РОЗДIЛ 1. ТEОPEТИКО–МEТОДИЧНI ОCНОВИ КPАЇНОЗНАВЧОГО ДОCЛIДЖEННЯ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ ОКPEМОЇ КPАЇНИ
СТУПНИЦЬКИЙ АРТЕМ СЕРГІЙОВИЧ
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ
РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ ЄГИПТУ
Спеціальність: 7.03020501 «Країнознавство»
Робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст»
Науковий керівник:
ЛАЖНІК
ВОЛОДИМИР ЙОСИПОВИЧ
кандидат географічних наук, доцент
РЕКОМЕНДОВАНО ДО ЗАХИСТУ
Протокол № 11
засідання кафедри країнознавства
і міжнародних відносин
від 20 травня 2014 р.
Завідувач кафедри
проф. Коцан Н.Н. _____________
Луцьк 2014
ЗМICТ
ВCТУП……………………………………………………………………...…...3
PОЗДIЛ 1. ТEОPEТИКО–МEТОДИЧНI ОCНОВИ
КPАЇНОЗНАВЧОГО ДОCЛIДЖEННЯ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ ОКPEМОЇ КРАЇНИ ..........................................................................5
1.1. Cуть поняття «рекреаційно-туристичний комплекс»……………………5
1.2. Cтан вивчeння наукової пpоблeми в cучаcнiй науковiй лiтepатуpi…...18
1.3. Мeтодичнi оcнови кpаїнознавчого доcлiджeння оcобливоcтeй pозвитку рекреаційно-туристичного комплексу…………………………………………….21
PОЗДIЛ 2. ПEPEДУМОВИ I ФАКТОPИ PОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ ЄГИПТУ………………………………..........27
2.1. Пpиpодно–гeогpафiчнi пepeдумови i фактоpи………………………….27
2.2. Icтоpичнi фактоpи…………………………………………………….......34
2.3. Cоцiально–eкономiчнi……………………………………………………40
2.4. Полiтико–пpавовi…………………………………………………………46
PОЗДIЛ 3. ОCОБЛИВОCТI РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ ЄГИПТУ……………………………………..52
3.1. Сучасний стан розвитку рекреаційно-туристичної
інфраструктури Єгипту…………………………………………………………….52
3.2. Особливості розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Єгипту……………………………………………………………………………….59
3.3. Особливості територіальної організації рекреаційно-туристичного комплексу Єгипту…………………………………………………………………..65
3.4. Проблеми і перспективи розвитку
рекреаційно-туристичного комплексу Єгипту…………………………………...76
3.5. Розробка маршруту……………………………………………………….81
ВИCНОВКИ…………………………………………………………………...90 PEЗЮМE…………………………………………………………..…………...92
CПИCОК ВИКОPИCТАНИX ДЖEPEЛ……………………………………..94
ВСТУП
Актуальнicть тeми дипломної pоботи пояcнюєтьcя тим, що туризм є складною системою, в якій тісно переплетені інтереси багатьох галузей економіки, екології, культури, безпеки, зайнятості населення, розвитку туристської інфраструктури. Саме туристична індустрія виступає потужним соціально-економічним і політичним чинником, що визначає розвиток економіки і політику багатьох країн і регіонів світу, серед яких можна виділити й Єгипет.
Cyчacний eтaп фyнкцioнyвання нaцioнaльнoї економіки Єгипту пoтpeбyє пpинципoвo нoвиx пiдxодiв дo фopмyвaння пoлiтики poзвиткy, якa б зaбeзпeчyвала cтaлe зpocтaння, вiдтвopeння економіки i, зoкpeма, її однією із ключoвих лaнок – рекреаційно-туристичного комплексу.
Оcобливої актуальноcтi набувають питання доcлiджeння тeндeнцiй та пpоблeм pозвитку рекреаційно-туристичного комплeкcу Єгипту, а також визначeння шляxiв його подальшогорозвитку.
Об’єктом доcлiджeння є рекреаційно-туристичний комплекс як одна із пpовiдних галузей економіки Єгипту.
Пpeдмeтом доcлiджeння є оcобливоcтi сучасного pозвитку рекреаційно-туристичного комплексу Єгипту.
Мeта дипломної pоботи полягає в доcлiджeннi cтану, оcобливоcтeй i пpоблeм pозвитку рекреаційно-туристичного комплексу Єгипту та визначeння перспектив його подальшого pозвитку. Вiдповiдно до поcтавлeної мeти в pоботi виpiшувалися такi завдання:
– з’ясувати cуть поняття «рекреаційно-туристичний комплeкc кpаїни»;
– оxаpактepизувати cучаcний cтан вивчeння пpоблeми у науковiй лiтepатуpi;
– розглянути мeтодичнi аcпeкти кpаїнознавчого доcлiджeння pозвитку рекреаційно-туристичного комплексу Єгипту;
– пpоаналiзувати пepeдумови та чинники cучаcного pозвитку туристичної галузі Єгипту;
– виявити оcобливоcтi сучасного розвитку і територіальної організації рекреаційно-туристичного комплексу Єгипту;
– виявити пpоблeми та перспективи pозвитку єгипетського туризму, намітити шляxи їx виpiшeння;
– розробити туристичний маршрут по визначних місцях Єгипту.
Оcнову джepeльної бази доcлiджeння cкладають тeоpeтичнi i мeтодологiчнi пpацi вiтчизняниx i заpубiжниx учeниx, якi доcлiджують розвиток міжнародного туризму взагалi, і рекреаційно-туристичного комплексу Єгипту, зокpeма. Теоретичні аспекти розвитку рекреаційно-туристичного комплексу розглянуто в працях В. В. Величка, О. О. Любіцевої, М. П. Мальської, П. О. Масляка, М. C. Миpонeнка, П. Р. Пуцентейла, О. Г. Топчiєва, Н. В. Фоменка та iн.
Безпосередньо питанням розвитку рекрекційно-туристичного комплексу Єгипту займались такі науковці, як Адель Реді, В. Н. Білан, З. Кріт, С. Н. Макаренко, К. Медведєва, К. В. Міщенко та ін.
Доcлiджeння пpоводилоcя за допомогою такиx мeтодiв, як літературний мeтод, cиcтeмний пiдxiд, cтpуктуpний аналiз i cинтeз, icтоpичний, cтатиcтичний, каpтогpафiчний мeтод, контeнт-аналiз, графічний, класифікації, порівняльний та ін.
Практичне значення роботи полягає в тому, що положeння та виcновки pоботи cпpиятимуть подальшому вивчeнню питань pозвитку рекреаційно-туристичного комплексу Єгипту. Pобота можe викоpиcтовуватиcя з навчальною мeтою. Пpактична значимicть peзультатiв доcлiджeння визначаєтьcя можливicтю викоpиcтання положeнь pоботи у навчальному пpоцeci при вивчення країнознавчих і географічних дисциплін. Також pобота будe коpиcною для cтудeнтiв i викладачiв вищиx навчальниx закладiв, а також уcix тиx, xто цiкавитьcя особливостями pозвитку рекреаційно-туристичного комплeкcу Єгипту.
Pобота cкладаєтьcя зi вcтупу, трьох pоздiлiв, виcновкiв та peзюмe на iнозeмнiй мовi.
РОЗДIЛ 1. ТEОPEТИКО–МEТОДИЧНI ОCНОВИ КPАЇНОЗНАВЧОГО ДОCЛIДЖEННЯ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ ОКPEМОЇ КPАЇНИ
1.1. Суть поняття «рекреаційно-туристичний комплекс»
Сучасна наука розглядає туризм як складну соціально-економічну систему. З’явившись як сфера відпочинку і розваг, туризм із часом став інтенсивно розвиватися як галузь економіки, в якій велика частка живої праці, де має місце прискорена амортизація і висока норма окупності капіталовкладень. Для багатьох країн туризм є фундаментальною основою економіки і важливим джерелом валютних надходжень. На сьогодні він перетворився на індустрію міжнародного масштабу, що займає за доходами третє місце серед найбільших експортних галузей економіки, поступаючись лише нафтовидобувній промисловості й автомобілебудуванню.
Рекреація (відпочинок) – будь-яка діяльність (у т. ч. стан бездіяльності), спрямована на відновлення сил людини. Вона може здійснюватись на території постійного проживання людини або за її межами. Залежно від тривалості рекреації розрізняють екскурсії, що являють собою відпочинок поза межами місця проживання тривалістю до 24 годин, і туризм (понад 24 години). Туризм відрізняється від міграцій, оскільки він не пов’язаний із заробітком: турист не заробляє гроші, а витрачає їх. Складніше визначити часові межі туристичної подорожі. У різних авторів тривалість туристичного відпочинку становить від 14 днів до 1 року. Ще одна відмінність туризму від тимчасового проживання поза межами свого краю полягає в тому, що туризм обов’язково має на меті реалізацію щотижневих і щоквартальних циклів відпочинку. Підкреслимо, що добовий і тижневий цикли відпочинку характерні для повсякчасної життєдіяльності людей. Відомий ефект так званого «реверсного відпочинку», коли люди свідомо змінюють звичний рекреаційний цикл на новий: «відпочити від звичного і буденного відпочинку», «відпочити в інший спосіб» і т. д. [65].
Рекреація є процесом, в основу якого покладено відпочинок людей у вільний від роботи час. Тому понятття «рекреаційна діяльність» тут займає не останнє місце. Рекреаційна діяльність – це діяльність людини у вільний час, здійснювана з метою відновлення фізичних сил людини і характеризується різноманітністю поведінки людей і самоцінністю її процесу. Рекреаційна діяльність не має принципових відмінностей від інших видів господарської діяльності, але має специфічний продукт – рекреаційну послугу. Взагалі послуга – це будь-яка дія чи вигода, яку одна сторона може надати іншій і які, головно, є невідчутними і не приводять до заволодіння чим-небудь.
Рекреаційна послуга – це будь-яка діяльність чи вигода, яку надають клієнтові на спеціалізованих територіях поза місцем його постійного проживання, й у вільний від роботи час, щоб відновити його фізичні та психологічні сили, задовольнити спортивні, оздоровчі, пізнавальні інтереси тощо [11].
Територія та її географічне положення є ресурсом розвитку рекреаційного господарства. Крім того, кожна територія має певні специфічні ресурси, які називаються рекреаційними.
Рекреаційні ресурси – це компоненти природного середовища і феномени (об’єкти, явища) соціокультурного характеру, які, завдяки певним властивостям, можуть використовуватись для рекреаційної діяльності. Підкреслимо, що для рекреаційних ресурсів характерна відносність щодо їх оцінок і використання: один і той самий рекреаційний ресурс залежно від існуючих потреб і стандартів, які з часом помітно змінюються, може мати дуже різні оцінки. Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що їм властива здатність відновлювати і розвивати духовні та фізичні сили людини. Такі ресурси придатні як для прямого, так і для опосередкованого споживання, надання різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру.
Рекреаційні ресурси поділяються на дві основні групи: природні та історико-культурні.
До природних рекреаційних ресурсів належать природні та природно-антропогенні геосистеми, природні об’єкти, явища і процеси, які володіють внутрішніми і зовнішніми властивостями й характерними рисами для організації сезонної або цілорічної рекреаційної діяльності. У межах природних рекреаційних ресурсів можна виокремити кліматичні, ландшафтні, орографічні, бальнеологічні, біотичні, грязьові, водні та інші ресурси. У свою чергу кожен із цих видів складається з окремих підвидів, наприклад бальнеологічні ресурси поділяються на мінеральні води різного хімічного складу, а отже, і різної лікувальної дії.
Історико-культурні рекреаційні ресурси включають рекреаційно привабливі пам’ятки історії, археології, місця, які пов’язані з життям і діяльністю видатних історичних осіб, території, де збереглися яскраво виражені етнографічні особливості, культові споруди, музеї, картинні галереї тощо. Всі ці рекреаційні ресурси приваблюють людей із метою задоволення їх духовних потреб і здатні задовольнити жагу до пізнання, зміни довкілля для психофізіологічного відновлення особистості [48].
Економічна оцінка рекреаційних ресурсів із народногосподарської точки зору необхідна для вибору послідовності освоєння тих чи інших об’єктів рекреаційного природокористування. Така оцінка відображає максимально можливий рівень розвитку різних субгалузей рекреації при формуванні програм рекреаційного природокористування.
Рекреаційний потенціал розглядається як сукупність наявних природних, соціально-економічних і культурно-історичних передумов певної території в організації рекреаційно-туристичної діяльності. Таким чином, будь-яка територія чи країна постійно знаходиться у більшій або меншій невідповідності між наявним рекреаційним потенціалом і рівнем, характером та ефективністю його використання.
Під потенціалом рекреаційної галузі (виходячи з етимології поняття «потенціал» – сила, можливість) слід розуміти розвідані і ті, що знаходяться в експлуатації рекреаційні ресурси. Об’єктом економічної оцінки рекреаційного потенціалу є рекреаційні ресурси, характер використання яких визначається відповідними умовами рекреаційної діяльності. До завдання економічної оцінки потенціалу рекреаційної галузі країни входить визначення (в кількісному аспекті) сукупної можливості наявних рекреаційних ресурсів задовольняти рекреаційні потреби; виявлення, таким чином, максимальних можливостей їх використання рекреаційною галуззю і розрахунок народногосподарської цінності рекреаційних ресурсів [66]. Наявність рекреаційних ресурсів є вагомим поштовхом у формуванні рекреаційно-туристичного комплексу.
Рекреаційно-туристичний комплекс відіграє все більш важливу роль в економіці значного числа країн і світу в цілому. У процесі розвитку міжнародної економічної інтеграції, подальшого поглиблення міжнародного поділу праці, зростання культурних, наукових, спортивних та інших міждержавних контактів, прагнення народів до спілкування і використання досвіду інших країн у створенні матеріальних і духовних цінностей, туризм знаходить своє відображення в ділових і наукових контактах.
Туристична сфера охоппюс міжгалузевий сектор виробництва послуг і товарів туристичного споживання, а також близько двадцяти супутніх і обслуговуючих туризм галузей економіки. Для означення цього міжгалузевого сектора економіки науковці використовують поняття «туристична індустрія», що за змістом близьке до поняття «рекреаційно-туристичний комплекс».
В літературі однозначного визначення сутності індустрії туризму нема. Так, І. В. Зорін, В. А. Квартальнов, розглядаючи це поняття, вважають, що до індустрії туризму, крім підприємств, які надають послуги з розміщення та харчування, треба віднести туроперейтингову, транспортну, навчальну, інформаційну, наукову, торгову, виробничу інфраструктуру туризму [31].
Туристична індустрія представлена різними суб’єктами господарювання: підприємствами, установами й організаціями, приватними підприємцями, які виготовляють і реалізують туристичні продукти (товари та послуги туристичного попиту). Отже, індустрія туризму визначається як сукупність організаційних форм бізнесу, які здійснюють функції розміщення, перевезення, харчування, пізнавально-розважального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншого туристичного призначення.
Як уже зазначалося, близьким за змістом до поняття «індустрії туризму» є поняття «рекреаційно-туристичний комплекс», або ж «територіальний рекреаційно-туристичний комплекс». Здійснивши аналіз фахової літератури, можна дійти висновку, що рекреаційно-туристичний комплекс – це система економічно та соціально поєднаних окремих галузей, виробництв, виробничих підприємств і підприємств сфери послуг на певній території, призначення яких полягає у забезпеченні рекреаційними послугами населення конкретної територіальної одиниці. Рекреаційно-туристичний комплекс – це типовий міжгалузевий комплекс, оскільки в рекреаційному обслуговуванні, прямо чи опосередковано, бере участь багато різних галузей і видів економічної діяльності. Як бачимо, у визначеннях, рекреаційно-туристичний комплекс пов'язується з певною територією, і деколи замість терміну «рекреаційно-туристичний комплекс», з’являється поняття «територіальний рекреаційно-туристичний комплекс». Вважаємо, що у цьому термінологічному словосполученні слово «територіальний» можна опустити, оскільки рекреація завжди має просторове значення. Важливою проблемою, яка випливає з аналізу рекреаційно-туристичних комплексів (систем), є рекреаційне районування (зонування) певної території, тобто виділення менших за рангом рекреаційно-туристичних утворень [18].
У науковій літературі існує декілька близьких за змістом узагальнених визначень територіально-рекреаційних утворень.
Рекреаційно-турристичний комплекс характеризується єдиною територією, яка має значний рекреаційний потенціал, сукупність рекреаційних установ із тісними виробничими зв’язками, єдністю організаційних форм правління, що забезпечують ефективне використання природних рекреаційних ресурсів і соціально-економічних умов, що склалися на цій території. Рекреаційно-туристичний комплекс також трактується як система, що включає суб’єкти господарювання рекреаційно-туристичної сфери, суміжні та обслуговуючі їх підприємства інфраструктури, які мають тісні виробничо-господарчі зв’язки, спільно використовують економічні ресурси з метою задоволення різноманітних пізнавальних, культурних, оздоровчих потреб споживачів [54].
У ряді інших робіт поряд із туризмом виділяється санаторно-курортний комплекс, а їх поєднання отримує назву «туристично-оздоровчого» або «рекреаційно-оздоровчого комплексу».
Відмінність деяких існуючих визначень рекреаційно-туристичного комплексу пов’язана не стільки зі змістовною й узагальнюючою сутністю, скільки з авторськими підходами до структурування рекреації – передусім визначення тих підприємств рекреаційного профілю, які можуть бути поєднані в рекреаційно-туристичний комплекс. І все частіше це не тільки туристичні та санаторно-курортні підприємства, а й підприємства профілактичні, оздоровчі, сфери відпочинку, розваг та дозвілля взагалі.
Аналіз опрацьованих наукових джерел дає підстави зробити висновок про те, що при формуванні рекреаційно-туристичного комплексу не існує жорстких обмежень щодо різновиду рекреаційних за призначенням підприємств, що входять до його складу (туристичні, санаторно-курортні, оздоровчі та ін.), а підходи до структурування є віддзеркаленням особливостей структури конкретного регіонального господарства взагалі й рекреаційного зокрема.
Таким чином, формування рекреаційно-туристичного комплексу країни відбувається згідно з функціонально-цільовим критерієм: комплексний характер виробництва рекреаційного продукта спільна мета виробничої діяльності, а також прагнення підвищення якості продукту й оптимізації витрат породжує цілком природну ідею створення виробничого комплексу відповідного профілю. Причому функціонування такого комплексу обумовлює цю сферу господарювання як ресурсно та екологічно сумісну, що відповідає принципам екологічної безпеки соціально-економічного розвитку. Крім того, досягається можливість скоординованого управління інвестиціями та загальною стратегією розвитку рекреаційно-туристичного комплексу як невід’ємної частини економіки країни [63].
Автори, що займалися розробкою методологічних основ визначення поняття рекреаційно-територіальних утворень, пропонували багато суттєво відмінних одна від одної методик їх організації та принципи функціонування. Все це свідчить про актуальність цього питання. Під час організації рекреаційно-територіальних утворень ми зіштовхуємося із конгломератами, елементи яких пов’язані між собою та навколишнім середовищем величезною кількістю прямих і зворотних зв’язків. Найбільш логічним видається підхід, за якого структура рекреаційно-туристичного комплексу має такий вигляд, як зображений на рис. 1.1.
Рис. 1.1.Організаційна структура рекреаційно-туристичного комплексу [18].
Аналіз цієї структури показує, що рекреаційно-туристичний комплекс складається з окремих просторових компонентів, які тісно взаємодіють між собою, а саме:
- рекреаційна місцевість – природний комплекс, що має необхідні передумови для використання його з рекреаційною метою;
- рекреаційна зона – це частина території держави із значним природним, рекреаційним та історико-культурним потенціалом, на якій вводиться спеціальний правовий режим із метою ефективного його використання та збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно-туристського бізнесу;
- рекреаційний район – частина рекреаційного регіону, що включає курорти однакового профілю, зони відпочинку та центри туризму в межах територіального поєднання географічних ознак і факторів, а також рекреаційних ресурсів. Рекреаційний район становить основу функціонально-територіальної організації рекреації регіонального рівня і охоплює, як правило, декілька адміністративних районів, з’єднаних транспортною мережею з центром рекреаційного регіону [56].
В основу цього рекреаційного поділу території покладено такі основні ознаки:
1) атрактивні рекреаційні ресурси даної території;
2) соціально-економічний потенціал для рекреаційного освоєння території;
3) частка реалізованого рекреаційного продукту у валовому продукту території, тобто ступінь її рекреаційної спеціалізації;
4) інші особливі ознаки (місцеві традиції, промисли, релігійне значення);
5) стан матеріальної та допоміжної бази рекреації в регіоні.
Рекреаційно-туристичний комплекс також повинен розглядатися як економічна категорія, що виражає сукупність взаємопов’язаних галузей і виробництв національної економіки, єдиним функціональним завданням є діяльність, спрямована на задоволення різноманітних і постійно зростаючих потреб людей в різних видах відпочинку і подорожей у вільний час при раціональному використанні всіх наявних туристичних ресурсів.
Рекреаційно-туристичний країни комплекс функціонує як міжгалузевий господарський комплекс, який являє собою інтегровану систему галузей, виробництв і видів діяльності, об’єднаних спільністю мети та суспільним призначенням задовольняти потреби населення у проведенні дозвілля в подорожі шляхом створення та реалізації туристичного продукту. Цей комплекс вирізняється складністю внутрішньої структури, ієрархією цілей функціонування складових, різноманітністю зовнішніх та багаторівневістю внутрішніх комплексоутворюючих зв’язків, стадійністю споживання та організації обслуговування. Вона функціонує внаслідок різноманітних взаємодій та взаємозв’язків між структурними складниками, які виконують однорідні функції в сфері туризму, що дозволяє виділити організаційно-інституційну, функціонально-господарську та територіально-господарську підсистеми рекреаційно-туристичного комплексу країни (табл. 1.1).
Інституційно-організаційна підсистема включає структури, представлені інституціями, які здійснюють державну туристичну політику шляхом правового, економічного та організаційного узгодження державних, місцевих, комерційних і некомерційних інтересів суб’єктів ринкової діяльності на ринках туристичних послуг різного порядку. Регуляторними каналами впливу є: законодавчо-нормативний, податковий, валютно-фінансовий, інформаційний, управлінський. Функціонально-господарська підсистема сформована функціонально-інтегративними зв’язками між структурами галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери з надання транспортних, гостинних, дозвіллєвих та низки додаткових послуг, які сприяють забезпеченню туристичної мети на відповідному якісному рівні. Територіально-господарська підсистема становить ресурсну основу формування туристичного ринку на базі використання туристичного, соціально-демографічного та господарського потенціалу території.
Таблиця 1.1
Структура рекреаційно-туристичного комплексу країни*
| Підситеми | Структури | Компоненти |
| Інституційно- організаційна | І. Правова | 1. Законодавча і нормативна база. 2. Митна служба. 3. Консульська служба. |
| ІІ. Фінансово- економічна | 1. Система оподаткування. 2. Система страхування. 3. Фінансова система і обмінний курс валют. | |
| ІІІ. Кадрова | 1. Система підготовки кадрів. 2. Система наукових досліджень і науково-дослідних розробок. | |
| Функціонально- господарська | І. Гостинності | 1. Готельне господарство. 2. Харчування. 3. Галузі з надання додаткових послуг. |
| ІІ. Транспорту | 1. Авіаційний. 2. Автомобільний. 3. Залізничний. 4. Водний. | |
| ІІІ. Туристичної та оздоровчої діяльності | 1. Туристичні підприємства. 2. Екскурсійні бюро. 3. Санаторно-культурні установи. 4. Оздоровчі заклади. | |
| Територіально- господарська | І. Туристичні ресурси | 1. Природно-рекреаційні. 2. Культурно-історичні. 3. Техногенн |
| ІІ. Соціально-демографічні | 1. Населення. 2. Розселення та історія формування території. 3. Традиційна етнічна культура населення. | |
| ІІІ. Господарські | 1. Господарський комплекс території; 2. Інфраструктурні системи; 3. Адміністративно-територіальний устрій і система управління |
* Складено за: [43].
Кожна з перелічених структур має те чи інше відношення до кінцевої мети розвитку національного туристичного комплексу. Діяльність усіх їх спрямована на виконання комплексом своїх функцій, серед яких виділяються такі:
- відтворювальна – суть її в тому, що, представляючи собою вид відпочинку, туризм сприяє відновленню сил і працездатності людини, тобто дає можливість для поновлення його внутрішніх ресурсів;
- економічна – дає суттєві надходження до бюджету, стимулює розвиток галузей, пов’язаних із випуском предметів споживання, обумовлює зростання попиту на вироби місцевих промислів та сувенірів, сприяє розвитку соціальної та виробничої інфраструктури, забезпечує приплив у країну валютних коштів, є регулятором зайнятості населення і джерелом доходу для місцевого населення;
- пізнавально-освітня – туризм сприяє раціональному використанню вільного часу людей, дозволяючи поєднати відпочинок з пізнанням історії, побуту, культури, традицій, звичаїв свого та інших народів [60].
Фактори, що впливають на розвиток туризму, різноманітні й багатогранні. Наявність сприятливих факторів приводить до лідерства окремих регіонів і країн у світовому туризмі, і, навпаки, небажані фактори знижують туристичний потік.
Основні фактори, що впливають на розвиток туризму, можна розподілити на дві групи: статичні і динамічні.
Статичні мають незмінне в часі значення. До цієї групи належать природно-географічні, історико-культурні фактори.
Розвитку міжнародного туризму в тому чи іншому регіоні світу сприяють природно-географічні фактори, або природні умови. До них належать природно-рекреаційні ресурси, тобто ресурси, які забезпечують відпочинок і відновлення здоров’я та працездатності людини, а також естетичні ресурси – комплекс природних факторів, які позитивно впливають на духовний стан людей. Серед природно-рекреаційних, естетичних та інших видів туристичних ресурсів велике значення для туризму мають ландшафт, клімат, рослинний і тваринний світ, водні ресурси, рельєф.
Останнім часом все більший вплив на розвиток туризму спричиняють історико-культурні фактори, зокрема наявність та особливості формування історико-культурних рекреаційних ресурсів. Якщо природні рекреаційні ресурси більше слугують основою для розвитку лікувально-оздоровчої рекреації, то історико-культурні рекреаційні ресурси використовують переважно для організації різних видів пізнавального туризму [55].
До динамічних факторів відносяться: демографічні, соціальні, економічні, культурні, науково-технічний прогрес, міжнародні фактори.
Демографічні фактори відіграють важливу роль у розвитку туризму в країні. У XX ст. чисельність населення планети збільшилася в 5 разів; як наслідок – збільшення частки іноземних мандрівників. До демографічних факторів, крім загального зростання народонаселення, варто віднести й урбанізацію, тобто збільшення частки міського населення за рахунок скорочення чисельності сільських жителів. Звідси висновок: оскільки міське населення активніше подорожує, то цей процес веде до зростання темпів розвитку міжнародного туризму.
Важливим демографічним фактором є зміна вікової структури населення. Збільшення в багатьох країнах середньої тривалості життя приводить до того, що все більше людей мають вільний час і засоби, що дозволяють їм робити закордонні подорожі.
До соціальних факторів відносяться зростання добробуту населення розвинутих країн, що активно беруть участь у туристичному обміні, збільшення тривалості оплачуваних відпусток і скорочення тривалості робочого тижня.
Слід також зазначити, що індустріалізація сучасного суспільства створює великі стресові навантаження на населення і відповідно зумовлює потребу у відпочинку, рекреації, відновлювальній активності, у тому числі за допомогою туризму. Тому промислові міста є місцями підвищеного попиту на туризм із метою відпочинку. Саме тут формуються різні сегменти з попитом на спортивний, пішохідний, веслярський, пригодницький, сільський туризм та інші нетрадиційні види подорожей.
Економічні фактории полягають у зміні структури споживання товарів і послуг у бік збільшення в споживчому кошику населення частки різних послуг, у тому числі й туристичних.
Культурні фактори – це, насамперед, зростання культурного рівня населення багатьох країн і в зв’язку з цим прагнення людей до ознайомлення із закордонними культурними цінностями.
Науково-технічний прогресс зумовлює швидкий розвиток матеріально-технічної бази міжнародного туризму, іншими словами – туріндустрії, що створює необхідні умови для масового туризму. Йдеться про готельні ланцюги й інші колективні засоби розміщення, транспортні засоби для масових пасажирських перевезень. Особливо варто виділити впровадження в туріндустрію комп’ютерної техніки, без чого зараз неможлива організація масового туризму.
Міжнародні фактори включають в себе пом’якшення міжнародного клімату, перехід від конфронтації між окремими державами до співробітництва і взаєморозуміння, процеси глобалізації, рішення спірних міжнародних питань шляхом переговорного процесу.
Ці постійно діючі фактори в певні періоди можуть підсилюватися чи послаблюватися різними менш масштабними й короткочасними кон’юнктурними змінами, такими як, наприклад, економічні кризи, природні катаклізми, загроза тероризму і т. д.
Підтримка збоку державних органів не менш важлива в розвитку рекреаційно-туристичного комплексу. Досвід різних країн показує, що успіх розвитку туризму прямо залежить від того, як на державному рівні сприймається ця галузь, наскільки вона користується державною підтримкою.
Розвиток транспорту привів до збільшення мобільності суспільства і, відповідно, до зростання подорожей [57].
Рекреаційно-туристичний комплекс країни може розглядатися у двох аспектах: з однієї сторони, як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають і розвиваються економічні відносини з виробництва, обміну та споживання рекреаційно-туристичного продукту; з другої – як складова частина соціальної інфраструктури територій різного рівня, що являє собою комплексну систему (мережу) підприємств і закладів із виробництва, просування і реалізації рекреаційно-туристичних послуг [46].
Рекреаційно-туристичний комплекс виділяється ознаками самостійного об’єкта: спеціалізованою матеріально-технічною базою; специфічними природно-антропогенними ресурсами; унікальністю продукування послуг і власною технологією обслуговування; формуванням принципово нової схеми міжгалузевого і територіального управління; суспільною значимістю, у тому числі економічною, соціальною, екологічною та політичною [6].
Таким чином, рекреаційно-туристичний комплекс країни – це міжгалузевий комплекс, який структурно складається з самостійних, проте тісно пов’язаних галузей, що продукують товари і послуги для потреб туризму. Цей комплeкc є cвоєpiдною «детермінантою», яка багато в чому визначає piвeнь pозвинeноcтi eкономiки будь-якої кpаїни. Його багатогpанна cтpуктуpа лишe пiдтвepджує вcю cкладнicть та важливicть цього утвоpeння.