Основні поняття та припущення мікроекономічного аналізу
Предмет мікроекономіки. Суб’єкти мікроекономічних досліджень
Мікроекономіка – це наука, яка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими суб'єктами ринку, які прагнуть досягнути своєї мети шляхом використання обмежених ресурсів, що мають альтернативне використання.
Мікроекономічна теорія пояснює як фірма приймає рішення про ціну на свій продукт та обсяг його виробництва, при якому одержує максимальний прибуток, як обирає оптимальну кількість ресурсів (сировини, праці, капіталу), яка дозволяє випускати бажаний обсяг продукту з мінімальними витратами виробництва та максимальним прибутком; вона досліджує як домогосподарство здійснює свій оптимальний вибір, витрачаючи свій дохід на певні товари і послуги, і при цьому максимізує своє задоволення; вона досліджує як працівник приймає рішення про те де йому працювати і який обсяг робіт виконувати.
До основних суб’єктів мікросистем відносяться: домогосподарства, підприємства, держава.
Домогосподарства – це група людей, які об’єднують свої доходи, маютьспільну власність та разом приймають спільні рішення. Прикладомє сім’я. Але може бути окрема людина, яка самостійноформує та використовує свої доходи, не вступаючи в об’єднання з іншимигромадянами. Роль домогосподарства в мікроекономіці подвійна. З однієїсторони вони на ринку ресурсів формують пропозицію так як вони є власниками трудових ресурсів, які поставляють для виробничих цілей. Здругої сторони, вони виступають як споживачі, покупці (виступають набоці попиту, формують його на ринку товарів).
До підприємств належать господарства, що займаютьсяспоживанням ресурсів і виробляють товари (чи надають послуги) дляотримання прибутку. При цьому підприємство самостійно приймає рішеннядля придбання ресурсів, про випуск товарів, про ціни на ринку збуту ікерується метою максимізації прибутку.
Держава розглядається як координатор та регуляторекономічної діяльності в країні. Незважаючи на те, що держава євласником значної кількості підприємств, організовує виробництвотоварів, послуг громадського користування.
Основні поняття та припущення мікроекономічного аналізу
Найважливішими припущеннями є:
- принцип рідкісності або обмеженості ресурсів;
- закон спадної віддачі;
- принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб’єктів.
Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання обмежені, тоді як потреби суспільства і окремих суб’єктів безмежні. Обмежені ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, називаються економічними ресурсами.
Внаслідок обмеженості ресурсів перед економічними суб’єктами постає проблема вибору. Вибір – це компроміс, на який змушені йти економічні суб’єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.
Альтернативна вартість – це кількість одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага.
Спадна віддача факторів виробництва полягає у тому, що за певних обставин з нарощуванням використання одного ресурсу за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва. Відображенням закону спадної віддачі є закон зростаючих альтернативних витрат.
Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.
Всі суб’єкти діють у ринковому середовищі. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, форму їх взаємодії, як механізм координації їх рішень.
Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб’єктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці є ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту.
Розрізняють декілька основних ринкових моделей або структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. У найбільш загальному вигляді виділяють дві групи ринків: ринок досконалої конкуренції та ринок недосконалої конкуренції.
Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій – державних або недержавних.
Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур, основними з яких є чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.
Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами