Способи збалансування державного бюджету 1 страница

Методи обчислення ввп

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки:

Тобто по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий ви­пуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отри­маний показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або до­дану вартість, створену всіма галузями економіки.

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних аґентів, які 'використовують ВВП: домогос-подарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:

де С — кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);

/ — валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на:

• будівництво будинків і споруд,

• придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій,

• створення товарно-матеріальних запасів,

• амортизацію,

• а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків,

квартир тощо).

Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (/) зменшити на величину амортизаційних витрат (А), то ми отримаємо показник чистих приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу. Співвідношення між / та А є добрим індикатором того, в якому стані перебуває економіка країни. Так, наприклад, для зроста­ючої економіки справджується нерівність І>А; коли економіка перебуває у стані спаду (рецесії), то І<А;

G — державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі дер­жавні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу;

NX — чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом:

NX=X-M.

При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й не­прямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

• амортизаційні витрати;

• чисті непрямі податки на бізнес — непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відраху­ванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;

• винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

• рентні платежі — це прибуток, який отримують власники нерухо­мості, включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках;

• чисті проценти — це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;

• доход від власності — це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;

• прибуток корпорацій — цей компонент, у свою чергу, містить три скла­дові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій.

У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розра­хунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.

10. Номінальний та реальний ВНП. Дефлятор ВНП

Номінальний ВНП – вартісний показник, який визначається за поточними ринковими цінами.
Реальний ВНП – вартісний показник, який визначається за незмінними (базисними) цінами. Він точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту.
Дефлятор ВНП (індекс цін) враховує динаміку цін та зміни в структурі виробництва.
Отже,

Особливостями макроекономічних показників є те, що вони не враховують:
– позаринкову діяльність (працю домогосподарок та інші роботи в домашньому господарстві, які задовольняють власні потреби);
– товари та послуги тіньової економіки (у сучасних умовах тіньова економіка виробляє від 5 до 15% обсягу ВНП);
– зростання фонду вільного часу (тривалість робочого тижня скоротилась з 53 годин на початку століття до 36 годин у наш час, що не включається у ВНП, але прямо пропорційно впливає на добробут);
– підвищення якості продукції (не знаходить відобра­ження у ВНП).

11.Інекс цін та Дефлятор ВВП. Дефліювання та інфліювання ВВП.
Важливе значення має обчислення темпів зростання та приросту ВВП за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються різні індекси цін. Основними з них є індекс цін ВВП (Іц), який називається дефлятором ВВП; індекс споживчих цін (ІСЦ); індекс оптових цін (ІОЦ).
Індекси цін відображають співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг (ринкового кошика) для певного поточного року й сукупною ціною ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому році. Найбільш поширеним серед цих індексів є ІСЦ, який відображає співвідношення між сукупною ціною фіксованого набору споживчих товарів та послуг в поточному і базовому роках.

Дефлятор ВВП більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання загального рівня цін. Дефлятор ВВП ширший, тому що враховує не тільки ціни споживчих товарів та послуг, а й ціни інвестиційних товарів, товарів, які купує держава, а також товарів та послуг, що купуються і продаються на світовому ринку. У зв’язку з цим дефлятор ВВП – це індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг.
Іц = ВВПн­ / ВВПр × 100%
Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити коригування показника номінального ВВП.
Процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефліювати (зменшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року.
Найточнішим методом інфліювання або дефліювання номінального ВВП даного року є ділення номінального ВВП на індекс цін ВВП і помноження одержаного результату на 100%.
Завдяки інфліюванню номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін базового року. За допомогою дефліювання номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року.
Одержані показники реального ВВП можна безпосередньо зіставляти з показником ВВП для базового року, оскільки всі вони відображають тільки зміни фізичного обсягу виробництва, а не зміни рівня цін. Порівняно з номінальним ВВП він є більш точним показником результатів функціонування економіки.

12. Циклічність як форма економічного розвитку. Сутність та структура економічного циклу
Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів ек-ної активності протягом кількох років, т.б. це рух сусп. вир-ва від одного кризового явища до ін., який постійно повтор-ся.
Фази ек-х циклів:
1) Криза; перевир-во товарів порівняно з платоспр-м По; падіння рівня цін внаслідок перевищ-ня Пр товарів над платосп-м По; скороч-ня обсягів вир-ва; масове банк-во фірм; зрост-ня безроб-тя і скороч-ня номін-з/п; потрясіння кредитної системи.
2) Депресія: скороч-ня вир-х інвест-й; збільш-ня запасів; скороч-ня По на роб силу; різке падіння чистого приб; падіння обсягу продажу; скороч-ня кільк-ті нових заказів; скороч-ня По на кред-ні рес-си.
3) Пожвавлення: перехід до стійкого розширеного вир-ва; зрост-ня По на активні елементи засобів вир-ва; зрост-ня По на сировину, роб силу; зрост-ня з/п.
4) Піднесення: значний приріст вир-чих інвестицій; скороч-ня запасів; різке зростання По на роб силу; значний приріст загального рівня цін.

піднесення

пожвавлення

криза

депресія

роки

Види циклічних коливань:

Короткі (малі) пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Їх матеріальною основою процеси, що відбув-ся у сфері грошових відносин. Середні пов'язані зі зміною По на засоби вир-ва. Їх матеріальною основою є необхідність оновлення основного капіталу. Великі. Їх матеріальною основою є зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення об'єктів інфраструктури.

Сутність економічного циклу. Функціонування ринкової економіки, як будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.
Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої. За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).
Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.
Економічний цикл та його фази. У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли, які ще називають промисловими. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.
Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

13.Види економічних циклів. Причини циклічних коливань
1) цикли Кондратьєва, або довгохвильові, тривалість = 40 – 60 рр. Їх головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі сусп вир-ва, його стр-на перебудова;
2) цмкли Кузнеца – 20 р., рушійними силами є зрушення у відтворюваній стр-рі вир-ва;
3) цикли Джаглера – 7-11 рр. як підсумок взаємодії багатьох грош-кред факторів;
4) цикли Китчина – 3-5 р., що обумовл-ся динамікою відносної величини запасів ТМЦ на підпр-ах;
5) приватні госп-кі цикли, що охоплюють період від 1 до 20 р. та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.
Причини циклічних коливань:
великі технічні нововведення, які з'являються нерегулярно і зумовлюють коливання в діловій активності;

політичні перевороти, різка трансформація соц-ек системи, війна та ін. випадкові події системного хар-ра;

помилкові рішення в грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появою надмірної кільк-ті грошей або надмірним вилученням грошей з обігу;

різкі зміни в зовнішніх умовах функціонування національної ек-ки (зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза у торгових партнерів тощо).

14. Зайнятість і безробіття. Види безробіття.

Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтвор. ВВП та нац.доходу. Вона визнач. чисельністю осіб, що викон.будь-яку роботу за певну зароб.плату або з метою отримання інших видів доходу. Безробіття – економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Рівень зайнятості виявляється через рівень безробітя, який характеризує співівідношення між чисельністю безробітних (U) та чисельністю робочої сили (L).

Залежно від причин, які викликають безробіття, розрізняють його види: фрикційне, структурне та циклічне. При цьому фрикціне та структурне безробіття складають поняття природнє безробіття. Природнє безробіття – те, яке є внутрішньою або природною потребою суспільства для функціонування економіки.

Структурне безробіття – безробіття, що виникає внаслідокневідповідності між попитом та пропозицією наробочу силу за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

Фрикційне безробіття – те, що виникає внаслідок добровільної зміни місця роботи.

Циклічне безробітття – те, що виникає внаслідок загального падіння попиту на ринку праці.

В залежності від рівня безробіття, виділяють повну та неповну зайнятість. Повна зайнятість – зайнятість на рівні природнього безробіття. ВВП, яке виробляється в умовах повної зайнятості – потенційне ВВП.

15. повні і неповна зайнятість та рівень безробіття

Зайнятість населення — це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу
Зайнятість як економічна категорія –це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов*язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить доход.
Розрізняють повну та неповну зайнятість населення. Повна зайнятість населення означає повне використання всіх придатних трудових ресурсів. В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв'язку з пере­вищенням пропозиції над попитом робочої сили.

Повна зайнятість — стан економіки, за якого кількість вакансій відповідає чисельності безробітних або перевищує його, тобто такий стан, за якого немає незайнятих, які бажають працювати. Однак повна зайнятість не означає 100% зайнятості усіх працездатних чи навіть усіх, хто хоче працюватию. У разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі структурного і фрикційного безробіття, тобто не мають роботи люди які або знаходяться в стані її пошуку, або ж чия кваліфікація не відповаідає вимогам ринку праці в наслідок структурних змін в економіці при тому, що попит на інші професії існує. Такий рівень повної зайнятості називається природним безробіттям. За ринкової економіки це не рівень залучення працездатного населення до суспільного виробництва, а принцип, що відображає право всіх громадян на працю й освіту, підкріплене зобов'язанням держави перед своїми громадянами забезпечувати всіх бажаючих працею.

Неповна зайнятість або часткове безробіття — вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру.

Закон України «Про зайнятість населення» розділяє ці поняття:

Неповна зайнятість — зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми часу, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку;
Часткове безробіття — вимушене тимчасове скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції з причин економічного, технологічного і структурного характеру без припинення трудових відносин.

Крім того, часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.

16. Закон Оукена та кількісна визначеність втрат ек-ки від циклічного безробіття.
Для визначення втрат ВВП у світовій практиці використ-ть положення та висновки досліджень А. Оукена. Він на основі макроек-го аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо факт безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена.
Спираючись на з-н Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.
І етап. Обчислення % відставання факт ВВП від потенційного ВВП: В=(РБф – РБп)*2,5, де В – відставання факт ВВП від потенційного у %; РБф і РБп – рівень відповідно факт і природного безроб-тя; 2,5 – число Оукена.
ІІ етап. Якщо ВВПп прийняти за 100%, то звідси ВВПф дорівнює:
У цій формулі ВВПф – це реальний ВВП, який обчисл-ся в постійних цінах і є величиною зіставленою з ВВПп. Після необхідних перетворень формули матимемо формулу потенційного ВВП:

ІІІ етап. Т.як ВВПп.і ВВПф відомо, то звідси втрати ек-ки від циклічного безроб-тя будуть=:
ВВПв =ВВПп. – ВВПф, де ВВПв – втрати від циклічного безробіття.

17. Інфляція її темпи та види. Дефляція та стагфляція

Інфляція відноситься до основних індикаторів, що характеризують макроекономчну нестабільність. Інфляція – приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно дов ипуску товарів та послуг. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін – на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.

Для обчислення темпу інфляції використовують два методи. Якщо потрібно визначити темп інфляції в періоді t порівняно з базовим періодом, то він обчислюється як різниця між індексом цін в періоді t (Р) та індекосм цін в базовому періоді, який береться за 100%: і = Р – 100. Якщо треба визначити темп інфляції відносно попереднього періоду, який не є базовим, то він обчислюється з урахуванням індексу цін базового періоду (Р-1) за формулою:

Інфляцію можна класифікувати за різними ознаками: залежно від темпів інфляції – помірна (до 10%), висока (галопуюча, 10-100%) та гіперінфляція – до 1000%. Залежно від причин виникнення – інфляція попиту та інфляція витрат, залежно від передбачення – очікувана та неочікувана.

Наслідки інфляції:

1. Знижуються реальні дооходи населення.

2. Знецінюються фінансові активи із сталим доходом.

3. Порушується нормальний розподіл доходів між кредиторами та дебіторами.

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.

5. Прискорюється матеріалізація грошей.

6. Знижується мотивація до праці.

7. Інф. підриває управлінський механізм економіки.

Стагфляція - відносно нове явище, пов'язане з циклічним розвитком національної економіки і обумовлене новими умовами відтворення капіталу. Спад виробництва, криза або депресія, як правило, супроводжувалися не зростанням, а зниженням цін (дефляцією). В кінці 60-х - початку 70-х рр.. ця тенденція була перервана, що послужило початком стагфляційних процесів, з особливою силою проявилися в світових економічних кризах 1974-1976 і 1981-1982 років.

Дефля́ція — зменшення різними заходами фінансового і економічного характеру кількості наявних в обігу паперових грошей і нерозмінних банкнот, з метою підвищеня їх купівельної вартості, зменшення рівня товарних цін, боротьби з бюджетним дефіцитом і т. д. Як наслідок — зниження загального рівня цін протягом певного періоду часу. За своїм змістом і наслідками — протилежність інфляції.

Дефляція представляє собою процес зниження рівня цін. На перших порах дефляція може викликати негативні наслідки ( скорочення ділової активності (виробництва),зниження темпів економічного росту, зростання безробіття та ін. В результаті вся економіка може потрапити в глибоку депресію

18. Макроекономічний кругообіг в умовах чистого ринку. Моделі взаємодії суб,єктів ринку.

Економічний кругообіг - це поняття макроекономіки, яке репрезентує рух суспільного продукту, виробничих ресурсів, сукупних витрат і доходів по стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання) в економічній системі. Економічний кругообіг здійснюється через ринки ресурсів і продукту між суб'єктами економічної системи.

Рух ресурсів і товарів обслуговується грошовими потоками витрат і доходів. Ці потоки в ринковій економіці "протікають" між її суб'єктами - домашніми господарствами і фірмами. Вони спрямовуються ринками ресурсів і продуктів і проходять від сфери виробництва, у якій функціонують фірми, через сферу реалізації (розподілу і обміну), репрезентовану ринком, до сфери споживання, у якій знаходяться домашні господарства. В системі змішаної економіки держава повністю інтегрована в кругообіг матеріальних і грошових засобів, утворюють економічний організм суспільства.

Відкрита економіка - це економічна система, яка пов’язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту та фінансових операцій. Беручи до уваги ринок продуктів, можна встановити що обсяг національного виробництва (національний дохід) залежить від:

споживчих витрат домашніх господарств (сукупних витрат);

інвестиційних витрат фірм;

державних витрат (державних закупок);

впливу економічних систем інших країн, який показником чистий експорт і визначається як різниця між експортом та імпортом.

Модель економічного кругообігу

Найпростіша модель економічного кругообігу закритої економіки, тобто без участі держави і без міжнародних зв'язків, містить тільки два сектори — домогосподарства і фірми та два види ринків — ринок благ і ринок ресурсів. На ринку благ домогосподарства купують необхідні їм товари і послуги у фірм. На ринку ресурсів, навпаки, фірми купують у домогосподарств необхідні їм ресурси: капітал, робочу силу, природні ресурси для здійснення виробничого процесу. Економічна система є замкненою. Доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших економічних суб'єктів. У моделі наявні два види потоків: "доходи—витрати" та "ресурси—товари" і послуги. Вони здійснюються одночасно у протилежних напрямах і постійно повторюються. Потік товарів і послуг здійснюється проти годинникової стрілки. Ринки благ та ресурсів балансуються потоками грошових платежів за годинниковою стрілкою. Домогосподарства на ринку благ здійснюють грошові платежі. Фірми на ринку ресурсів також купують робочу силу, капітал, природні ресурси, здійснюючи при цьому грошові витрати.

У результаті взаємодії двох ринків відбувається кругообіг, а між самими ринками досягається рівновага. Отже, сумарна величина витрат одних суб'єктів макроекономіки дорівнює сумарній величині доходів інших.

Модель економічного кругообігу за участі держави доповнюється ще одним сектором — сектором уряду. Держава бере участь у регулюванні економіки трьома способами: 1) збиранням податків; 2) здійсненням державних витрат; 3) регулюванням кількості грошей в економіці.

Дві попередні моделі є замкненими. Якщо в модель вводиться сектор закордон, то одержана система стає відкритою і модель матиме назву "модель відкритої економіки". Зовнішній світ пов'язаний з економікою країни такими способами: 1) через імпорт товарів і послуг; 2) через експорт товарів і послуг; 3) через міжнародні фінансові операції.

19. Роль держави в макроекономічному кругообігу. Умови економічної рівноваги.

В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругообігу продуктів і доходів. В елементарній своїй формі ця модель містить лише дві категорії економічних агентів – домогосподарства та фірми – і не передбачає державного втручання в економіку і зв'язків з рештою країн світу.

Економіка є замкненою системою, в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших:
– споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;
– витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів).
Реальний (“ресурси – товари”) та грошовий (“витрати – доходи”) потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються.
Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продаж фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без зв'язків із зовнішнім світом, без державного втручання) величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює величині грошових доходів домогосподарств.

Поняття “потік” характеризує економічний процес, який відбувається неперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. У моделі кругообігу ми розглядали потоки продукції, витрат, доходів.
Поняття «запас» – це величина, яку використовують для вимірювання показника на конкретний момент часу, на певну дату.

Таким чином, оскільки домогосподарства, як правило, витрачають щороку менше порівняно з величиною своїх доходів, тоді як фірми витрачають щороку дещо більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції, у моделі кругообігу з'являються фінансові ринки.

Економічна рівновага – стан економічної системи, за якого пропорції в народному господарстві забезпечують оптимальну узгодженість мети економічного розвитку і наявних ресурсів, попиту і пропозиції, товарних і грошових потоків, нагромадження і споживання, заощадження і нагромадження та інших елементів і показників системи, а в кінцевому підсумку – відсутність економічних криз. Двома сторонами економічної рівноваги є дія сил рівноваги і нерівноваги, в процесі якої рівновага забезпечується через нерівновагу. Це означає, що рівновага є динамічною оптимальною нерівновагою і відіграє в економіці позитивну і негативну роль.

Нерівновага виникає об'єктивно внаслідок безперервного розвитку НТП, розбіжності в часі, у кількісно якісному та структурних аспектах окремих макроекономічних показників. Накопичення сил нерівноваги призводить економіку до стресу, кризових потрясінь. Водночас нерівновага необхідна, оскільки вона означає, що економіка працює не на межі, не перевантажена, зберігаються резерви для маневру та перебудови.

Нерівновага посилюється в період невизначеності в економіці, внаслідок нераціональної економічної політики, хибного соціально-економічного курсу. Формами вияву економічної рівноваги є наявність оптимальної відповідності між інтересами суб'єктів економічної діяльності, з одного боку, і диспропорційності, неузгодженості, конфліктності – з іншого.

Розрізняють статичну та динамічну, часткову і повну, мікроекономічну й макроекономічну рівновагу тощо. Часткова рівновага – кількісно-якісна відповідність двох взаємозалежних сторін економіки(наприклад, виробництва і споживання), загальна рівновага – узгоджений, планомірно-пропорційний розвиток всіх сфер, ринків та галузей економіки тощо. Умовою часткової рівноваги є рівновага на окремих ринках, загальної – на усіх ринках. За наявності ринкової системи саморегулювання та державного й наддержавного регулювання її рівновага досягається здебільшого через механізм коливання цін, а всієї економічної системи – насамперед внаслідок державного та наддержавного регулювання, що передбачає і використання цінового механізму. Умови часткової рівноваги досліджував А Маршалл, ринкової рівноваги в умовах недосконалої конкуренції – Дж. Робінсон та Е. Чемберлін, загальної економічної рівноваги – Л. Вальрас. Загалом діалектичний метод дослідження суперечить теорії загальної рівноваги, оскільки акцентує на дії закону єдності і боротьби протилежностей у процесі розвитку, в межах якого єдність двох сторін суперечності в кількісному аспекті є відносною (здійснюється через кількісні зміни в межах єдиної якості, без порушення міри, тобто без стрибка), в якісному – така єдність і боротьба відбуваються через взаємоперехід кількості в якість, формування новою якістю нової кількісної сили розвитку, якісних перетворень у межах єдиної сутності тощо, тобто дії закону кількісно-якісних змін. Поняття «економічної рівноваги» значною мірою збігається з поняттям «економічний оптимум».

20. Аналіз потоків витрат доходів та продуктів. вплив зовнішньоекономічної діяльності на макроекономічний кругообіг

В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругових потоків. В моделі тільки дві категорії економічних агентів — домогосподарства і фірми, немає державного втручання, модель замкнена .