Формування прибутку від операційної діяльності

Операційний прибуток — це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, по­слуг, робіт.

Управління операційним прибутком охоплює велику кількість трансакцій, які виконуються на різних етапах руху грошових коштів, що надійшли від реалізації продукції, послуг, робіт, і забезпечують отримання чистого прибутку.

Ос­новною метою управління прибуткомє оптимізація грошових надходжень та витрат, виявлення резервів та їх мобілізація.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності розраховується у декілька етапів і на кожному етапі відповідна сума прибутку ко­ригується на суму витрат (рис.5.4)

№з/п	Доходи	Витрати і відрахування
	Дохід від реалізації	Непрямі податки та інші вирахування з доходу
	Чистий дохід від реалізації:	Собівартість реалізації:
2.1	• готової продукції;	• продукції;
2.2	• товарів;	• товарів;
2.3	• робіт і послуг	• робіт і послуг
	Валовий прибуток (збиток) як різниця мізк чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції
	Інший операційний дохід:	Інші операційні витрати:
4.1	—	Витрати на дослідження і розробки
4.2	Реалізація іноземної валюти	Собівартість реалізованої іноземної валюти
4.3	Реалізація оборотних активів (крім фінансових інвестицій)	Собівартість реалізованих оборотних активів
4.4	Операційна оренда активів	Витрати від операційної оренди
4.5	Операційна курсова різниця	Втрати від операційної курсової різниці
4.6	Одержані пені, штрафи, неустойки	Заплачені пені, штрафи, неустойки
4.7	Відшкодування раніше списаних активів	Витрати від знецінення запасів
4.8	—	Нестачі, витрати від псування цінностей
4.9	Списання кредиторської заборгованості	Сумнівні та безнадійні борги
4.10	Одержання субсидій	Інші витрати від операційної діяльності
	Прибуток (збиток) від іншої операційної діяльності як різниця між іншим операційним доходом і витратами на його отримання
	—	Адміністративні витрати
	—	Витрати на збут
	Прибуток (збиток) від операційної діяльності: ряд. 3 + ряд. 5 - ряд. 6 - ряд. 7

Рис.5.4.. Розрахунок прибутку від операційної діяльності

На першому етапі визначається чистий дохід від реалізації продукції шляхом коригування доходів від реалізації на суму непрямих податків та інших вирахувань з доходу.

На другому етапі отриманий результат коригується на собі­вартість реалізованої продукції. В результаті розраховується валовий прибуток або збиток від реалізації продукції.

На третьому етапі валовий прибуток збільшується (зменшується) на суму іншого операційного прибутку (збитку), який отримується від реалізації інших оборотних активів (крім фінан­сових інвестицій), операційної оренди активів, операційної кур­сової різниці, отримання штрафів, пені тощо.

На четвертому етапі визначається прибуток (збиток) від операційної діяльності як різниця між результатом, отриманим на третьому етапі, та величиною адміністративних витрат і витрат на збут.

Формування прибутку від основної діяльності перебуває під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

Основними шляхами збільшення операційного прибутку є на­рощування обсягів виробництва, зниження собівартості реалізо­ваної продукції, розумна асортиментна політика, підвищення якості продукції.

УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМИ ВИТРАТАМИ.Серед факторів впливу на операційний прибуток чільне місце належить витратам на виробництво і реалізацію продукції. До складу операційних витрат входять:

· собівартість реалізованої продукції;

· адміністративні витрати;

· витрати на збут;

· інші операційні витрати.

Кожен вид операційних витрат розкладається на економічні елементи: матеріальні витрати, оплата праці, нарахування на оплату праці, амортизація, інші операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та виробничі накладні витрати. Прямі витрати змінюються пропор­ційно або майже пропорційно до обсягів виробництва. Накладні виробничі витрати включають витрати допоміжних матеріалів, на оплату праці управлінського та обслуговуючого виробничого персоналу, на виконання робіт, пов'язаних із ремонтом обладнан­ня тощо. Таким чином, до складу собівартості готової продукції не відносять управлінські витрати загальногосподарського харак­теру.

«Накладні виробничі витрати» за складом та методом розподілу:

І. Змінні – розподіляються на одиницю продукції на базі фактичного використання потужності підприємства методом стандартних витрат – включаються у собівартість готової продукції та НЗВ.

ІІ. Постійні: • розподілені - розподіляються на базі нормальної потужності на оди­ницю виробу; • нерозподілені - включаються до складу опера­ційних витрат у звіті про фінан­сові результати.

У статті "Адміністративні витрати" відображаються загально­господарські витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням підприємства:

1) витрати на утримання адміністративного, господарського персоналу;

2) витрати на утримання основних засобів адміністративного призначення (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, охорона, комунальні послуги);

3) гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні);

4) витрати на дослідження і розробки;

5) витрати на зв'язок;

6) амортизація нематеріальних активів;

7) витрати на створення резерву сумнівних боргів, організацій­ні витрати;

8) витрати на реєстрацію акцій;

9) винагорода директорам;

10) представницькі;

11) непродуктивні витрати (простої, прострочені відсотки за кредит, витрати матеріалів, штрафи, пені);

12) інші адміністративні витрати.

Стаття "Витрати на збут":

1) на пакувальні матеріали, ремонт тари;

2) оплата праці й комісійні продавцям, агентам, водіям, робіт­никам складу, ВМТЗ;

3) на рекламу і маркетинг;

4) відрядження;

5) оплата послуг збутових, посередницьких зовнішньоторгових організацій;

6) оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт основних засобів відділу збуту, складів;

7) фрахт та інші виплати за транспортування;

8) надання знижок покупцям;

9) гарантійне обслуговування.

Стаття "Інші операційні витрати":

1) собівартість реалізованих виробничих запасів;

2) сумнівні (безнадійні) борги;

3) витрати від знецінення запасів;

4) втрати від операційних курсових різниць;

5) визнані екологічні санкції;

6) відрахування для забезпечення наступних операційних витрат;

7) інші.

Собівартість реалізованої продукції визначається за формулою:

С_РП = З_п + С_тп - З_к, (5.1)

де С_рп – собівартість реалізованої продукції;

С_тп – собівартість товарної продукції;

З_п, З_к – собівартість залишків готової продукції на складі на початок і кінець звітного періоду.

У свою чергу собівартість готової продукції визначається за формулою:

С_{тп =} Знзв_{п +} ВВ - Знзв_к, (5.2)

де Знзв_п, Знзв_к — залишки незавершеного виробництва на поча­ток і кінець звітного періоду;

ВВ — витрати на виробництво у звітному періоді.

Виручка від реалізації продукції розкладається на витрати і прибуток, тобто вона є об'єктом розподілу. В процесі цього розпо­ділу можна маніпулювати пропорціями між прибутком і витра­тами в певних межах. Впливати на прибуток через зміну витрат дає змогу діюча система обліку витрат. Так, витрати облікову­ються в момент, коли вони нараховуються на виготовлену про­дукцію, що реалізована. Витрати на оплату запасів сировини, матеріалів капіталізуються в балансі у складі оборотного капіта­лу. Таким чином, запаси готової продукції, незавершеного вироб­ництва не впливають на прибуток, бо вони відображаються у складі оборотного капіталу, і тільки після реалізації продукції від­бувається процес списання витрат на собівартість реалізованої продукції. В результаті існує розрив у часі між оплатою придбан­ня запасів і їх списанням на собівартість продукції.

Ці вихідні положення зумовлюють існуваннядвох груп методів впливу на величину витрат – реальних і формальних.

Якщо реальні методи пов'язані з безпосереднім впливом на зменшення матеріальних витрат, трудомісткості, а значить і ви­трат на заробітну плату, то формальні методи не зачіпають нату­ральних величин витрат, а оперують виключно їх вартісними значеннями.

Вони є прерогативою фінансових служб підприємства. Тобто через механізм оцінювання вартості запасів, що списуються на собівартість продажу, фінансовий менеджер формує операційний прибуток, управляючи витратами. Розглянемо модифікацію фор­мули (5.1) для визначення собівартості реалізованої продукції:

С_РП = З_п + З_м + ЗП + НВ – З_к, (5.3)

де З_п — запаси на початок звітного періоду;

З_м — вартість закуплених запасів сировини, матеріалів протя­гом звітного періоду;

ЗП — пряма заробітна плата з нарахуваннями;

НВ — накладні витрати;

З_к — запаси на кінець періоду.

Використовуючи різні методи оцінювання запасів, можна одер­жати різні значення валового чи операційного прибутку. Вибір методу оцінювання запасів визначається обліковою по­літикою підприємства. Вона також визначає вибір методики нараху­вання амортизації. Справа в тому, що традиційний для практики більшості підприємств метод рівномірного прямолінійного нараху­вання амортизації не завжди є виправданим, особливо у випадках, коли обладнання використовується з різною інтенсивністю протягом строку служби або швидко морально старіє. Тому вироблено більш гнучкі методи нарахування амортизації. Вибір їх залежить від таких факторів, як інфляція, наявність податкових пільг, темпи морально­го старіння та ін. Обсяги амортизаційних відрахувань впливають на суму операційного прибутку і є об'єктом управління витратами.

Управління витратами охоплює аналіз та оцінку операційних витрат за їх елементами. Вони поділяються на контрольовані й неконтрольовані. До контрольованих витратвідносять премії, виплати залежно від участі у прибутках, витрати на відряджен­ня, представницькі тощо. В їх скороченні зацікавлені далеко не всі, тому скорочувати такі витрати складно, але можливо.

Неконтрольовані витратиохоплюють оплату комунальних по­слуг, зобов'язання за лізингом, заробітну плату службовців та ін. Ці витрати керівництво не може змінити в короткостроковій пер­спективі.