на трьох визначальних чинниках: глобалізації економіки, впровадженні новітніх інноваційних технологій і посиленні конкурентної боротьби. Саме ці три чинники стають органічною частиною світового господарства.

Тому впровадження світової моделі економічного зростання дасть змогу підвищити міжнародну конкурентоспроможність держави в умовах глобалізації та інтеграції.

Загострення і посилення конкурентної боротьби є невід'ємною складовою ринкової економіки. У цих умовах господарювання, підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників є обов'язковою умовою залучення іноземних інвестицій. Конкурентна боротьба сприяє тому, що суб'єкти економічної діяльності самі вибирають різні шляхи підвищення своєї конкурентоспроможності: або за рахунок зниження витрат на виробництво (екстенсивний), або шляхом впровадження нових технологій (інтенсивний). У сучасних умовах одним із основних пріоритетів, який визначає стратегію конкурентоспроможності країни, досягнення порогових значень ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку, а також рівень ефективності використання ресурсів, є інноваційний розвиток.

Визнання пріоритетності інноваційного розвитку, закладене в «Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004 – 2015 рр.)», в якій, зокрема, визначається, що: «Європейський вибір України і, відповідно, необхідність її інтеграції у високотехнологічне конкурентне середовище, зумовили необхідність формування інноваційної моделі розвитку, в якій роль головного джерела довготривалого економічного зростання грають наукові придбання і їх технологічне застосування, яке дасть можливість, передусім, підвищити конкурентоспроможність економіки, гарантувати її безпеку і головне місце в Європейському Союзі при стабільних і високих темпах економічного зростання».

Перевагу, у першу чергу, мають ті виробники, які активно впроваджують нові технології та технологічні процеси. Це дозволяє їм адекватно реагувати на зміну попиту споживачів і випускати високоякісну конкурентоздатну продукцію.

Отже, для інтеграції національної економіки у світову економічну систему треба підвищити її інноваційність, яка, у свою чергу, дозволить посилити конкурентні позиції українських товарів і послуг на світовому ринку, і, як наслідок, відбудеться зміцнення системи економічного розвитку країни. Для цього потрібно головне – перехід економіки України від експортно-імпортної орієнтації до інноваційної економіки, шляхом проведення в життя наступних заходів, а саме:

- подолання явищ криміналізації і корупції в національній економіці;

- формування в Україні сприятливого ділового середовища і підприємницького клімату;

- інвестиційна підтримка з боку держави і зарубіжних інвесторів підприємців і виробників, що найбільш активно йдуть шляхом іннова­ційного розвитку виробництва;

- формування і розвиток сприятливого інноваційного середовища за допомогою підтримки і партнерства наукової, освітньої, виробничої і управлінської сфер;

- вдосконалення структури державного управління з метою стимулювання інноваційної діяльності підприємств; формування умов для успішного трансферту технологій як із зарубіжних країн в країну, так і назад;

- створення мережі інноваційних структур у регіонах України, розвиток мережевої співпраці;

- вдосконалення інфраструктури підтримки інноваційного підприємництва, просування інноваційних проектів;

- нормативно-правова підтримка інноваційної діяльності.

Реалізація обраного пріоритету є надзвичайно складним завданням, оскільки в країні вагомий вплив має наступний спектр погроз в інноваційній сфері:

- розрив господарських зв'язків між підприємствами, цехами і виробництвами, що становлять єдині технологічні ланцюжки;

- відірваність сфери наукових досліджень і розробок від реального сектора економіки і, як наслідок, кризовий стан галузевої науки;

- розбалансованість національної інноваційної системи, відсутність механізмів взаємозв'язку між її окремими елементами;

- різке скорочення сфери взаємодії фінансового капіталу з промисловим, відплив капіталу з реального сектора в менш ризикові галузі з коротшими термінами окупності усередині країни і за кордон;

- структурна деформованість промисловості, різна міра готовності галузей і виробництв до функціонування в умовах ринкової економіки з урахуванням наявного науково-технічного і кадрового потенціалу і конкурентоспроможність продукції, робіт і послуг;

- згортання високотехнологічних виробництв і припинення випуску прогресивних видів продукції;

- низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів як на світовому, так і на національному ринках, що призводить до: а) залежності української економіки від імпорту і кон'юнктури світового ринку; б) необхідності підвищення техніко-технологічного рівня виробництва;

- сировинна модель експортної спеціалізації України, що пропонує сировину в обмін на готові вироби, а це призводить до фінансування економічного зростання зарубіжних країн, обміну ресурсної ренти на інтелектуальну, залежності від кон'юнктури ринку на енергоресурси;

- значне збільшенні розриву по рентабельності між експортно­орієнтованими галузями і галузями, що працюють на внутрішній ринок.

Усе вищеперераховане пояснюється недосконалістю державної регіональної політики до 2015 року , де закладаються ті напрями і заходи, які необхідно вирішувати негайно, тобто в найближчі 2­3 роки, у частині інноваційної складової економічного зростання і розвитку.

Отже, стратегічною метою розвитку інноваційної діяльності і формування інноваційної економіки в нашій країні на найближчі роки можна назвати комплексний розвиток вітчизняних виробництв і територій до рівня їх конкурентоспроможності у світі. А це вимагає проведення структурної модернізації економіки країни, техніко-технологічного переозброєння виробництв, боротьби з тіньовою економікою, криміналізацією і корупцією, вироблення нового законодавства у сфері економічної і інноваційної діяльності.

Враховуючи вищесказане, основні шляхи вирішення проблем забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, можна вважати такими:

- активізація і підвищення ефективності участі підприємств в проектах міжнародної співпраці, яка дозволить притягнути істотні об'єми інвестиційних і фінансових ресурсів, які можна спрямувати на розвиток інфраструктури регіону, підвищення енергоефективності економіки і поліпшення екології;

- започаткування практики реалізації проектів створення промислових територіально-галузевих виробничих систем, забезпечивши таким чином синергетичний ефект у вигляді посилення інноваційного складника конкурентоспроможності і підвищення ефективності місцевого виробництва;

- посилення ділової та громадської активності та поліпшення рівня прибутків і якості життя населення;

- розвиток сучасних європейських механізмів місцевого самоврядування на принципах демонополізації економіки і поліпшення конкурентного середовища.

Поряд з цим, інноваційна діяльність вимагає знач­них фінансових коштів. Тому для проведення ефективної інноваційної діяльності доцільно створити умови для поступового накопичення внутрішніх і залучення іноземних інвестиційних ресурсів.

Підсумовуючи вищесказане, можна відмітити, що за допомогою інноваційних зрушень вдасться вирішити проблеми економічного відродження і структурної перебудови виробничого сектора регіону, а це, у свою чергу, приведе до появи нових видів виробництва і підвищення їх конкурентоспроможності. Національні товаровиробники в нових умовах господарювання повинні активно включитися в міжнародну конкурентну боротьбу за залучення фінансових коштів, а це вимагає створення сприятливих умов для виробництва, впровадження новітніх інноваційних технологічних процесів і технологій, забезпечення висококваліфікованою

робочою силою.

Таким чином, заради досягнення цих пріоритетів першочерговими напрямками державної політики в аналізованій сфері є: удосконалення інституціонального забезпечення та розширення фінансових можливостей підприємств реального сектора економіки; поліпшення інституціональної інфраструктури інноваційного розвитку; активізація діяльності кластерних і інтеграційних форм господарювання; стимулювання міжрегіональної інтеграції, ширшого використання переваг інтеррегіональної та трансграничної співпраці; забезпечення збалансованого просторово­територіального розвитку; формування раціональної просторово­секторної структури регіональної економіки, спроможної адекватно реагувати на внутрішньодержавні та зовнішньоекономічні виклики і погрози.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі вирішено важливу наукову задачу удосконалення науково-методичних основ щодо забезпечення глобальної конкурентоспроможності України через реалізацію інноваційного потенціалу.

Інноваційний розвиток характеризується використанням принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності.

Основою конкурентних переваг країни є розвиток факторів виробництва, інвестицій, реалізація інноваційного потенціалу країни. Теоретичні основи формування міжнародної конкурентоспроможності країн потребують удосконалення в контексті зростання значущості інноваційної складової.

В умовах формування глобальної економічної системи зростання країн та їх міжнародна конкурентоспроможність у визначальному ступені обумовлюються наявністю потужного інноваційного потенціалу, як сукупності науково-технічних, організаційних, економічних, соціальних ресурсів країни, ефективне використання яких є результатом освоєння виробництв нових видів продукції, впровадження нових технологічних процесів, виконання наукових та науково-технічних робіт, реалізації інноваційної продукції. Під категорією «інновації» пропонується розуміти результати взаємодії у науково-технічній, економічній, організаційній та соціальній сферах у формі нових продуктів, технологій, організаційно-технічних та соціально-економічних рішень, наслідком впровадження яких має бути отримання якісних змін у конкурентних перевагах на внутрішніх та зовнішніх ринках.

Що стосується стану інноваційної діяльності в Україні, то була встановлена тенденція її поступового зниження. Серед основних критеріїв, що свідчать про незадовільний стан інноваційної діяльності в Україні, виділені наступні: зменшення витрат на науку та науково-технічні вироби, низький рівень експортабельності та конкурентоспроможності товарів та послуг, обсяги оновленої продукції характеризуються тенденцією скорочення. Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу, зокрема податкових пільг, антимонопольного, патентно-ліцензійного та кон’юнктурного регулювання технологічного оновлення виробництв.

У сучасних умовах розвитку міжнародної конкурентоспроможності в Україні найбільш значущим чинником впливу на міжнародну конкурентоспроможність країни є обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт.

Отже, Україна має великий потенціал, який треба намагатися розвивати якомога більше, в першу чергу на державному рівні, тільки тоді ми зможемо зайняти гідне місце на світовому ринку та у світовій спільноті.