За способом організації ринку

Цей підхід дещо деталізує відмінності між національними еконо­мічними системами, які узагальнюються термінами капіта­лізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в дер­жаві співіснували та ефективно функціонували:

1) сектор вільного підприємництва;

2) сектор державної власності, включаючи повністю чи частково націоналізовані фірми;

3) економічне планування;

4) урядове реґулювання.^[8][8]

Цю економічну систему часто називали "середнім шляхом" (англійською - Middle Way Economy).^[9][9]

Коли говорять про капіталізм, то найчастіше розрізняють:

1) ринковий капіталізм, який характеризуєтьсяприватною власністю на засоби виробництва, реґулюванням ринковим меха­нізмом виробництва та розподілу. Як приклад, називають Англію та США XIX ст., а також Гонконґ у ХХ ст.

2) змішаний капіталізм, в якому переважає приватна власність, ринковий механізм виробництва і розподілу модифікований втру­чан­ням уряду і фактом володіння ним частиною продуктивної влас­ності держави. Приклади охоплюють США, Японію, Канаду, а та­кож більшість країн Західної Європи.^[10][10]

Для характеристики німецького капіталізму часто вживають термін соціальна ринкова економіка, як "метод соціальної політики, який поєднує у собі принцип свободи на ринку з принципом соціального урівнювання".^[11][11]

Соціалізм розрізняють:

1) плановий соціалізм, який характеризується державною влас­ністю на засоби виробництва та державним плануванням вироб­ництва і розподілу. Як приклад, називають колишні СРСР та Схід­ну Німеччину;

2) ринковий соціалізм, де засоби виробництва належать державі або трудовим колективам, а виробництво і розподіл реґулюються ринковим механізмом. Прикладами були колишня Юґославія та Угорщина другої половини 80-х років.^[12][12]

Така класифікація є гнучкішою від попередньої і більше набли­женою до реальності. Формалізовано це виглядає так

ЕС = f (ЗВ, ОВ, ОР), (1.3)

де

ЕС - тип економічної системи;

ЗВ - характер власності на засоби виробництва;

ОВ, ОР - спосіб організації виробництва та розподілу.

"Прагматична теоретична модель"

Богдана Гаврилишина

На думку Б.Гаврилишина, попередні класифікації побудовані на "доктринерських теоріях XIX ст.", не можуть дати відповіді на багато запитань. Сучасна економічна теорія потребує "ідеологічного визволення" та утвердження прагматичної теорії, що стала б при­ваб­ливою для всіх.

В основі "прагматичної теорії" має бути абсолютна цінність - людина та її життя. Усі інші явища повинні розглядатись через приз­му людини.^[13][13]

Економічну систему Б.Гаврилишин розглядає як елемент в архітектурі суспільного ладу. Отже, суспільний лад, як певна система, включає в себе відповідні компоненти:

1) цінності - переконання, що впливають на стосунки між індивідами або групами, на відносини всередині суспільства;

2) політичне правління - сукупність політичних інституцій та процедур;

3) економічна система - спосіб організації виробництва і роз­поділу створеного у суспільстві багатства.^[14][14]

Цінності

В окремих країнах основні цінності зрозумілі і підтримуються суспільством; в інших - вони плюралістичні. У більшості країн проголошується система переконань, що панує у суспільстві. Най­доцільніший спосіб класифікації цінностей пов’язаний зі ступенем значущості, який особа приписує сама собі, іншим особам або сус­пільству в цілому.

Зважаючи на критерій значущості, Б.Гаврилишин виділяє такі види цінностей: (а) індивідуалістсько-конкуренційні; (б) групово-кооперативні; (в) еґалітарно-колективістські.

а) Індивідуалістсько-конкуренційні цінності.Суть цього виду цінностей полягає в тому, що індивідуум розглядається як унікум; "об’єктивним для кожного є те, що його турбують власні потреби і прагнення; кожен шукає шляхи самоутвердження та само­вира­ження".^[15][15]

Така система цінностей у найбільш чистому вигляді сформу­валась у США та Канаді. З еміґрацією до Північної Америки відбу­вався штучний відбір людей, схильних до індивідуалізму ще задовго до того, як вони покинули батьківщину. Це були, звичайно, люди енерґійні, які через певні економічні чи політичні умови не змогли реалізувати своєї енерґії у Старому Світі. Пригадаймо хоча б Галичину чи Буковину 100 років тому. Більшість людей втікала від економічного визиску, релігійної дискримінації або політичних обмежень. Люди, не схильні до індивідуалізму, не покидали насиджених місць. Отже, ті, хто еміґрували з Австро-Угорщини чи Німеччини, Великобританії чи Ірландії були схильні до індиві­дуалістської поведінки, готовими рішуче відстоювати свої інте­реси.^[16][16]

У Новому Світі, багатому природному середовищі успіх індиві­дуума мав тенденцію бути здебільшого вигідним для суспільства в цілому. Навіть, коли епоха освоєння прерій поступилася тріумфаль­ній ході технологій, винахід однієї людини міг не лише забезпечити її добробут, а й примножував можливості для багатьох.

Для кожної людини мірилом власних досягнень у будь-якій справі є порівняння з успіхами інших. Отже, стосовно інших людей успіх досягається шляхом конкуренції. Одні виграють, а інші про­гра­ють. Суспільне благо - побічний продукт устремлінь індивіду­ума до самореалізації. Суспільство, побудоване на сприянні устрем­лінням індивідуума, служінню його інтересам, "приречене" жити заможно.

б) Групово-кооперативні цінності. Суть цього виду цінностей полягає у тому, що особа розглядається лише як "частинка всесвіту і частинка суспільного ладу. Кожен покликаний відігравати власну роль у ньому, добровільно підпорядковувати себе вищим цілям, виконувати свої обов’язки і реалізовувати своє призначення шляхом кооперативної взаємодії з іншими".^[17][17]

Основні принципи цієї системи цінностей ґрунтуються на тому, що кожен індивідуум органічно вплетений у тканину суспільства, шукає свого місця у його структурі, добровільно підпорядковує себе груповим чи суспільним цілям. Достоїнства людини оцінюються її бажанням жити так, щоб відповідати сподіванням інших, а не демонструвати свої переваги над ними. Доброчесність людини полягає скоріше у стримуванні себе, аніж у самореалізації, присто­суванні до сподівань, ніж в індивідуалістському само­утвер­дженні і диференціації. Такі погляди на доброчесність формують поведінку, яка є більше групово-, ніж індивідуально-орієнтованою, більше узго­дженою, ніж конкуренційною.

в) Еґалітарно-колективістські цінності.Назва цього виду цінностей походить від французького égalité - рівність, одного з гасел Великої французької революції.

У цьому виді цінностей людина розглядається як член громади, невіддільний від суспільства; як частинка (складовий елемент) колек­тивної сутності.

В основі еґалітарно-колективістських цінностей є колекти­вістські ідеї та ідеали, що походять від певних етичних мотивів, релігійних вірувань, але найчіткіше окреслені в теорії марксизму. Конкретні вияви цих ідеалів спостерігалися у різні історичні періо­ди, починаючи від ранніх (Платон), середньовіччя (Томас Мор, Томазо Кампанелла), до сучасних держав (сьогодні вже колишніх так званих "соціалістичних" країн Східної Європи та колишнього СРСР) і до проектів майбутнього "комуністичного" суспільного ладу.

Основний принцип ідеї Мора-Маркса такий: люди наро­джують­ся рівними щодо прав на задоволення своїх потреб і щодо обов’язків перед суспільством. "Кожному за його потребами", але необхідною умовою його здійснення є "від кожного за його здіб­ностями".

Походження еґалітарних ідеалів часто приписують христи­янству, за яким всі люди створені за образом і подобою Бога, а отже, рівні перед Творцем. Хоч, якщо розглядати усі християнські заповіді, то вони, очевидно, набагато ближчі до групово-коопе­ративних цінностей.^[18][18]

Протилежна арґументація, значно ближча до еґалітарно-колективістських цінностей базується на теорії матеріалізму, що розглядає людину як продукт еволюції, підпорядкованої законам розвитку природи. Якщо стисло - це марксистська школа мислення.

Марксизм пропонує історичний аналіз, на його погляд, класово-антагоністичного суспільства, в якому спільність інтересів об’єдна­ла людей у суспільні класи, що конфліктують між собою. Марксизм прогнозував на майбутнє зростання конфлікту між зростаючим чисельно пролетаріатом і власниками засобів виробництва, наслід­ком якого мало бути повалення класу капіталістів і створення "раціональної" системи виробництва та розподілу. Це повинно було створити основу матеріального достатку і можливостей задоволення матеріальних потреб усього населення, тобто, як говорили раніше, так званої "матеріально-технічної бази комунізму".

Спроби застосувати на практиці еґалітарно-колективістські цінності у всі періоди історії - від примітивного комунізму у ранньому суспільстві до спроби побудови комунізму у колишньому СРСР чи країнах Східної Європи - виявились неефективними, нежиттєвими порівняно з іншими видами цінностей.

Політичне правління

Другою складовою компонентою будь-якого суспільного ладу є полі­тичне правління (чи, як ще часто її називають, політична система). Існує багато способів класифікації і визначення харак­теру політичних систем, що відрізняються потребами практичного застосування. Найпоширенішими є "політичні ярлики", які не мають нічого спільного з науковим аналізом, не сприяють істин­ному розумінню явища, оскільки люди приписують їм різні значення. Зразком таких "ярликів" є соціалізм, капіталізм тощо.

Для характеристики власних політичних систем їх представники часто зловживають привабливим поняттям демократія: "народна демократія", "західна демократія", "представницька демократія", "конституційна демократія" тощо, хоч часто за ними можуть стояти звичайні тоталітарні режими.^[19][19]

Використання таких самохарактеристик, очевидно, створило певні труднощі для з’ясування суті та класифікації форм політич­ного правління.

Мабуть систематика, що базується на аналізі того, як насправді здійснюється влада, хто реалізує право на управління і прийняття рішень, краще виявляє форми політичного правління. Б.Гаврили­шин виділяє три форми політичного правління: (а) противага (бо­роть­ба за владу); (б) колеґіальність (співпраця при владі); (в) уні­тар­на влада - якими можна охарактеризувати будь-яку (або більшість) країн.

а) Влада типу противаги (боротьба за владу). Ця форма правління ґрунтується на індивідуалістсько-конкуренційних ціннос­тях та існує у країнах, де переважають такі цінності (США, Велико­британія, Канада тощо).

Ця форма політичного правління передбачає "...представ­ниць­кий уряд з однією партією при владі та однією або кількома в опо­зи­ції, усвідомлена мета яких полягає у відверненні зловживань та кращому використанні влади...".^[20][20]

Така форма політичного правління для ґарантування громадян­ських свобод звичайно ділиться на законодавчу, виконавчу і судову, а інституції, особливо в американському варіанті, побудовані так, щоб функціонувати як система контролю забезпечення рівноваги. Концепція поділу влади базується на припущенні, що кожна лю­ди­на може помилятися і бути схильною до зла. Поділ влади здійсню­ється для запобігання можливих помилок. Такий спосіб мислення обґрунтовує необхідність опозиції - "іншого наріжного каменя роз­витку інституцій політичного правління".^[21][21]

б) Колеґіальна влада (співпраця при владі).Така політична система передбачає прийняття рішень представниками в уряді від різних верств населення, що мають різні погляди, беруть участь у прийнятті рішень, а отже, поділяють відповідальність за їх наслідки.

Колеґіальна влада є демократичнішою від влади типу проти­ваги, оскільки у відповідних, реальних пропорціях відображає різні погляди у суспільстві. Марно, наприклад, чекати, що у США партія "зелених" одержить місця в Капітолії, а у Німеччині "зелені", від­разу ж після появи, на виборах у Бундестаґ (парламент) у 1983 році одержали 27 мандатів, що відповідало їх підтримці в країні. Це стосується й інших малочисельних партій та рухів, які мають своїх прихильників.^[22][22]

в) Унітарна влада.Унітарна форма політичного правління, яку ще часто називають абсолютизмом, автократією, деспотією, диктатурою (правою чи лівою, військовою чи пролетаріату), характеризується кон­центрацією влади на верхівці соціальної піраміди без існування офіційної (та навіть леґальної) опозиції чи противаги. Це властиво усім диктатурам - від лівих до правих, незалежно від їхніх ідеоло­гічних переконань.

Як бачимо з історії, така форма політичного правління є неефективною, непопулярною в очах інших держав і тому гине разом із смертю диктатора чи занепадом правлячих диктаторських структур (звичайно партій).

Економічні системи

Цінності суспільства та форми політичного правління визна­чають основні прототипи економічних систем. Б.Гаврилишин виділяє такі основні економічні системи: (а) вільне підпри­єм­ництво; (б) узгод­жене вільне підприємництво; (в) адмі­ністра­тивно-командна еконо­мічна система.^[23][23]

а) Економічна система вільного підприємництва. Індиві­дуалістсько-конкуренційні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу породжують систему, в якій панує приватна власність, вільний ринок та гонитва за максимізацією прибутку, які уряд затверджує нормою закону, що створює суперницькі відносини між урядом, бізнесом та робітництвом. Економічну систему з такими характеристиками часто називають системою вільного підприємництва і прикладом її називають США.

б) Економічна система узгодженого вільного підприєм­ництва.Групово-кооперативні цінності при колеґіально-полі­тич­ному правлінні породжують систему своїми рисами схожу на попередню, але можливостями досягнення згоди у питаннях загально­національних цілей, пріоритетів, узгоджені економічних зусиль уряду, бізнесу (а в деяких країнах і робітництва) набагато ефективнішу і гуманнішу. Таку економічну систему Б.Гаврилишин назвав системою узгодженого вільного підприємництва і розрізняє її три моделі: німецьку, французьку та японську.

в) Адміністративно-командна економічна система. Еґалі­тар­но-колективістські цінності при унітарному політич­ному правлінні не можуть створити економічну систему іншою, ніж такою, яка характеризується державною або "колективною" влас­ністю, максимізацією виробництва продукції, абсолютно заоргані­зованим ринком, вирішальною роллю уряду (чи як у колишньому СРСР - комуністичної партії) у розв’язанні економічних питань, що здійснюються через централізоване планування та адміністра­тивний розподіл ресурсів. Економічна система з такими ознаками є "звичайною" адміністративно-командною системою. Найяскраві­шим прикладом цієї системи був СРСР.

Крім цих трьох основних характерних прототипів економічних систем, Б.Гаврилишин розглядає ще два гібридні варіанти, які особливо помітні: (г) розподільчий соціалізм та (ґ) ринковий соціа­лізм.

г) Економічна система розподільчого соціалізму.Ця еконо­мічна система є своєрідним поєднанням соціалістичних цілей та економічних систем вільного підприємництва. Зразком цієї системи є Швеція, але у різних варіантах вона існує і в інших сканди­навських країнах. Основний принцип системи полягає у розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства та його розподілу. Перша виконується на основі вільного підпри­ємництва приватним сектором, друга - прямим втручанням соціа­лістичного уряду з метою усунення, на його погляд, неспра­ведливості у розподілі.

ґ) Економічна система ринкового соціалізму.Це особлива економічна система, яка існувала у колишній федеративній Юґославії. Основою цієї системи була така головна ідея: робітництво своєю працею створює вартість, а, отже, має право нею розпоряджатися. Вважалося, що цю функцію не може ефективно виконувати уряд, навіть якщо він представляє партію пролетаріату. Ті, хто працюють на будь-якому підприємстві, повинні мати змогу впливати на рішення, які стосуються того, яку роботу виконувати і як, хто буде ними керувати і за якими принципами повинна здійснюватись матеріальна винагорода.

Така ідея сприяла формуванню специфічної колективної власності на більшість засобів виробництва: робітники підпримств не мали права приватної власності на них; вони могли користуватись своїм колективно-груповим правом власності доти, поки працювали на даному підприємстві. Це право реалізувалось через обраних представників - раду трудового колективу.^[24][24]

Така класифікація ґрунтується на характеристиці економічних систем за такими пятьма ознаками:

а) головний мотив і / або критерій діяльності (максимізація приросту, прибутку чи виробництва, життєздатність);

б) характер власності (приватна, державна чи колективна);

в) характер ринку (вільний, керований чи контрольований);

г) роль уряду в економічній системі;

ґ) першопричина і головна мета (економічна, соціальна чи політична).^[25][25]

Формалізовано "прагматична модель" Б.Гаврилишина вигляда­тиме як

ЕС = f (К, В, Р, У, М), (1.4)

де

ЕС - тип економічної системи;

К - головний мотив і / або критерій діяльності;

В - характер власності;

Р - характер ринку;

У - роль уряду;

М - першопричина і головна мета.