Аграрні відносини, їхній зміст і особливості

Сільське господарство є однією з пріоритетних галузей народного господарства, в якій процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання мають свої особливості, де діють нові економічні закони , а для притаманних всьому суспільному способу виробництва законів набуває специфічних форм. Ці особливості значною мірою залежить від природних факторів.

Проблема нормального забезпечення продуктами харчування гостро стоїть для сотень мільйонів населення в різних країнах, в тому числі в Україні. Сільське господарство є також важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості. Крім того, у цій галузі відбувається безпосередня взаємодія людини з природою, від якої значною мірою залежить здоров’я людини, її психологічний стан.

Слово «аграрний» походить від латинського «agrarius» і в перекладі означає «земельний».

Аграрні відносин — це складова економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння й використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Найважливішою особливістю агарних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.

Особливість агарних відносин зумовлена й тим, що

1) земля є предметом праці й одночасно засобом виробництва.

2) Сільське господарство має сезонний характер виробництва.

3) У сільському господарстві тісно переплітаються економічні й природні процеси відтворення. Тому кінцевий результат є сума зусиль людини й природи.

4) Складність і різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності.

Суб’єктами економічних відносин в аграрному векторі:

— суспільство в цілому в особі держави ;

— сільськогосподарські підприємства;

— індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції ( фермери, сімейно-індивідуальні господарства) рис. 6.

Характер і особливості агарних відносин визначаються насамперед формою власності на землю як основний засіб виробництва. У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такі форми ( Рис.7).

Форми власності на землю:

· Державна

· Муніципальна ( комунальна)

· Приватна

Наявність різних форм власності на землю і землекористування є основою багатоукладності сільського господарства. Світова практика показує, що в аграрному секторі ефективно функціонують різноманітні за розмірами і формами власності види підприємств — дрібні, середні й великі, засновані на повний власності на землю, частковій власності й оренді; сімейні ферми, сільськогосподарські кооперативи і корпорації. Усі вони мають однакові права у відносинах з державою, іншими аграрними і господарськими підприємствами та організаціями.

Р Рис. 6. Суб’єкти аграрних відносин

В Україні в результаті проведення поетапної земельної реформи відбувалися докорінні, незворотні перетворення земельних відносин. Одним з найважливіших є подолання монополії державної власності на землю і введення інституту приватної власності. Згідно з новим Земельним кодексом, прийнятим у жовті 2001 р. парламентом України, суб’єктами прав власності на землю є :

- громадяни та юридичні особи — на землю приватної власності;

- органи місцевого самоврядування — на землі комунальної власності;

- державні органи — на землі державної власності.

Рис. 7. Форми власності на землю

Іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без громадянства можуть стати власниками лише земель несільсьгосподарського призначення, на яких розташовані об’єкти нерухомості , які належать їм на правах приватної власності.

Реформування земельних відносин призвело до суттєвих соціально-економічних змін на селі — створення нових різнотипних суб’єктів господарювання у сільському господарстві.

Сучасний земельний фонд України становить 60,4 млн га. Значна частка земельної площі ( 69,3 %, або 41,8 млн га) — це сільськогосподарські угіддя, у структурі яких 78 % ( 32,5 млн га) припадає на ріллю. Земельні ресурси України характеризуються високими біопродуктивними властивостями. За допомогою досліджень ґрунтового шару встановлено, що середній вміст гумусу в ріллі становив 3,2 % ( 124,8 т на 1 га. Зо оцінками вчених, при оптимальній структурі землекористування , відповідному рівні землеробства держава здатна прогодувати 300 — 320 млн осіб.

На сучасному етапі аграрних перетворень основним завданням державної політики є подолання деяких негативних процесів в аграрному секторі економіки і підвищення ефективності функціонування усіх суб’єктів господарювання на основі суттєвого поліпшення їх наукового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення.

2. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення

Складовою агарних відносин є рентні відносини. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу — земельна рента.

Рента є економічною формою реалізації власності. Тому зі зміною відносин власності з’являються нові форми земельної ренти.

Диференціальна і монопольна ренти. За феодалізму рента як економічна форма реалізації власності феодала на землю виступала спочатку як панщина , пізніше — оброк, на зміну якому в період розпаду цього ладу прийшла грошова форма.

Земельна рента ( за капіталізму) — орендна плата землевласнику за тимчасове користування землею орендарем та відносини економічної власності, які при цьому розвиваються.

Якщо на цій землі є споруди ( склади, іригаційна система та ін.), то орендар додатково платить за користування ними. У цьому разі орендна плата більша за ренту.

Диференціальна земельна рента. Вонафункціонує у формі диференціальної ренти І і диференціальної ренти ІІ .

Диференціальна рента І виникає за умов обмеженості площ земель кращої та середньої якості, що змушує залучати в сільськогосподарський оборот гірші за якістю ділянки землі. Аналогічно складається ситуація з ділянками, розташованими на різних відстанях від ринку. Внаслідок цього суспільна вартість, а отже, ціни на сільськогосподарську продукцію, встановлюються залежно від умов виробництва на гірших або найвіддаленіших від ринку землях ( у промисловості — середніх умов). Інакше втрачається інтерес землевласника і орендаря до ведення сільського господарства на гірших землях, на них не будуть забезпечені нормальні умови для розширеного відтворення. За цих умов на середніх і кращих землях утворюється додатковий чистий дохід, який є надлишком на середнім прибутком і набирає форми диференціальної ренти І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є різниця в родючості та місце розташуванні земель. Джерело диференціальної ренти І — праця сільськогосподарських найманих працівників або фермерів.

Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому кращі врожаї сільськогосподарської продукції. Внаслідок цього диференціальна рента І в умовах суспільної власності на землю повинна вилучатися державою. В умовах капіталізму її привласнює землевласник у формі орендної плати.

Диференціальна рента ІІ утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто використання кращих сільськогосподарських машин, насіння , поліпшення культури землеробства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкладень. Це діє змогу підвищувати продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара землі. Отже, природна родючість доповнюється і більше замінюється економічною родючістю. За умов раціонального сільськогосподарського виробництва додаткові капіталовкладення забезпечують не тільки окупність цих витрат, а й отримання надлишкового доходу, який набирає форми диференціальної ренти ІІ. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі протягом дії орендного договору. При укладенні нового договору землевласник , як правило, враховує зроблені і попередні роки орендарем додаткові капіталовкладення , вищу родючість землі й збільшує плату за землю. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі укладався на тривалий термін, а землевласник — навпаки.

У колишньому СРСР диференціальну ренту І вилучала держава через механізм найнижчих закупівельних цін у найсприятливіших для ведення сільського господарства умовах і систему обов’язкових поставок сільськогосподарської продукції за цими цінами. Диференціальна рента ІІ переважно залишалася в господарствах і використовувалася для розвитку виробництва й частково для додаткового стимулювання працівників колгоспів і радгоспів.

Нині диференціальна рента в Україні повинна вилучатися через механізм рентних платежів, плати за землю, розмір яких залежатиме від якості землі. Оцінка якості землі ( її родючість, забезпеченість вологою, теплом, а також місце розташування ділянок, їх конфігурація тощо) подана в Державному земельному кадастрі. У 2001 р. загальна сума такої ренти становила 17 млрд. грн., але держава отримала менше 5 млрд. грн.

Монопольна земельна рента. Частина земель розташовується у сприятливих ґрунтово-кліматичних зонах. Розміщені тут господарства вирощують рідкісні фрукти — цитрусові, цінні сорти винограду, абаку, чаю та ін. Оскільки попит на цю продукцію , як правило, перевищує пропозицію, то на них встановлюють виші від вартості , або монопольні ціни. Внаслідок цього утворюється надприбуток, який набуває форми монопольної ренти і привласнюється землевласником. ЇЇ джерелом є частка доходів покупів, які купують на ринку ці продукти. Тому рентні платежі, плата за землю повинні бути вищими на цих ділянка.

Абсолютна рента. Така рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю.

Абсолютна рента — в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування.

ЇЇ джерелом є надлишок додаткової вартості над середнім прибутком ( різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції та суспільною ціною виробництва), а умовою виникнення — значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер сам є власником землі, зникає існування абсолютної ренти.

У разі приватизації землі в Україні, перетворення її на товар, істотний вплив на процес ціноутворення матиме орендна плата. Це призведе до значного зростання цін на сільськогосподарську продукцію

Дотації сільськогосподарському виробництву надаються з державного бюджету, податкової системи, тоді як земельна рента є результатом реалізації на землю. І лише коли власником землі є держава, одержана нею земельна рента може використовуватися для надання дотацій землекористувачам.

При цьому дотації , як правило, повинні одержати землекористувачі, а не землевласники, що ще раз свідчить про принципову відмінність цих видів доходів.

Загалом процес перетворення землі на товар має позитивні та негативні наслідки. Позитивним є : формування повноцінного господаря землі( у такому разі фермер не боятиметься споруджувати сільськогосподарські будівлі на землі, намагатися поліпшувати якість землі, не маючи спадкоємців, зможе продати її, вийшовши на пенсію, й забезпечити собі належний рівень життя); створення додаткових стимулів для іноземних інвестицій в економіку країни тощо. Ці позитивні ознаки значною мірою зберігаються за наявності довготермінової оренди.

Негативними наслідками перетворення землі на товар в Україні може стати концентрація її значної частини в руках кланово-тіньових структур і навіть іноземного капіталу( через підставних осіб), які спекулюватимуть земельними ділянками. Такий шлях сприятиме капіталізації аграрних відносин, що суперечить прогресивній тенденції у цій сфері — подолання відчуження працівників від власності ( на землю, інші засоби виробництва і створений продукт); утруднення внаслідок поділу землі на дрібні фермерські ділянки використання переваг сівозміни, меліорації та деяких інших чинників зростання сільськогосподарського виробництва; відсутність гарантій стосовно того, що приватні власники, які діятимуть в умовах ринкового господарювання, вживатимуть заходів щодо постійного поліпшення якості земель : реалізації програм консервування земель, виводу з обороту високо еродованих земель та інших методів збереження ґрунту.

Ціна землі.З рентними відносинами тісно пов’язана ціна землі. Земля в багатьох країнах світу є об’єктом купівлі-продажу внаслідок узаконеної приватної власності на землю. Земля — особливий товар, оскільки вона є продуктом природи і на неї початкова не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі зумовлена не вартістю, а величиною доходу, який вона приносить своєму власникові,— рентою. Власник може продати землю за умови, що отримана сума буде не меншою, ніж дохід у формі відсотка, отриманий від вкладення цієї суми в банк. Ціна землі — це капіталізована земельна рента, яка визначається за формулою :

Ціна землі = (рента / банківський відсоток ) х 100 %

За підрахунками економістів, ціна ріллі в областях зрошуваного землеробства в Україні, визначена на основі принципу капіталізації земельної ренти за 20 років, становить на немеліоративних землях у Дніпропетровській області 3260 дол. за 1 га ( зрошуваних — 9748), у Кіровоградській — 3278 ( 8638), у Кримській — 2548 ( 8312), у Миколаївській — 2670 ( 11209), в Одеській — 2664 (7899) дол. за га.

В умовах тотального зубожіння населення, різкої поляризації суспільства земля в Україні не повинна бути товаром. Купити 1 га землі більш як за 3000 дол. Нині спроможна лише кланово-номенклатурна еліта. Загалом навіть ці ціни є заниженими, оскільки на початку ХХ ст. одна десятина землі продавалася у Східній Україні за 190 крб., а отже, значно дорожче. За оцінками зарубіжних експертів, вартість 1 га українських чорноземів становить від 20 до 25 тис. дол. Незважаючи на заборону продажу землі до 1 січня 2016 року в Україні за 2000-2003 рр. було продано понад 500 тис. земельних паїв за вартістю від 100 до 250 дол.

Отже, за сучасних умов різкої поляризації суспільства в Україні урядовим структурам слід виважено розв’язувати проблеми власності на землю.