Важливою з точки зору методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів

Місцеві фінанси, їх функції та призначення

Відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” місцеве самоврядування здійсню­ється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а та­кож через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Метою діяльності місцевих органів влади є сприяння соціально-економічному розвитку регіону та задоволення суспільних інтересів і потреб.

Для виконання покладених обов'язків місцеві представницькі та виконавчі органи влади формують, розподіляють і використовують централізовані (мобілізовані в бюджет) кошти. Економічні відноси­ни, які при цьому виникають, відображають:
- формування дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів;
- міжбюджетні розрахунки;
- формування і використання регіональних спеціальних фондів;
- місцеві позики, лотереї;
- створення та функціонування доброчинних фондів тощо.

Місцеві фінанси – це економічні відносини, пов'язані із форму­ванням централізованих та децентралізованих фондів коштів і вико­ристанням їх на забезпечення соціальних потреб та економічного ро­звитку території.

Місцеві фінансові ресурси – це фонди коштів, що створюються і використовуються на соціальний і економічний розвиток регіону.

Важливою з точки зору методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів.

Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи місцевого бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бюджетів визначений Бюджетним кодексом, Законом „Про місцеве самоврядування в Україні”, законом про Державний бюджет України на відповідний рік, чинним податковим законодавством.

Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб'єктів господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної власності, комунальних банків та інших фінансово-кредитних уста­нов, фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що вико­ристовуються ними на фінансування соціально-культурних і житло­во-комунальних об'єктів.

Третьою ланкою місцевих фінансів є спеціальні регіональні фонди. Джерелом їх формування можуть бути запозичені ресурси, добровільні внески юридичних і фізичних осіб.

Головним суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в Конституції України. В інших країнах головними суб'єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є муніципалітети, комуни, регіони, департа­менти, провінції, області, округи та інші адміністративно-територіальні утворення.

Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими орга­нами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.

Виділяють такі функції місцевих фінансів: розподільна функція, контрольна функція, стимулююча функція.

До складу місцевих фінансових інститутів входять:
- місцеві бюджети;
- місцеві податки і збори;
- цільові фонди органів місцевого самоврядування;
- місцеві запозичення, комунальний кредит;
- об'єкти комунальної власності;
- інші фінансові ресурси, які надходять у розпорядження ор­ганів місцевого самоврядування згідно з чинним законодавством.

2. Розподільна функція місцевих фінансів виявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування завдань. Кошти, що акумулюються у місцевих бюджетах і цільових фондах, розподіляються і використовуються на задоволення різноманітних місцевих потреб. Крім того, через систему міжбюджетних відносин фінансові ресурси, зосереджені на загальнодержавному, обласному і районному рівні, перерозподіляються між окремими адміністративно-територіальними одиницями з метою проведення фінансового вирівнювання.

Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні і складанні звіту про виконання місцевих бюджетів. Сфера дії контрольної функції не обмежується місцевими бюджетами, а включає інші фонди грошових коштів та загалом усі фінансові ресурси та майно, які знаходяться у розпорядженні місцевого самоврядування. Контрольна функція місцевих фінансів спрямована на забезпечення передбачених пропорцій розподілу і перерозподілу фінансових засобів, їх цільове та економне використання.

Стимулююча функція місцевих фінансів полягає у створенні таких умов, за яких органи місцевого самоврядування стають безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів бюджетів, додатковому залученні надходжень як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів, пошуку альтернативних джерел доходів, ефективному використанні фінансових ресурсів, які надходять у їх розпорядження. Реальним втіленням стимулюючої функції є чинний порядок формування власних доходів місцевих бюджетів, заохочення перевиконання запланованих показників надходжень загальнодержавних податків і зборів, самостійність у використанні додатково залучених коштів та ін.

3. Місцеві фінансові ресурси — це сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:

· місцеві бюджети;

· фінансові ресурси підприємств, організацій та установ комунальної форми власності.

· Формування місцевих фінансових ресурсів відбувається з участю централізованих та децентралізованих фондів грошових засобів.

Особливості формування доходів місцевих бюджетів полягають у розмежуванні кола повноважень між центральними та місцевими органами влади. Згідно з чинним законодавством сфери діяльності та завдання органів місцевого самоврядування поділяються на власні та делеговані повноваження. З метою виконання власних завдань органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно визначають мінімальний обсяг фінансових ресурсів.

5. За своєю економічною суттю місцеві фінанси — це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення органами місцевого самоврядування виконання покладених на них функцій у галузі економічного й соціального розвитку відповідних територій.

В Україні місцеві фінанси перебувають нині на стадії свого становлення й розвитку. На сьогодні вже створено певне правове підґрунтя. У Конституції України одинадцять розділів присвячені місцевому самоврядуванню, де зазначено, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності.

Незважаючи на відносну самостійність державних й місцевих фінансів в межах держави публічні фінанси являють собою єдину категорію, що підтверджується унітарним устроєм дерави; єдністю грошової системи, економічної фінансової та митної політики; єдністю державної та місцевої систем управління та регулювання фінансово-кредитної системи.

Виходячи з зазначеного вище у матеріальному значенні фінанси можна визначити як сукупність грошових фондів держави(державні фінанси), її місцевих утворень (місцеві фінанси), які використовуються для задоволення суспільних потреб і розвитку виробництва. Але, уявляється, що такої характеристики недостатньо, оскільки сутність фінансів як економіко-правової категорії більш повно розкривається не з тільки з точки зору їх кількісної сторони, а також змісту тих суспільних відносин, що виникають при функціонуванні цієї категорії. У процесуальному значені фінанси – це економічні грошові відносини щодо формування, розподілу і використання фондів грошових коштів держави, її місцевих (адміністративно-територіальних) утворень, а також підприємств, установ та організацій, необхідних для забезпечення розширеного відтворення та соціальних потреб, в процесі здійснення яких відбувається розподіл і перерозподіл суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб.

Найбільш важливі ознаки, властивості й риси, які розкривають сутність фінансів знаходять свій прояв у їх функціях. В реалізації притаманних фінансам функцій проявляється також і соціально-економічна роль фінансів у життєдіяльності суспільства і держави. Передусім, фінанси виконують розподільчу функцію, оскільки за їх допомогою відбувається розподіл сукупного суспільного продукту та національного доходу. Внаслідок існування фінансів створюються, розподіляються та використовуються грошові фонди, забезпечуються різні потреби суспільства і держави. Розподільча функція покликана сприяти організації збалансованого й ефективного виробництва, розвитку усіх галузей економіки відповідно до суспільних потреб з метою найбільш повного задоволення цих потреб. І, таким чином, фінанси є важливим важелем регулювання економіки з широкими можливостями впливу на цю сферу[3, c. 24-26].

Для більшості розвинутих країн з унітарним державним устроєм у післявоєнний період була характерна тенденція зростання ролі місцевих органів влади в соціальній і економічній сферах. У цей період відповідно зростала роль місцевих фінансів та їх джерел.

Поновлення в Україні, як в унітарній державі, інститут місцевого самоврядування об'єктивно пов'язане зі зростанням ролі місцевих органів влади, діяльність яких у попередній період була надзвичайно обмежена. У період становлення нашої держави особливо яскраво проявилася тенденція збільшення ролі місцевих фінансів.

Виділимо основні форми впливу місцевих органів влади і фінансової сфери на економіку держави.

По-перше, до фінансових систем місцевих органів влади відноситься значна частина внутрішнього валового продукту (ВВП). Місцеві фінанси є інструментом регулювання і соціального розвитку регіону. Держава і місцеве самоврядування розділяють між собою функції соціально-економічного регулювання.

Разом з тим, фінанси місцевих органів влади не обмежуються вилученням, розподілом та перерозподілом частини ВВП. Місцеві органи влади, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють також і нормативно-правове регулювання соціально-економічної діяльності, тобто вони встановлюють певні правила поведінки суб'єктів, що господарюють, на території відведеній даному місцевому органові влади.

По-друге, місцеві фінанси є фіскальним інструментом, тому що місцеві органи влади мають право, у рамках, визначених законодавством, встановлювати місцеві податки і збори. Фіскальна політика місцевих органів влади в багатьох країнах є інструментом впливу на розміщення продуктивних сил, розвиток депресивних територій, на впровадження і виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Створюючи особливі або пільгові режими оподатковування, місцеві органи влади залучають додаткові інвестиції, сприяють новому будівництву, розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, створенню спеціальних економічних зон, а також зон промислового будівництва. Часто в створенні сприятливих фінансових умов для розвитку депресивних територій бере участь і держава. Систему таких пільг називають преференцією. Основними формами преференції є особливі бюджетні режими валютного регулювання і візові режими.

По-третє, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення громадян різними послугами. Місцеве самоврядування - це інститут, що надає послуги громадянам України безпосередньо. Діяльність місцевих органів влади в сфері надання громадських послуг є однією з форм регулювання економічного і соціального розвитку регіону.

По-четверте, місцеві фінанси є інструментом економічного росту. Забезпечення економічного росту - це також одна з форм економічного регулювання.

Крім вищевказаних форм впливу на економіку і соціальну сферу, існують також і інші форми, приміром, пов'язані з виконанням делегованих повноважень регіону центральною владою. На Заході їх називають агентськими повноваженнями. У цю сферу входять проблеми цивільної безпеки, охорони порядку, оборони, державного нагляду і державної реєстрації. У цій сфері місцеві органи влади є допоміжним органом центральної влади на місцях.

Таким чином, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення частини функцій, що виконує держава

6. Державні цільові фонди – це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та використання регламентується відповідними законодавчими актами. В сучасних умовах розвитку незалежної України роль державних цільових фондів значно зростає. Їх існування є необхідним і доцільним, оскільки сприяє здійсненню ефективного контролю за цільовим використанням коштів. Державні цільові фонди можуть утворюватись шляхом: відокремлення із Державного бюджету окремих видатків, що мають важливе значення для держави; формування спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів. Джерелом формування державних цільових фондів є валовий внутрішній продукт країни. А мобілізація коштів здійснюється через: спеціальні збори (переважно обов’язкові); добровільні внески й пожертвування; позики; кредити; за рахунок бюджетних коштів. Залежно від рівня, на якому утворюються державні цільові фонди, вони можуть бути: державними; місцевими. Залежно від терміну дії державні цільові фонди поділяються на: постійні , створення яких пов’язане з виділення окремих функцій держави (наприклад, пенсійне забезпечення тощо); тимчасові, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються за конкретної необхідності і після вирішення проблеми закриваються. Залежно від напрямків використання коштів розрізняють фонди: соціальні; економічні; науково-дослідні; страхові; міждержавні тощо. До соціальних фондів в Україні належать: Пенсійний фонд; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд соціального захисту інвалідів тощо. Найбільшими за обсягом та найвагомішими за значенням в Україні є соціальні фонди. В умовах переходу до ринкових відносин відбувається різка поляризація доходів та рівня життя окремих категорій населення. Наявність певних груп громадян, низький рівень матеріального забезпечення яких пов’язаний з незалежними від їхніх зусиль причин (кризові явища в економіці, стан здоров’я, вік, втрата роботи тощо), зумовлює необхідність формування механізму соціального захисту населення. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків, надання бюджетних коштів та інших джерел згідно діючого законодавства України. Основними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування є: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; страхування на випадок безробіття; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності.

8. В Україні функціонують чотири державні позабюджетні фонди та велика кількість недержавних і доброчинних фондів соціального призначення. Пріоритетний розвиток соціальних фондів пов'язаний з тривалим переходом до ринкової економіки, значним зниженням рівня матеріального забезпечення громадян, зростанням безробіття, демографічною ситуацією, дефіцитом бюджетних ресурсів. Такий соціально-економічний стан нашого суспільства вказав на необхідність виокремлення надзвичайно важливих соціальних видатків в особливу групу із забезпеченням їх самостійними джерелами доходів. Особливістю державних позабюджетних фондів соціального призначення є те, що вони вирішують завдання соціального захисту населення через механізм загальнообов'язкового державного соціального страхування. За рахунок бюджетних ресурсів забезпечуються утримання установ соціальної сфери та соціальний захист окремих категорій громадян, у тому числі незастрахованих осіб.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків, надання бюджетних коштів та інших джерел згідно з чинним законодавством України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється позабюджетними страховими фондами, які є страховиками з окремих видів соціального страхування. Вони беруть на себе зобов'язання формувати доходи і надавати застрахованим особам матеріальне забезпечення та соціальні послуги у зв'язку з настанням страхових випадків.

Соціальні позабюджетні фонди здійснюють управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування: проводять планування доходів і видатків, реєстрацію та облік платників, збирання й облік страхових внесків, забезпечують фінансування соціальних виплат, контроль за рухом коштів та здійснюють інші функції згідно із затвердженим статутом. Соціальні страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями. Вони не можуть займатися іншою діяльністю крім тієї, для якої їх створено.

Управління соціальними позабюджетними фондами здійснюється на паритетній основі державою, представниками роботодавців та застрахованих осіб. Самоврядування в системі цих фондів полягає у виділенні органів управління соціальним страхуванням із органів безпосереднього державного управління. Органи соціального страхування мають юридичну самостійність, але держава несе відповідальність за цю сферу суспільної діяльності — створює правову основу шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів, здійснює нагляд і контроль, беручи участь на засадах партнерства в управлінні фондами.

Управління здійснюють правління та виконавчі дирекції соціальних позабюджетних фондів. Правління фонду має такі повноваження:

— затвердження документів, що регламентують внутрішню діяльність фонду, у тому числі виконавчої дирекції;

— затвердження проектів річних бюджетів фонду та звіту про їх виконаная, порядок використання коштів;

— створення резервів коштів для забезпечення виплат і надання соціальних послуг застрахованим особам;

— спрямування і контроль діяльності виконавчої дирекції фонду та її робочих органів тощо.

Виконавча дирекція фонду має такі повноваження:

— забезпечення збирання та акумуляції обов'язкових внесків та інших доходів;

— здійснення оперативного розпорядження страховими коштами у межах затвердженого бюджету та забезпечення фінансування соціальних виплат;

— контролювання надходження коштів і їх цільове використання.

Нагляд за діяльністю соціальних позабюджетних фондів проводить Наглядова рада, до складу якої входять представники від застрахованих осіб, роботодавців і держави. Рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань і цільовим використанням коштів. Державний нагляд проводить уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Держава контролює дотримання страховиками та страхувальниками чинних нормативно-правових актів й ефективне використання централізованих фінансових ресурсів, зосереджених у спеціальних фондах.