Натуральна і товарна форми організації суспільного виробництва. форми товарного виробництва
ТЕМА 3. Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші.
1. Натуральна і товарна форми організації суспільного виробництва. Форми товарного виробництва.
2. Товар і його властивості. Ціна та її функції.
3. Походження, суть, функції та види грошей. Рівняння грошового обігу.
Натуральна і товарна форми організації суспільного виробництва. Форми товарного виробництва.
Упродовж своєї історії людство використовує лише дві форми виробництва: натуральну і товарну.
Натуральна, або традиційна, форма виробництва існує в умовах відсутності поділу праці між виробниками, що належать до різних домогосподарств. Натуральна форма виробництва – це виготовлення продуктів для споживання у межах домогосподарства, яке їх виготовило. Поділ праці існує лише всередині домогосподарств у вигляді природного поділу трудових обов’язків між чоловіками й жінками. Молоді чоловіки наслідують заняття своїх батьків: полювання, сільськогосподарські роботи, ремесло тощо. Молоді жінки виконують ті види робіт, що і їхні матері: готують їжу, працюють у полі, шиють і перуть одяг тощо. З часом відбуваються незначні зміни у життєвих благах, якими користується населення. Наслідуються також традиційні методи виробництва, техніка й технології. Нарешті, розподіл виготовлених благ здійснюється відповідно до давно усталених традицій.
Залежно від рівня особистої свободи трудівника існували різні економічні системи, що грунтувалися на натуральній формі виробництва, – рабовласницька, кріпосницьке господарство, патріархальна селянська сім’я тощо.
Усі системи натурального виробництва малоефективні, бо у них відсутній поділ праці між господарськими одиницями.
Натуральна форма виробництва має такі основні риси.
1. Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Остання як суб'єкт господарської діяльності . не вступає в економічні відносини з іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство у такому випадку складається з маси відособлених одне від одного господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів).
Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи —від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.
Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії — політики господарського відособлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.
2. Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця—кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотига, заступ, сокира тощо). Щоправда, всередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.
3. Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Подібні зв'язки виражають спосіб руху вироблюваного продукту
Товарна форма виробництва (грунтується на поділі праці) означає виготовлення продуктів для обміну на ринку.
За цієї форми виробництва люди задовольняють власні потреби, обмінюючись продуктами своєї праці. Становлення товарного господарства пов’язане з поглибленням поділу праці, розвитком ремесла та міст.
Суспільний поділ праці – це спеціалізація виробників на виробництві певних видів продукції чи виконанні певних операцій. З часів існування людства відбулося три великі суспільні поділи праці: відокремлення скотарства від землеробства, виокремлення ремесла, відокремлення торгівлі від виробництва.
Необхідною умовою виникнення товарної форми виробництва є економічна відокремленість людей як власників ресурсів і окремих благ. Економічна відокремленість означає, що економічні ресурси і вироблені життєві блага перебувають у власності окремих людей або їх груп.
На перших етапах товарного виробництва товари безпосередньо обмінювали один на інший, а пізніше, з появою грошей, обмін відбувався у формі купівлі-продажу. Товарна форма виробництва пройшла тривалий шлях розвитку і стала поширеною в більшості країнах світу.
Важливими компонентами товарної форми виробництва є грошіта ціни та пов’язані з ними процентні ставки, валютні курси. Вони слугують своєрідним цементом, що творить систему товарної економіки. Через гроші і ціни розподіляються ресурси між підприємствами й галузями, визначається обсяг споживання домогосподарств.
Отже, у натуральній формі господарства існує лише фізична економіка, а в товарній – фізична і монетарна економіки.
Види товарного виробництва:
Просте товарне виробництво грунтується на одноосібній приватній власності й особистій праці виробника. Цей економічний уклад існує вже тисячоліття, демонструючи високу життєздатність. Він бурхливо розвивається нині у вітчизняній економіці – в сільському господарстві (фермерство), в роздрібній торгівлі, громадському харчуванні тощо. В економіці США налічується понад 20 млн, ділових одиниць, більшість із них представляє просте або дрібне товарне виробництво.
Підприємницьке товарне виробництво грунтується на різних формах приватної власності та найманні працівників. У всіх розвинутих країнах більшість продукції створюється саме у цьому економічному укладі, який часто називають капіталістичним.
Державне товарне виробництво грунтується на державній власності та найманні працівників. Цей різновид товарної форми виробництва безроздільно панував в Україні впродовж усього більшовицького періоду її історії.
Розвиток товарного виробництва, який супроводжувався впровадженням у життя досягнень науки і техніки, концентрацією і централізацією виробництва, призвів до створення монополій.
Монополія – це велике підприємство (або об’єднання підприємств), яке виробляє значну частку певного виду продукції. Це дає йому можливість встановлювати монопольно високу ціну на ринку і одержувати монопольно високий прибуток.
Розрізняють наступні форми монополістичних об’єднань: картель, трест, синдикат, концерн, конгломерат.
Картель – це об'єднання кількох підприємств однієї галузі, які домовляються між собою про обсяги виробництва, умови збуту, цінову політику та ін. з метою отримання монопольного прибутку. Учасники картелю зберігають виробничу, комерційну, юридичну та фінансову самостійність.
Синдикат – це об'єднання юридично самостійних підприємств, які втрачають комерційну самостійність, оскільки збут виробленої продукції здійснюється спільним збутовим органом.
Трест – це об'єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов'язаних галузей в єдиний виробничо-господарський комплекс з централізованим управлінням. Учасники тресту втрачають юридичну, виробничу та комерційну самостійність і стають пайовиками. На суму вкладеного в об’єднання капіталу учасники тресту отримують акції чи паї тресту, що дає їм можливість отримувати частину прибутку об’єднання.
Концерн – це об’єднання підприємств на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників. Підприємства централізовано здійснюють науково-технічну, інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та ін. види діяльності.
Конгломерат – це об'єднання підприємств різних галузей, не пов’язаних виробничо-технологічними зв’язками, головно з метою зменшення ризиків від ринкових коливань.
На основі товарної форми виробництва у різних країнах складаються різні господарські, або економічні, системи. Економічна система– це спосіб організації національної економіки.
Основними елементами економічної системи є, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб’єктів господарського життя, або спосіб розв’язання основних проблем організації економіки; по-друге, власність на виробничі ресурси а виготовлені життєві блага; по-третє, принципи розподілу і перерозподілу створеного національного продукту та ін.
Є три, які називають основними, або фундаментальними, проблемами організації економіки: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? У різних економічних системах використовують різні способи розв’язання цих трьох проблем організації економіки.
Типи економічних систем: ринкова, командно-адміністративна, змішана.