Завдання на курсову роботу
Вступ
Сучасний господарський механізм діяльності підприємств передбачає різке розширення границь самостійності, переклад їх на повний госпрозрахунок і самофінансування, підвищення відповідальності за кінцеві результати, виконання зобов'язань перед споживачем, установлення прямої залежності рівня доходів колективу від ефективності його роботи.
Цілісна система передбачає, і це головне, кардинальну реформу планування, ціноутворення, фінансово-кредитного механізму, перебудову матеріально-технічного забезпечення, керування науково-технічним прогресом і т.д. Тому матеріально-технічне забезпечення як одна з галузей сфери товарного обігу, що виконує функції обігу засобів виробництва, виконує велику роль у підвищенні ефективності виробництва. Воно виступає в якості опосередкованого зв'язку між виробництвом та виробничим споживанням продукції виробничо-технічного призначення та його діяльність з розширенням масштабів виробництва безперервно зростає.
Забезпечуючи міжгалузеві зв'язки по поставках продукції, структури матеріально-технічного забезпечення сприяють скороченню часу виробництва, підвищенню його ефективності та якості продукції за рахунок ритмічного, своєчасного забезпечення підприємств, економічними партіями різних видів сировини, матеріалів та обладнання.
На основі вивчення потреби в продукції виробничо-технічного призначення та умов її раціонального використання структури матеріально-технічного забезпечення безпосередньо впливають на промисловість з метою поліпшення використання матеріальних ресурсів, впровадження у виробництво прогресивних матеріалів та ефективних технологічних рішень. Вплив структур матеріально-технічного забезпечення на режим використання ресурсів в народному господарстві проявляється практично через усі сторони їх діяльності: розподіл продукції, координацію процесів виробництва та споживання, оптимальне розміщення замовлень у промисловості, організацію збуту продукції виробничо-технічного призначення та її рух від виробника до споживача.
Тому оволодіння теоретичними знаннями та практичними навичками з підготовки та організації здійснення матеріально-технічного забезпечення підприємств вкрай необхідно і актуально для сучасного менеджера.
1.Загальні положення виконання курсової роботи
1.1. Мета курсової роботи та порядок її виконання
Мета цієї курсової роботи розкрити сутність, цілі та результати планування й організації матеріально-технічного забезпечення підприємства. Розробка курсової роботи на тему «Організація матеріально-технічного постачання підприємства» сприятиме закріпленню набутих теоретичних знань та забезпечить можливість проведення практичних розрахунків з проблемних питань.
Для успішного виконання курсової роботи студентам необхідно використати знання, отримані в процесі вивчення не тільки дисципліни «Управління матеріально-технічним забезпеченням підприємства», але і інших, таких як «Маркетинг», «Основи менеджменту», «Економіка» та інші. Виконання роботи здійснюється поетапно, на протязі семестру, після ознайомлення з відповідним матеріалом на лекціях та його опрацювання на практичних заняттях. Завершена робота в узгоджений термін захищається.
Завдання на курсову роботу
На початку семестру, в двотижневий термін, кожний студент повинен визначитись з персональним варіантом завдання для виконання курсової роботи. Варіант завдання визначається трьома складовими елементами: назва матеріального ресурсу, марки автомобіля та кількістю автомобілів.
Студенти мають можливість обирати інші види ресурсів, марки автомобіля та види підприємства по узгодженню з викладачем. При цьому в одній учбовій групі варіанти завдань не можуть повторюватись для робіт різних студентів.
Завдання на курсову роботу оформлюється на бланках встановленого зразка (Додаток Б), підписується студентом та затверджується викладачем.
В курсовій роботі необхідно виконати наступні завдання: охарактеризувати план матеріально–технічного забезпечення; розглянути вплив зовнішнього середовища на формування плану МТЗ; зробити вибір постачальника при плануванні закупівель; скласти договір поставок матеріально-технічного ресурсу; визначити рівень страхового запасу ресурсу; розрахувати оптимальний обсяг поставок; визначити необхідну площу складу зберігання ресурсу; розробити організаційну структури відділу МТП підприємства; розробити посадову інструкцію працівника відділу постачання та зробити висновки.
Таблиця 1.1. Вихідні дані до курсової роботи
| Варіант (за останньою цифрою порядкового номеру у списку групи) | Ресурс | Тип автомобіля В – вантажні А – автобуси Л – легкові | Кількість автомобілів |
| Мастильні матеріали, л, кг | В | ||
| Паливо, л | А | ||
| Запасні частини, шт. | Л | ||
| Шини, шт. | В | ||
| Агрегати, шт. | А | ||
| Матеріали, кг | Л | ||
| Лакофарбові матеріали, л | В | ||
| Хімікати, л | А | ||
| Інструменти, шт. | Л | ||
| інші | В |
1.3. Загальні вимоги до оформлення роботи.
Пояснювальна записка оформлюється у друкованому вигляді на листах білого кольору формату А-4, поля становлять: верхнє і нижнє – по 2 см, ліве – 2,5 см, праве – 1,5 см. Загальний обсяг роботи складає 30÷50 сторінок комп’ютерного тексту (шрифт Times New Roman розмір 14) відповідно до діючого державного стандарту України ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки”.
При оформленні теоретичної частини доцільно робити посилання на авторів, науковців, підходи яких вказуються в роботі. Посилання робляться в квадратних дужках в кінці абзацу або після дослівно наведеного висловлення автора. Наприклад: (11, с. 56 ÷ 59), де „11” – порядковий номер автора в списку використаних джерел, „с. 56 ÷ 59” – сторінки, на яких вказується твердження автора, що використане у курсовій роботі. Розділ передбачає використання таблиць, схем, рисунків, діаграм та графіків, що значно покращить якість та наочність представленого матеріалу.
1.4. Порядок захисту курсової роботи та критерії оцінок
Курсова робота повинна бути виконана відповідно до завдання, яке видається індивідуально, оформлена відповідно до вимог методичних вказівок по курсовому проектуванню з дисципліни «Управління матеріально–технічним забезпеченням підприємства».
Курсові роботи надходять на кафедру, де їх рецензує і попередньо оцінює керівник. Прорецензовані роботи повертають студентам з відміткою "До захисту". Роботи не допущені до захисту студенти переробляють, враховуючи зроблені зауваження.
Прорецензовані курсові роботи підлягають захисту. Захист курсової роботи приймає комісія, яка визначає рівень та якість засвоєння теоретичного та фактичного матеріалу. При цьому приймають до уваги:
1. Зміст роботи, його відповідність до теми, глибину вивчення проблем, логіку і послідовність написання тексту, самостійність думок, міркувань, суджень.
2. Правильне, відповідно до вимог оформлення роботи.
3. Рівень представлення студентом основних положень теми, вміння коротко і логічно передавати зміст роботи та відповідати на запитання комісії.
4. Додержання графіку виконання курсової роботи.
У випадку, коли студент не був допущений до захисту, або одержав незадовільну оцінку, він не може бути допущений до заліку з дисципліни «Управління матеріально–технічним забезпеченням підприємства».
Захист курсової роботи студентом відбувається публічно перед комісією, виділеною кафедрою, за участю керівника роботи. На доповідь студенту приділяється 5÷7 хв., а потім він відповідає на задані питання. У доповіді студент повинен достатньо переконливо і грамотно викласти основні положення роботи й обґрунтувати зроблені висновки. Запитання, що задаються при захисті, можуть стосуватися всіх матеріалів, викладених у роботі, а також основних положень з дисципліни «Управління матеріально-технічним забезпеченням підприємства» в обсязі програми.
Оцінка захисту і виконання курсової роботи визначається якістю виконаного завдання, змістом повідомлення, рівнем теоретичних знань студента, відповідності виконаної роботи вимогам нормо контролю.
При захисті курсової роботи виставляються такі оцінки:
Шкала оцінювання: національна та ECTS
| Сума балів за всі види навчальної діяльності | Оцінка ECTS | Конвертування суми балів, що отримані за всі види навчання (на протязі модулю) до екзамену, або заліку (якщо студент виходить на залік) | Максимальна кількість балів на іспиті, заліку (якщо студент виходить на залік) | Оцінка за національною шкалою | |
| для екзамену, курсового проекту (роботи), практики | для заліку | ||||
| 90 – 100 | А | 90-100 - 60 | відмінно | зараховано | |
| 82-89 | В | 82-89 - 40 | добре | ||
| 75-81 | С | 74-81 - 35 | |||
| 64-74 | D | 65-73 - 30 | задовільно | ||
| 60-63 | Е | 60-64 - 25 | |||
| 35-59 | FX | 35-59 - 20 | незадовільно з можливістю повторного складання | не зараховано з можливістю повторного складання | |
| 0-34 | F | 18-34 - 10 0-17 - 0 | незадовільно з обов’язковим повторним вивченням дисципліни | не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни |
90÷100 балів (“відмінно”), студент одержує, якщо тема розкрита, матеріал розташовується в логічній послідовності з виділенням головного і акуратно оформлений. Застосована комп’ютерна техніка, крім основної і додаткової навчальної літератури використані також наукова література, чітко дотримувався графік виконання роботи, дотримані вимоги нормо контролю, в ході захисту студент виявив усебічні, систематизовані, глибокі знання програмного матеріалу на рівні творчого використання;
74÷89 балів (“добре”) студент одержує, якщо тема розкрита, матеріал розташовується в логічній послідовності, застосована комп’ютерна техніка, прикладені фактичні матеріали, графік виконання роботи в основному виконувався, дотримані вимоги нормо контролю, оформлені матеріали на рівні аналогічного відтворення;
60÷73 балів (“задовільно”) студент одержує, якщо тема розкрита, дотримані вимоги нормо контролю, але не в достатній мірі застосована комп’ютерна техніка, у викладі й оформленні є не доопрацювання, у ході захисту студент проявив знання програмного матеріалу на рівні репродуктивного відтворення; суттєво порушувався графік виконання роботи.
Менше 60 балів (“незадовільно”) студент одержує, якщо тема не розкрита, робота містить принципові помилки, не дотримані вимоги нормо контролю, використані застарілі джерела, оформлення недбале, у ході захисту студент виявив серйозні прогалини в знаннях основного програмного матеріалу, не виконав вимог щодо терміну підготовки роботи.
У випадках виконання роботи не відповідно до варіанта індивідуального завдання або одержання при захисті оцінки “незадовільно” студенту видається нове завдання.
2. Структура курсової роботи
Кожна курсова робота, незалежно обраної теми повинна мати у зазначеній послідовності такі складові:
Титульний аркуш;
Завдання на курсову роботу;
Реферат;
Зміст;
Вступ;
1. Зміст і основні завдання плану матеріально-технічного забезпечення
1.1. Характеристика плану матеріально–технічного забезпечення
1.2. Вплив зовнішнього середовища на формування плану МТЗ
2. Основні показники та порядок розробки плану матеріально–технічного забезпечення
2.1. Вибір постачальника при плануванні закупівель
2.2. Складання договору поставок матеріально-технічних ресурсів
2.3. Визначення рівня страхового запасу ресурсів
2.4. Розрахунок оптимального обсягу поставок.
2.5. Визначення необхідної площі складу
2.6. Розробка організаційної структури відділу МТП підприємства
2.7. Розробка посадової інструкції працівника відділу постачання
Висновки
Рекомендована література
Додатки
3. Зміст основних розділів курсової роботи
Титульний аркуш є першим аркушем роботи та оформлюється за встановленою формою (Додаток А).
Завданняоформлюється за встановленою формою на одному листі і видається на кафедрі, або може бути зроблено студентом за зразком (Додаток Б).
Реферат – скорочений виклад змісту роботи з основними практичними рекомендаціями і висновками. Текст рефератувключає предмет, характер і мету роботи, метод проведення роботи, конкретні результати, висновки щодо особливостей, ефективності, можливості застосування здобутих результатів.
Зміст включає вступ, номери й найменування всіх розділів, підрозділів та пунктів основної частини, висновки, перелік посилань, а також додатків. В змісті наводяться номери сторінок, на яких розміщується початок матеріалу.
У вступікурсової роботи подаються актуальність вибраної теми та її значення для досліджуваного об’єкту, наявні напрями теоретичних і практичних досліджень з зазначеної проблеми провідних науковців і фахівців галузі, мета та задачі виконання роботи, об'єкт дослідження, методи, що використовуватимуться в період дослідження.
3.1.Зміст і завдання плану матеріально-технічного забезпечення
В цьому розділі курсової роботи наводиться літературний огляд щодо сучасного стану вирішення досліджуваної проблеми, останні розробки та думки науковців, розкриваються теоретичні та методичні підходи щодо поставленої проблеми. На базі проведених узагальнень літературних джерел формується власна позиція автора щодо досліджуваної проблеми та шляхів її вирішення. Також передбачається пункт, в якому висвітлюється сучасний стан досліджуваної проблеми в господарстві.
3.1.1.Характеристика плану матеріально-технічного забезпечення
Матеріально–технічне забезпечення як одна з галузей сфери товарного обігу, що виконує функції обігу засобів виробництва, виконує велику роль у підвищенні ефективності виробництва. Воно виступає в якості опосередкованого зв'язку між виробництвом та виробничим споживанням продукції виробничо-технічного призначення та його діяльність з розширенням масштабів виробництва безперервно зростає. Тому тут студентові необхідно розглянути питання, що таке матеріально-технічного забезпечення, яка його мета, завдання та економічне значення. Розглядаючи систему планування МТЗ, потрібно з’ясувати зміст і послідовність розроблення плану МТЗ.
3.1.2.Вплив зовнішнього середовища на формування плану МТЗ
У сучасних умовах різних впливів зовнішнього середовища на діяльність підприємства стратегічне планування МТЗ має передбачити заходи для забезпечення гнучкості та швидкої реакції на зміну умов МТЗ, визначити обсяги й напрями інвестицій на ці цілі. Поточне планування передбачає забезпечення виробничої операційної діяльності всіма видами матеріальних ресурсів на плановий рік.
Метою оперативного планування є координація руху матеріальних ресурсів між різними підрозділами підприємства, регулювання та контроль за запасами матеріалів. Процес матеріально-технічного постачання тісно пов’язаний і з іншими сторонами багатогранної діяльності підприємства.
Тому в даному розділі необхідно розглянути вплив зовнішнього середовища як на матеріально-технічне забезпечення, так і на поточні та підсумкові показники фінансової діяльності підприємства, на формування собівартості продукції, подолання конкуренції та інше.
3.2.Основні показники та порядок розробки плану матеріально-технічного забезпечення
План матеріально-технічного забезпечення складається із двох частин:
- розрахунків потреби в матеріально-технічних ресурсах;
- балансів матеріально-технічного забезпечення.
Розрахунок потреби в матеріально-технічних ресурсах залежно від характеру матеріалів, які застосовуються, здійснюється в наступних таблицях:
- потреба в сировині і матеріалах;
- потреба в паливі і енергії;
- потреба в оснащенні.
Вихідними даними для розробки плану матеріально-технічного забезпечення є:
- плановий обсяг випуску продукції в асортименті і номенклатурі;
- прогресивні норми витрат матеріальних ресурсів;
- інформація про кон'юнктуру ринку товарів;
- аналіз витрат матеріальних ресурсів у звітному періоді;
- зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду;
- плани технічного й організаційного розвитку, технічного переозброєння й реконструкції підприємства, капітального будівництва.
Потреба в матеріальних ресурсах визначається на основі балансу МТЗ підприємства з урахуванням залишків і внутрішніх джерел забезпечення.
Основні дані для визначення потреби — це узгоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення.
У розрахунках необхідно диференціювати потребу підприємства за основними напрямами витрат, беручи до уваги їхнє значення та переважання питомої ваги в загальному обсязі потреби підприємства.
Потребу в МТР розраховують різними методами, серед яких найширше застосовують метод прямого розрахунку (детермінований), що ґрунтується на прогресивних нормах витрат матеріалів та планах випуску продукції. До методів прямого розрахунку відносять подетальний, на виробничу одиницю, за аналогами, за типовими представниками, рецептурний та ін.
За подетального методу потребу в матеріалах визначають як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей.
Потрібно звернути увагу на те, що потреба на основне виробництво полягає насамперед у потребі у виробництві готової продукції. Нехай Пі — потреба в і-х матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми підприємства. Тоді:
(3.1)
де n — кількість видів виробів, на які розраховують матеріал і-го найменування; Aj — виробнича програма з виробництва j-ї продукції, шт. (м, м2 і т. ін.); НВіj — норма витрат і-го матеріалу на виробництво одиниці j-ї продукції.
Цей метод можна також використати для розрахунку потреби в матеріалах на одиницю продукції або її частину — вузол, деталь тощо. Необхідність у таких розрахунках постає в разі масового та серійного виробництва.
За багатономенклатурного виробництва (електротехнічне, підшипникове, інструментальне тощо) потреба у виконанні виробничої програми може визначатися за типовим представником, за який беруть одиницю продукції, що з найбільшою точністю віддзеркалює середню витрату матеріалів на дану групу (партію продукції). Розрахунок потреби в матеріалі (Пм) виконують за формулою:
(3.2)
де НВтп — норма витрат на типовий представник;
А — програма випуску всіх виробів даної групи.
За відсутності норм потреба в матеріалах на плановий період може бути знайдена методом динамічних коефіцієнтів, тобто виходячи з фактичних витрат за минулий період та індексів програми виробництва та норм витрат матеріалів за формулою
(3.3)
де ВМф — фактичні витрати певного матеріалу минулого періоду;
Іа — індекс програми виробництва;
Ін — індекс норм витрат матеріалів.
У таких галузях, як металургійна, харчова, виробництво будівельних матеріалів, скляна для визначення потреби в матеріальних ресурсах використовують метод рецептурного складу. Спочатку розраховують обсяг придатної продукції, необхідної для виконання виробничої програми, ливарні заготовки, скломасу за формулою:
(3.4)
де Ппр — продукція, придатна для оброблення;
ВЧj — чорнова вага j-го виробу (деталь);
Аj — програма виробництва j-х виробів.
Потребу в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначають на підставі рецептури, що зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції й обчислюється таким чином:
(3.5)
де Кі — компонент;
ПВк — питома вага конкретного компонента в шихті, %;
Ппл — плановий вихід придатної продукції, %.
Потрібну кількість палива на технологічні та енергетичні цілі знаходять прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлено на одиницю продукції або робіт:
(3.6)
де Рі — потреба в і-му виді палива в натуральних одиницях;
Аj — план виробництва j-ї продукції;
НВуп — норма витрат умовного палива на виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці продукції);
КЕ — калорійний еквівалент і-го палива.
Під час освоєння випуску нових видів виробів потребу в матеріалах розраховують за аналогами. У цих випадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби.
Потребу в ресурсах для створення запасу незавершеного виробництва (Пнзв) обчислюють за формулою:
(3.7)
де 
, 
— обсяг незавершеного виробництва по j-му виду продукції, у який входить і-й ресурс на кінець і початок планового періоду, натур. од.
Потребу в комплектуючих матеріалах, які потрібні для випуску продукції й не виробляються підприємством, визначають згідно зі специфікаціями конструкторсько-технологічної документації.
Потребу в допоміжних матеріалах (інструмент, запасні частини тощо) розраховують за нормами витрат на одиницю продукції, вид робіт.
В остаточному вигляді план забезпечення — це розгорнутий баланс, який відображає всю потребу в матеріальних ресурсах за напрямами споживання та джерелами її покриття, з урахуванням наявних запасів на складах. Баланс розробляють як у натуральному, так і грошовому вираженні.
Баланс МТЗ підприємства охоплює потребу в матеріалах:
- на виробництво продукції Рп;
- упровадження нової техніки Рнт;
- ремонтно-експлуатаційні потреби Рр-е;
- утворення залишків незавершеного виробництва Рнзв;
- утворення перехідних запасів Рз.
Джерелами покриття цієї потреби можуть бути:
- очікувані залишки на початок планового періоду Зо;
- матеріали в незавершеному виробництві на початок планового періоду
Знзв;
- мобілізація внутрішніх ресурсів Мвн;
- придбання і завезення матеріалів зі сторони Зс.
Отже, матеріальний баланс можна подати в такому вигляді:
(3.8)
Наведений баланс МТЗ слугує інструментом логістичного управління рухом матеріальних ресурсів на промислових підприємствах.
Методика визначення потреби в матеріальних ресурсах АТП.
Вихідними даними для визначення потреби в матеріальних ресурсах є план експлуатації рухомого складу та план по технічному обслуговуванню та ремонту рухомого складу. Потреба у рухомому складі Аcп визначається на основі плану перевезень та продуктивності (виробітку) одного автомобіля:
(3.9)
де Аcп – облікова кількість рухомого складу і-го типу; Qі – обсяг перевезень автомобілями і-го типу у відповідних одиницях виміру (т, ткм, люд., пас, пас-км, пл., км, тощо); Рі – виробіток автомобіля і-го типу у відповідних одиницях виміру (т, пас).
Потреба в автомобільному пальному визначається на основі діючих норм його використання по усім його видам (бензин різних марок, дизельне пальне, скраплений та стислий газ тощо). Норми можуть бути лінійними та питомими. Лінійні норми використання палива(HL) встановлені у літрах на 100 км пробігу по маркам рухомого складу. Додатково для вантажних бортових автомобілів, транспортна (W) робота яких обліковується в тонно-кілометрах, встановлено додаткові норми використання палива на кожні 100 ткм транспортної роботи (Нтр) у розмірі 2 л для карбюраторних та 1,3 л для дизельних автомобілів. Для автомобілів самоскидів, окрім лінійних норм на пробіг, встановлена норма додаткової витрати палива на кожну їздку (пї) з вантажем. у розмірі Нz = 0,25л. Норматив використання палива Z визначають за формулами:
- для бортових автомобілів 
(3.10)
- для автомобілів-самоскидів 
(3.11)
- для автомобілів, що працюють погодинно, автобусів, автомобілів-таксі
та легкових автомобілів 
(3.12)
Додаткові витрати палива передбачаються на зимовий період у розмірі 4,2% та на внутрішньо гаражні нужди у розмірі 0,5% від загальних витрат палива на експлуатацію рухомого складу. Питомі норми витрат палива у грамах на одиницю транспортної роботи (ткм, пас.-км, пл..км) використовують для укрупнених розрахунків в цілому по АТП по фактичним даним за попередній період. Потребу в мастильних матеріалах та інших експлуатаційних матеріалах розраховують по кожному їх виду (різні мастила, консистентні змазки, обтиральні та інші матеріали). Норми витрат мастил та змазок установлені на 100л витрат рідкого палива по маркам рухомого складу, затверджені наказом Міністерства транспорту України №43 від 10.02.1998 р. зі змінами і доповненнями N 893 від 17.12.2002 та N 99 від 16.02.2004 р.
Витрати керосину встановлені у розмірі 0,5% нормальних витрат рідкого палива по масі. Витрати обтиральних матеріалів встановлюються у розмірі 25÷40 кг на один обліковий автомобіль. Витрати мастильних та обтиральних матеріалів для ремонту та експлуатації верстатного та іншого обладнання підприємства визначаються окремо. Потреба в автомобільних шинах (Nш) визначається на основі планованого річного пробігу по кожній марці автомобілів та діючих норм пробігу шин в залежності від їх розміру за формулою:
(3.13)
де n – кількість коліс на автомобілі і-ї марки без врахування запасного; Lш – нормативний амортизаційний пробіг шини по і-й марці автомобіля, км.
Потреба у запасних частинах та матеріалах спочатку визначається у гривнях по нормативам витрат по видам технічних обслуговувань та поточному ремонту по маркам рухомого складу. Фахівці по організації технічного обслуговування і ремонту (інженери, майстри) визначають потребу у конкретних видах запасних частин та матеріалів з урахуванням запасів на складах. На основі розрахунку потреби матеріальних ресурсів розраховується норматив оборотних коштів, тобто потреба у грошових коштах для створення виробничих запасів по кожному найменуванню ресурсів і в цілому по АТП з метою забезпечення його безперебійної роботи.
3.2.1.Вибір постачальника при плануванні закупівель
Вибираючи форму постачання, підприємства повинні враховувати специфіку споживаних ресурсів, обсяги їх використання у виробництві, можливі витрати на їх доставку. Вибір постачальника є основою створення стійкої бази постачання будь-якого підприємства. Рішення розмістити замовлення в конкретного постачальника залежить від низки факторів. Постачальник повинен задовольняти за якістю та обсягами продукції, що поставляється, умовами доставки продукції, ціною та рівнем обслуговування. Важливим під час вибору постачальника є його технічний стан, розвиненість інфраструктури, фінансове становище, трудові відносини й місцезнаходження.
Рішення про вибір постачальника можна розглядати як вибір в умовах невизначеності, що пов’язано з досить високим ризиком. Ризик зростатиме під час закупівлі невідомих видів сировини чи виробів, устаткування. Тому варто звертатися до додаткових джерел інформації. Це можуть бути каталоги, торгові журнали, різного роду рекламні оголошення та Інтернет.
Усе це свідчить про те, що оцінювання постачальника — невпинний процес відстеження діяльності наявних постачальників. Зазвичай підприємства-замовники поділяють їх на дві групи. До першої входять нові постачальники, надійність яких ще не перевірено, до другої — постачальники, що вже зарекомендували себе в минулі роки. Ці постачальники постійно оцінюються з формальних і неформальних позицій. Неформальна охоплює оцінку особистих контактів з постачальником і працівниками його підрозділів. Замовник акумулює всю інформацію про постачальника, важливо встановити особисті контакти з відділом закупівель.
Багато компаній (фірма) проводять рейтинги постачальників, застосовуючи бальну систему оцінки за кожним фактором. Проте, коли постачальників МТР забагато, їх вибір повинен проходити у два етапи. На першому етапі здійснюють попередній відбір постачальників. Критерії відбору наведено в табл. 3.1.
Таблиця 3.1. Критерії попереднього відбору постачальників
| Критерії відбору | Бальна оцінка постачальників (1-10) |
| 1. Виробнича потужність 2. Відстань до постачальника 3. Форма розрахунків 4. Якість продукції (за специфікацією) 5. Ціна одиниці продукції 6. Можливість переналагодження обладнання 7. Упаковка 8. Розмір партії |
Після аналізу постачальників частину з них, що не відповідає вимогам, вилучають із таблиці. На другому етапі використовують перелік критеріїв відбору постачальників (табл. 3.2).
Таблиця 3.2. Критерії остаточного відбору постачальників
| Критерії відбору | Бальна оцінка постачальників (1-10) |
| 1. Фінансові умови 2. Термін поставки 3. Періодичність поставки 4. Сервісне обслуговування поставки 5. Комунікаційні умови 6. Складські умови поставки 7. Інші критерії |
Більшість підприємств стежить за діяльністю основних постачальників набагато уважніше, ніж за другорядними постачальниками. При цьому застосовують модель АВС для розподілу постачальників аналогічно розподілу запасів за обсягами й ціною закуповуваних партій матеріалів. Мета такого розподілу на категорії полягає в тому, щоб оцінити кожну категорію за відповідною схемою оцінювання постачальників. Суть методу АВС полягає в тому, що складається список, в якому вся номенклатура матеріально–технічних ресурсів розташовується в порядку зменшення сумарної вартості ресурсу одного найменування які одночасно знаходяться на складі. На першому етапі ціну ресурсу множать на їх кількість на складі. На наступному етапі список ресурсів переписують в порядку зменшення сумарної вартості ресурсу, тобто на першому місці ресурс з найбільшою сумарною вартістю, а на останньому – з найменшою. Потім всі ресурси поділяють на три групи. До групи А відносять всі ресурси, які починаються з першого в списку, сума вартості яких складає 75÷80% загальної вартості всіх ресурсів. До групи В відносять наступні по списку ресурси, сума вартості яких складає приблизно 15÷20% загальної вартості ресурсів. І нарешті, ті ресурси, що залишились, з вартістю 5%, відносять до групи С. Досвід проведення такої роботи показує, що до групи А відноситься приблизно 10÷15% всієї номенклатури ресурсів які зберігаються на складі, до групи В – 20÷25% і до групи С – 60 ÷70%.
Приклад АВС – аналізу. В табл.3.3 показані результати розрахунку рангу ресурсів, які закуповуються, в залежності від їх вартості.
В табл. 3.4 наведені результати розрахунку кількісних і вартісних часток ресурсів.
Таблиця 3.3. Ранжування ресурсів по їх вартості при АВС – аналізі
| № ресурсу | Річна потреба | Ціна за одиницю(грн.) | Загальна річна вартість(грн.) | Ранг |
| 17.00 | ||||
| 14.00 | ||||
| 0.42 | ||||
| 154.00 | ||||
| 43.00 | ||||
| 0.60 | ||||
| 8.50 | ||||
| 12.50 | ||||
| 90.00 | ||||
| 0.60 |
До групи А відносяться 2 види ресурсу з 72.0% – часткою вартісної оцінки річної потреби в загальній вартості ресурсів. До групи В відносяться 3 види ресурсу з 23.1% – часткою вартісної оцінки річної потреби в загальній вартості ресурсів. До групи С відносяться 5 видів ресурсу з 4.9% - часткою вартісної оцінки річної потреби в загальній вартості ресурсів.
Таблиця 3.4. Визначення кількісних і вартісних часток
| Ранг | № ресурсу | Частка в загальному числі видів ресурсів, які були придбані наростаючим підсумком, % | Загальна річна вартість, (грн.) | Частка вартісної оцінки річної потреби в кожному виді ресурсів в загальній вартості ресурсів, % | Частка вартісної оцінки річної потреби в кожному виді ресурсів в загальній вартості ресурсів, наростаючим підсумком, % | Група |
| 12.0 | 38.8 | 38.8 | А | |||
| 17.6 | 33.2 | 72.0 | А | |||
| 35.6 | 11.4 | 83.4 | В | |||
| 39.7 | 6.5 | 89.9 | В | |||
| 51.7 | 5.2 | 95.1 | В | |||
| 58.7 | 3.7 | 98.8 | С | |||
| 81.0 | 0.5 | 99.3 | С | |||
| 82.2 | 0.4 | 99.7 | С | |||
| 96.7 | 0.2 | 99.9 | С | |||
| 100.0 | 0.1 | 100.0 | С |
Важливою є оцінка діяльності не тільки наявного постачальника, а й потенційного. Для перевірки діяльності потенційного постачальника часто необхідні значні затрати часу й засобів. Під час оцінювання потенційних постачальників найважливішими факторами є такі, як технічні та інженерні можливості постачальника, його виробничий і фінансовий план та здатність ефективно керувати виробництвом. Необхідно також відповісти на запитання, чи здатний цей постачальник цілком задовольнити потреби замовника в короткостроковому й довгостроковому періоді та чи є передумови так вважати. Важлива оцінка фінансової сторони постачальника. Серед інших показників перевіряють його кредитний рейтинг, структуру капіталу, рентабельність, оборотний капітал, стан запасів, коефіцієнт ліквідності, прибутковість інвестицій і т. ін. Усі ці показники характеризують фінансову стабільність і конкурентоспроможність продукції постачальника.
Крім зазначених факторів, які варто враховувати, вибираючи постачальника, важливим є й рішення, де купувати продукцію — у виробників чи дистриб’юторів. Для прийняття цього рішення потрібно досліджувати фінансове становище, що склалося, репутацію, якість продукції, що постачається, і обслуговування, надійність постачань і обґрунтованість ціни. Усі ці фактори варто враховувати, вибираючи додаткові джерела постачання.
Приклад вибору постачальника при плануванні закупівель
Завдання
Менеджер по постачанню має пропозиції від трьох постачальників про постачання комплектуючих деталей (табл. 3.5). Якість комплектуючих однакова. Терміни постачання у всіх випадках – один тиждень. Всі постачальники надають різні знижки. Оплата готівкою вимагає узяття кредиту. Процентна ставка за кредит – 9%. Визначити найвигіднішу пропозицію.
Рішення:
При порівнянні пропозицій недостатньо порівнювати тільки закупівельні ціни.
У 1-ій та 2-ій пропозиціях термін сплати постачання 14 днів, але в 2-ій пропозиції для перед сплати необхідно брати кредит у розмірі закупівельної ціни на цих 14 днів і платити відсотки, тобто ціна пропозиції буде дорівнювати сумі закупівельної ціни і величині відсотка на неї. Величина відсотка розраховується по формулі:
а = К х 
, (3.14)
де К— величина кредиту, у.о.;
Д — число днів в році, на які береться кредит;
С — відсоткова ставка за кредит.
Таблиця 3.5. Характеристика пропозицій
| Умови постачання | Значення, у.о. |
| 1-а пропозиція | |
| Форма сплати — безготівковий розрахунок. Строк розрахунку 14 діб. Транспортні витрати включені. Прейскурантна ціна ■ мінус 5% скидки за обсяг поставки Цільова закупівельна ціна ■ мінус 2% скидки за комплектність поставки Закупівельна ціна поставки | 340,00 – 17,00 = 323,00 – 6,46 = = 316,54 |
| 2-а пропозиція | |
| Форма сплати — перед сплата за готівковий розрахунок. Строк сплати 14 днів. Транспортні витрати включені. Закупівельна ціна поставки | 316,25+  = 317, 36 |
| 3-я пропозиція | |
| Форма сплати — безготівковий розрахунок. Строк сплати 30 днів. При розрахунку за 14 днів скидка. Прейскурантна ціна ■ мінус 2% скидки за обсяг поставки Закупівельна ціна при безготівковій оплаті ■ плюс фрахт транспортних засобів Закупівельна ціна поставки | 310,00 – 6,20 = 303,80 + 13,00 = = 316,80 |
Висновок: найбільш вигідна пропозиція є перша.
3.2.2.Складання договору поставок матеріально-технічних ресурсів
Після визначення з постачальником, в цьому розділі необхідно вказати на яких умовах буде відбуватись договір поставки та специфікації даного ресурсу: тобто предмет договору та термін його дії, умови сплати і доставки ресурсу та якими партіями, чим підтверджена якість товару та яким чином вона буде контролюватись, яка відповідальність сторін та які санкції передбачені в разі не підтвердженні відповідності сертифікатам якості або свідоцтвам про якість ресурсу, форс-мажорні обставини, вирішення спорів відповідно до чинного законодавства України, додаткові умови та термін дії договору, юридичні адреси та банківські реквізити сторін та інші умови.
Зразок договору поставки ресурсу наведений у додатку В.
3.2.3. Визначення рівня страхового запасу ресурсів
Головна мета управління запасами на підприємстві – зниження загальної суми щорічних витрат на утримання запасів до мінімуму за умови задовільного обслуговування клієнтів.
Створення запасів матеріальних ресурсів — основне питання планування МТЗ, тому перебуває під постійним контролем працівників постачання.
Управління запасами є проблемою, загальною для підприємств і фірм будь–якого сектору системи господарювання. Існує багато причин, з яких фірми йдуть на створення запасів. Основним доказом є те, що на підприємстві має бути певна кількість матеріальних ресурсів для підтримання виробничого процесу. За відсутності необхідного запасу підприємство може зазнати значних збитків.
Є й інша причина для створення запасів. Наприклад, сезонність, тобто тільки в певний сезон є можливість завозити окремі види ресурсів (заготівля річкового піску для виготовлення залізобетонних виробів, заготівля цукрового буряку для переробних заводів тощо).
Створюючи запас, необхідно враховувати, що розширення асортименту товарів на ринку приводить до скорочення життєвого циклу товару, а також впливає на поведінку партнерів, покупців і конкурентів. Запаси — це оборотний капітал; чим їх менше, тим ефективніше виробництво. Критерієм оптимізації запасів слугують витрати зберігання закупівель; утримання запасів тощо. Витрати закупівель охоплюють:
- витрати на оформлення замовлення;
- витрати на оформлення угоди з поставок;
- транспортні витрати;
- витрати на складування та зберігання.
Страховий запас обумовлений необхідністю компенсації коливань в процесі заготівлі ресурсів. Вони виконують буферну функцію, а поповнюються тільки тоді коли їх рівень падає нижче нормативних обсягів.
Інколи страхові запаси можуть бути мінімізовані (наприклад, при використанні систем управління виробництвом „канбан” і „JIT”) або повністю ліквідовані (наприклад, коли даний вид матеріально – технічного ресурсу дуже специфічний або дорогий).
Різновидом страхових запасів є матеріальні резерви. Матеріальні резерви створюються, як правило, в економічних системах з великою кількістю об’єктів виробничо-економічних відносин. Вони призначені для використання матеріальних ресурсів в особливих обставинах, не передбачених прогнозами (стихійні лиха; різкі коливання кон’юнктури ринку; необхідність пріоритетного розвитку певних галузей, регіонів).
Особливості і фактори утворення страхових запасів вносять значні труднощі в процес їх визначення (нормування). Наукове обґрунтування величини(норм) страхових запасів потребує глибокого вивчення причин, які визначають необхідність створення цих запасів.
Для захисту від всіх випадкових відхилень в процесі постачання і споживання ресурсів підприємство може створювати великий страховий запас, однак це приведе і до негативних наслідків – високим витратам на створення і утримування такого запасу. Створення невеликого страхового запасу приводить до невеликих витрат на його утримання але такий запас, з високою імовірністю, може привести до відсутності в той чи інший момент певного ресурсу на складі, а це приводить до великих втрат від його дефіциту. Тобто головним фактором при визначенні величини страхового запасу є економічний фактор(критерій) – мінімальні сумарні витрати: а)на створення і утримання такого запасу; б)пов’язані з дефіцитом ресурсу у випадках коли цей ресурс буде відсутній на складі. Таким чином при визначенні величини страхового запасу ми маємо справу з оптимізаційною задачею. Однак слід зазначити, що при розрахунку оптимальної величини страхового запасу необхідно враховувати і закономірності розподілу випадкових величин потреби в ресурсах, імовірнісний характер обсягів постачання і їх строків, а в деяких випадках і інших випадкових факторів. Це викликає серйозні складності при розрахунку оптимальної величини страхових запасів для кожного конкретного підприємства.
Відносно простіше є визначення величини страхового запасу коли враховується тільки одна випадкова величина. В якості такої випадкової величини може бути – величина потреби між двома суміжними поставками; величина інтервалу між моментом замовлення і моментом поставки; величина однієї партії поставки. Розглянемо найбільш простий випадок, коли є тільки одна випадкова величина – величина потреби між двома суміжними поставками. В такому випадку оптимальний рівень величини страхового запасу повинен бути таким, щоб імовірність виникнення дефіциту, тобто коефіцієнт ризику відсутності ресурсу на складі (р), повинна дорівнювати:
(3.15)
де 
– вартість зберігання і утримування одиниці ресурсу на складі на протязі року;
– збитки від відсутності (дефіциту) одиниці ресурсу.
Отже, розмір страхового запасу повинен бути таким, щоб імовірність того, що його розмір буде недостатнім для покриття різниці між розміром чергової партії поставки і величиною потреби між двома суміжними поставками, дорівнювала (р). Щоб визначити розмір страхового запасу необхідно знати характер розподілення випадкової величини потреби між двома суміжними поставками.
При нормальному законі розподілу випадкової величини потреби між двома суміжними поставками розмір страхового запасу розраховується по формулі:
(3.16)
де Рстр – величина страхового запасу;
t1-p – чисельне значення величини стандартизованого відхилення інтегральної функції нормального розподілу з імовірністю 1– р;
– середньоквадратичне відхилення випадкової величини.
При розподілові випадкової величини потреби між двома суміжними поставками по закону Пуассона розмір страхового запасу розраховується по формулі:
(3.17)
де q – оптимальний розмір партії поставки.
При рівномірному законі розподілу випадкової величини потреби між двома суміжними поставками розмір страхового запасу розраховується по формулі:
(3.18)
де 
– максимальна величина випадкової змінної;
– мінімальна величина випадкової змінної.
Приклад розрахунку рівня страхового запасу даного ресурсу на складі АТП.
Вихідні дані: а) нормальний закон розподілу потреб в даному ресурсі між двома суміжними поставками; б) середньоквадратичне відхилення цієї випадкової величини –50од.; в)чисельне значення величини стандартизованого відхилення інтегральної функції нормального розподілу з вірогідністю 1 – р, (р = 0.25), (t1-р = 1.15, год) розмір оптимальної партії замовлення (qопт = 120од.); д) максимальна і мінімальна величина потреб Вmax = 180, Вmin = 120.
Рішення.
А) Розрахунковий рівень страхового запасу за нормальним законом розподілу потреб в ньому :
= 1,15 × 50 = 58 од.
Б) Рівень страхового запасу за законом Пуассона:
= 1,15 × 
= 13 од.
В) Рівень страхового запасу при рівномірному законі розподілу випадкової величини між суміжними поставками:
= (½ - 0,25)(180-120) = 15 од.