Рекогностування місцевості
До рекогностування місцевості належать польові землевпорядні роботи, які розпочинаються із натуральних обслідувань меж із сусідніми землекористувачами чи землевласниками на місцевості. Визначають характер закріплення меж (огорожа, стіна, будівлі), узгоджують місця закладки межових знаків і проводять кадастрову зйомку меж земельних ділянок.
Рекогностування місцевості – це обов'язковий початковий етап робіт при проведенні інструментальних зйомок, призначений для вибору місця розташування точок знімальної мережі безпосередньо на місцевості. Рекогностування складається з початкового огляду, проектування мережі, закріплення відповідних точок.
Під час проведення рекогностування місцевості уточнюють і позначають місця закріплення точок теодолітного ходу. Відшукують пункти геодезичної основи, до яких буде прив’язаний теодолітний хід. Пункти теодолітного ходу розташовують так, щоб забезпечувалась взаємна видимість між сусідніми пунктами, у місцях, зручних для виконання кутових та лінійних вимірювань, а також з урахуванням доброго огляду ситуації місцевості, яку будуть знімати так, щоб з пункту ходу було видно якнайбільше контурів. Такими місцями можуть бути узбіччя доріг, тротуари, луки, просіки тощо. Під час рекоґностування складають схематичне креслення ходу з прив’язкою кожної точки ходу до 2-3 місцевих предметів. До завдань рекогностування належать: остаточний вибір місць розташування геодезичних пунктів на місцевості, з'ясування типів геодезичних центрів та глибини їх закладання. Розрізняють два методи рекогностування візуальний та приладний. Перший застосовують у відкритій місцевості, другий - у залісеній місцевості з суттєвими перепадами висот та незначною кількістю орієнтирів.
В результаті рекогностування складається зарис земельної ділянки.
Зарис – схематичне креслення ділянки місцевості, на якому показано всю існуючу ситуацію земельної ділянки, а саме: межі ділянки, будівлі, межі і назви угідь, назви суміжних землекористувачів, геодезичні дані, що отримують в результаті знімань (кути, довжини ліній тощо) (зразок зарису подаємо в додатку Е).
Знімання ситуації
Існують такі способи знімання ситуації:
1. спосіб прямокутних координат (перпендикулярів);
2. спосіб кутових засічок;
3. полярний спосіб (спосіб полярних координат);
4. спосіб лінійних засічок.
При здійсненні польових робіт на земельній ділянці у с.Кавсько по вул.Нова, 20Б використано полярний спосіб знімання ситуації.
Полярний спосіб (спосіб полярних координат) полягає у визначенні положення точки вимірюванням віддалі від пункту теодолітного ходу (полюса) до неї і кута між стороною теодолітного ходу (полярною віссю) і напрямом на точку, положення якої визначають.
Під час знімання полярним способом максимальні віддалі від приладу до контурів не мають перевищувати величин, поданих у табл. 2.1
Таблиця 2.1. Максимальні віддалі від приладу під час знімання полярним способом
| Масштаб знімання і метод визначення віддалей | Полярні віддалі до контурів ситуації, м | |
| Чітких | Нечітких | |
| Для вимірювання нитковим віддалеміром | ||
| 1:2000 | ||
| 1:1000 | ||
| 1:500 | - | |
| Для вимірювання стрічкою, оптичним віддалеміром, або електронною рулеткою | ||
| 1:2000 | ||
| 1:1000 | ||
| 1:500 |
вис
Для знімання полярним способом теодоліт установлюють у точці ходу, орієнтують лімб у напрямі на попередню або наступну точку ходу. Із закріпленим горизонтальним кругом обертаючи алідаду візують послідовно на визначувані точки і кожного разу відлічують горизонтальний круг із заокругленням до 5’ (на карті ці кути будують транспортиром). Віддалі до шуканих точок залежно від точності знімання вимірюють нитковим віддалеміром, або стрічкою, рулеткою чи електронною рулеткою. Результати вимірювань та контролю орієнтування записують у табличку біля зарису.