Головні фактори та причини виникнення фінансової кризи

РОЗДІЛ 1

1.1. Фінансова криза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення
Останніми роками економіка України розвивається дедалі динамічніше. Так, якщо у 2000 р. порівняно з 1999 р. реальний ВВП збільшився на 6,0 %, то у 2001 р. — на 9,0 %.

У 2001 р. зберігалась позитивна динаміка збільшення обсягу випуску продукції та валової доданої вартості у провідних галузях економіки. Найбільший внесок мали такі галузі, як переробна, харчова, легка, а також машинобудування.

У 2000-2001 рр. продовжували покращуватись і фінансові результати діяльності підприємств. Так, якщо в 2000 р. розміри фінансових результатів від звичайної діяльності суб'єктів господарювання до оподаткування (крім малих і сільськогосподарських підприємств) перевищували 11,5 млрд грн, то в 2001 р. — 19,0 млрд грн (тобто на 7,5 млрд грн, або на 65 % порівняно з 2000 р.).

Але незважаючи на позитивні зрушення в економіці України, практично кожне друге вітчизняне підприємство було збитковим. Найбільше збиткових підприємств та організацій спостерігається на транспорті — понад 65,0 %, у матеріально-технічному постачанні та збуті — близько 65,0 %, на будівництві — близько 60,0 %.

Збиткова діяльність підприємств та організацій є однією з головних причин їх незадовільного фінансового стану. Наслідком цього є збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств. Так, дебіторська та кредиторська заборгованості за всіма суб'єктами господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) на 1 грудня 2000 р. становили відповідно 197,2 та 270,0 млрд грн, що перевищило їх розмір порівняно з початком 2000 р. відповідно на 15,8 та 17,8 %. На 1 листопада 2001 р. дебіторська та кредиторська заборгованості за зазначеними суб'єктами господарювання становили відповідно 215,8 та 278,0 млрд грн, тобто зросли порівняно з початком року відповідно на 16,5 та 7,6 %.

Найбільша питома вага кредиторської заборгованості припадає на промисловість (понад 35,0 %), торгівлю та громадське харчування (близько 20,0 %) і транспорт (близько 10,0 %).

Протягом останніх років значною залишалась прострочена заборгованість.

Внаслідок значної дебіторської та кредиторської заборгованостей і їх прострочення велика кількість суб'єктів господарювання є неплатоспроможними. При цьому більш як третина неплатежів у промисловості спостерігається в таких галузях, як електроенергетика (понад 30,0 % загальної суми кредиторської заборгованості по промисловості), паливна промисловість (понад 16,0 %) і чорна металургія (понад 15,0 %). Значною залишається сума заборгованості із заробітної платні. Понад 15,0% становить заборгованість населення за житлово-комунальні послуги.

Значні суми кредиторської заборгованості у суб'єктів господарювання, тобто їх неплатоспроможність, свідчать про те, що такі підприємства перебувають у глибокій фінансовій кризі.

Отже, під фінансовою кризою слід розуміти недостатність власних коштів у суб'єктів господарювання для здійснення своєчасних розрахунків з платежів у бюджет, цільові фонди, постачальникам, підрядникам, працівникам тощо внаслідок зниження з різних причин результатів їх господарсько-фінансової діяльності. Іншими словами, фінансова криза — це неспроможність підприємства здійснювати фінансове забезпечення власної поточної виробничо-фінансової діяльності.

Поняття фінансова криза має широке застосування до різних випадків, коли деякі фінансові установи або заощадження раптово втрачають велику частину своєї вартості.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

1) джерелами (факторами) виникнення;

2) видом кризи;

3) стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

Основою метою антикризового фінансового управління є розробка та реалізація заходів, спрямованих на швидке відновлення платоспроможності та забезпечення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства для виходу з кризового стану. Основними завданнями антикризової політики на мікрорівні є:

- оперативне виявлення ознак кризового стану;

- недопущення банкрутства підприємства;

- локалізація кризових явищ;

- фінансова стабілізація підприємства;

- запобігання повторенню кризи.

Конкретний зміст управлінських заходів залежить від глибини фінансової кризи. З цих позицій антикризове фінансове управління може становити:

ü систему профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи;

ü систему конструктивних та дійових заходів, спрямованих на виведення підприємства з фінансової кризи.

Мету та інструментарій антикризового фінансового управління залежно від реального фінансового стану підприємства наведено на рис 9.1.

Рис.9.1. Мета та інструментарій антикризового фінансового управління

Розробка конкретної політики антикризового управління базується на таких принципах, як:

§ необхідність запобіжного управління кризовими явищами у фінансово-господарській діяльності підприємства шляхом ранньої їх діагностики та розробки превентивних заходів;

§ диференційований підхід до кризових явищ (факторів виникнення, виду кризи та стадії її розвитку) залежно від рівня небезпеки для фінансового розвитку підприємства;

§ своєчасне та адекватне реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства;

§ першочергова реалізація внутрішніх можливостей фінансової стабілізації;

§ використання при необхідності відповідних форм санації підприємства для уникнення його банкрутства.

Відповідно до зазначених принципів обов’язковими етапами формування і реалізації політики антикризового фінансового управління є:

1) постійний моніторинг фінансового стану підприємства з метою своєчасного виявлення ознак кризових явищ;

2) ідентифікація основних факторів, що зумовили кризовий стан підприємства;

3) виявлення масштабів фінансової кризи;

4) формування мети антикризової політики;

5) вибір адекватних інструментів антикризового управління і розробка комплексу антикризових заходів;

6) контроль за своєчасністю та ефективністю впроваджених заходів;

7) внесення коректив у антикризову політику з урахуванням досягнутих результатів та зміни факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

Головні фактори та причини виникнення фінансової кризи

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

1) спад кон'юнктури в економіці в цілому;

2) зменшення купівельної спроможності населення;

3) значний рівень інфляції;

4) нестабільність господарського та податкового законодавства;

5) нестабільність фінансового та валютного ринків;

6) посилення конкуренції в галузі;

7) криза окремої галузі;

8) сезонні коливання;

9) посилення монополізму на ринку;

10) дискримінація підприємства органами влади та управління;

11) політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції);

12) конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки:

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

1) втрата клієнтів і покупців готової продукції;

2) зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

3) неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

4) підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

5) збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

6) виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

7) підвищення тиску на ціни;

8) істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.