Сутність та зміст споживання

Тема: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПОЖИВАННЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

План

1. Сутність та зміст споживання.

2. Система вивчення попиту населення на товари і послуги та засоби його задоволення.

3. Регулювання споживання товарів та послуг.

Сутність та зміст споживання

Теорія споживання — це впорядкована система знань про процеси задоволення особистих потреб; про формування матеріальних витрат у закладах, які обслуговують населення; про закономірності цих процесів, про методи їх використання з метою управління попитом суспільства.

Вітчизняна економічна думка розрізняє споживання товарів і послуг як:

- особисте (індивідуальне), що саморегулюється;

- загальне споживання, що задовольняє суспільні потреби людей в управлінні, науці, захисті, суспільному користуванні будовами, спорудами, приладами, засобами техніки. Цей вид споживання прогнозується і регулюється державою через покриття матеріальних витрат закладів і установ, які обслуговують населення.

Для прогнозування споживання та його регулювання використовуються такі показники:

1. Фонд споживання — вартість усіх фактично спожитих чи придбаних населенням і закладами невиробничої сфери споживчих благ у матеріально-речовій формі.

2. Склад фонду споживання (у відсотках).

3. Особисте споживання населення.

4. Матеріальні витрати в закладах та установах, які обслуговують населення.

5. Ресурси для споживання і невиробничого будівництва в національному доході.

6. Споживання продуктів і товарів у натуральному виразі в розрахунку на душу населення, на сто сімей.

Особисте споживання слід розуміти як:

- природне біологічне явище, коли йдеться про харчування;

- фізичне, коли йдеться про споживання світла, тепла, житла, одягу, взуття;

- духовне, коли йдеться про користування духовними благами;

- економічне явище, коли реалізується основна мета виробництва, обміну й розподілу продукту, бо продукт врешті-решт виробляється для споживання;

- соціальне явище, коли йдеться про зіставлення «споживчих кошиків» сьогоднішнього пенсіонера та бізнесмена.

Особисте споживання — це споживання благ і послуг, які знаходяться у приватній власності сімей чи індивідів. Воно саморегулюється під впливом збільшення і розвитку виробництва, росту доходів, зміни цін на товари і послуги.

Матеріальну основу особистого споживання утворюють засоби особистого споживання, тобто предмети споживання й послуги з продукту поточного виробництва (харчі, тепло, електроенергія тощо) і знос засобів споживання тривалого вжитку (житло, меблі, транспортні засоби, книги тощо), утворених в попередні виробничі періоди. Як відомо, більша частина засобів споживання надходить до споживання через ринок, тому їх обсяг визначається купівельною спроможністю громадян, грошовими доходами, які вони одержують через систему розподілу (винагороди за працю, пенсії, стипендії тощо). Інша частина засобів особистого споживання (переважно послуги) споживається через систему спільного задоволення потреб (безплатно). Ще інша частина засобів споживання створюється у приватних господарствах громадян.

Важливою проблемою в перехідному періоді є ефективність споживання, яка визначається затратами на досягнення суспільної мети споживання. Ефективність споживання формують різні рівні споживання, яке може бути недостатнім, надмірним і оптимальним. Сьогодні в Україні маємо недостатній рівень особистого споживання, про що свідчить те, що чимало громадян погано харчується, не має належного одягу і взуття, має незадовільне житло і т. ін.

Проблема рівня споживання людини — глобальна проблема, яку потрібно розв’язувати, тобто будувати суспільство трудящих і для трудящих, а не суспільство передусім для «нових українців» і корумпованого чиновництва. Інша проблема ефективності споживання — це його структура. На структуру впливають економічний розвиток країни; праця (розумова, фізична), вік і стать людини, кліматичні умови; соціальні умови (наприклад, місто, село), національні особливості, вихованість, зв’язки тощо. Оптимальна структура споживання — це висококалорійний раціон харчування, це добре спланований гардероб (одяг, взуття), це розумно організована робота й побут, і весь життєвий процес.

Загальне споживання — це споживання засобів, що знаходяться в державній чи колективній власності, яке може бути платним чи безплатним. Вони можуть прогнозуватися, плануватися, регулюватися.

Споживання в цілому повинно мати чітко виважені організаційні, юридичні, власницькі та податкові межі, ґрунтуватися на рівновазі між попитом та пропозицією, між власне споживанням і нагромадженням.

Щороку Верховна Рада приймає Закон про державний бюджет, де передбачаються розміри загального споживання через:

¾ фінансування заходів, пов’язаних із здійсненням державного регулювання цін (дотація на газ, торф, будівельні матеріали для індивідуальних забудовників та житлово-будівельних кооперативів, здешевлення вартості будівництва житла молодіжно-житловими комплексами, житлово-комунальне господарство, відшкодування різниці в цінах на обслуговування ліфтів у будинках житлово-будівельних кооперативів, збитки житлово-комунального господарства Академії наук України, авіалінії);

¾ фінансування соціально-культурних закладів і установ, у тому числі освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та молодіжних заходів;

¾ фінансування відомчих закладів соціально-культурної сфери;

¾ фінансування науки;

¾ фінансування житлово-комунального господарства;

¾ реставрація пам’яток архітектури.