Тема 1 Макроекономіка як наука
1. Предмет, завдання і функції макроекономіки. 2. Основні макроекономічні школи і течії. 3. Економічна система: суб’єкти і об’єкти. 4. Модель кругопотоку ´ 1. Макроекономіка – це наука про функціонування економіки в цілому. Зрозуміти роль макроекономіки в суспільстві – означає з’ясувати її практичну функцію. В основі вивчення цієї дисципліни лежить головна суперечність суспільства між матеріальними потребами людей та обмеженими економічними ресурсами. Завдання макроекономіки – забезпечити суспільство знаннями, спираючись на які можна знаходити рішення щодо підвищення ефективності національної економіки і завдяки цьому збільшувати задоволення матеріальних потреб. Предмет макроекономіки – це ефективність функціонування національної економіки. Функції макроекономіки: 1) теоретико-пізнавальна – пояснює закономірності розвитку національної економіки, процеси та явища економічного життя суспільства; 2) практична – виробляє рекомендації для проведення економічної політики; 3) світоглядно-виховна – формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей; 4) методологічна – сформовані макроекономікою наукові уявлення про механізм функціонування національної економіки використовують інші галузеві, або функціональні науки. ´ 2. Філософія макроекономіки – це сукупність принципів, тобто складових побудови найефективнішої і стабільної економічної системи. У цій науці ми спираємося на вчення трьох основних філософій (шкіл): - класична; - кейнсіанська; - марксистська. ► Класична школа, яку ще називають лібералізмом (liberty (англ.) - свобода) тлумачить наступне: ефективною є лише приватна власність. Ліберали від макроекономіки вважають, що ринок забезпечує справедливий розподіл доходів через систему податків і трансфертів біднішим родинам. Наймаксимальніше у сфері перерозподілу – це пенсії і допомога по безробіттю. Витоки класичної філософії знаходимо у АДАМА СМІТА (1723 -1790) – найвідоміший економіст усіх часів. Його праця “Дослідження про природу і причини багатства” (1776). Згідно з ученням А. Сміта, ринкова економіка здатна до саморегулювання, в основі якого лежить особистий інтерес, пов’язаний з прагненням до отримання прибутку. ТОМАС МАЛЬТУС (1766 -1834) вивчав співвідношення темпів зростання національного виробництва і темпів зростання населення. ДЕЙВІД РІКАРДО (1773 -1823) – сформулював теорію порівняльної переваги, у сучасних варіантах використовується для обґрунтування переваг “відкритої” економіки над “закритою”. ► Кейнсіанська школа. “Велика депресія” 1929 – 1933 рр. не підтвердила одного з основних постулатів класичної школи - здатності ринкової економіки повертатися до повної зайнятості після потрясінь і збурень. Дж. М. КЕЙНС (1883 -1946) критикував класичну школу. Висунув тезу про те, що ринкова економіка – ще не благо для країни, для усунення неповної зайнятості потрібне втручання держави. Праця Кейнса “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”. Кейнс виходив з того, що приватна власність є високоефективною, водночас і державна власність ефективна. Висловлював перевагу змішаній економіці. ► Марксистська школа. Згідно з цією філософією всі економічні системи, які ґрунтуються на товарній формі і приватній власності є неефективними. КАРЛ МАРКС (1818 -1883) розвинув макроекономічну концепцію згідно якої ринкова економіка є марнотратною і експлуататорською, яка прямує до загибелі. Праця “капітал”. Згідно з ідеями марксистів, всі люди повинні мати однаковий рівень споживання незалежно від їх здібностей. Від кожного за здібностями – кожному за потребами. Гасло марксистів ´ 3. Економічна система – це сукупність економічних суб’єктів і зв’язків між ними, яким притаманні ознаки цілісності в певних часових межах. Суб’єкти економічної системи: домашні господарства, підприємства, держава. Об’єкти – демографічні процеси в країні, повітряний простір над країною тощо. Ознаки економічної системи: 1). Наявність тісних економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами країни на основі поділу праці (цілісність); 2). Загальне економічне середовище, в якому діють господарюючі суб’єкти; 3). Загальний економічний центр, що контролює діяльність господарюючого суб’єкту (держава). Відомо наступні типи економічних систем: ринкова економіка, командно-адміністративна, змішана. Характер економічної системи зумовлений продуктивними силами та виробничими відносинами суспільства. Ринкова економіка ґрунтується на приватній власності. Принципи її організації: - свобода підприємництва і вибору; - особиста заінтересованість; - конкуренція; - обмежена роль уряду у господарському житті. Командно-адміністративна економіка базується на державній власності, а регулювання здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Таке планування має обов’язковий характер, тобто директивний. Тут регламентується державою розподіл доходів, обсяги виробництва продукції, ціноутворення. Змішана економіка – це модель відкритої системи народного господарства з державними діями. Механізм регулювання національної економіки при такій системі передбачає наступне: ринок регулює попит, пропозицію та ціну, а державне регулювання спрямоване на податки і бюджетну політику, кредитно-грошову політику, конкуренцію, соціальні програми, зовнішньоекономічну політику. ´ 4. Історія розвитку економічного кругопотоку бере свій початок у 18 столітті в працях французької школи фізіократів, головою якої був ФРАНСУА КЕНЕ. Ф. Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану економічну таблицю. Кене був одночасно і лікарем і економістом, тому свою модель він побудував за аналогією циклу кровообігу людини. Кене поділяє суспільство на три класи: 1) продуктивний – селяни; 2) заможний – землевласники; 3) безплідний – ремісники. Ці класи обмінюються результатами праці і тим самим відтворюють себе. Розробляючи модель, Кене виходив із двох принципів: 1. Господарський кругообіг має базуватися на природному економічному порядку без зовнішнього, тобто державного втручання. 2. Є завжди певна можливість виникнення деяких порушень у господарському кругопотоці аж до появи кризових явищ за аналогією з інсультом, чи інфарктом. Недолік Кене: вчений не давав пояснення як в економіці забезпечується “природній порядок”, тобто не розкрив механізму саморегулювання економіки. Платежі фірм домогосподарствам за ресурси називають доходами (заробітна плата, рента, процент, капітал). Водночас платежі фірм за придбані ресурси є їхніми витратами. Із двосекторної моделі випливає, що виторг фірми дорівнює величині доходів домогосподарств.