Роль кредитної політики банку у забезпеченні надійності його кредитного портфеля

Кредитна політика банку – це стратегія і тактика банку щодо організації кредитного процесу. Кредитна політика дає змогу планувати, регулювати, контролювати процес кредитування, раціонального організовувати взаємовідносини між кредитором і позичальником та розробляється правлінням банку (або кредитним комітетом) і затверджується, як правило, радою акціонерів банку. Грамотно розроблена кредитна політика є одним із інструментів зниження кредитного ризику .Кредитна політика банку визначається по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитний інструментів (сегментування ринку); по-друге, нормами – правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці; по-третє, можливістю управляти ризиком (у т.ч. кредитним), який залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою кредитних угод.

Виходячи із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації кредитної політики, можна скласти теоретичну модель оптимальної кредитної політики (рис. 1.2.), яка зумовлена методологічно обов’язковими вимогами у процесі формування кредитної політики та організації кредитного процесу.

Рис.1.2.

Кожний напрям моделі формування кредитної політики тісно пов’язаний з іншим і є обов’язковим для формування кредитної політики та організації кредитного процесу.

Розглянемо кожний пункт детальніше: вирішення проблеми щодо формування оптимальної кредитної політики (як врешті і вирішення будь якого іншого питання в системі управління банком) має засновуватись на обґрунтуванні основних цілей даного процесу і поставлених відповідно до цього завдань. Дана робота по суті передбачає визначення системи тих критеріїв, яким має відповідати кредитна політика банківської установи з огляду на подальшу практичну розробку тих заходів, котрі можуть сприяти досягненню визначених наступних цілей.

1. Формування цілей і завдань кредитної політики комерційного банку;

2. Визначення основних елементів кредитної політики;

3. Розробка стратегічних напрямів діяльності банку з урахуванням екзогенних та ендогенних факторів впливу;

4. Визначення технологічних засад проведення позичкових операцій і асортименту кредитних послуг;

5. Встановлення критеріїв оптимальності кредитної політики і порядку контролю за їх дотриманням;

Основними, фундаментальними цілями кредитної політики комерційного банку є забезпечення, з одного боку, умов для задоволення потреб клієнтів в отриманні коштів у тимчасове користування відповідно до різних видів кредитних послуг, що пропонуються на ринку, з другого – отримання прибутку, що є метою функціонування банку як комерційного підприємства в умовах ринкової економіки, однак при забезпеченні належного рівня своєї ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями. При цьому у якості основних завдань найбільш доцільно виділити такі, що визначають конкретну практичну цінність кредитної політики, яка повинна:

- забезпечувати чітку послідовність дій працівників банку, відповідальних за проведення кредитної операції, що є необхідною умовою максимальної раціоналізації роботи банківської установи в процесі організації взаємин з окремими позичальниками;

- сприяти прийняттю правильних рішень щодо видачі кредиту та адекватно оцінювати рівень ризику за кожною позичковою операцією, що визначає в кінцевому підсумку ризикованість діяльності комерційного банку загалом за стабільність його функціонування на фінансовому ринку;

- поліпшувати якість кредитного портфеля банку відповідно до стандартів оцінки фінансово-господарської діяльності позичальників шляхом обмеження кредитних взаємовідносин із менш надійними клієнтами та розширення із суб’єктами господарювання, функціонування яких на ринку має позитивні тенденції змін показників, що оцінюють їхню роботу;

- максимально враховувати потреби клієнтів банку у позичених коштах відповідно до регіональних, галузевих, технологічних та ін.

- особливостей діяльності того чи іншого позичальника, що визначає можливості банківської установи на основі необхідних маркетингових досліджень адекватно реагувати на зміну кон’єктури фінансового ринку, визначаючи відповідні пріоритети власних кредитних операцій.

Встановлення цілей і завдань кредитної політики дозволяє перейти до безпосереднього процесу її формування, що передбачає структуризацію за елементами та створення методологічної бази розробки політики банківськими установами відповідно до їх загальної орієнтації у провадженні активних операцій на ринку і в першу чергу створення необхідних умов для ефективного розміщення коштів у процесі реалізації кредитних операцій.

Склад елементів кредитної політики обумовлює у кінцевому підсумку рівень її наукової обґрунтованості та, відповідно, можливості банку щодо оптимальної організації кредитного процесу і досягненні поставлених цілей банківської діяльності. Врешті кредитна політика як цілісна концепція функціонування комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва має у той же час складну структуру, елементи якої повинні слугувати основою для регламентації процесу кредитування. Тому, визначення основних елементів кредитної політики може слугувати безпосередньою основою для формування конкретних методологічних засад її розробки у кожному комерційному банку, поза як дані елементи відображають по суті усі ключові аспекти організації кредитування, що мають бути враховані при здійсненні позичкових операцій.

Таким чином, з урахуванням розглянутих вище двох складових кредитної політики (визначення її цілей і завдань та ключових елементів) третім основним етапом розробки цілісної концепції оптимальної кредитної політики комерційного банку є вибір стратегічних напрямів розвитку грошово-кредитних відносин на основі оцінки сукупності екзогенних та ендогенних факторів впливу, що так чи інакше позначаються на практичних можливостях банківської установи з формування кредитного портфелю.

Серед найбільш важливих у системі факторів екзогенного впливу на кредитну діяльність комерційного банку найбільш доцільно виділити наступні:

- політичну ситуацію в країні;

- загальноекономічні умови господарської діяльності;

- спрямованість грошово-кредитної політики Національного банку України;

- розвиток окремих галузей економіки;

- тип підприємницької діяльності;

- рівень інфляції і наявність інфляційних очікувань;

- загальний розвиток банківської системи, її інфраструктури та рівень конкуренції між банками законодавство, що регулює підприємницьку діяльність.

Зрозуміло, що комерційні банки не можуть регулювати вплив розглянутої вище групи факторів на власну кредитну активність, однак правильна, об’єктивна оцінка кожного з них та адекватний розрахунок можливих наслідків для організації позичкових операцій надає можливість проведення більш гнучкої кредитної політики. Звісно значно більшою мірою банк може визначати та враховувати вплив на кредитну політику факторів ендогенного характеру, до числа яких можна віднести наступні:

- ресурсна база комерційного банку;

- наявність розгалуженої мережі філій;

- спеціалізація банку і склад його клієнтів;

- рівень кваліфікації персоналу.

Загалом правильний вибір усіх екзогенних та ендогенних факторів, адекватна оцінка їхнього впливу на банківську діяльність значною мірою позначається на ефективності реалізації кредитної політики, поза як може слугувати основою не лише для вибору пріоритетів у формуванні кредитного портфеля, а й забезпечення своєчасного переорієнтування позичкових вкладень у разі виникнення несприятливого середовища для діяльності клієнтів банку у тому чи іншому секторі економіки внаслідок дій указаних факторів.

Наступна основна складова кредитної політики передбачає визначення технологічних засад провадження позичкових операцій комерційним банком за обраними ним пріоритетними напрямами. По суті йдеться про розробку такого порядку організації кредитного процесу, який би належним чином регламентував діяльність пов’язаних з ним працівників банку і тим самим дозволяв би реалізовувати обрані пріоритети кредитної політики та вирішувати поставлені нею завдання. На практиці указані технологічні засади мають набувати форм чітко окреслених процедур у розумінні цього терміну як „офіційно встановленої послідовності дій для здійснення або оформлення якої-небудь справи”. Вочевидь стосовно діяльності комерційного банку у сфері організації грошово-кредитних відносин йдеться про визначення основних етапів провадження кредитного процесу у взаєминах з окремими позичальниками та регламентацію дій працівників банку на кожному із цих етапів – від отримання заявки на кредит до його кінцевого погашення.

Окрім розглянутих вище, ще однією важливою складовою основного змісту кредитної політики комерційного банку необхідно вважати визначення основних критеріїв її оптимальності та розробку системи заходів контролю за реалізацією основних засад політики на практиці. Цілком очевидно, що оптимальність кредитної політики банку визначається таким рівнем організації кредитного процесу, який дозволяє забезпечити досягнення основних цілей функціонування комерційного банку як ринкового підприємства – передусім з огляду на підтримання належного рівня прибутковості та ліквідності, що обумовлюється ефективністю провадження позичкових операцій як основного виду банківських активів. Конкретним кількісним вираженням критеріїв даної ефективності можуть слугувати дві системи показників, які охоплюють з одного боку сукупність коефіцієнтів ліквідності та кредитного ризику, включаючи як обов’язкові нормативи НБУ, так і показники запроваджені самим банком, а з іншого – сукупність показників, що відображають оптимальність сформованого банком кредитного портфеля у плані його дохідності та надійності. Відповідно до рівня дотримання указаних показників визначається ефективність реалізації кредитної політики загалом.

У той же час безпосереднім засобом забезпечення цієї ефективності є дотримання банківськими показниками у процесі поточної організації кредитних операцій певних стандартів кредитування, що мають визначатися кредитною політикою і стосуватися побудови взаємин із кожним окремим позичальником, насамперед оцінки його класу за рівнем кредитоспроможності та обмеження максимальної величини кредиту, що може бути надана клієнту. Відтак, кредитна політика має передбачати пряму залежність розміру кредиту одного позичальника від кредитного рейтингу останнього.

Природно, що за таких умов ефективність кредитної політики, її оптимальність для банку вирішальною мірою залежить від організації всебічного контролю і спостереження за усіма наданими кредитами – як з точки зору відповідності загальної структури кредитного портфеля банку тим стратегічним напрямам, які визначаються кредитною політикою, так і з точки зору мінімізації індивідуальних кредитних ризиків, що відображаються у систематичному погашенні основної суми боргу за наданими позичками та нарахованих за ними процентів. Основним засобом досягнення цієї мети є неперервне застосування усіх необхідних форм банківського контролю за діяльністю позичальника, що охоплюють:

- попередній контроль, який є вихідною умовою самої організації грошово-кредитних відносин, коли оцінка фінансово-господарської діяльності клієнта і його кредитоспроможності має визначати принципову доцільність надання йому позички;

- поточний контроль, котрий реалізується безпосередньо й у процесі здійснення розрахункових операцій при оплаті відповідних документів за рахунок кредиту й оцінки відповідності цілей платежу умовам, передбаченим кредитним договором, а також виконання контрагентами вимог укладених контрактів на поставку і реалізацію продуктів;

- послідуючий контроль, що має виявити цільове використання наданих в позику коштів, наявність та збереження заставленого майна, ефективність заходу, що кредитується, його відповідальність представленим банку бізнес-планам і техніко-економічному обґрунтуванню, а також ознаки погіршення фінансового стану клієнта, а відтак і перспективи повернення ним свого боргу.

Отже, якщо критеріями оптимальності кредитної політики є прийнятий для банку рівень дохідності та безпека його кредитних вкладень, то визначення механізму застосування основних процедур контролю у практичній банківській діяльності слід вважати одним із ключових елементів у реалізації кредитної політики і досягнення поставлених нею цілей і завдань.

У кінцевому підсумку зазначені складові можуть стати розділами конкретного документу, яким затверджується кредитна політика на рівні правління комерційного банку, а сама політика виражатиме єдину, цілісну концепцію організації грошово-кредитних відносин між банком та його клієнтами .

Таким чином, формування чіткої кредитно політики комерційного банку за всіма розглянутими вище напрямами слід вважати необхідною умовою раціональної організації грошово-кредитних відносин між банком і його клієнтом, що визначається правильним вибором стратегічних завдань кредитної діяльності на ринку, пріоритетів у обслуговуванні перспективних груп позичальників і використанні адекватних видів кредитних послуг як кінцевого банківського продукту, а також розробкою необхідних процедур у вигляді послідовності дій банківських працівників і їх повноважень у прийнятті рішень, щодо управління позичковими операціями. Власне кредитну політику комерційного банку як цілісну концепцію його діяльності у сфері кредитування можна вважати основним зв’язуючим елементом мікрорівневого блоку механізму організації грошово-кредитних відносин – з точки зору необхідності врахування при її розробці як монетарної політики Національного банку України, так і завдань самого банку щодо підтримання власної ліквідності і платоспроможності, для чого використовується система оціночних показників, які відображають ефективність сформованого банком кредитного портфеля з огляду на дотримання указаних параметрів.

Кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики.

Кредитна політика може бути:

— слабкою;

— помірною;

— агресивною.

Визначення найбільш придатної кредитної політики для банку на даний час означає помірковане завантаження ресурсів у позички.

Якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів банку складає до 30%, то це означає, що банк провадить вкрай обережну кредитну політику і забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому разі банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Така кредитна політика більш бажана для новостворених банків, якісне мають досвіду кредитної роботи.При помірній кредитній політиці частка кредитів у робочих активах складає від 30 до 50%. Така політика притаманна стабільним і надійним банкам, які мають досвід кредитної роботи. Частка кредитів, що перевищує 50% робочих активів, свідчить про агресивну кредитну політику. Вона може бути обґрунтована тільки надприбутками і не повинна бути досить тривалою. Слід пам’ятати, що агресивну кредитну політику не можна довго провадити, бо вона пов’язана зі значним ризиком і при застосуванні такої політики впродовж тривалого часу можуть виникнути не прогнозовані збитки від кредитних операцій. Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має підтримка оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку.Кредитна політика призначена встановити ключові принципи, яких мусять дотримуватися менеджери та керівники банку при плануванні кредитної діяльності і видачі кредитів. По-перше, кредитна політика повинна містити ті умови, за яких банк може провадити видачу кредитів як таку. До цих умов належать вимоги по валютних позиціях. По-друге, кредитна політика повинна містити встановлені банком межі кредитних процентних ставок і принципи їхнього формування на підставі відомостей про вартість ресурсів, про необхідну прибутковість і дохідність. По-третє, кредитна політика повинна містити класифікацію тих типів кредитів, на яких спеціалізується банк, а також надавати кредитним працівникам можливість формувати кредитний портфель з урахуванням диверсифікації ресурсів за ризиковими рівнями таким чином, щоб забезпечити наперед встановлене, обране керівництвом банку відношення дохідності і надійності. По-четверте, кредитна політика повинна містити перелік документів, які мусить надати клієнт разом із заявкою про кредит, а також умови, за яких заявка може бути прийнята, чи підстави, на яких заявка може бути відхилена. По-п'яте, кредитна політика повинна містити відомості про управлінські структури, які беруть участь у кредитній роботі, і про порядок прийняття ними рішення про кредитування. По-шосте, кредитна політика повинна містити вимоги до забезпечення кредитів, які видає банк. По-сьоме, кредитна політика повинна визначати ті умови, за яких банк може прийняти на себе позабалансові зобов'язання, тобто видати гарантії або поручительства [29,376].

У кінцевому підсумку кредитна політика як детальний план, програма дій банку з організації грошово-кредитних відносин виступає вихідним моментом і основою практичної діяльності комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва, сама методологія якого і утворює мікрорівневий блок банківського механізму організації грошово-кредитних відносин суспільства.

Висновок до розділу 1:

Надання кредитів - одна з найбільш дохідних банківських операцій, яка забезпечує стабільність існування банку.

Свій кредитний портфель банк формує, здійснюючи видачу кредитів юридичним, а також фізичним особам.

Таким чином, можна запропонувати визначення поняття «кредитний портфель банку» як сукупність залишків заборгованостей по активних кредитних операціях на конкретну дату. Складовою частиною кредитного портфеля банку виступає клієнтський кредитний портфель, який є залишком заборгованості за банківськими кредитними операціями з юридичними та фізичними особами на конкретну дату.

Серед різноманітних класифікацій «кредитного портфеля» є класифікація, в якій виділяють валовий портфель і чистий.

Під валовим кредитним портфелем увазі загальний обсяг кредитів, виданих банком на певну дату.

Чистий кредитний портфель розраховують відніманням з суми валового портфеля суми резервів, передбачених на покриття можливих збитків, пов'язаних з кредитними операціями.

Розрізняють такі види кредитних портфелів.

1.) «Ризик - нейтральний портфель», назва якого говорить про його відносно низьких показниках ризикованості. Хоча одночасно такий портфель має невисокі показники прибутковості;

2.) Ризикований портфель характеризується підвищеним рівнем прибутковості при високому рівні ризику.

Також виділяють оптимальний та збалансований кредитний портфель.

Оптимальний кредитний портфель своїм складом і структурою найбільш точно відповідає кредитну, маркетингову політику даного банку, стратегічного плану розвитку банку.

Збалансований кредитний портфель являє собою сукупність банківських кредитів і має структуру і фінансові характеристики, що лежать в межах вибору найбільш ефективного вирішення поєднання ризику і прибутковості.

Оптимальний і збалансований портфелі можуть не збігатися. Так, банк на деяких етапах свого існування, в силу обставин може проводити видачу кредитів, що забезпечують його меншою прибутковістю при більшому ризику, що, природно, ущербно для збалансованості кредитного портфеля. Як правило, банк так поступає для зміцнення своєї конкурентну позицію, щоб завоювати нові ніші на ринку, залучити до себе нових клієнтів і т.п.

Система управління «кредитним портфелем» включає організацію банківської діяльності в процесі здійснення кредитування, мета якої попередити, мінімізувати кредитний ризик. Кінцеві цілі організації кредитної діяльності банку: отримання якомога більшого прибутку від реалізації активних операцій; підтримка стабільної, безпечної діяльності банку.

Організаційна структура управління «кредитним портфелем» грунтується на принципі розмежування компетенцій, тобто чіткому розподілі повноважень керівників різного рівня управління по здійсненню самого процесу кредитування, зміни умов кредитного договору відповідно, наприклад, з розміром кредиту, ступенем ризику.

Для вдалого управління «кредитним портфелем» велика увага приділяється розробці і проведенню кредитної політики. Стратегічними і тактичними аспектами кредитної політики банку займається центральний, або головний, офіс банку, а також Кредитний комітет банку у співпраці з кредитним департаментом.

У кожному банку створюється Кредитний комітет, який, як правило, очолює заступник Голови Правління, що здійснює кураторство кредитної діяльності банку. Повноваження та склад Кредитного комітету затверджує Правління та Голова Правління банку. Банк у відношенні своєї кредитної політики визначає глобальну мету і шляхи досягнення цієї мети: визначає коло бажаних одержувачів кредиту, вибирає пріоритетні напрямки кредитних вкладень, неприйнятні і прийнятні види активних банківських операцій.

Проводячи кредитні операції, банк зацікавлений не тільки в їх об'ємному зростанні, але і в підвищенні якості «кредитного портфеля». Для забезпечення ефективності управління кредитним портфелем необхідно проведення аналізу управління, засноване на різних кількісних і якісних характеристиках в цілому по банку і по структурних підрозділах банку.

З метою проведення кількісного аналізу вивчають в динаміці склад і структуру

Якісна характеристика кредитного портфеля дозволяє оцінити, наскільки дотримуються принципи кредитування, ступінь ризику банківських кредитних операцій, перспективність ліквідності банку. Тому банки повинні тримати під постійним контролем стан свого кредитного портфеля.