Національна система сертифікації України 1 страница

Ключові слова та поняття: адміністративна відповідальність, акреди­тація органів з оцінки відповідності, акредитовані випробувальні лабораторії, актвідбирання зразків, апеляція, аудитори, випробувальні лабораторії, відпо­відальність, відшкодування збитку, гармонізація, Державна програма розвит­ій Ч еталонної бази на 2006-2010 роки, Державний Знака якості СРСР, держав­ний нагляд, добровільна сертифікація, дублювання, експертиза, заявка, зразок-свідок, ідентифікація товарів, інспекційний контроль, інфраструктура сер­тифікації, координація, коригувальні заходи, кримінальна відповідальність, метрологія, модульний підхід оцінки відповідності, науково-технічна комісія, національна система сертифікації України, національне законодавства з тех­нічного регулювання, національний орган із акредитації, національний орган з і сертифікації, органу з сертифікації, орган сертифікації систем якості, пору­шення, порядок проведення сертифікації, постанова про накладення штрафу правові засади сертифікації, протокол випробувань, Рада Економічної Взаємо­допомоги (РЕВ), сертифікат відповідності, схеми (моделі) сертифікації проду­кції в системі УкрСЕПРО, територіальні органи, технічний нагляд, Українська державна система сертифікації продукції (УкрСЕПРО), Український знак відпо­відності системи УкрСЕПРО, УкрНДІССІ, УкрНДНЦ, учасник системи сертифі­кації, штраф

Попередницею української сертифікації була сертифікація в СРСР вітчизняної експо­ртованої продукції. Вона існувала у вигляді державних випробувань, як один ІЗ видів конт­ролю якості продукції (ГОСТ 16504-81).

У 1984 р. Урядом СРСР було прийнято Постанову про сертифікацію продукції, що експортується. У 1986 р. Держстандарт СРСР ввів у дію «Тимчасовий порядок сертифіка­ції продукції машинобудування». Радянський Союз приєднався до міжнародних систем сертифікації електропобутових товарів (МЕКСЕ), електронних компонентів (МЕКСБ) і ав­тотранспортних засобів за правилами Європейської економічної комісії ООН (UNESE). Були розроблені національні правила проведення робіт із сертифікації продукції, атестації виробництв та інші нормативні документи.

Спочатку сертифікація проводилася в зарубіжних центрах і її обов'язковість фактич­но встановлювалася законодавством тих країн, куди товари постачалися з СРСР. Сертифі­кати відповідності видавалися Держстандартом СРСР.

У 1987 р. СРСР приєднався до прийнятої країнами-членами Європейської економіч­ної комісії ООН «Угоди зсертифікації автотранспортних засобів».

1987 року країнами-членами Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і Югославією була підписана Конвенція про систему оцінки взаємопостачальної продукції (СЕП-РО РЕВ). Ця система передбачала проведення сертифікації з використанням як стандартів РЕВ. так і інших міжнародних норм та кращих національних стандартів. Сертифікати СЕ-ПРО РЕВ у кожній країні видавалися уповноваженими державними органами. Система була введена в дію з січня 1988 р. Ця система фактично ввела міжнародну акредитацію

випробувальних лабораторій та міжнародну атестацію. У 1991 р. в країні функціонувало 14 випробувальних центрів, було атестовано декілька виробництв.

З 1988 р. СРСР бере участь у міжнародній системі Міжнародної електротехнічної ко­місії (IHK) з сертифікації електропобутових приладів на відповідність вимогам IHK з елек­тробезпечності.

У СРСР діяли й інші форми оцінки відповідності продукції: атестація за катего­ріями якості (перша і вища, за якою продукції присвоювався «Знак якості»): держав­ні випробування, яким підлягало близько ЗО % продукції, атестованої за категоріями якості: нагляд за стандартами: система розробки і впровадження продукції у вироб­ництво. Так, на 1 липня 1981 р. Державного Знака якості було удостоєно 87941 на­йменування виробів, що випускалися промисловістю.¹ На підприємствах здійснював­ся технічний контроль, а вироби маркувалися реквізитами стандартів і технічних умов, відповідно до яких вони випускалися. В Україні після ліквідації СРСР атеста­ція за категоріями якості, держвипробування продукції і держприймання були офі­ційно скасовані.

Спадщина в галузі сертифікації, залишена СРСР. була використана для розвитку й удосконалювання цієї діяльності в Україні та в інших країнах СНД.

1992 року відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» в Україні роз­почались роботи з сертифікації продукції та послуг, які очолив Держстандарт України.

З 1993 р. в країні створено декілька систем обов'язкової і добровільної сертифікації, об'єктом діяльності яких е закріплена за ними номенклатура товарів або послуг. Най ви зна­чнішою системою сертифікації серед них є національна Системи сертифікації УкрСЕПРО,створена Держстандартом і керована його правонаступником — Держспоживстандартом України.

Щодо формування правових засад сертифікації,то процес їх створення висвітлений у параграфі 1.3., де йдеться про основні віхи становлення національного законодавстваз технічного регулювання.Безперечно, що початковим етапом у створенні вітчизняної сертифікації стало прийняття Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 №46-93, а також затвердження комплексу основоположних стандартів Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1-93). ДСТУ «Сертифікація». ДСТУ «Система сертифікації УкрСНПРО». ДСТУ «Метрологія», ДСТУ «Системи управління якістю» та ін.

Як вже сказано, наступним кроком удосконалення правової основи сертифікації стало прийняття у 2001 р. Законів України. «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 № 2406-111; «Про акредитацію органів зоцінки відповідності» 17.05.2001 р. № 2407-111; «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-111. Важливу роль у здійсненні сертифікації відіграє нові редакції Законів України «Про захист прав споживачів» від 15.12.93 р. № 1023-ХП (в редакції від 01.12 2005 р. № 3161 -IV) та «Про безпечність та якість хар­чових продуктів» від 06.09.2005 р. № 2809-1V. «Про стандарти, технічні регламенти га

¹ Проте не завжди наявність у того чи іншого виробу Державного Знака якості гарантувала відповідність його державним вимогам якості. Аналіз преси радянських часів свідчить про численні нарікання населення на низьку якість товарів народного споживання та надання послуг, на випуск явно бракованої продукції.

процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 р. № 3164-1V (в редакції від 31.05.2007 р. № І 107-V (І 107-16) таін.

30 червня 1993 р. за№ 95 вийшли Накази Держстандарту України: «Про введення Обов'язкової сертифікації продукції в Україні» та «Перелік продукції, що підлягає обов'яз­ковій сертифікації в Україні» (останній згодом неодноразово редагований, у тому числі Держспоживстандартом від 1 лют. 2005 p. № 28).

Свій позитивний внесок у подальше удосконаленні національної системи сертифіка­ції України внесла і заміна основоположних стандартів Державної системи стандартизації України(ДСТУ 1-93) оновленим комплексом правил і положень системи ДС'ГУ «Національна стандартизація...» і таке ін.

Сертифікація в Україні також регламентується низкою таких основоположних стандартів:

• ДСТУ 3410-2004. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення.

• ДСТУ 3411-2004. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації та порядок їх акредитації.

• ДСТУ 3412-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабора­торій та порядок їх акредитації.

• ДСТУ 3413-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції,

• ДСТУ 3414-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва. Порядок здійснення.

• ДСТУ 3415-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр системи.

• ДСТУ 3416-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок реєстрації об'єктів добро­вільної сертифікації.

• ДСТУ 3417-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується.

• ДСТУ 3418-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до аудиторів та порядок їх атестації.

• ДСТУ 3419-96. Система сертифікації УкрСЕПРО Сертифікація систем якості. Поря­док проведення.

• ДСТУ 3498-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Бланки документів. Форма та опис.

• ДСТУ 2296-93. Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги та правила застосування.

Прискоренню розвитку національної системи сертифікації сприяє активне міжнарод­не співробітництво України в галузі технічного регулювання, безпосередня участь у ро­боті міжнародних і регіональних організацій та їх технічних комітетів. Зокрема. Держспоживстандарт України представляє Україну в 9 міжнародних та регіональних організаціях. Як вже зазначено, Україна стала членом найвпливовіших міжнародних організаціях у сфе­рі стандартизації: з 1992 р. — Міждержавної Ради зі стандартизації, метрології та сертифі­кації країн СНД (в рамках «Угоди про проведення узгодженої політики в галузі стандарти­зації, метрології та сертифікації»); з 1993 р. — Міжнародної організації з стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС). З 1997 р. Україна є членом запідпис­кою Європейського комітету з стандартизації (CEN) і членом-кореспондентом Міжнарод­ної організації законодавчої метрології (OIML). Фахівці Держспоживстандарту також

активно працюють в Європейському комітеті з стандартизації в електротехніці (CENELEC), Міжнародній організації з стандартизації тестування (ISTO), Організації Євроазіатського співробітництва державних метрологічних установ (СООМЕТ), Організації національних метрологічних установ держав Європи (EUROMET), Генеральній конференції мір та вагів (CGPM).

З 1 березня 1998 р. набула чинності «.Угода про партнерстві) та співробітництво між Україною та Європейським Союзом», цілий ряд статей якої передбачають зближення української системи технічного регулювання з європейською, а саме:

• участь у робочій групі з питань стандартизації Європейської економічної комісії ООН;

• залучення до Міжнародної системи сертифікації (МЕКСЕ та МЕКСБ);

• приєднання у 1996 р. до Кодексу встановленої практики розробки, прийняття та за­стосування стандартів Угоди по технічних бар'єрах у торгівлі GATT/WTO:

• вступ України до Організації метрологічних закладів країн Європи.

Активно розвивається міжнародне співробітництво на двосторонній основі. Так. станом на 31 грудня 2006 р. у сфері стандартизації, метрології, оцінки відповідності та захисту прав споживачів діє 47 угод з 33 країнами, 18 5 яких укладено на міжурядово­му рівні. Міжурядові та міжвідомчі угоди укладені майже з усіма країнами ЄНД. краї­нами Балтії, країнами ЄС (Австрією, Францією, Фінляндією, Італією, Німеччиною, Словаччиною, Ірландією, Грецією, Туреччиною), СНІ А, Аргентиною, Болгарією, Бра­зилією, В'єтнамом, Єгиптом, Ізраїлем, Іраном, Китаєм. Кубою, Македонією, Монголі­єю, Польщею, Словенією. Угорщиною. Хорватією. Чехією, Чилі, Югославією та ін. Особливого значення набуло укладення таких угод зі спеціалізованими інститутами та фірмами цих країн.

Такий розвиток національної системи технічною регулювання відповідає політич­ному курсу України на інтеграцію до європейських та трансатлантичних структур. при­єднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі («Кодекс GATT/WTO») та члунству у COT (WTO).

Концептуальні принципи національної політики в галузі сертифікації представлені на рис. 2.5.1.

На сьогодні роботи з сертифікації в Україні забезпечують 118 органів сертифікації продукції (послуг) (ОС) та близько 700 випробувальних лабораторій (центрів), акредито­ваних в системі Української державної системи сертифікації продукції (УкрСЕПРО) та занесених до Реєстру Системи.

Організаційну структуру системи УкрСЕПРО визначає ДСТУ 3410-2004 «Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення», згідно з яким загальне керівництво систе­мою, організація та координація робіт з сертифікації здійснюються Національним органом з сертифікації— Держспоживстандартом України (рис. 2.5.2).

Органами з сертифікації в системі УкрСЕПРО можуть бути організації та підприємс­тва державної форми власності. Випробувальними лабораторіями (центрами) можуть бути акредитовані організації та підприємства будь-яких форм власності. Останні створені на базі організацій, підпорядкованих HAH України, Мінпромполітики, Держбуду. Академії наук України, МВС. Держспоживстандарту. Міносвіти та інших міністерств і відомств. Гака кількість ОС повністю задовольняє потреби вітчизняних суб'єктів підприємницької

діяльності в сертифікації будь-якої номенклатури продукції. Правила та процедури систе­микваліфікація фахівців відповідають міжнародним нормам і забезпечують достатній рі­вень,надійності та достовірності результатів. Доказом цього є укладення угод про взаємне пізнання результатів робіт з сертифікації з багатьма країнами згідно із положеннями статті 6 іугоди ТБТ. Укладення угод стало свідченням визнання української національної системисертифікації УкрСЕПРО іноземними країнами — торговими партнерами України.

Рис. 2.5.2.

Структурна схема системи сертифікації УкрСЕПРО

Роботи з сертифікації в системі УкрСЕПРО здійснюється органами з сертифікації згідно з вимогами Системи з урахуванням правил чинних міжнародних систем сертифікації. Основні функції учасників сертифікації:

Національний органз сертифікації— Держспоживстандарт України розробляє стратегію розвитку сертифікації в Україні; організує, здійснює та координує роботи щодо забезпечення функціонування системи сертифікації УкрСЕПРО; організує розробку та удосконалення організаційно-методичних документів; встановлю* основні принципи, пра­вила та структуру системи сертифікації УкрСЕПРО. проводить державну реєстрацію сис­тем сертифікації, знаків відповідності, веде їх Державний реєстр; затверджує переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації..

ДСТУ 3410-2004 «Система сертифікації УкрСЬ'ЛІРО. Основні положення»визна­чні основні функції, які здійснює Держспоживстандарт України зі створення і робіт систем сертифікації однорідної продукції: організує роботи з сертифікації продукції в разі відсутності органу з сертифікації певного виду продукції; акредитуй органи з сертифікації і.і випробувальні лабораторії (центру), атестує аудиторів, здійснює інспекційний контроль задіяльністю цих органів та осіб.

Держспоживстандарт України виконує також функції щодо міжнародних зв'язків у галузі сертифікації: приймає рішення щодо приєднання до міжнародних систем та угод з сертифікації; взаємодіє з національними органами з сертифікації інших держав та міжна­родними організаціями, що здійснюють діяльність з сертифікації.

Науково-технічна комісія з питань сертифікаціїстворюється та затверджується Національним органом з сертифікації для розгляду перспективних напрямків розвитку і розробки пропозицій Держспоживстандарту з проблем сертифікації продукції з мстою реа­лізації Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про охорону праці».

Науково-технічна комісія розглядає пропозиції щодо:

• принципів єдиної політики в галузі сертифікації;

• проектів основоположних організаційно-методичних документів з сертифікації продук­ції, атестації виробництв, сертифікації систем якості, акредитації органів з сертифікації і випробувальних лабораторій та ін.;

• основних напрямків досліджень у галузі сертифікації продукції, а також акредитації ви­пробувальних лабораторій, органів з сертифікації продукції (послуг) і систем якості:

• напрямків міжнародного співробітництва в галузі сертифікації, у тому числі в рамках ISO. I EC та інших міжнародних організацій;

• приєднання до міжнародних систем та угод з сертифікації;

• питань взаємодії з національними органами з сертифікації інших

• держав, що здійснюють діяльність з сертифікації, визнання результатів випробувань, сертифікатів та знаків відповідності;

• переліку продукції, що буде підлягати обов'язковій сертифікації. Орган з сертифікації продукції(рис. 2.5.3) виконує такі основні функції:

• здійснює сертифікацію закріпленої за ним номенклатури продукції та несе відповіда­льність за дотримання правил Системи;

• розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації закріпленої продукції;

• визначає схему та порядок здійснення сертифікації закріпленої продукції;

• організує та проводить обстеження та атестацію виробництв:

• здійснює технічний нагляд за сертифікованою продукцією та атестованим вироб­ництвом;

• видає сертифікати відповідності на продукцію та атестати виробництв;

• забезпечує розподіл функцій, відповідальності, взаємодію персоналу при реалізації всіх функцій органу;

• розробляє пропозиції щодо розширення галузі акредитації органу з сертифікації;

• формує та актуалізує фонд нормативних документів, які використовуються під час сертифікації продукції в галузі акредитації;

• реєструє сертифікати відповідності;

здійснює аналіз та облік закордонних сертифікатів, протоколів випробувань та інших сві­доцтв відповідності продукції встановленим вимогам;

проводить інспекційний контроль за сертифікованою продукцією (за схемою сертифікації): взаємодіє з випробувальними лабораторіями, іншими органами з сертифікації (також в інших країнах). Національним органом з сертифікації;

взаємодіє з виробниками (продавцями) продукції, організаціями, які здійснюють держав ний контроль та нагляд за продукцією, споживачами та громадськими організаціями; здійснює внутрішню перевірку та забезпечення своєї відповідності вимогам даною документа та вимогам, встановленим у системах сертифікації однорідної продукції; веде документацію за всіма питаннями своєї діяльності та забезпечує доступність до цієї документації органів, які проводять інспекційний контроль його діяльності: забезпечує інформацією про результати сертифікації, в тому числі про продукцію, яка не пройшла сертифікацію або про виявленні порушення та невідповідності про­дукції встановленим вимогам, усі зацікавлені сторони.

Відповідно до перерахованих вище функцій орган з сертифікації повинен мати орга­нізаційну структуру, кваліфікований персонал, систему управління документацією та сист­емузабезпечення якості робіт з сертифікації.

Основні правила організації, напрями діяльності вимоги до органу сертифікації продукції та порядок його акредитації визначені у ДСТУ 3411:2004.

Акредитація органів зоцінки відповідності проводиться національним органом зак­редитації відповідно до Закону України «Про акредитацію органів зоцінки відповідності» І 05.2001 р. № 2407-111 з урахуванням вимог міжнародних та європейських стандартів закредитації.

Організація може бути акредитована як орган сертифікації (орган і оцінки відповідн­ої ті), якщо вона є не залежною від розробника, виробника, постачальника, споживача і -має компетентність, яка дозволяє їй проводити сертифікацію у заявленій галузі сертифікації (рис. 2.5.4).

До обов'язків органу з сертифікації систем якості належать: розробка організацій-но-методичних документів з сертифікації систем якості; сертифікація систем якості; орга­нізація та здійснення за пропозицією органу сертифікації продукції та атестації вироб­ництв; здійснення технічного нагляду за сертифікованими системами якості та атестовани­ми виробництвами, видача сертифікатів на системи якості.

Органи зсертифікації продукції та систем якості акредитуються Держспоживстандартом України (органом Закредитації). Вимоги до органу сертифікації систем якості та по­рядок його акредитації встановлені в ДСТУ 3420-96.

До складу Ради органу з сертифікації, як правило, входять представник Національного органу з сертифікації, представники виконавчих груп, та випробувальної лабораторії (центру), можуть залучатися органу з сертифікації систем якості, державних органів, що здійснюють наглядові функції (Держнаглядохоронпраці. Держкоматомнагляд та ін.) та взаємодіють з органом з сертифікації, а також представники товариств (спілок) споживачці та інших зацікавлених організацій

До функцій Виконавчої групи належить:

• розробка та ведення організаційно-методичних документів органу з сертифікації;

• приймання та розгляд заявок на сертифікацію продукції, підготовка рішень за ними та взаємодія із заявниками під час проведення сертифікації;

• відбір та ідентифікація зразків продукції для випробувань, здійснення нагляду за про­веденням випробувань продукції, що сертифікується, проведення аналізу наданих до­кументів та протоколів випробувань;

• проведення обстеження та атестації виробити в. організація проведення технічного нагляду за виробництвом та випробуваннями сертифікованої продукції;

• оформлення та видання сертифікатів відповідності, атестатів виробництва, ведення обліку сертифікованої продукції та сертифікатів відповідності;

• підготовка рішення шодо визнання зарубіжних сертифікатів та доведення прийнятих рішень до заявників;

• підготовка рішення про скасування або припинення дії виданих сертифікатів відпові­дності та інформування Національного органу з сертифікації, територіальних центрів стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України і заявників щодо прийнятих органом рішень;

• погодження коригувальних заходів з усунення причин невідповідностей та порушень встановлених вимог, що виявлені під час проведення технічного нагляду за виробни­цтвом сертифікованої продукції;

• проведення експертизи нормативних документів на продукцію, що сертифі­кується, та змін до них; інформування виробників та постачальників сертифі­кованої продукції щодо запланованих змін нормативних документів на цю продукцію:

• участь у роботі технічного комітету з стандартизації продукції в галузі акредитації;

• прийняття до розгляду апеляції з питань сертифікації продукції в галузі акредитації органу;

• підготовка звітів про результати діяльності органу з сертифікації для Національного органу з сертифікації та «Настанову з якості».

Акредитовані випробувальні лабораторії (рис. 2.5.5) проводять випробування про­дукції, що сертифікується, відповідно до галузі акредитації та видають протоколи випро­бувань. За дорученням органу з сертифікації випробувальні лабораторії беруть участь у здійсненні технічного нагляду за виробництвом та в атестації виробництва продукції, шо сертифікується, а за дорученням Держспоживстандарту України у проведенні інспек­ційного контролю.

Рис. 2.5.5.

Функціонування органів сертифікації продукції:

а) випробувальна лабораторія у структурі органу сертифікації;

б) випробувальна лабораторія як самостійна структура

Важливими кроками на цьому шляху стало впровадження у практику міжнародних нормативно-правових документів (Правила С'ЕК ООН та Директиви ЄС), які регламенту­ють методики проведення випробувань, вимоги до випробувального обладнання, вимоги до оціночних показників тощо. Розмежування функцій акредитації та сертифікації забезпе­чило прийняття Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» від

17.05.2001 р. № 2407-111 та створення Національного агентства а акредитації України (НА-АУ). У сфері випробувань на основі міжнародного документу прийнято національний ста­ндарт ДСТУ І80/ІЕС 17025:2001 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій», який встановлює вимоги до компетентності лабораторій (центрів) у провадженні випробування та порядок їх акредитації.

Зазначений стандарт є ідентичним міжнародному І50ЇЕС 17025:1999 і це дає можли­вість визнання результатів випробувань продукції, отриманих у вітчизняних випробувальних лабораторіях, різними країнами, органи з акредитації яких уклали угоди про взаємне визнання.

Вимоги щодо представлення результатів випробувань регламентує національний до­кумент у сфері метрології — Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 1 1.02.98 р. № 1 13/98-ВР (в редакції від 15.06.2004 р. № 1765-1V). Закон, зокрема, ви­значає правові основи забезпечення єдності вимірювань в Україні, регулює відносини у сфері метрологічної діяльності та спрямований на захист громадян і національної економі­ки від наслідків недостовірних результатів вимірювань.

Випробувальні лабораторії мають бути акредитовані на технічну компетентність та незалежність у Системі. Сертифікаційні виробування можна проводити також у випробу­вальних лабораторіях, що акредитовані тільки на технічну компетентність, але обов'язко­во разом з представниками органу сертифікації продукції (послуг). Відповідальність за необ'сктивність таких випробувань несе орган сертифікації або організація, що виконує його функції, за дорученням яких випробувальна лабораторія проводить випробування.

Інспекційний контроль за діяльністю акредитованих лабораторій здійснюють Держ-споживстандарт України або за його дорученням — територіальні центри з сертифікації шляхом періодичних перевірок їх діяльності, участі в їх роботі представників Держспожи-встандарту України, надання лабораторією регулярної інформації щодо проведених нею випробувань, збору та аналізу інформації від організацій, що здійснюють громадський та державний контроль за якістю продукції, послуг.

Аудитори,які атестовані в системі та занесені до Реєстру Системи, за дорученням Націона­льного органу сертифікації або органу сертифікації, виконують роботи, що пов'язані із сертифі­кацією продукції, процесів, послуг. Атестація аудиторів здійснюється згідно з ДСТУ 3418-96.

Організація, яка претендує на акредитацію як органу з сертифікації продукції (послуг, систем якості, персоналу) повинна:

• організаційну структуру, адміністративні та юридичні права для управління робота­ми з сертифікації в заявленій галузі акредитації;

• компетентний персонал, кваліфікація якого підтверджена документально за результа­тами атестації;

• актуалізований фонд нормативних документів на продукцію та методи її випробувань;

• систему двосторонніх зв'язків з виробниками або постачальниками сертифікованої продукції, яка забезпечує своєчасне їх інформування про заплановані зміни вимог нормативних документів на продукцію, зміни вимог нормативних документів на про­дукцію, що повинно бути документально підтверджено;

• договірні зобов'язання з акредитованими в системі випробувальними лабораторіями (центрами) для проведення випробувань продукції з метою сертифікації, а в разі не­обхідності — з органами сертифікації систем якості;

• штатний персонал, який веде технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції;

• статут, шо визначає її діяльність;

• настанову 5якості;

• комплект організаційно-методичних та нормативних документів системи сертифіка­ції продукції в заявленій галузі акредитації;

• документи, шо встановлюють правила та порядок проведення технічного нагляду за виробництвом та випробуваннями сертифікованої продукції;

• досвід роботи з сертифікації, що підтверджується документально за результатами виконаних робіт.

Виробники (продавці) продукціїяк учасники сертифікації також повинні знати і виконувати свої функції:

• подання заявки на здійснення сертифікації;

• надання продукції та необхідної документації до неї відповідно до правил тієї систе­ми, за якою здійснюватиметься сертифікація.

Основна вимога до виробників — забезпечення відповідності продукції, шо реалізу­ється вимогам нормативних документів, на відповідність яким вона сертифікована. При закінченні терміну дії сертифіката та знака відповідності виробник (продавець) зупинж реалізацію продукції, а якщо вона не відповідає вимогам стандарту, на відповідність яко­му вона сертифікована, припиняє її виробництво.

Якщо виробник вносить зміни до технології виробництва, які впливають на парамет­ри якості сертифікованого товару, які підлягають обов'язковій сертифікації, він зобов'яза­ний повідомити про це орган з сертифікації.

Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держспоживстандарту Українивиконують такі функції:

• здійснюють за дорученням органу з сертифікації продукції технічний нагляд за стабі­льністю показників сертифікованої продукції під час її виробництва;