Загальнодержавні податки та збори станом на 1.10.2016 р.
| Загальнодержавні податки та збори | Місцеві податки та збори |
| 1. податок на прибуток підприємств; 2. податок на доходи фізичних осіб; 3. податок на додану вартість; 4. акцизний податок; 5. екологічний податок; 6. Рентна плата включає в себе податки: - за користування надрами для видобування корисних копалин - за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин за користування радіочастотним ресурсом України - за спеціальне використання води - за спеціальне використання лісових ресурсів - за транспортування нафти, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України мито; | Податок на майно включає в себе: - плату за землю - транспортний податок - податок на нерухоме майно єдиний податок. До місцевих зборів належать: - збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; - збір за місця для паркування транспортних засобів; - туристичний збір. |
На сьогодні існує значна велика кількість класифікацій податків. На кінець 16 ст. Ж. Боден запропонував поділ податків па прямі та непрямі:
Прямі – справляються безпосередньо з доходу та майна платника податку і залежать від платоспроможності ;
непрямі – витратні, залежать від обсягу споживання. До них відносяться податки на товари і послуги, що сплачуються в ціні.
Прямі податки мають у своїй основі або особистість, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від доходів. Відповідно до вказаних аспектів, прямі податки в економічній літературі поділяються на дві підгрупи:
- реальні податки (від англ. real - майно), які передбачають оподаткування майна незалежно від доходів його власників, тобто первинним тут є об'єкт оподаткування, а вторинним - платник податку. До них: відносяться: податки на землю, житло, транспортні засоби, майно, рентні платежі;
- особисті податки - це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника в залежності від його доходів й ураховують платоспроможність платника. При цьому пріоритет надається платнику податку, а другорядним є об'єкт оподаткування. До цієї підгрупи входять: податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), податок на прибуток підприємств.
Таким чином, зазначені ознаки реальних і особистих прямих податків свідчать про те, що між ними існує різниця у пріоритетності платника податку і об’єкта оподаткування. Отже, прямими податками виступають ті, що сплачуються державою безпосередньо з доходів чи майна платників податків, які є власниками цих доходів або майна. Тобто, розмір прямих податків для окремого платника визначається величиною його доходів. Більше їх платять ті члени суспільства, що мають вищі доходи. Порівняно з непрямими податками, прямі податки вважаються більш соціально справедливими, оскільки залежать від величини доходів і майна платника. За наявності прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних осіб ( а в більшості розвинутих країн діють саме прогресивні системи зі ставками від 10 % до 50 %)
Історичний розвиток системи оподаткування привів до поступового стирання чітких відмінностей між прямими і непрямими податками. Так чи інакше оподатковуються доходи споживачів - носіїв податків, тільки в одному випадку в прямій формі, а в іншому - в опосередкованій. Прикладом цього можуть бути такі універсальні форми непрямих податків, як акцизи. При перенесенні їх сплати зі сфери реалізації у сферу виробництва, вони набувають, ознак прямого оподаткування, зокрема, об'єкт оподаткування - обсяг обороту чи додана вартість, частину яких складає прибуток, тобто пряма форма - податок на прибуток і непряма форма - податок на додану вартість, частину якої складає той же прибуток. З точки зору платника це практично однакові податки. Тільки податок на додану вартість безпосередньо включається в ціну, а податок на прибуток враховується при встановленні ціни тільки опосередковано – через рівень рентабельності (прибутковості) товарів, робіт та послуг. У той же час, податок на додану вартість обмежує норму прибутку підприємств. Це свідчить про і те, що відмінності між прямими і непрямими податками в сучасних умовах не є дуже суттєві. Також прямими і непрямими податками в рівній мірі обкрадаються доходи споживачів - носіїв податків, так як в одному випадку непрямі податки встановлюють у вигляді надбавки до ціни, а в іншому - прямі податки включаються в ціну товарів на стадії виробництва.
Виділимо найбільш значущі класифікації податків та обов’язкових платежів:
1. залежно від компетенції органу, що вводить в дію податок чи збір на відповідній території:
1.1. загальнодержавні – встановлюються Верховною радою України, вводяться виключно Податковим кодексом України і діють на всій території України;
1.2. місцеві – вичерпний перелік податків і зборів, встановлюється Верховною радою України, вводяться місцевими органами самоврядування і діють на території окремих регіонів України та зараховуються до місцевих бюджетів;
2. залежно від платника - більшість податків сплачують юридичні особи:
2.1. Податки з юридичних осіб;
2.2. податки з фізичних осіб;
2.3. змішані (ЮО і ФО: земельні податки, ін.).
3. залежно від джерела податку:
3.1. податки, що включаються у витрати виробництва та собівартість реалізованої продукції.
3.2. податки, що сплачуються за рахунок виручки від продажу товарів, робіт та послуг (наприклад. ПДВ)
3.3. податки з прибутку підприємств (джерело – прибуток) є найбільш вразливими для підприємств.
4. Залежно від перекладання податку :
реальний платник або носій податку – в кінцевому підсумку всі податки через механізм ціноутворення перекладаються на доходи громадян споживачів товарів і послуг.
формальний платник – визначається згідно законодавства як платник, несе відповідальність за правильність обчислення, сплати податку до відповідного бюджету, проте, по суті виступає збирачем податків(наприклад, платники ПДВ)
5.В сучасних умовах країнами-учасницями ОЕСР (OECD) була прийнята міжнародна класифікація податків за укрупненим об’єктом оподаткування:
5.1 Податки на прибутки, доходи:
5.1.1 податок на доходи громадян
5.1.2. податок на прибуток корпорацій
5.1.3. інші податки на доходи та прибутки
5.2. Внески на соціальне страхування:
5.2.1. з роботодавців
5.2.2. з найманих робітників
5.2.3. з самозайнятих осіб
5.3. Внутрішні податки на товари і послуги
5.3.1. універсальні акцизи – ПДВ, податок з продажу
5.3.2 специфічні акцизи (алкоголь, сигарети, ін.)
5.4. Податки на власність (традиційні податки)
5.4.1 податки за володіння землею
5.4.2 податки на нерухомість і рухоме майно
5.4.3 податки на перехід власності –на спадщину і подарунки
5.5. інші податки ( в т.ч. на зовнішньоекономічну діяльність, платежі за використання природних ресурсів, інші податки і збори, які не ввійшли у попередні групи)
Механізм оподаткування реалізується через елементи податку. Податковий кодекс України визначає такі основні елементи податку «обов’язкові для встановлення»:
- платники податку;
- об'єкт оподаткування;
- база оподаткування;
- ставка податку;
- порядок обчислення податку;
- податковий період;
- строк та порядок сплати податку;
- строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.
Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.
База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.
База оподаткування і порядок її визначення встановлюються для кожного податку окремо ПКУ.
Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку (ОВ є єдиною для розрахунку і обліку податку).
Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.
Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка,
що визначена такою для окремого податку відповідним розділом ПКУ.
Граничною ставкою податку визнається максимальний або
мінімальний розмір ставки за певним податком (ПДФО: 15 – 20 %).
Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.
Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.
Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.
Не менш важливим елементом є податкові пільги.
Податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав: особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії. (Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету).
Податкова пільга надається шляхом:
а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;
б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;
в) встановлення зниженої ставки податку та збору;
г) звільнення від сплати податку та збору.
Строком сплати податку та збору визнається період, що
розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.
Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.
Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:
- відстрочки;
- розстрочки;
- податкового кредиту.
Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов'язку.
Податковим періодом визнається встановлений Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.
Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.
Види податкового періоду
- календарний рік;
- календарне півріччя;
- календарні три квартали;
- календарний квартал;
- календарний місяць;
- календарний день.
Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених Кодексом або законами з питань митної справи - здійснюється в готівковій або безготівковій формі.
Податковий обов'язок (ст. 36 ПКУ)
Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.