Продуктивні сили суспільства
Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі – це купа мертвих речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор). Лише жива праця спроможна воскресити з мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва. А це означає, що вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, навичками до праці. Отже, особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої взаємодії факторів виробництва виникає нова категорія – продуктивні сили.
Продуктивні сили суспільства – це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку.
Продуктивні сили – це одне з основних понять політичної економії. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу. Мова про це піде в наступних темах.
Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимагає знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку) продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.
На жаль, цей висновок люди не завжди успішно реалізують у своїй практичній діяльності. Принцип "ми старий світ зруйнуємо, а потім ... " виявляється, був притаманний не тільки революційним епохам. І тепер, у період еволюційної зміни суспільного ладу в Україні, деякі деструктивні сили намагаються знищити не лише політичні структури старого ладу, а й ущент зруйнувати економіку для того, щоб, як обіцяється, на новому місці збудувати нове життя. До чого це привело, констатував Президент Л. Кучма у вересні 1995р., виступаючи на Всеукраїнській нараді економістів: "Економіка України набула рис колоніальної і все більше стає сировинним придатком провідних країн Заходу, постачальником дешевої робочої сили, ринком збуту залежаних товарів та застарілих технологій".
Продуктивні сили – це не просто сукупність людей, що володіють певним виробничим досвідом та засобами виробництва. Вони, в першу чергу, відображають відношення суспільства до природа. Людина – це біосоціальна істота. Тобто, з одного боку, вона є породженням природи й не може існувати без природного середовища, яке є для неї джерелом матеріального існування. Ще А.Сміт говорив, що праця є батьком багатства, а земля (природа) його матір'ю. А з іншого боку, людина може жити, діяти й розвиватися лише будучи включеною в суспільний зв'язок з іншими людьми, тобто в певне соціальне середовище.
Ця двоїстість людини зумовлює той факт, що вона, з одного боку, щоб забезпечити собі матеріальне існування, вступає в певні підношення з природою, використовує природний матеріал, переробляє його й створює необхідні для життя матеріальні блага. Саме ці відносини між людиною та природою, які характеризують виробничий, технологічний зв'язок у суспільному виробництві, складають основний зміст продуктивних сил. (Див. рис. 2.3.)
Рис.2.3. Функціональна структура продуктивних сил
Наприкінці XIX – на початку XX ст. до загальної структури продуктивних сил включається ще один елемент – форми і методи організації виробництва (див. рис. 2.4). Цей елемент продуктивних сил використовувався і раніше, але це здійснювалось емпіричним шляхом, що приносило незначне зростання продуктивності праці і не давало підстав включати його до системи продуктивних сил. Таку підставу дає використанні першої у світі наукової організації праці – системи Тейлора. Так, до впровадження цієї системи один робітник переносив у середньому 12,51 чавунних болванок за робочий день, а після її впровадження – 47,5 т. При кладці цегли за годину – відповідно 120 і 330 цеглин. Це, однак, не означає, що джерелом значного зростання продуктивності праці стало впровадження нової форми організації праці як самостійного чинника. Останній реалізувався через працю людини, втілився в синергічному ефекті.
Праця людини у процесі втілення системи Тейлора стала значна інтенсивнішою (тобто зросли витрати, насамперед, фізичної енергії).
Протягом понад 50 років відбувалось поступове вдосконалення існуючої системи продуктивних сил у складі чотирьох структурних елементів, поступові кількісні та якісні зміни в кожному з цих елементів і в їх сукупності. У середині 50-х років виникає п'ятий якісно новий елемент продуктивних сил – наука. Оскільки його виникнення збіглося з процесом розгортання НТР (останній процес водночас і прискорив це виділення і був його причиною), то відбуваються докорінні перетворення кожного із попередніх елементів і цілісної системи продуктивних сил Внаслідок цього посилюється ефективність дії кожного окремого чинника, їх синергічний ефект. Ті країни, які почали першими комплексно впроваджувати досягнення НТР у виробництво, значно збільшили с економічну могутність, посилили технологічний розрив із країнами, не стали на шлях цього впровадження або робили це некомплексно.
Прискорення економічного і соціального прогресу в передових країнах світу внаслідок комплексного використання досягнень НТР послужило основою для виникнення інформаційної революції, результатом якої стала поява ще одного найновішого елемента системи продуктивних сил – інформації. Його поява і наступний розвиток сприяли якісному вдосконаленню кожного елемента продуктивних сил та їх системи в цілому. Зокрема, з'являються інформаційні технології, відбувається інформатизація процесу праці, інформація стає одним із засобів вдосконалення форм і методів організації виробництва. Синергічний ефект від дії цього чинника (тобто інформації) настільки великий і масштабний, що у розвинених країнах світу відбувався перший етап будівництва інформаційної економіки (така назва правомірна, однак, лише з і речового змісту) і перехід до створення інформаційного суспільства, основою якого є технологічний спосіб виробництва, що ґрунтується на автоматизації праці.
Ця категорія також відображає техніко-економічний характер поєднання речових і особистісних факторів виробництва. Технологічний спосіб виробництва у процесі еволюції людської цивілізації зазнавав постійних кількісних, якісних та істотних (революційних) перетворень. Ці зміни можна характеризувати за його окрема структурними елементами і системно. Так, з погляду техніки (засобів праці) і матеріалу, з якого її виробляють, розрізняють кам'яний , бронзовий вік, мідний вік, залізний вік, що прийшли на зміну один одному в межах первіснообщинного ладу. Рабовласницькі способи виробництва ґрунтувалися на залізних знаряддях виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва можна також назвати (крім залізного) віком синтетики (зокрема, синтетичних кристалів, що використовуються в електроніці), композитивних матеріалів (поєднання металів і кераміки та ін.) надчистих, надтвердих матеріалів тощо. З погляду використовуваних сил природи в межах технологічного способу виробництва можна шити вік сонця, вогню, вітру, пару, електроенергії, атомної та ядерної енергії. Залежно від предметів праці й видів діяльності можна виділити такі епохи еволюції технологічного способу виробництва, як збирання плодів, полювання і рибальства, тваринництва, землеробства, ремісництва, промисловості, послуг, інформації.
Системною характеристикою технологічного способу виробництва є тип зв'язку між людиною-працівником і засобами праці. Так, на нижчому етапі розвитку техніки більшість технологічних функцій (приведення в дію простого знаряддя, управління ним, виготовлення самої знаряддя та ін.) виконувала сама людина, рух знаряддя праці визначався рухами людини. Засоби праці при цьому впливали на предмет праці. Цей тип зв'язку між технікою і людиною отримав назву суб'єктивного або ручного, а перший технологічний спосіб виробництва ся ґрунтуватися на ручній праці. Він існував від моменту виготовлені людинок) найпростіших засобів праці (отже, від кам'яного віку) до кінця XVIII – початку XIX ст.
Наступний технологічний спосіб виробництва ґрунтується на машинній праці. Перехідним етапом між ними було існування ремісничих машин, які вводилися в дію людиною. Найважливішою закономірністю нового технологічного способу виробництва є детермінація рух людини у процесі праці руху машин, перетворення часткового робітника на додаток машини, а, отже, технологічне підкорення праці капіталу.
Третім технологічним способом виробництва є автоматизоване виробництво, розвиток якого інтенсивно відбувається з часу розгортання НТР (з середини 50-х років) При цьому ліквідується технологічне підкорення праці капіталу. Робітник перестає бути додатком машин, виконувати машинні функції. Центральною ланкою революційного перетворення у цей період є істотна зміна робочих машин і поява четвертого покоління машин – автоматично керуючого пристрою, який долає обмеженість психофізичних можливостей людини як суб'єкта, що управляє, і суттєво змінює роль людини у процесі виробництва. Людина звільняється не лише від ручної праці, а й від виконавчих функцій частково від функцій розумової праці нетворчого змісту. За допомога техніки здійснюється контроль за роботою механізмів, за якістю продукції, регулювання і наладка, проектування і програмування, здійснюється безпосередній вплив на предмети праці найновішої технології, відбувається виробництво автоматизованої системи машин самими машини ми під контролем людини (так звані "безлюдні виробництва") та інші функції. Лише за цих умов об'єктивною необхідністю стає розвиток усіх сутнісних сил людини як біосоціальної істоти, її творчих, організаторських, розумових здібностей тощо.
Технологічний спосіб виробництва в Україні ґрунтується, переважно, на машинній і ручній праці, що за умов інтенсивного розвитку розвинених країнах світу автоматизованого виробництва загрожує економічному суверенітету нашої держави.
 | |||
|