Визначення комерційного агента та агентського договору

Робота у межах договору доручення або договору комісії вимагає від його сторін дій, характерних або для договору доручення, або для договору комісії. У результаті поєднання рис, притаманних цим договорам, виник новий вид договору – агентський, який широко застосовується в країнах ринкової економіки.

Саме завдяки впливу країн ринкової економіки та запровадження у вітчизняну економіку ринкових відносин агентські договори стали використовуватися в господарській діяльності українських підприємств.

Чинне українське законодавство не дає чіткого визначення агентського договору стосовно збуту товарів. Так, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» вiд 16 квітня 1991 р. № 959-XII визначає, що агентський договір – це посередницький договір, за яким право власності на товар не переходить до посередника. Декрет Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті» від 19 лютого 1993 р. № 16-93 (втратив чинність на підставі Закону № 295/97-ВР від 3 червня 1997 р.) визнавав однаковою правову природу надходжень агента за агентською угодою і повіреного та комісіонера за договорами доручення, комісії та консигнації, тобто власником таких надходжень вважався принципал, довіритель та комітент відповідно. Інші аспекти правовідносин агента та принципала чинним законодавством України не врегульовані.

ЦК України також не називає агентський договір, проте ст. 243 визначає інститут комерційного представництва. Згідно з ЦК України:

«1. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

2. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.

3. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом».

Встановлення інституту комерційного представництва та наявність окремого регулювання агентських правовідносин в європейських країнах потребує вивчення такого виду договорів як агентський.

Міжнародна торгова палата (МТП) дає визначення поняття «агентські правовідносини» (Guide for the drawing up of contracts. Commercial agency. ICC Publication. – No. 410 (E). – P. 5). Вона тлумачить його як відносини між принципалом та фізичною або юридичною особою, що має постійне повноваження просувати товари або відвідувати споживачів для того, щоб вести з ними переговори щодо подальшого продажу товарів принципала, або, у разі потреби, укладати з ними договори купівлі-продажу від імені та в інтересах принципала.

За визначенням МТП, запозиченим з англо-американської правової системи, залежно від наданих агенту прав він може бути одноособовим (sole agent) чи виключним (exclusive agent). У випадку встановлення одноособових агентських правовідносин принципал має право самостійно продавати свій товар на території агента, але зобов’язується не надавати такого права іншим агентам. За виключних агентських правовідносин право торгувати товаром принципала на певній, визначеній сторонами, території набуває виключно агент, а принципал не має права самостійно торгувати своїм товаром чи надавати таке право іншим особам на цій території.

У Європейському співтоваристві питання взаємовідносин принципала та агента врегульовані в Директиві Європейської Ради 86/653/ЄЕС від 18 грудня 1986 р. «Про координацію законодавства країн-членів стосовно незалежних комерційних агентів» (Joanna Goyder. EC Distribution Law. Second Edition. Chichester: John Wiley & Son. 1996. – P.243 – 248). Поняття агентського договору в країнах ЄС пов’язане з поняттям агента або, як його називають в країнах ЄС, незалежного комерційного агента.

Комерційний агент є незалежним посередником, який має тривале повноваження вести переговори щодо купівлі-продажу товарів від імені іншої особи (його принципала) або вести переговори та укладати угоди від свого імені в інтересах принципала. Отже, згідно з наданим визначенням до комерційних агентів не належать службові особи підприємства, що збуває товар, його партнери, вантажоотримувачі, повірені, брокери, інші особи, які не отримують окремої винагороди за продаж товарів згаданого підприємства. Комерційний агент має можливість діяти як агент, і, таким чином, третя сторона, з якою агент укладає угоди в інтересах принципала, розумітиме, що вона має справу з агентом (disclosed agency). Агент може діяти, не попереджуючи третю сторону про свою функцію (closed agency), тобто третя сторона, укладаючи угоду, може і не знати, що вона має справу не з «реальною» стороною договору (купівлі-продажу, поставки тощо), а з агентом.

Принципалом в агентському договорі може бути як виробник товару, так і особа, яка не виготовляє товар, але займається збутом вироблених іншим підприємством товарів, постачальник.

У деяких країнах інститут агентських відносин характеризується спеціальними вимогами до агента.

У Франції (Закон від 25 червня 1991 р. № 91-593) комерційний агент має зареєструвати в судовому реєстрі письмове зобов’язання у двох примірниках. Згідно з ним він зобов’язується вести свою професійну діяльність відповідно до вимог чинного законодавства. Доказом виконання такої формальності є повідомлення і реєстраційний номер, дійсний протягом п’яти років. Поновлення реєстраційного номеру відбувається в тому ж самому порядку, що і реєстрація. Невиконання зобов’язання щодо реєстрації чи поновлення реєстраційного номеру тягне за собою накладення санкцій на агента, аж до виключення його із судового реєстру. А це може негативно позначитися на угодах, укладених агентом від імені і в інтересах принципала з третіми особами.

В Італії згідно із Законом № 316 від 1988 р. агенти також мають бути зареєстровані у спеціальному переліку. У разі недотримання положень Закону агентські угоди, укладені агентом, будуть визнані недійсними.

У деяких країнах встановлюються спеціальні вимоги до принципалів. Так, наприклад, у Канаді, якщо принципал не є резидентом, він має бути зареєстрований у реєстрі платників податків на товари і послуги (Goods & Services Tax). Завдяки такій реєстрації кінцеві споживачі його товарів і послуг отримуватимуть певні пільги в оподаткуванні.

Відповідно до пп. 3 § 1 ст. 1 Голландського акта про торговий реєстр, комерційний агент – резидент Нідерландів, уповноважений укладати контракти за рахунок і від імені принципала – нерезидента Нідерландів, зобов’язаний зареєструвати підприємство принципала в торговому реєстрі торгової палати, а також своє підприємство.

За агентським договором одна сторона – агент бере на себе зобов’язання, діючи в інтересах іншої сторони – принципала, вчиняти юридичні і фактичні дії, спрямовані на придбання, зміну, припинення для принципала суб’єктивних прав та обов’язків шляхом укладення агентом різних угод.

Законодавство багатьох країн, що регулює агентську діяльність, передбачає, що комерційна агентська угода може бути письмовою, усною або такою, що випливає із поведінки сторін, їхніх конклюдентних дій. Доказом існування агентської угоди можуть бути всі можливі заходи, вжиті в конкретній країні, включаючи показання свідків.